Модальність можливого в парадигмі гуманітарних наук

Abstract

Існування модальності дозволяє аналізувати форми людської діяльності, культури і свідомості з погляду їх відтворювального змісту. Аналіз тієї або іншої функції культури не зводиться до її ототожнення з модальністю, але повинен виявити її структуру, що лежить у конкретно-історичній формі, виявити провідну модальність. Розмежування трьох модусів буття і, відповідно, трьох модальностей висловлювання належить до прадавніх тем філософії. Ще Арістотель виділяв дійсне, можливе і необхідне – поділ, пізніше розвинений у середньовічній схоластиці І. Кантом. Очевидно, вичленення трьох модальностей відповідає якійсь глибинній моделі свідомості. Особливий інтерес щодо цієї тріади викликає той факт, що вона ніяк не укладається в діалектичну схему, не розкладається на тезу, антитезис і синтез. Кожна з модальностей визначається стосовно іншої, але не може бути зведена до синтезу двох модальностей або до їх опосередкування. Сучасна філософія, вичерпавши модальність сущого і належного, які звужували її теоретичну достовірність, відкриває в собі третю модальність – модальність можливого, яка здатна розширити її практичну застосовність.