Особливості співробітництва з Міжнародним кримінальним судом у кримінальному процесі України

Abstract

Дисертація є першим у науці кримінального процесуального права комплексним дослідженням особливостей співробітництва з Міжнародним кримінальним судом у кримінальному процесі України. Було встановлено, що на розвиток міжнародної кримінальної юстиції вплинули наступні фактори: 1) розвиток міжнародного кримінального права, яке має формувати конкретний перелік правопорушень та буде містити відповідні санкції за їхнє вчинення; 2) міжнародний характер таких правопорушень, негативні наслідки яких мають стосуватися не інтересів окремих держав чи їхніх громадян, а міжнародного порядку; 3) системний характер правопорушень, що вказує на необхідність функціонування постійно діючих органів, які б розглядали такі правопорушення. Доведено, що основний ризик створення тимчасових судових трибуналів полягає у їхній політичній упередженості, адже навіть у питаннях, повʼязаних із забезпеченням міжнародного гуманітарного права, окремі держави чи політичні сили можуть перекрутити факти, події та, користуючись своїм міжнародним впливом, або взагалі зупинити процес притягнення винуватих осіб до відповідальності, або ще на етапі формування відповідного трибуналу лобіювати затвердження такого порядку його функціонування, який буде забезпечувати інтереси окремої групи осіб, а не правосуддя загалом. На противагу таким трибуналам МКС було створено не під конкретний злочин, а як постійно діючий орган міжнародної кримінальної юстиції, що вже вказує на більшу незалежність уповноважених осіб МКС від будь-якого стороннього політичного впливу. Через специфіку здійснення правосуддя на рівні міжнародних судових установ відбувається обмеження засад, які на національному рівні є непорушними. Так, Рада Безпеки ООН може призупинити проведення розслідування Міжнародним кримінальним судом, якщо це необхідно (на думку членів РБ ООН) для укладення, наприклад, мирної угоди та припинення військових дій. Впливають на процес здійснення правосуддя МКС і політичні домовленості, які відбуваються, наприклад, під час обрання суддів. Проте з аналізу положень Римського статуту можна дійти висновку, що правила та процедури проведення розслідування, відправлення правосуддя тощо є відносно непорушними та за деякими незначними уточненнями здійснюються на підставі загальновизнаних правил та засад, які застосовуються і в національних правових системах. Процедурна складова відправлення правосуддя МКС змогла уникнути політизованості, а тому, якщо МКС визнає провадження таким, що підпадає під його юрисдикцію, порядок його здійснення буде відповідати всім основним міжнародним та національним стандартам здійснення кримінального провадження. Запропоновано використовувати наступну умовну структуру Частини 9 «Міжнародне співробітництво та судова допомога» Римського статуту: 1) норми, що регулюють загальні умови здійснення міжнародного співробітництва між Міжнародним кримінальним судом та державами – ст. 86 «Загальне зобов’язання співробітничати»; ст. 98 «Співробітництво стосовно відмови від імунітету і згоди на передачу»; ст. 101 «Спеціальне правило»; ст. 102 «Використання термінів»; 2) норми, які стосуються виключно порядку передачі особи до суду – ст. 89 «Передача осіб до Суду»; ст. 90 «Одночасні прохання»; ст. 91 «Зміст прохання про арешт і передачу»; ст. 92 «Тимчасовий арешт»; 3) норми, які стосуються виключно порядку здійснення інших форм співробітництва – ст. 93 «Інші форми співробітництва», ст. 96 «Зміст прохання про інші форми допомоги відповідно до статті 93», ст. 99 «Виконання прохань, поданих відповідно до статей 93 і 96»; 4) норми, які стосуються порядку здійснення всіх форм міжнародного співробітництва – ст. 94 «Відстрочка виконання прохання у зв’язку зі здійснюваним розслідуванням або судовим переслідуванням», ст. 95 «Відстрочка виконання прохання у зв’язку з оспорюванням прийнятності справи», ст. 100 «Витрати»; 5) норми, які регулюють порядок здійснення консультацій під час міжнародного співробітництва – ст. 97 «Консультації». Встановлено, що країни, які є безпосередніми учасниками конфлікту, що підпадає під юрисдикцію МКС, беруть участь у міжнародному співробітництві з МКС відповідно до зобовʼязань, які виникають через ратифікацію Римського статуту (якщо його було ратифіковано). Стосовно таких країн політичний тиск з боку МКС не буде застосовуватись, адже вони є безпосередніми учасниками відповідних правовідносин. Водночас країни, які не є учасниками конфлікту, можуть опосередковано брати участь у вирішенні завдань, які стоять перед МКС, шляхом застосування методів політичного та дипломатичного тиску на держави, які є учасниками такого співробітництва. Так як вони не є учасниками правовідносин, МКС напряму здійснювати співробітництво з ними не може (крім певних незначних винятків), через що основним стимулом взаємодії з такими державами буде політична вигода. Хоча в КПК України зазначено, що центральні органи України можуть взаємодіяти з МКС дипломатичним шляхом, реальних можливостей у Офісу Генерального прокурора та Міністерства юстиції України немає. Хоча пряме спілкування між МКС та представниками центральних органів України є важливою гарантією забезпечення оперативності кримінального провадження, водночас вчинення дій у частині дипломатичних відносин (які завжди характеризуються великим рівнем розсуду та ініціативності, а отже, потребують додаткового та прискіпливого контролю) вимагає наявності відповідних повноважень, передбачених чинним законодавством України. У звʼязку з цим було доведено, що відповідне положення КПК України має бути уточнене. За основу можна взяти норми, які закріплюють особливості здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження та які передбачені в Розділі ІХ КПК України. Відповідно, для вирішення питання щодо порядку здійснення дипломатичних зносин можна використати саме ці положення; запропоновано ч. 4 ст. 618 КПК України викласти в наступній редакції: «Центральні органи України взаємодіють з Міжнародним кримінальним судом безпосередньо або дипломатичним шляхом. Для здійснення співробітництва з Міжнародним кримінальним судом дипломатичним шляхом центральні органи України можуть звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України для подальшого їхнього передання дипломатичним шляхом». Задля уточнення процедури затримання особи на території України за запитом МКС запропоновано ст. 628 КПК України викласти в наступній редакції: «1. Затримання на території України осіб, які розшукуються Міжнародним кримінальним судом або стосовно яких надійшло прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також розгляд скарг про їхнє затримання здійснюються в порядку, передбаченому Параграфом 2 Глави 18 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених статтею 582 цього Кодексу та цим розділом». Встановлено, що типове клопотання прокурора до слідчого судді про застосування до особи тимчасового арешту за запитом МКС повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у якому обвинувачується особа. У цій частині уповноважена посадова особа повинна вказати те обвинувачення, яке було сформульоване в проханні про арешт Міжнародного кримінального суду. Будь-які зміни чи доповнення до викладу цих обставин будуть недоречними, однак прокурор, який буде звертатися з відповідним клопотанням, може адаптувати окремі положення відповідно до національних правових реалій; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення. У даному випадку мова йде про кримінальне правопорушення, за яке особу розшукує МКС та яке є кримінально караним відповідно до КК України; 3) посилання на прохання про арешт, у якому МКС просить арештувати особу, а також посилання на ордер на арешт, який обовʼязково додається разом з таким проханням. Саме в цьому документі зазначаються підстави, відповідно до яких до особи має бути застосований відповідний запобіжний захід. І в цій частині клопотання на практиці можуть виникати проблеми. Задля гарантування права на захист особи, до якої застосовується запобіжний захід на прохання МКС, пропонується ч. 4 ст. 631 КПК України викласти в наступній редакції: «4. Клопотання розглядається слідчим суддею за обовʼязковою участю прокурора, затриманої особи та її захисника». Така пропозиція має одразу декілька пояснень. По-перше, в такому випадку уповноважені посадові особи будуть зобовʼязані залучити захисника для особи, відносно якої вирішується питання про її видачу МКС. По-друге, гарантується також обовʼязкова участь і самої особи, що унеможливить будь-які теоретичні спроби провести розгляд відповідного клопотання без його участі. Крім того, пропонується доповнити ч. 2 ст. 52 КПК України п. 10 наступного змісту: «10) щодо осіб, стосовно яких розглядається клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до фактичної передачі таких осіб та про передачу до Міжнародного кримінального суду на виконання виданого Міжнародним кримінальним судом ордеру на арешт або вироку про призначення покарання у виді позбавлення волі – з моменту звернення прокурором з таким клопотанням». Встановлено, що слідчий суддя фактично не може реалізувати функцію судового контролю у випадку вирішення питання про тимчасове звільнення особи, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, адже він буде лише приймати та передавати заяви про тимчасове звільнення до відповідного центрального органу України. Фактично заява особи, яка тримається під вартою, має через уповноважену особу начальника місця утримання особи надійти до суду, де через канцелярію та автоматичний розподіл вона попаде до слідчого судді, який лише перенаправить її до Офісу Генерального прокурора (порядок такого направлення також викликає певні питання). Ми вважаємо, що доцільно цю процедуру встановити в межах одного органу – прокуратури. Логічним буде порядок, відповідно до якого така заява буде надсилатися одразу прокурору за місцем тримання особи під вартою, який вже зможе оперативно спеціальними каналами звʼязку із урахуванням ієрархічності передати таку заяву до уповноваженого відділу Офісу Генерального прокурора. У такому випадку ні слідчий суддя (що передбачено чинною редакцію ст. 632 КПК України), ні прокурор (що пропонується нами) не здійснюють жодних контрольних функцій, а отже, введення слідчого судді до цього порядку виглядає дещо нелогічним. Задля забезпечення єдності та подібності КПК України та Римського статуту пропонується додати до Розділу ІХ-2 КПК України статтю 633-1 «Порядок виконання одночасних прохань», у якій буде встановлено порядок дій центрального органу України у випадку отримання прохання про передачу особи від МКС та запиту про екстрадицію цієї особи стосовного одного й того самого діяння. У ст. 621 КПК України не надається перелік процесуальних дій, які можуть вчинятися на прохання МКС про надання допомоги, однак це не означає, що форми такої взаємодії можуть бути невичерпними. По-перше, такий базовий перелік надається у ст. 93 Римського статуту. По-друге, працівники правоохоронних органів та суду України обмежені нормами КПК України та можуть здійснювати лише ті дії, які прямо передбачені в чинному кримінальному процесуальному законодавстві. На підставі цього можна дійти висновку, що в межах ст. 621 КПК України можуть здійснюватися наступні процесуальні дії: 1) розшук особи; 2) проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, у тому числі проведення допитів осіб, відносно яких надійшло прохання від МКС; 3) вручення документів; 4) накладення арешту на майно або застосування інших заходів забезпечення кримінального провадження (наприклад, тимчасовий доступ до речей і документів); 5) застосування заходів безпеки до свідків, потерпілих та інших осіб; 6) здійснення інших процесуальних дій, про які йдеться в проханні МКС та які є допустимими відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства. Доведено існування презумпції обґрунтованості прохань МКС, відповідно до якої всі прохання, які надходять до України від Міжнародного кримінального суду, які в тому числі стосуються можливих обмежень прав осіб на території України, вважаються обґрунтованими, доки не буде доведено інше. У випадках, коли прокурор звертається до слідчого судді з клопотанням про застосування, наприклад, запобіжного заходу до особи на прохання МКС, слідчий суддя не може перевіряти обґрунтованість відповідного клопотання, адже: 1) відмова у задоволенні клопотання через його необґрунтованість вказує на відмову України від виконання взятих на себе зобовʼязань на рівні слідчого судді: 2) прокурор обмежений в обґрунтуванні такого клопотання, адже воно базується виключно на проханні МКС.

Склад разової ради:

Голова ради – Аркуша Лариса Ігорівна, д.ю.н, професор, завідувачка кафедри криміналістики, судових експертиз та поліграфології Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Підгородинська Анастасія Вікторівна, к.ю.н, доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Завтур Віктор Андрійович, к.ю.н, доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Тетерятник Ганна Костянтинівна, д.ю.н, професор, завідувачка кафедри кримінального процесу та криміналістики Одеського державного університету внутрішніх справ; Туманянц Ануш Робертівна, к.ю.н,, професор, доцент кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА