Поняття та призначення правового моніторингу

Abstract

Дисертація є одним із перших у вітчизняній правовій науці цілісним комплексним дослідженням, що присвячене визначенню поняттю та призначенню правового моніторингу , у якому не лише розкрито окремі аспекти правового моніторингу як засобу забезпечення якості процесу нормотворчості та ефективності процесу правозастосування, а й наведено загальні риси інституту правового моніторингу як фактору забезпечення єдиного нормативно - правового простору в Україні.В результаті проведеного дослідження, на виконання поставлених завдань, сформульовано низку нових положень та висновків, науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досконалення зазначеного інституту.У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки проблематики правового моніторингу» зазначається, що для інституту правового моніторингу (як і для багатьох інших інститутів права) є властивим подвійний стан: відсутність (або мала опрацьованість) теоретичної частини, що поєднується із наявністю численних, переважно орієнтованих на практику, розробок. Вказане вимагає: а) говорити про нагальність комплексного наукового дослідження проблематики правового моніторингу, якого поки-що не було проведено і відсутність якого не дає можливості зважено оцінювати існуючі розробки фахівців, вирішувати складні прикладні ситуації, розв’язувати дискусійні питання, знаходити простір для удосконалення вказаного правового інституту; б) визнати існування непоодиноких і важливих наукових праць, що виступають базисом для вивчення проблематики правового моніторингу, значно обумовлюючи його вектор і результати. Врахуємо й те, що інститут правового моніторингу володіє загальнотеоретичною інформаційною пов’язаністю, тому його пізнання забезпечується широкою палітрою наукових розробок.Встановлено, що: переважна більшість наукових напрацювань стосується якості нормативно-правових актів та ефективності правового регулювання, але не сутності чи змісту правового моніторингу як фактора забезпечення єдиного правового простору; не зважаючи на категоріальну значимість правового моніторингу як фактора забезпечення єдиного правового простору, його сутність розкривається переважно в загальному контексті дослідження питань нормотворення, що дає змогу говорити про доктринальну незавершеність дослідження проблематики правового моніторингу як фактора забезпечення єдиного правового простору; в теорії права сформувалося чимало дискусійних аспектів у розумінні змісту поняття «правовий моніторинг»; є наявними ускладнення в контексті виключно трактування науковцями сутності окремих видів правового моніторингу, а також невпинні дискусії щодо механізму його здійснення, розрізненості трактування ознак, функцій, видів, структури правового моніторингу як потенційного засобу забезпечення єдиного правового простору в Україні; відмічені ускладнення ще більше посилюються, з огляду на відсутність єдиної методологічної основи проведення правового моніторингу, нещодавнє зародження доктрини правового моніторингу та відносну малодослідженість його окремих аспектів; основна проблема активного використання механізму правового моніторингу на практиці для визначення ефективності нормативноправового регулювання та правозастосування полягає у відсутності опрацьованих і перевірених критеріїв, показників та методики оцінки останньої, що на теперішній час поки-що практично не стали предметом глибокого теоретичного опрацювання.У підрозділі 1.2 «Методологія дослідження інституту правового моніторингу як фактора забезпечення єдиного правового простору» розкрито застосований в процесі дослідження методологічний інструментарій, який дав змогу всебічно здійснити пізнання предмета дослідження завдяки з’ясуванню історико-теоретичних передумов, переваг та недоліків трансформації інституту правового моніторингу, визначити межі його реалізації, окреслити основні стадії проведення моніторингу, виявити недоліки нормативного закріплення основних компонентів правового моніторингу, а також окреслити перспективи та розробити пропозиції щодо вдосконалення інституту правового моніторингу.У підрозділі 1.3 «Правовий моніторинг: поняття, сутність, зміст та специфіка» зазначається, що в юридичній науці існують різні підходи до визначення моніторингу в правовій сфері. Науковцями, були запропоновані терміни: «правовий моніторинг», «моніторинг закону», «моніторинг нормативно-правових актів», «моніторинг правового простору», «моніторинг правового поля», «моніторинг законодавства та правозастосовної практики» та інші.Дана різноманітність термінів науковцями та практиками в цілому бачиться схожою, так як під собою розуміється саме оцінка якості нормативно-правової основи регулювання суспільних відносин та її практичної реалізації в ході правозастосовної діяльності.На нашу думку, самим оптимальним є використання терміну «правовий моніторинг», дане визначення не обмежує кордони моніторингової діяльності за об’єктом (закон, нормативно-правовий акт, правозастосовна практика), не використовуючи абстрактне визначення (правове поле, правовий простір).Саме «правовий» в даному випадку акцентує увагу в сфері здійснення моніторингу, його «спеціалізації» (на відміну від фінансового, екологічного, соціального та інших видів).За результатами проведеного дослідження сформульовано висновок про те, що правовий моніторинг необхідно визначати як методично обґрунтовану комплексну систематичну діяльність уповноважених суб’єктів спостереження, аналізу, оцінки якості правових норм та практика їх використання на предмет досягнення цілей та запланованих результатів правового регулювання суспільних відносин і удосконалення нормотворчої та правозастосовної діяльності.У підрозділі 2.1 «Об’єкт, суб’єкт та предмет правового моніторингу» зазначено, що беручи за основу такий класифікаційний критерій як мета здійснення, до кола об’єктів правового моніторингу слід відносити: правові галузі та інститути, котрі регулюють відповідні сфери суспільного життя; систему законів; інтерпретаційні акти; правозастосовні акти; сукупність нормативно-правових актів, що регулюють окремі сфери суспільних відносин; окремі нормативно-правові акти; неправомірні явища, стан дотримання прав людини (за сферами або певних категорій суб’єктів); функціонування гілок влади в аспекті права.Розкриваючи питання змісту правового моніторингу, зауважено, що до основних елементів правового моніторингу відносяться три самостійні направлення, а саме: спостереження, аналіз та вироблення.Розглянуто функціональні особливості окремих суб’єктів правового моніторингу.Акцентовано увагу на тому, що застосування правового моніторингу дозволяє: а) виявити основні тенденції та закономірності правового регулювання відповідних суспільних відносин; б) оцінити якість, ефективність, структуру, зміст та соціальне призначення нормативно- правового акта; в) з’ясувати рівень правового регулювання у певній сфері суспільного життя; г) встановити наявність або відсутність у правовому регулюванні прогалин, колізій, неясностей, неточностей, декларативних або застарілих норм права, інших нормотворчих вад; д) сформулювати аргументовані пропозиції щодо удосконалення якості та ефективності нормативно-правових актів, норм права, що у них викладені, правового регулювання, загалом.За результатами проведеного дослідження сформульовано висновок про те, що моніторинг має стати державною стратегією зміцнення всієї правової системи України. Однією з особливостей моніторингу правового простору в Україні є необхідність його проведення без зниження темпів нормотворення. Видається, необхідно створити єдиний центр, який би займався питаннями аналізу, прогнозу та експертизи правотворчої і правозастосовної практики. Головним призначенням моніторингу права є інформаційне забезпечення прийняття рішень у сфері державної політики, спрямованої на державноправове будівництво, на вдосконалення державно-правової системи, на приведення її у стан адекватності завданням соціально-економічного розвитку суспільства та інтересам громадян України.При цьому слід чітко уявляти собі, що упорядкування законодавства на основі моніторингу його стану та розвитку, а також оцінювання його відповідності завданням суспільства, діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, повинно розглядатися як складова правової, адміністративної та судової реформ в Україні. Результати моніторингу можуть дати можливість інститутам всіх гілок державної влади зробити комплексний в масштабах всієї країни самоаналіз власної діяльності з реалізації державновладних повноважень.У підрозділі 2.2 «Види правового моніторингу та їх класифікація» розглянуто такі класифікаційні критерії правового моніторингу: в залежності від групи нормативно-правових актів – комплексний і галузевий правовий моніторинг; за суб’єктним складом – державний, громадський; за спрямованістю результатів – внутрішній, зовнішній; за часом дії нормативноправових актів – ретроспективний, поточний, проспективний; за тривалістю проведення – оперативний моніторинг (спостереження з метою виявлення недоліків, що перешкоджають його реалізації), плановий (спостереження з метою виявлення колізійних положень, що створюють труднощі у правозастосовній діяльності), постійний (здійснюється безперервно), тимчасовий (здійснюється у межах певного проміжку часу), вибірковий (здійснюваний стосовно окремого проекту або нормативно-правового акта або окремої його частини, статті).Крім того, охарактеризовано найбільш поширені види правового моніторингу.Зроблено висновок про те, що класифікація правового моніторингу в юридичній літературі не є сталою, так як багатоманітність суб’єктів та об’єктів правового моніторингу зумовлює достатньо широке коло його класифікації, тому кожен науковець трактує зі своєї точки зору.У підрозділі 3.1 «Функції та завдання правового моніторингу» відмічається, що функції правового моніторингу – це головні напрями його здійснення, які відображають його сутність та соціальне призначення. Виокремлювати такі функції правового моніторингу: контрольна; інформаційна; аналітична; прогностична; планова; оціночна.Акцентовано увагу на тому, що функції правового моніторингу слід здійснювати ще на проектному етапі законотворчості. У подальшому може бути здійснено постійний моніторинговий контроль за станом реалізації законодавчих актів, за наслідками їх правового впливу на стан і динаміку суспільних відносин, що дозволить визначити першочергові кроки на шляху забезпечення єдиного правового простору.Зроблено висновок, що правовий моніторинг не можна здійснювати частинами, відриваючи від відносин у суспільстві, моніторингова діяльність має бути осмисленою та усвідомленою, збір інформації в процесі правового моніторингу не повинен бути поверхневим та формальним, саме від цієї інформації буде залежить вся подальша діяльність аналізу та оцінки зібраного матеріалу.У підрозділі 3.2 «Реалізація правового моніторингу» відмічається, що правовий моніторинг постає важливим фактором забезпечення функціонування правової системи, рівності перед законом та справедливості у суспільстві, підвищує довіру громадян до державних інституцій.Наголошено, що реалізація правового моніторингу можлива лише тоді, коли буде лише законодавчо оформлена. У зв’язку із чим акцентовано увагу на прийнятті Закону «Про правовий моніторинг».У підрозділі 3.3 «Перспективи розвитку правового моніторингу в Україні» констатовано, що для впровадження інституту правового моніторингу як системного, планового та постійної діяльності органів публічної влади необхідно закріпити його на нормативному рівні, як мінімум прийняти Положення про правовий моніторинг та методику його здійснення.Наголошено, що в Україні не розглянуте питання щодо закріплення правового моніторингу на законодавчому рівні, немає ні Закону України «Про правовий моніторинг» також немає Закону України «Про нормативноправовий акт», дані акти є важливими для нашої країни, нашого законодавства щоб підвищити ефективність нормативно-правових норм. Це потрібно для виділення правового моніторингу на законодавчому та практичному рівнях, а також прийняти законодавчі акти щодо організації та проведення правового моніторингу. Таким чином, запровадження інституту правового моніторингу на теперішній час є дуже актуальним абсолютно для більшості державних органів влади, громадянського суспільства та для інших органів та організацій, діяльність яких заснована на конституційному партнерстві та направлена на створення несуперечливого, взаємоузгодженого українського законодавства.Такі заходи є важливими для інституалізації правового моніторингу та утвердження України як сучасної держави. Правовий моніторинг є важливою умовою ефективного функціонування правової системи, адже впливає на реалізацію практично усіх функцій правової системи. Правовий моніторинг дозволить перейти на новий рівень державного та правового розвитку України як сучасної держави.