Особливості виконання та зміни умов цивільно-правових договорів в умовах воєнного стану

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням особливостей виконання та зміни умов цивільно- правових договорів в умовах воєнного стану. У ході дослідження здійснено комплексний аналіз наукових підходів до визначення специфіки договірних правовідносин в їх динаміці в період воєнного стану. У процесі характеристики стану наукової розробки проблематики теми визначено, що сучасний стан наукової розробки характеризується переходом від загальних теоретичних концепцій до пошуку прикладних механізмів адаптації приватного права до умов викликів перед публічними структурами. Проведений аналіз показав, що особливості формування законодавства та практики виконання і зміни цивільно-правових договорів в умовах непереборної сили змінювалися залежно від історичного періоду, що поряд з частковим опануванням людиною більшості стихійних явищ актуалізуються питання перегляду підходів до формування законодавства та правозастосовчої практики щодо специфіки виконання та зміни цивільно- правових договорів в умовах непереборної сили, адже історично людина піввідносила явища непереборної сили до Божої волі та саме з цим пов’язувалися їх непрогнозованість та невідворотність. Дослідження свідчить, що непередбачувані обставини здавна враховувалися законодавцями як юридичний факт для доведення відсутності вини та уникнення відповідальності стороною цивільних правовідносин. Юридичну значущість дії осіб в умовах непередбачуваних обставин (в умовах природної стихії або суспільного лиха) набули ще на початку розвитку цивілізації. На підставі аналізу письмових правових актів зроблено висновок, що перша письмова згадка про непередбачувані обставини в сучасному розумінні міститься у Зводі законів Хаммурапі. Визначено, що римські терміни «vis maior», «casus fortuitous», «damnum fatale», які вживалися на позначення непереборної сили в різних видах договорів щодо передачі майна (купівля-продаж, позичка, позика, підряд, перевезення, найм) характеризували невідворотний випадок, якому неможливо протистояти, а саме стихійні лиха (землетрус, повінь, зсув землі, обвали) та соціальні події – напад розбійників, аварії корабля та інші. Доведено, що в римському праві розмежування між непереборною силою і звичайним випадком проведено через властивість великої інтенсивності обставин, що визначає непереборну силу як подію вищого порядку. Однак у римській правозастосовчій практиці виявлено періоди, коли ці терміни вживалися як синоніми, виходячи з конкретики обставин справи і керуючись прагненням до більш повного і справедливого рішення. Визначено три основні ознаки так званої вищої сили, що може звільняти від відповідальності: непередбачуваність події при укладенні договору; невідворотність мили при застосуванні розумних заходів (diligentia); зовнішній характер події, тобто відсутність причинного зв’язку результату з діями сторони. Встановлено, що першою згадкою непереборної сили у вітчизняній історії права є використання винятків з договірної дисципліни за Руською правдою. Однак положення давньоруського права не можна інтерпретувати як повноцінне впровадження концепту непереборної сили в сучасному розумінні, адже передбачалася лише відстрочка та розстрочка матеріальної відповідальності, а не про звільнення від останньої. Однак констатовано формування в договірній дисципліні певного вилучення щодо визначення ситуацій настання обставин, які не залежать від волі та дій зобов’язаної особи, призводять до неможливості виконання, що вимагає відстрочення або виконання в межах наявних в особи можливостей. Проаналізовано розвиток інституту непереборної сили на радянському та сучасному етапах розвитку цивільного права. Зазначено, що всі обставини, які мають значення для динаміки цивільно-правового договору, можна поділити на передбачені законодавством, передбачені сторонами та непередбачувані обставини. Принцип свободи договору надає сторонам договору можливість самостійно визначати обставини, з настанням яких може пов’язуватися зміна окремих умов договору або загальне припинення договірних відносин з відповідними наслідками для однієї чи обох сторін договору. З’ясовано, що динаміка цивільно-правового договору – це процес розвитку відносин, що виникають з цього договору, в часі. Динаміка цивільно-правового договору охоплює етапи виникнення (оферта-акцепт), виконання зобов’язань (реалізація прав, законних інтересів та виконання обов’язків), зміни (зміни умов, укладення додаткових угод) та припинення (розірвання, виконання). Динаміка цивільно-правового договору керується принципами свободи договору, належного виконання та захисту прав, а її перебіг може бути як нормальним (договір реалізовано), так і аномальним (порушення прав, застосування способів захисту). Визначено, що в умовах воєнного стану та в інших кризових ситуаціях може скластися ситуація, коли для однієї зі сторін договору стає неможливим продовження виконання договору на його попередніх умовах. У таких випадках зацікавлена сторона може ініціювати внесення змін до договору або навіть його розірвання. Виявлено, що як форс-мажор, так і настання істотної зміни обставин засвідчує Торгово-промислова палата України або Регіональні торгово- промислові палати, однак підстави для отримання висновків про форс- мажорні обставини та про істотну зміну обставин є різними. Обґрунтовано, що форс-мажор та хардшип можуть бути підставою для зміни умов договору та відповідно зміни суті договірних зобов’язань, однак на відміну від хард-шипу у випадку форс-мажору повинно відбутися порушення зобов’язання. У результаті аналізу чинного законодавства з’ясовано, що категорія «обставини» або «життєві обставини» набуває широкого застосування в нормативно-правових конструкціях та юридичній доктрині; всі обставини, що мають значення для виконання умов договірних зобов’язань в їх первинному вигляді, можна поділити на передбачені законодавством, передбачені сторонами та непередбачувані обставини; одночасно й непередбачувані обставини, й обставини непереборної сили як чинники, що зовнішнім впливом або унеможливлюють виконання зобов’язання, або істотно змінюють баланс взаємних зобов’язань сторін. Аналіз чинного цивільного законодавства з питань договірної дисципліни дав змогу виділити ризик, який покладається на сторону договору законом (а отже, укладення договору свідчить про свідоме прийняття такого ризику та відповідальності у випадку настання негативних наслідків), а також ризик, який учасник договірних відносин приймає на себе вольовим рішенням на основі умов договору, усвідомлюючи та прогнозуючи наслідки настання випадку. Зазначені види ризиків можна віднести до групи індивідуальних або суб’єктивних, адже їх приймає на себе одна зі сторін договору, а компенсацію за наявність відповідного ризику є сприятливі наслідки договору (вигода для сторони). Крім того, з нівелюванням подібних ризиків у договірних відносинах юридична та економічна науки пов’язують категорії обачності боржника або кредитора (дотримання правил обґрунтованого ризику), враховування ризиків, а також страхування ризиків. До другої групи ризиків відносяться об’єктивні ризики, а саме: ризик істотної зміни обставин, ризики випадку та непереборної сили. Так, вступаючи в договірні відносини, всі сторони договору вбачають парадигму неможливості остаточного прогнозування обставин, що впливатимуть на можливість виконання умов первинного договору. Тож ризик настання непередбачуваних обставин є невід’ємним від свідомого рішення про укладення договору. Для чіткого осягнення та об’єктивного вивчення непередбачуваних обставин слід поділити їх на такі групи: обставини, що не можуть бути ідентифіковані та об’єктивно прогнозовані (технологічний прогрес та еволюція соціуму створюють обставини, визначальні для окремих цивільних правовідносин) – обставини, що об’єктивно є непередбачуваними до будь- яких договірних відносин; обставини, що первинно мають локальний характер і на етапі формування договірних відносин не поширюються на конкретні відносини (глобалізація, зміщення балансу приватного та публічного та поширення рідкісних обставин) – обставини, що є непередбачуваними для конкретних договірних правовідносин. У роботі доведено, що форс-мажор та хардшип можуть бути підставою для зміни умов договору та відповідно зміни суті договірних зобов’язань, однак на відміну від хардшипу, у випадку форс-мажору повинно відбутися порушення зобов’язання. Зроблено загальний висновок щодо обставин, які впливають на цивільно-правовий договір, відповідно до якого є змога виділити три рівні правових наслідків. Перший рівень – це обставини, що звільняють від відповідальності (форс-мажор), де основне зобов’язання зберігається, але санкції не застосовуються. Другий рівень – обставини, що зумовлюють зміну або розірвання договору (хардшип), що дозволяє сторонам переглянути умови через суд або переговори. Третій рівень – обставини, що дозволяють не виконувати зобов’язання без наслідків, що найчастіше стосується спеціальних законодавчих норм воєнного часу, як-от звільнення військовослужбовців від сплати відсотків за кредитами або неможливість виконання через знищення майна (об’єкта договору), що згідно зі статтею 607 ЦК України припиняє зобов’язання у зв’язку з неможливістю його виконання. Отож воєнний стан не є універсальною «індульгенцією», а вимагає від кожної сторони чіткої ідентифікації та кваліфікації обставин для захисту власних інтересів. В умовах тривалого воєнного стану класичне розуміння форс-мажору як підстави лише для звільнення від відповідальності є недостатнім для збереження економічної стабільності в державі, підтримки ефективного цивільного обороту та забезпечення договірної дисципліни. Ефективне виконання зобов’язань можливе лише за умови розширення судового розсуду щодо примусової зміни умов договорів та впровадження обов’язкових досудових процедур медіації. Це дозволить забезпечити баланс інтересів сторін, де пріоритетом є не формальне дотримання букви договору, а реальне збереження партнерства та запобігання масовому банкрутству суб’єктів господарювання. Доведено, що традиційна цивілістична доктрина, яка базується на пріоритеті незмінності договірних умов (pacta sunt servanda), у період тривалого воєнного стану вичерпує свій адаптивний потенціал і потребує переходу до моделі «динамічної стійкості» цивільно-правового договору. Існуючий формалізований підхід до доказування впливу воєнних дій на виконання конкретного зобов’язання (через отримання сертифікату ТПП) є занадто обтяжливим і часто не відповідає реальним масштабам руйнування економічних зв’язків. Очікується, що впровадження принципу «договірної солідарності», який зобов’язує сторони до активної співпраці та взаємних поступок під час війни, дозволить мінімізувати кількість судових спорів та запобігти масовому дефолту суб’єктів господарювання. Запровадження спеціальних законодавчих презумпцій неможливості виконання для певних категорій договорів (наприклад, у зонах активних бойових дій або на тимчасово окупованих територіях) забезпечить вищий рівень правової визначеності, ніж індивідуальне доказування кожного окремого випадку невиконання. Зазначено, що повномасштабна збройна агресія спричинила безпрецедентний тиск на систему цивільно-правових відносин в Україні. Тисячі суб’єктів господарювання та громадян зіткнулися з об’єктивною неможливістю виконання договірних зобов’язань у тому вигляді, в якому вони були зафіксовані до 24 лютого 2022 року. Традиційний судовий шлях розв’язання спорів у цей період виявився перевантаженим, тривалим та часто фінансово виснажливим для обох сторін. У цьому контексті особливої актуальності набула медіація – процедура позасудового врегулювання конфлікту за участю нейтрального посередника, яка дозволяє сторонам самостійно знайти взаємоприйнятне рішення. Медіаційна угода, укладена за результатами процедури, має статус договору і, в разі її нотаріального посвідчення, може бути підставою для примусового виконання, що надає сторонам необхідні юридичні гарантії.

Склад разової ради:

Голова ради – Давидова Ірина Віталівна, д.ю.н., професорка, професорка кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Берназ-Лукавецька Олена Михайлівна, к.ю.н., доцентка, доцентка кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Кривенко Юлія Василівна, к.ю.н., доцентка, доцентка кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Гринько Світлана Дмитрівна, д.ю.н., професорка, завідувачка кафедри приватного права Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова; Менджул Марія Василівна, д.ю.н., професорка, професорка кафедри цивільного права та процесу ДВНЗ «Ужгородський національний університет».

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА