Договір про управління спадщиною за цивільним правом України

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням, де запропоновано концептуальний підхід до формулювання договору про управління спадщиною за цивільним правом України. У результаті проведеного дослідження стало можливим сформулювати окремі положення наукової новизни та зробити певні висновки. Визначено, що застосування норм Глави 70 «Управління майном» ЦК України у якості загальних до правового регулювання відносин, що виникають з договору про управління спадковим майном, сприятиме більш якісному управлінню спадщиною, оскільки управителем спадкового майна буде призначатися особа зі статусом суб’єкта підприємницької діяльності. Крім того, інститут довірчого управління майном містить способи контролю за діяльністю управителя та визначає його відповідальність за порушення інтересів вигодонабувачів. Сформульовано авторську редакцію статті 1285 ЦК України та запропоновано викласти її наступним чином: «1. Якщо у складі спадщини є майно та/або права, які потребують утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, укладається договір про управління спадщиною, за яким одна сторона, установник управління, на стороні якого може виступати нотаріус, уповноважена посадова особа органу місцевого самоврядування або виконавець заповіту, за ініціативою осіб, які зацікавлені у збереженні цього майна та/або прав, передає другій стороні (управителеві) на певний строк спадкове майно в управління, а друга сторона зобов’язується за винагороду здійснювати від свого імені управління в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). При укладенні договору про управління спадщиною, якщо установнику стало відомо про те, що спадкоємцем є недієздатна особа, установник зобов’язаний отримати письмову згоду на укладення цього договору від органів опіки та піклування за місцем проживання недієздатного спадкоємця. Нотаріус вживає заходів з управління спадщиною за власною ініціативою, за заявою одного або кількох спадкоємців, виконавця заповіту, органу місцевого самоврядування, органу опіки та піклування або інших осіб, що зацікавлені у збереженні спадкового майна. 2. Управління спадщиною має здійснювати виключно суб’єкт підприємницької діяльності. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення усіх необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини протягом терміну дії договору про управління спадщиною. Якщо того вимагають інтереси спадкоємців, то управління спадщиною може передбачати повноваження управителя щодо розпорядження спадковим майном за умови отримання згоди на це установника управління. 3. Особа, яка управляє спадщиною, має право на винагороду за виконання своїх повноважень. Обсяг винагороди може бути визначеним за домовленістю сторін у твердій сумі, але не більше 10 відсотків вартості спадщини. У випадку отримання прибутку від комерційного використання спадщини управляючий спадщиною має право на отримання винагороди, яка визначається домовленістю сторін, але не може перевищувати десяти відсотків від розміру отриманого прибутку». Доведено, що заходи щодо охорони та управління спадщиною повинні вживатися не лише з ініціативи осіб, зацікавлених у збереженні майна (спадкоємці, виконавець заповіту, орган місцевого самоврядування, орган опіки та піклування та ін.), а й з ініціативи нотаріуса. В іншому випадку неприйняття заходів щодо охорони та управління спадщиною може призвести до втрати або пошкодження спадкового майна. Визначено, що термін дії договору про управління спадщиною не повинен обмежуватися моментом появи спадкоємців або прийняття ними спадщини, а має бути обумовлений сторонами в тексті договору шляхом вказівки на певну календарну дату або вказівки на подію, яка має неминуче настати. Набуло удосконалення положення про необхідність допущення застосування договору про управління майном з метою захисту майнових прав інтелектуальної власності, що стане можливим після внесення змін до положень частини 1 статті 1030 ЦК України, яку запропоновано викласти у наступній редакції: «1. Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права, у тому числі майнові права інтелектуальної власності, та інше майно». Зазначено про те, що суб’єктний склад договору про управління спадщиною не може бути підставою для виокремлення цього договору у самостійний вид цивільно-правових договорів, оскільки основною системоутворюючою рисою договорів є їх спрямованість на досягнення певного правового результату, яким у випадку договору про управління спадковим майном є передача правомочностей з управління цим майном від установника управління до управителя. Також обсяг повноважень управителя майном не впливає на кваліфікацію договору про управління спадщиною як самостійного договору. Доведено необхідність вдосконалення чинного цивільного законодавства України шляхом надання заповідачеві права визначати в заповіті особу управителя спадщиною. У цьому випадку засновник управління має враховувати волю заповідача щодо вибору особи управителя. Зазначено, що договір про управління спадщиною повинен укладатися в простій письмовій формі, а якщо об’єктом спадкування є нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості, то такий договір повинен підлягати нотаріальному посвідченню. Зроблено висновок про те, що вдосконалення нормативного регулювання відносин з управління спадщиною має передбачати внесення змін до законодавства щодо чіткого визначення терміну дії відповідного договору. У законодавстві доцільно визначити мінімальний термін цього договору не менше 6 місяців у межах строків для прийняття спадщини, передбачених ч. 1 ст. 1270 ЦК України. Термін дії договору про управління спадщиною не повинен обмежуватися моментом появи спадкоємців або прийняття ними спадщини, оскільки таке обмеження значно знижує ефективність управління спадковим майном. Термін дії договору про управління спадщиною має бути обумовлений сторонами в тексті договору. Встановлено, що управління може здійснюватися за договором про управління спадщиною одним чи кількома із спадкоємців з огляду на зацікавленість їх у збереженні всієї спадкової маси в цілому до моменту визначення індивідуальних часток кожного із спадкоємців. На даний момент законодавцем не вимагається отримання дозволу органу опіки та піклування на укладення договору про управління майном, що успадковується недієздатною особою. В даному випадку такий дозвіл має бути отриманий обов’язково за умови, що установник знає про спадкування майна недієздатною особою. Зроблено висновок про те, що показником ефективного виконання управителем своїх функцій є саме отримання прибутку від майна, яке знаходиться в управлінні. Тому у випадку отримання прибутку від комерційного використання спадщини управляючий спадщиною має право на отримання винагороди, яка визначається домовленістю сторін, але не може перевищувати десяти відсотків від розміру отриманого прибутку. Якщо ж в результаті управління спадщиною майно не приносить прибуток, це може бути показником неефективного виконання управителем своїх функцій. Водночас можуть мати місце випадки, коли метою «управління» є лише підтримання майна в належному стані, забезпечення його певним захистом, або ж сам характер майна, яке знаходиться в управлінні, не передбачає отримання прибутку як такого. В даному випадку обсяг винагороди може бути визначеним за домовленістю сторін у твердій сумі, але не більше 10 відсотків вартості спадщини. Встановлено, що припинення дії договору про управління спадщиною, крім загальних підстав, відбувається також: за ініціативою установника управління шляхом повідомлення управителя про припинення дії договору; за ініціативою управителя спадщиною; у разі визнання управителя спадщиною банкрутом. Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору про управління спадщиною є важливим аспектом захисту прав спадкоємців та вигодонабувачів. Правові механізми, передбачені законодавством, дозволяють забезпечити справедливу компенсацію збитків та захистити інтереси всіх сторін договору. Проте, ефективність таких механізмів значною мірою залежить від належного правозастосування та дотримання принципів добросовісності та розумності у відносинах між сторонами. Зазначено, що управитель у зв’язку з виконанням договору про управління спадщиною за відсутності його вини відповідає за борги лише за рахунок спадкового майна, переданого в управління. Відшкодування третім особам за рахунок спадкового майна відбувається у разі його вини у невиконанні або неналежному виконанні зобов’язань або у разі виходу за межі повноважень за договором про управління спадщиною. З метою якісного управління спадщиною пропонується, щоб в ролі управителя виступав суб’єкт підприємницької діяльності, який є спеціалістом в даній сфері, що дасть можливість сподіватися на відповідальне ставлення такого управителя до покладених на нього обов’язків. Також він повинен здійснити страхування своєї професійної відповідальності, що також позитивно вплине на можливість забезпечення більш якісного захисту прав та інтересів спадкоємців. Зазначено про встановлення відповідальності управителя за управління спадковим майном, яке знаходиться (опинилося) на не підконтрольних територіях, в зонах бойових дій, або ж зазнало пошкоджень, руйнувань внаслідок ракетних та інших ударів по території України. Встановлено, що договір управління спадщиною має довірчий характер і укладається на користь третіх осіб – спадкоємців, на яких будуть покладатися витрати, повʼязані з утриманням та управлінням такою спадщиною, пропорційно до їхньої частки в спадковій масі. Встановлено, що істотними умовами договору про управління спадщиною є: предмет договору, розмір і форма плати за управління спадковим майном, строк договору, а також строк та порядок надання управителем звіту про свою діяльність. Пропонується не встановлювати граничний розмір винагороди управителя, а передбачити порядок визначення розміру плати шляхом фіксації її у відсотках від оціночної вартості спадкового майна на момент передачі його спадкоємцям.

Склад разової ради:

Голова ради – Харитонов Євгеній Олегович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Токарева Віра Олександрівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Матійко Микола Володимирович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Гринько Світлана Дмитрівна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри приватного права Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова; Лукасевич-Крутник Ірина Степанівна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри цивільного права і процесу Західноукраїнського національного університету.

Захист відбудеться 15 березня 2025 року о 17:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА