Цивільно-правове регулювання відносин спільного інвестування та спонсорування з використанням цифрових інструментів в Інтернеті

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням цивільно-правового аспекту відносин спільного інвестування та спонсорування з використанням цифрових інструментів в Інтернеті. В межах дослідження сконцентровано увагу на питаннях аналізу наявних в цивілістичній доктрині підходів до визначення спільного інвестування та спонсорування; визначення правової природи відносин спільного інвестування та спонсорування, а також співвіднесення останніх з традиційними видами цивільних правовідносин; структурування відносин спільного інвестування та спонсорування відносин, з’ясування межі потенціалу та значення їх правового регулювання на національному рівні, визначення галузевої приналежності норм, що регулюють здійснення спільного інвестування та спонсорування з використанням цифрових інструментів в Інтернеті; порівняння правових режимів окремих видів спільного інвестування та спонсорування з використанням цифрових інструментів в Інтернеті; визначення суб’єктів та змісту цивільних правовідносин у сфері здійснення спільного інвестування та спонсорування з використанням цифрових інструментів в Інтернеті; визначення специфіки правового статусу суб’єктів правовідносин у сфері здійснення спільного інвестування та спонсорування з використанням цифрових інструментів в Інтернеті; специфіки притягнення суб’єктів правопорушень у сфері здійснення спільного інвестування та спонсорування з використанням цифрових інструментів в Інтернеті. Зроблено спробу надання рекомендацій щодо можливих змін та доповнень чинного цивільного законодавства щодо здійснення спільного інвестування та спонсорування з використанням цифрових інструментів в Інтернеті.

Сформульовано позицію, що на сьогоднішній день проблематика правового регулювання краудфандингових відносин стає об’єктом наукового інтересу дослідників по всьому світу, однак правова природа даних відносин майже не досліджувалася вітчизняними науковцями. Попри широке висвітлення економічних характеристик краудфандингу та номінальне опікування держави питаннями залучення інвестицій до української економіки необхідність врегулювання краудфандингових відносин правовими засобами відзначається буквально в кожному ґрунтовному дослідженні за темою. Саме тому серед одним з напрямків здійснення даного дослідження було обрано аналіз структури краудфандингових відносин та з’ясування межі потенціалу та значення їх правового регулювання на національному рівні.

З’ясовано, що спільне інвестування як економічне явище почало розвиватись стихійно, а основною причиною його поширення та подальшого збільшення популярності став розвиток інтернет-технологій. Значну роль в даному процесі відіграли соціальні мережі, які стали майданчиком для поширення інформації про проект та посилань на краудфандингові платформи. Краудфандинг на сьогоднішній як явище отримав подвійне призначення (залучення додаткових фінансових ресурсів для свого проекту та валідація власних ідей авторами проектів). Результатом модерної інвестиційної діяльності з використанням цифрових інструментів в Інтернеті (краудфандинг) є не лише одержання прибутку, а й досягнення певного позитивного ефекту (соціального, інноваційного, екологічного, підвищення конкурентоспроможності тощо).

Відзначено, що на сьогоднішній день в Україні не викликають подиву випадки краудфандингового фінансування потреб добровольчих батальйонів або гуманітарних місій, реалізації соціальних та екологічних ініціатив, діяльності незалежних агентств новин, ЗМІ, випуску нових пізнавальних та розважальних програм та іншого контенту в Інтернеті. Краудфандингова модель відрізняється своєю абсолютною прозорістю і тим, що на кожному етапі проекту інвестори можуть вплинути на результат. Учасники можуть вести ефективний діалог без посередників та реалізовувати свої ідеї.

З’ясовано, що в умовах кризових явищ, зумовлених активними бойовими діями, що ведуться на території нашої держави, широковживаними в медіа та побуті стали слова та словосполучення «збір коштів», «донат», «гуманітарна допомога», «фонд допомоги», «благодійний аукціон». Аргументовано думку, що залучення коштів на суспільно корисні або нагальні потреби не є чимось новим для України, як і для будь-якого консолідованого суспільства. Ще до війни гуманітарні, екологічні, муніципальні та урбаністичні ініціативи фінансувалися за допомогою децентралізованих краудфандингових кампаній. Участь у таких ініціативах приймали як фізичні особи, звичайні підприємці, так і юридичні особи, серед яких великі компанії з популярними брендами.

Визначено, що сучасний зміст поняття краудфандингу та краудінвестингу включає добровільне об’єднання фінансових ресурсів, колективний збір коштів. Особи, зацікавлені в реалізації проекту, підтримують його, натомість отримуючи певну винагороду, подяку або моральне задоволення. При цьому краудфандинг має ряд додаткових переваг і для автора проекту, адже такий спосіб залучення фінансування помітно знижує трансакційні витрати, усуває багато бар’єрів доступу до фінансових ресурсів. Відносини в сфері спільного інвестування та спонсорування не завжди пов’язання з укладанням інвестиційних договорів, а використання краудфандингових платформ (в тому числі міжнародних) нівелюють можливість коректного встановлення первинної мети збору коштів, однак це не означає відсутність в краудфандера зобов’язання з цільового використання залучених коштів.

Аргументовано думку, що питання врегулювання відносин спільного інвестування та спонсорування з використанням сучасних цифрових інструментів в умовах війни залишаються актуальними для наукової розробки та подальшого вдосконалення нормативного базису в сфері регулювання відповідних відносин з метою конкретизації загальних норм та врахування особливих випадків.

Доведено, що краудфандингові відносини виходять за межі відносин в сфері благодійності, розміщення цінних паперів або прямого інвестування. Приватноправовий характер даних відносин зумовлює виникнення ризиків порушення прав сторін краудфандингових відносин та публічних інтересів у випадках відсутності належного правового регулювання. За результатами з’ясовано, що чинне законодавство не передбачає чітких, прозорих та ефективних механізмів захисту прав донорів та інвесторів у відносинах краудфандингу через недостатню урегульованість самих відносин колективного фінансування, відсутність єдності у практиці правозастосування у визначенні природи таких відносин, невизначеність статусу краудфандингових платформ. Додатковою перепоною вирішення даних питань на законодавчому рівні є транснаціональний характер таких відносин (найпопулярніші краудфандингові платформи знаходяться поза межами вітчизняної юрисдикції; велика кількість проектів, що залучають кошти є міжнародними та не мають чіткої ідентифікації їх правового статусу у відкритому доступі) та електронна форма вираження волі у таких відносинах (для краудфандингу все ширше застосовуються криптовалютні активи або платформи, які не надають інформації щодо особи та фінансової інформації отримувача коштів).

Відзначено той факт, що чинним законодавством не враховані «двоступеневі» форми фандрайзингу. До таких форм зокрема відносяться «благодійний аукціон», за умовами якого особа у спосіб аукціону реалізую певну річ, а кошти від її продажу публічно зобов’язуються передати в певний благодійний фонд, третій особі (особам) або скерувати на придбання певних товарів або послуг. Дана форма краудфандингу може ускладнюватися тим фактом, що річ для аукціону може надавати третя особа, що робить таку форму триступеневою. Аналогічним за змістом ступенів є збір коштів у вигляді донатів за перегляд контенту (стріми, трансляції тощо), за умови що виробник контенту зобов’язується передати кошти на аналогічні цілі. Нажаль, на сьогоднішній день, дані відносини не врегульовані законодавством, що призводить до порушення прав та інтересів донорів (донатерів, патронів) та осіб, які сприяють збору коштів.

Визначено, що за порівняно невеликий термін розвитку відносин спільного інвестування та спонсорування склалося ряд видів даних правовідносин, які можуть бути класифіковані для встановлення доцільності їх регулювання юридичними засобами. Розрізнення окремих видів краудфандингових правовідносин та виділення їх специфічних рис має на меті відображення актуальної картини розвитку окремих правовідносин та визначення необхідності та потенціалу захисту прав та законних інтересів учасників таких правовідносин.

Доведено відсутність єдності критеріїв та підходів до класифікації відносин спільного інвестування та спонсорування. Найбільш поширеним в юридичній та економічній науці є поділ краудфандингу на фінансовий (комерційний, відплатний та ін.) та нефінансовий (соціальний, громадський та ін.). Відносини в сфері спільного інвестування та спонсорування є неоднорідними. Правовий статус їх учасників, мета збору коштів та її форма визначають специфіку таких відносин. В залежності від заявлених критеріїв відносини спільного інвестування та спонсорування за змістом набувають спільних рис із благодійністю, кредитними відносинами, відносинам публічної обіцянки винагороди, емісією та розміщенням цінних паперів та іншими видами приватно-правових відносин. Однак, аналіз законодавства зарубіжних країн в сфері краудфандингу та доктринальних висновків щодо юридичної природи таких відносин дає змогу говорити про відмінність краудфандингових відносин від зазначених вище відносин, що й визначає специфіку їх правового регулювання.

Відповідно до типу зобов’язань, що покладаються на краудфандера було виділено відплатний та безвідплатний краудфандинг. Безвідплатний краудфандинг включає не лише відносини щодо фінансування проектів благодійної спрямованості (пожертви), а й відносини в сфері фінансування творчості шляхом донатів – добровільних єдиноразових або періодичних внесків на розвиток та просування авторського контенту. Ключова відмінність таких відносин від благодійності – можливість отримання нематеріальної (а іноді символічної матеріальної) вигоди за свою участь у спонсоруванні творчості.

Визначено, що питання щодо поняття та видів суб’єктів спільного інвестування та спонсорування як в економічній, так і в юридичній літературі є дискусійним. Дискусійний характер даного питання обумовлена відсутністю єдиної юридичної концепції розуміння інвестиційної діяльності, а також використанням законодавцем для позначення осіб, які інвестують свої кошти в ті чи інші види діяльності, різної термінології. Отже, поняття та коло суб’єктів правовідносин спільного інвестування та спонсорування залежатимуть насамперед від змісту, що вкладається у поняття «спільне інвестування та спонсорування», а також «інвестиційна діяльність».

Визначено специфіку правового статусу краудфандерів та креаторів у відносинах спільного інвестування та спонсорування з використанням цифрових інструментів в Інтернеті з огляду на те, що дані відносини є ускладненими наявністю посередника у залученні коштів та виконанні зобов’язань, пов’язаних з реалізацією проектів, на які залучаються кошти. Доведено необхідність окремо розглядати правовий статус краудфандерів та креаторів в відносинах з цифровими платформами, за допомогою яких залучаються кошти, а також безпосередньо відносини з інвесторами та спонсорами.

Аргументовано думку, що краудфандери та інші суб’єкти спільного інвестування можуть покласти на себе додаткові обов’язки в договірному порядку або окремі обов’язки можуть з’являтися в краудфандерів на підставі недоговірних зобов’язань (публічна обіцянка винагороди, оголошення конкурсу, деліктні правовідносини тощо). Окремі додаткові обов’язки можуть покладатися на краудфандерів та інших учасників інвестиційної діяльності на етапі виконання такими учасниками окремих видів робіт, які передбачають процедури ліцензування, сертифікації або мають дозвільний характер.

Доведено, що базовий комплекс прав інвесторів та донорів у відносинах спільного інвестування є спільними із правами будь-якого учасника цивільного обороту, а отже їм передбачено й певний ступінь захисту їх цивільних прав.

У разі використання благодійних краудфандингових пожертв не за призначенням законодавством передбачено настання цивільно-правової відповідальності. Так, згідно положень ч. 3 ст. 730 ЦК України передбачено, що пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням, а самі пожертви підлягають поверненню пожертвувачу в натурі.

Склад разової ради:

Голова ради – Харитонов Євген Олегович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Давидова Ірина Віталіївна, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Берназ-Лукавецька Олена Михайлівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Діденко Лариса Василівна, д.ю.н., доцент, професор кафедри цивільного та господарського права і процесу Міжнародного гуманітарного університету; Резніченко Семен Васильович, к.ю.н., професор, професор кафедри цивільно-правових дисциплін Одеського державного університету внутрішніх справ.

Захист дисертації відбудеться 11.11.2022 року об 13:00 за адресою: м. Одеса, вулиця Фонтанська дорога, 23, авдиторія 102 (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті - https://www.youtube.com/channel/UC4NtcwoDHRQ6ZyZ10YPfnvQ/videos.