Формалізація та алгоритмізація як шляхи забезпечення правильного застосування практики Європейського суду з прав людини

Abstract

На прикладі судових рішень Великої Палати Верховного Суду в адміністративних справах показується, що вітчизняні суди систематично допускають неоднакове, немотивоване, нерелевантне та неправильне за змістом використання у правозастосовній діяльності положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики її тлумачення і застосування Європейським судом із прав людини, що є, серед іншого, несумісним із верховенством права, однією із ключових складових частин якого є зрозумілість та точність правових норм та пов’язана з тим передбачуваність практики його тлумачення та застосування національними судами. Зокрема, має місце застосування практики Європейського суду із прав людини у правовідносинах між двома органами публічного адміністрування; у справах, що не зачіпають конвенційні права особи; без викладення висновків, що випливають із того чи іншого положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чи положення конвенційного прецедентного права в контексті конкретної справи та абстрактно, а також шляхів подальшого їх використання під час вирішення справ національними судами. Для запобігання подібних випадків обґрунтовується необхідність розроблення науковим співтовариством у співпраці з фаховою юридичною спільнотою та затвердження нормативно-правовим актом або рекомендаційним документом формалізованих та алгоритмізованих правил використання у правозастосовній діяльності положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики її тлумачення і застосування Європейським судом із прав людини. Основою для цих правил може бути відображений у практиці вітчизняних судів підхід, згідно з яким суд, перш за все, застосовує приписи національних законів та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, після чого звертається до відповідних положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду із прав людини для перевірки на відповідність шляхів вирішення справи, що ґрунтуються на національному праві.На примере судебных решений Большой Палаты Верховного Суда по административным делам показывается, что отечественные суды систематически допускают неодинаковое, немотивированное, нерелевантные и неправильное по содержанию использования в правоприменительной деятельности положений Конвенции о защите прав человека и основных свобод и практики ее толкования и применения Европейским судом по правам человека, является, среди прочего, несовместимым с верховенством права, одной из ключевых составляющих частей которого является понятность и точность правовых норм и связана с тем предсказуемость практики его толкования и применения национальными судами. В частности, имеет место применении практики Европейского суда по правам человека в правоотношениях между двумя органами публичного администрирования; по делам, не затрагивающих конвенционные права человека; без изложения выводов, вытекающих из того или иного положения Конвенции о защите прав человека и основных свобод или положения конвенционного прецедентного права в контексте конкретного дела и абстрактно, а также путей дальнейшего их использования при решении дел национальными судами. Для предотвращения подобных случаев обосновывается необходимость разработки сообществом в сотрудничестве с профессиональной юридической сообществом и утверждение нормативно-правовым актом или рекомендательным документом формализованных и алгоритмизированной правил использования в правоприменительной деятельности положений Конвенции о защите прав человека и основных свобод и практики ее толкования и применения Европейским судом по прав человека. Основой для этих правил может быть отражен в практике отечественных судов подход, согласно которому суд, прежде всего, применяет предписания национальных законов и соответствующих подзаконных нормативно-правовых актов, после чего обращается в соответствующие положения Конвенции о защите прав человека и основных свобод и практики Европейский суд по правам человека для проверки на соответствие путей решения дела, основанные на национальном праве.Introducing Standard European Court of Human Rights Case-Law as a Way to Foster its Proper Application. Referring to the Supreme Court of Ukraine Grand Chamber’s jurisprudence in administrative cases the author suggests that domestic courts of Ukraine systematically apply the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the European Court of Human Rights case-law in manner which is non-uniform, unmotivated, irrelevant and erroneous in essence, which is incompatible with the rule of law dictating clear, foreseeable, and adequately accessible national law to enable individuals to act in accordance with the law. In particular, the author exemplifies the foregoing with Supreme Court of Ukraine Grand Chamber’s judgments, in which European Court of Human Rights case-law was applied: in cases concerning solely the two public administration bodies; in cases with no legal connection with any conventional human right and fundamental freedom; without any meaningful attempt to articulate conclusions or guidelines relating to specific way to use provisions of Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the European Court of Human Rights case-law in context of a particular case or in abstract and as well manner, in which that is to be used by domestic courts in further cases. With a view to prevent such occurrences the author maintains that there is a pressing need to formalize and algorithmize ways of application of these sources of law. There are some best practices to serve as a starting point for these rules such as the approach of Ukrainian courts to initially consider the case bearing in mind national statutes and other legislation and, subsequently, assess whether the way to solve the case determined by national law aligns with Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the European Court of Human Rights case-law.