Виконання рішень міжнародного кримінального суду: теорія та практика

Abstract

Дисертація присвячена комплексному аналізу міжнародно-правових та національно-правових засад виконання рішень Міжнародного кримінального суду (МКС). Під таким виконанням для цілей дослідження мається на увазі співробітництво держав з Міжнародним кримінальним судом з метою своєчасного та повного виконання проміжних процесуальних рішень (наприклад, ордерів на арешт) та остаточних вироків МКС. Робота ґрунтується на тезі, що концепція міжнародної кримінальної відповідальності існувала в міжнародному праві протягом століть та походила з національних правових систем. Поступове оформлення міжнародного кримінального права (МКП) розпочалося у ХІХ столітті, а остаточно воно склалося після Другої Світової Війни зі створенням Міжнародних кримінальних трибуналів в Нюрнбергу та Токіо. В період Холодної війни концепція продовжувала існувати, однак не застосовувалася через незгоду «великих держав» в Раді Безпеки ООН, що завадило створенню нових трибуналів. Водночас, неможна говорити, що норми МКП зникли, адже вони застосовувалися окремими національними судами. Відбувалася розробка нових норм, наприклад, щодо заборони геноциду. Відродження міжнародного кримінального права та міжнародного кримінального правосуддя відбулося в 1990-х роках з початком роботи міжнародних кримінальних трибуналів щодо колишньої Югославії та Руанди та окремих інтернаціоналізованих судів. З урахуванням їхнього досвіду і був створений Міжнародний кримінальний суд, юрисдикція якого охопила злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин геноциду, а пізніше злочин агресії. Римським статутом МКС також було затверджено процедурні правила розгляду справ, встановлено види покарань та порядок відшкодування жертвам. Особливе значення мали норми щодо співробітництва держав та судової допомоги, в тому числі щодо виконання запитів про допомогу. Статутом також встановлений порядок виконання рішень Міжнародного кримінального суду після їх ухвалення. В роботі наголошується, що порядок виконання рішень органів міжнародної кримінальної юстиції суттєво відрізняється від порядку виконання рішень внутрішньодержавних судів. Головним елементом виконання рішень міжнародних судів є співпраця держав. Особливо важлива така співпраця для подолання особистих імунітетів, якими користуються голови держав, урядів та міністри закордонних справ, подолати який можливо лише спільними зусиллями міжнародної спільноти. Першою дієвою системою виконання рішень міжнародних кримінальних трибуналів стала та, що була створена при Міжнародних трибуналах при Югославії та Руанді, адже зобов’язання добровільного співробітництва випливало з резолюцій Ради Безпеки ООН. Таке виконання можливе як в державі винесення вироку, так і в державі, де були скоєні злочини чи в третіх державах. Воно передбачає відбування покарання в місцях позбавлення волі цих держав за угодою з відповідним трибуналом та під його наглядом. Порядок виконання вироків про позбавлення волі повинен відповідати міжнародним стандартам прав людини. Для контролю над цим використовуються механізми самих трибуналів, а також інші міжнародні механізми. Це включає право на помилування та пом’якшення вироку. Аналогічні принципи були використані в системі виконання Вироків Міжнародного кримінального суду. Особливу увагу в роботі приділено принципу компліментарності в діяльності МКС. Цей принцип відрізняє його від інших міжнародних трибуналів. Відповідно до нього, Міжнародний кримінальний суд не підмінює, а доповнює національні судові системи, а його юрисдикція вступає в силу в разі, якщо держава нездатна чи не бажає здійснити кримінальне переслідування. В роботі застосовується поняття активної або позитивної компліментарності, що проявляється в тому, що МКС може сам вирішувати коли держава не може чи нездатна здійснити кримінальне переслідування та вводити в дію свою юрисдикцію. Активна компліментарність передбачає оцінку лише самої якості кримінального переслідування на національному рівні, але не оцінку національної правової системи. Тож питання дотримання Римського статуту залишається в віданні держав. Зокрема це стосується питання реформування національних правових систем. В Римському статуті прямо не міститься вимоги щодо імплементації його в національне законодавство чи адаптації національних законодавств до його вимог. Водночас, вимоги забезпечення якості кримінального переслідування прямо пов’язані з адаптацією національних законодавств до Римського статуту з метою зменшення прогалин у ньому та боротьби з безкарністю на національному та міжнародному рівнях, для чого необхідні не стільки зміни у законодавстві, скільки підвищення ефективності його застосування, в тому числі, шляхом змін у практиці та навчання. В дисертаційному дослідженні розглядаються дві опори Римського статуту: судова опора, що представлена самим Судом, та опора правозастосування, що беруть на себе зобов’язання співробітничати з Судом. Існує залежність МКС від держав в питаннях виконання його рішень, оскільки Суд не має власних військових чи поліцейських сил. Співробітництво може набувати форми арешту обвинувачених та їх передачі суду, збору та обміну доказами вручення документів і, власне, виконання рішень. Як показує практика, найважливішою та найскладнішою формою для виконання є арешт та передача суду обвинувачених осіб на виконання ордерів на арешт, виданих МКС, а також замороження та арешт активів підозрюваних. На заваді тут може стати імунітет підозрюваних та обвинувачуваних, яким вони можуть користуватися в силу займаних ними посад в державах. Рішенням цієї проблеми є розгляд обов’язку передачі таких осіб МКС як зобов’язання jus cogens та erga omnes, що випливає з особливого характеру заборон злочинів, що підпадають під юрисдикцію Суду та підтверджується повноваженнями Ради Безпеки ООН передавати справу безпосередньо на розгляд МКС. В роботі наголошується, що Міжнародний кримінальний суд було створено задля посилення міжнародного співробітництва шляхом припинення безкарності осіб, які вчинили тяжкі злочини, що загрожують миру, безпеці та добробуту людства. Завдяки концепції компліментарності, МКС має юрисдикцію лише у випадку небажання чи нездатності держави здійснити відповідне кримінальне переслідування. Звідси випливає значущість впливу Суду на національні правові системи. Хоч Римський статут цього прямо і не передбачає, держави фактично повинні вносити зміни до свого матеріального та процесуального права для забезпечення повноцінного співробітництва з МКС. Це зумовлюється тим фактом, що якщо держави бажають здійснювати переслідування міжнародних злочинців, то вони повинні вносити зміни до свого законодавства так, аби мати змогу це зробити. Ці вимоги можуть стосуватися забезпечення прав людини в судових провадженнях, особливо в тому що стосується дотримання прав підозрюваних та обвинувачених. Це також обмежує можливості застосування позасудових методів, таких як комісії правди чи амністії, оскільки вони можуть дозволити злочинцям уникнути судового переслідування. В інтересах міжнародного кримінального правосуддя залишається проведення належного розслідування в судовому порядку, тому МКС приділяє значну увагу укріпленню національних систем кримінального правосуддя, що додає йому легітимності в очах міжнародної спільноти. Примусове виконання рішень становить невід’ємну частину ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду, що відбувається завдяки міжнародно-правовому механізму виконання вироків. Такі вироки можуть приймати форму позбавлення волі та поєднуватись з конфіскацією доходів, майна та активів засудженого. Вироки проголошує Міжнародний кримінальний суд, але їхнє виконання делегується національним системам кримінального правосуддя та відбувається в місцях позбавлення волі держав під наглядом МКС. В Суду просто відсутня власна пенітенціарна система, і тому він змушений покладатися на держави-учасниці Римського статуту, з якими укладаються угоди на підставі Типової угоди, і МКС має змогу обирати державу виконання зі списку на підставі принципу рівномірного розподілу так, аби надати кожній державі можливість прийняти рівну кількість засуджених. В разі, якщо не буде досягнуто згоди з жодною державою щодо певного засудженого, відбування покарання може відбуватися в Нідерландах згідно з Угодою про штаб-квартиру. Держави виконання зобов’язані забезпечити виконання вироку у строгій відповідності до проголошеного МКС рішення, а зміна тривалості чи тяжкості покарання належить виключно до компетенції Апеляційної палати МКС у випадках дієвого каяття, допомоги слідству чи істотної зміни обставин. Умови ув’язнення визначаються законодавством та можливості держави виконання покарання, але в будь-якому випадку мають бути не гіршими ніж в інших державах, де відбувається відбування покарання. В роботі досліджується діяльність міжнародних контрольних механізмів для умов відбування покарання, зокрема Міжнародного комітету Червоного Хреста та Європейського комітету з питань запобігання катуванням. Визначається, що відповідні витрати несе держава-учасниця, за виключенням окремих процесуальних витрат, пов’язаних з доставкою чи транзитом ув’язнених, підготовкою експертиз та звітів. Розглядаються порядок та умови діяльності Цільового фонду, що був створений з метою виконання рішень МКС про відшкодування жертвам та поповнюється за рахунок конфіскації майна та активів засуджених осіб, а також добровільних внесків, внесення яких дозволяє засудженим скоротити терміни ув’язнення. В роботі окремо розглядається діяльність слідчого ізолятору Міжнародного кримінального суду як місця позбавлення волі обвинувачених, що тримаються під вартою, засуджених, які очікують відбування покарання та свідків, що знаходяться під вартою у зв’язку з іншими кримінальними провадженнями проти них та у зв’язку з дачею показань, а також засуджені на виконання рішень МКС, якщо жодна держава не бажає їх прийняти, або якщо строк покарання, який залишилося відбути, є незначним. Досліджується система оскарження рішень та політик посадових осіб слідчого ізолятору чи Суду, що можуть порушувати права ув’язнених, навіть незважаючи на те, що умови тримання в ізоляторі є добрими навіть за європейськими мірками. Наголошується, що в будь-якому випадку слідчий ізолятор є місцем позбавлення волі, тож дисциплінарна влада, що її здійснюють органи Суду над ув’язненими, створює потенційну можливість для зловживань, від яких захищає система оскаржень. Це може стосуватися порушень процесуальних прав, встановлених Римським статутом та прав людини. На практиці право на оскарження трактується дуже широко і може стосуватися найдрібніших питань. Водночас, незначна кількість оскаржень доводить, що в слідчому ізоляторі МКС, в цілому, дотримуються прав ув’язнених при виконанні рішень про арешт. Розглядаються різні повноваження органів суду щодо розгляду скарг. Оцінюються повноваження Секретаріату Суду, що стосуються скарг на умови тримання та дії персоналу, і в яких оскарження носить адміністративний характер та перегляд Президією, що носить судовий характер. Також розглядається діяльність Незалежного наглядового механізму, що виконує функції розслідування, перевірки та оцінювання та існує при Асамблеї держав-учасниць. Велику увагу в дисертаційному дослідженні приділяється проблематиці виконання рішень Міжнародного кримінального суду при виконанні рішень про арешт осіб, що користуються особистим імунітетом. Дана проблематика розглядається на прикладі колишнього суданського президента Омара аль-Башира. Останній проявляв чималу міжнародну активність, здійснюючи візити до інших країн, в тому числі, держав-учасниць Римського статуту, навіть попри наявність ордеру на арешт, а вимоги про його затримання та передачу стикалися з протидією держав та регіональних міжнародних організацій, таких як Африканський Союз. Досліджується юридична колізія, якою держави виправдовували свою поведінку, а саме та, що міститься в частині 1 статті 98 Римського статуту, відповідно до якої Суд не може звертатися з проханням про передачу, що вимагали б від запитуваної держави дій, що суперечать її зобов’язанням за міжнародним правом стосовно особистого чи дипломатичного імунітету. Робиться висновок, що ключовим питанням є те, чи може резолюція Ради Безпеки ООН переважати над нормою Статуту МКС щодо імунітетів, і що в Римському статуті це питання не вирішене, створюючи прогалину, якою скористалися держави, відмовляючи у видачі аль- Башира. Подальшій невизначеності сприяла відсутність відповіді на звернення МКС до Ради Безпеки ООН стосовно невиконання його рішень. Робиться висновок про неефективність чинної моделі, яка зробила можливою передачу аль-Башира лише після його повалення та укладення угоди між Міжнародним кримінальним судом та новим урядом Судану. На це вказує, зокрема, ухвалення в тому ж 2019 році рішення, в якому МКС зазначив, держави не можуть посилатися на норму статті 98 для виправдання невидачі міжнародних злочинців, які користуються імунітетом. Однак, йдеться про рішення самого Суду. Норма статті 98 лишилася незмінною, що означає, що створена нею колізія так і залишилась невирішеною. Ключова частина роботи приділена відносинам Міжнародного кримінального суду та України в аспекті виконання рішень МКС. Це зумовлено двома зверненнями, поданими до Суду Україною, в тому числі, щодо подій Революції Гідності та російської агресії починаючи з 2014 року. Акцентується, що ці звернення зумовлені нездатністю України здійснити кримінальне переслідування окремих осіб, в тому числі, російських високопосадовців, через відсутність доступу до підозрюваних. Зазначається, що видача ордеру на арешт російського президента та уповноваженої з прав дитини демонструє, що МКС підтримує звернення України та бажає здійснити розслідування ситуації в Україні та розслідувати справи проти російських посадовців. Робиться висновок, що ордер на арешт вже призвів до фактичної міжнародної ізоляції російського президента, оскільки він втратив можливість відвідувати більшість країн світу та перебуває під ризиком видачі навіть в державі-неучасниці Римського статуту. Крім того, робиться висновок про високу моральну силу рішення МКС, яке обмежує міжнародні контакти держави-агресора в цілому. В роботі окремо досліджується зобов’язання України внести зміни до власного кримінального та кримінального процесуального законодавства з метою приведення його у відповідність з Римським статутом. Доводиться, що внесені в 2022 році зміни до Кримінального процесуального кодексу не повністю відповідають Римському статуту. Зокрема, новий розділ ІХ2 КПК України містить небезпечні обмеження юрисдикції лише російськими військовими злочинцями, що може призвести до висновку про небажання України здійснювати кримінальне переслідування за можливі злочини, скоєні українськими військовослужбовцями та іншими представниками держави. Крім того, вимоги щодо отримання представниками МКС дозволу від українських органів влади не відповідають Римському статуту, який не передбачає отримання таких спеціальних дозволів. Тож КПК в цій частині потребує доопрацювання з метою приведення його у відповідність з Римським статутом.

Склад разової ради:

Голова ради – Бехруз Хашматулла, д.ю.н., професор, завідувач кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Мануїлова Катерина Вікторівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія»; Грушко Мальвіна Валеріївна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Карвацька Світлана Богданівна, д.ю.н., професор, в.о. завідувача кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; Гутник Віталій Володимирович, д.ю.н., професор, професор кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Захист відбудеться 24 листопада 2025 року об 11:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА