Конвенційні гарантії захисту права власності у кримінальному провадженні України

Abstract

Дана дисертація є унікальним комплексним дослідженням конвенційних гарантій захисту права власності у кримінальному провадженні України. В дисертації наведено теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання, що полягає у розв’язанні комплексу теоретичних та практичних проблем дотримання конвенційних гарантій в рамках реалізації на національному рівні конвенційного механізму захисту права власності під час здійснення кримінального провадження. За результатами проведеного дослідження здобувачем сформульовано ряд наукових висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення конвенційного механізму захисту права власності у кримінальному провадженні, зокрема, під час застосування таких заходів забезпечення як тимчасове вилучення майна та арешт майна, під час передачі майна на відповідальне зберігання власнику (законному володільцю), відшкодування шкоди (компенсації) на кожній його стадії, починаючи з досудового розслідування та закінчуючи виконанням судового рішення. Висвітлено стан наукового розроблення та законодавчої регламентації проблем дотримання органами досудового розслідування, прокуратури та суду конвенційних гарантій захисту права власності під час застосування законодавчих обмежень майнових прав учасників кримінального провадження. Визначено найбільш важливі (цінні) як на міжнародному, так і на національному рівнях, гарантії захисту права власності, які входять до конвенційного механізму захисту права власності та забезпечують його ефективне функціонування. Встановлено, що систему правового регулювання конвенційного механізму захисту права власності у кримінальному провадженні складають такі нормативно-правові акти: Конституція України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, КПК України, закони України та деякі підзаконні акти. Автором проведено комплексне порівняльно-правове дослідження конвенційних гарантій захисту права власності у кримінальному провадженні через законодавчо встановлені механізми їх реалізації у світлі подій різних епох, продемонстрованих у творах літературного надбання та культурної спадщини українського та світового товариства. Запропоновано визначення поняття «конвенційний механізм захисту права власності у кримінальному провадженні», а також визначено та диференційовано його основні елементи – нормативна та інституційна складові, без тісного взаємозв’язку яких неможливе ефективне здійснення захисту права власності, обмеженого під час здійснення кримінального провадження. Розмежовано особливості реалізації конвенційного механізму захисту права власності на різних стадіях кримінального провадження, а саме на досудовому слідстві, підготовчому провадженні, судовому розгляді та на етапі виконання судових рішень. Автором констатовано, що в умовах сьогодення досить розповсюдженими є випадки втручання органів досудового розслідування, прокуратури та суду у конвенційні майнові права учасників кримінального провадження, які виходять за межі допустимого втручання й призводять до невиправданого порушення балансу інтересів прав такої особи цілям досудового розслідування. Здійснено юридичне розмежування функції судового контролю та здійснення правосуддя як невід’ємної частини дотримання конвенційних гарантій захисту права власності у кримінальному провадженні під час обмеження майнових прав особи як способу впливу та досягнення цілей досудового розслідування. У підсумку, встановлено, що саме судово-контрольне провадження як форма здійснення судової діяльності являє собою повноцінний інструмент забезпечення прав учасників кримінального провадження на етапі здійснення досудового розслідування, що є невід’ємною частиною інституційної складової конвенційного механізму захисту права власності у кримінальному провадженні. Констатовано практичні проблеми реалізації конвенційного механізму захисту права власності під час здійснення органами досудового слідства тимчасового вилучення майна, зокрема, відсутність судового контролю, процесуальна двозначність статусу вилученого за ухвалою слідчого судді майна, відсутність механізму повернення тимчасового вилученого майна, в тому числі строків відновлення порушених майнових прав. В результаті, автором запропоновано усунути наведені прогалини законодавства шляхом внесення відповідних змін у чинну редакцію КПК України, що сприятиме посиленню конвенційних гарантій захисту права власності у кримінальному провадженні. Визначено функціональні перешкоди в реалізації конвенційного механізму захисту права власності під час здійснення органами досудового розслідування, прокуратури та суду такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, а саме: відсутність граничних строків перебування майна під арештом, законодавча неврегульованість процедури повернення майна з-під арешту, відсутність судового контролю на етапі здійснення попереднього арешту, неможливість оскарження рішення слідчого/детектива про попередній арешт, а також невизначеність строків перебування майна в управлінні АРМА. У підсумку, здобувачем з метою вдосконалення законодавчої бази, яка покладена в основу подальшої правозастосовної діяльності, запропоновано внести відповідні зміни та доповнення до КПК України. Обґрунтовано необхідність детальної регламентації правової конструкції передачі майна на відповідальне зберігання власнику (законному володільцю) у кримінальному провадженні, зокрема такі її ключові елементи як: об’єкт, суб’єктний склад (ініціатори, повноважений на прийняття рішення, особа, якій таке майно передається), умови та строки передачі майна на відповідальне зберігання. В результаті проведеного дослідження автором було запропоновано власне бачення кримінальної процесуальної норми, яка регулюватиме механізм передачі майна на відповідальне зберігання власнику (законному володільцю) у кримінальному провадженні, в тому числі шляхом доповнення ч. 1 ст. 303 КПК України новою підставою для оскарження рішень слідчого, дізнавача; доповнення ч. 1 ч. 6 та ч. 7 ст. 100 КПК України детальним порядком передачі майна на відповідальне зберігання власнику (законному володільцю). Констатовано недієвість механізму оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора у підготовчому провадженні у зв’язку із повною законодавчою неврегульованістю даного питання. Вказане зумовило нагальну потребу у доповненні положень ст. 314-315 чинного КПК України в частині деталізації порядку розгляду таких скарг та наслідків відповідного судового розгляду для подальшого здійснення кримінального провадження. За допомогою комплексного аналізу актуальної судової практики встановлено неефективність механізму захисту прав, передбаченого ч. 2 ст. 174 КПК України, під час судового розгляду кримінального провадження з тими самими прогалинами законодавства, що були встановлені на досудовому розслідуванні, у зв’язку з чим здобувачем звернено увагу на необхідність уніфікації механізму скасування арешту майна на всіх стадіях кримінального провадження. Акцентовано увагу на розпливчатості процесуальних строків виконання судових рішень та наявності великої кількості оціночних понять у механізмі реалізації остаточних актів правосуддя, що підсилює загрозу свавілля з боку державних органів під час обмеження майнових прав учасників кримінального провадження, а також нівелює конвенційні гарантії захисту права власності на цьому етапі, та як наслідок ставить під об’єктивний сумнів раціональність таких законодавчих інструментів. У зв’язку з цим, з метою однакового застосування норм кримінального процесуального законодавства автором пропонується встановлення додаткових процесуальних гарантій – визначення граничних строків виконання судового рішення. Диференційовано поняття «відшкодування» та «компенсація» крізь призму встановлених законодавством способів відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а саме: добровільне та примусове відшкодування, яке включає компенсації за рахунок Державного бюджету України, а також відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів. У підсумку, автором запропоновано розглянути зміни до КПК України, а також спеціального закону – Закону про АРМА, в частині визначення вартості речового доказу, введення поняття «професійний зберігач», а також деталізувати порядок компенсації завданої шкоди державою.

Склад разової ради:

Голова ради – Аркуша Лариса Ігорівна, д.ю.н., професор, Завідувачка кафедри криміналістики, детективної та оперативно-розшукової діяльності, Національний університет «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Пожар Вадим Георгійович, к.ю.н., доцент, Доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Завтур Віктор Андрійович, к.ю.н., доцент, Доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Тетерятник Ганна Костянтинівна, д.ю.н., професор, професорка кафедри кримінального процесу та криміналістики факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування Одеського державного університету внутрішніх справ; Клепка Дар’я Ігорівна, к.ю.н., старший дослідник, старша наукова співробітниця відділу дослідження проблем кримінального процесу та судоустрою Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України.

Захист відбудеться 28.08.2025 року о 13:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, авд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА