Гендерне право: загальнотеоретичне та порівняльно-правове дослідження

Abstract

У дисертації здійснено цілісний аналіз гендерного права як комплексної галузі права, що перебуває на етапі свого формування та інтегрує нові підходи до регламентації суспільних правовідносин з визнанням поваги до гендерної ідентичності, гендерного усвідомлення, гендерної культури, сексуальної орієнтації, заборони застосування гендерної дискримінації та насильства за належністю до певної біологічної та соціальної статі. Досліджено його історичні витоки, концептуальні засади та методологію гендерного права, місце в національній правовій системі та чинне законодавство, проблематику контролю за дотриманням гендерних прав під час ведення війни, предмет та методи правового регулювання, системно-структурну характеристику, елементний склад правовідносин, а також відмінності правової регламентації у країнах, що належать до романо-германської та дочірніх, англо-американської, а також релігійної правових сімей. Проаналізовано історичні зміни, які передували виникненню та формуванню гендерного права як окремої галузі права в сфері регулювання суспільних відносин: від стародавніх античних уявлень про гендерну рівність до сучасних методів та моделей правового регулювання світових держав, які забезпечують законність дій щодо дотримання гендерної рівності, подолання гендерних стереотипів та заборону застосування дискримінаційної політики щодо передбаченого виду прав. Першочергову увагу в межах дослідження еволюції даного поняття, приділено безпосередньому науковому становленню поняття «гендер» та похідного від нього визначення гендерного права, який, на початку асоціювався лише з визнанням прав та можливостей представників жіночої статі серед населення, а наразі виокремлює новий напрям визнання власних потреб, можливостей та прав, охарактеризований за поєднанням соціальних якостей та природно закладених біологічних показників організму, які формують в особи належність до певного розмежування за гендерним маркером. Окрему увагу приділено концептуальним засадам та методології гендерного права, зокрема адаптації методології юриспруденції з використанням набутих методологічних підходів, концептів та методів для аналізу даної галузі права, крізь призму: гендерних потреб, суперечностей в чинному законодавстві, державного моніторингу, виокремлення відповідних інституцій та пізнання наукових теорій щодо гендерної рівності. Зокрема, потребовий підхід надав окремого визнання гендерним потребам особи, актуалізував ідею підвищення гендерного праворозуміння, гендерної свідомості та культури в сучасному суспільстві через вирішення основних проблем дотримання гендерної рівності, шляхом прийняття та введення в дію гендерно-правових законів, які транслюють справедливість. Актуальне використання синергетичного підходу дозволило дослідити аномальні якості гендерного права, які ілюструють в ньому нові характеристики, межі дозволеного сприйняття та подолання норм, що суперечать основним його ідеям. Застосування інституційного підходу обґрунтовується наявністю об’ємної внутрішньої структури гендерного права та його складових інститутів, які забезпечують дотримання гендерної рівності. Також, запропоновано застосування правового моніторингу в межах дослідження гендерного права так як, відповідно до існуючих міжнародно-правових зобов’язань: контроль та збір інформації, щодо дотримання гендерних прав носить для країн-учасниць обов’язковий характер. Обґрунтовано важливість введення концепції сучасної правової доктрини у загальну теорію права та держави щодо існування доктрини гендерного права, так як розвиток наукового обґрунтування даної галузі права обумовлений існуванням окремих наукових ідей та нових теоретичних поглядів на існування гендерної рівності в сучасному світі. Опрацьовано гендерне законодавство України від початку отримання незалежності до 2025 року, що надало свіжого погляду в проблематиці регулювання гендерно-правових відносин нашої країни. Прийняті нормативно- правові акти свідчать про відповідний рівень гендерної свідомості законодавця, який відноситься до гендерно-чутливого, однак періодично в межах правотворчості виникає проблематика фокусування на проектах орієнтованих лише на жінок. Таким чином, доведено, що існування гендерних стереотипів в суспільстві спотворює інтеграцію нових визнаних гендерних прав та можливостей, які фокусують акцент на задоволенні потреб усіх громадян незалежно від природно закладеної статі чи зміненого або невизначеного гендерного маркеру. Надано пропозиції відносно подолання даних недоліків, зокрема: впровадження загальних дискусій для роботодавців та найманих працівників, щодо гендерної рівності та підвищення рівнів кваліфікації на робочому місці з даної тематики; введення навчальних дисциплін з гендерного виховання; приведення у відповідність передбачених положень відповідних чинних законів згідно Конституції; внесення змін до постанови, котра регламентує процедуру зміни статі в Україні з метою скасування визнання даних дій психологічним розладом; коригування положень щодо процедури застосування гендерно-правової експертизи, антидискримінаційної експертизи та обов’язкової експертизи на відповідність зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції в гендерно-правовій галузі; приведення у відповідність ідеям гендерної рівності положення закону про кримінальну відповідальність, щодо дискримінаційних випадків звільнення від покарання та його відбування; внесення змін до ряду чинних законів, які регламентують несення військової служби, відносно визнання жінок військовозобов’язаними та придатними до несення військової служби. В зв’язку з існуванням воєнного стану та активного ведення війни на території України, детально розглянуто проблематику дотримання гендерної політики в даних умовах. Висвітлено відомі статистичні дані щодо порушень гендерних прав під час Другої Світової та російсько-української війни. Проаналізовано історично відомі випадки використання гендерно обумовленого насильства та загальновизнаних масових зґвалтувань як засобів гендерного геноциду нації. Також, для надання об’єктивних висновків детально вивчено періодичні доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини на факт спрямованого використання жорстоких методів насильства російськими військовими, які умисно завдають тілесних ушкоджень українським військовополоненим, за біологічною приналежністю до певної статі, та свідомо порушують права людини за визнаними стандартами гуманітарного права. Отримані результати свідчать, зокрема про недостатній вплив міжнародних організацій та пасивність щодо вирішення загальновизнаної гендерної міжнародно-гуманітарної проблеми. Значну увагу приділено критеріям розмежування гендерного права з іншими галузями права, зокрема, детально досліджено предмет гендерного права та удосконалено його наукову дефініцію як законодавчо визначені умови та порядок забезпечення й дотримання гендерної рівності в аспекті його соціо-статевої взаємодії у всіх сферах людського буття. Також, в межах даної інтерпретації акцентуємо на ідентифікації гендерного права через взаємне існування соціально- економічних, політичних, культурних, освітніх та правових відносин, в яких безпосередньо реалізується принцип гендерної рівності та заборона гендерної дискримінації. Визначено особливість наступного критерію розмежування, а саме наявність симбіозу імперативного та диспозитивного методів в гендерному праві як фактору удосконалення правового регулювання. Підкреслено, що дана дихотомія ґрунтується на особливій системі стримувань та противаг, так як з одного боку імперативний метод забезпечує обов’язкові до виконання гарантії рівності та заборону дискримінації, а диспозитивний метод надає гнучкості в реалізації принципу рівності через певного роду домовленості. Досліджено системно-структурну характеристику національного гендерного права та виокремлено такі його структурні елементи як: норми, інститути та субінститути. Зокрема, норми гендерного права носять здебільшого спеціальний характер, крім конституційних, та містять правові гарантії й передбачені механізми, спрямовані на усунення гендерної нерівності в державі. Зазначено, що фактичне домінування матеріальних інститутів над процесуальними притаманне інститутам гендерного права, через недостатню розвиненість юридичної процедури захисту порушених гендерних прав, однак, в свою чергу, форма звернення громадян до уповноважених координаторів відносно дискримінації на підприємствах або державних установах стимулює ефективну комунікацію та удосконалення гендерної політики. Разом з тим, доведена така характерна особливість національного гендерного права як наявність у ньому міжгалузевих інститутів, що надалі підтверджується присутністю в гендерному праві регулятивних, охоронних та установчих інститутів. В межах аналізу правового режиму гендерного права визначено сукупність правових категорій, які формують окремий режим забезпечення гендерної рівності в суспільстві. В межах обґрунтування елементного складу гендерно-правових відносин запропоновано комплексну класифікацію суб’єктів гендерного права України, за наступними характеристиками: функціональною роллю у правовідносинах; віковим статусом; належності за біологічними показниками; гендерною ідентичністю; наявністю спеціальної компетенції у сфері гендерної політики. Відповідно якій суб’єкти гендерних правовідносин включають в себе: фізичних осіб (громадян України), державно – владних органів, органів місцевого самоврядування та державних органів відповідної компетенції в галузі гендерного права. Також, окреслено проблематику виокремлення суб’єктів за гендерною ідентичністю, котра наразі потребує трансформації нормативно-правових актів та положень, щодо проблематики зміни статі, які б не тягнули за собою визнання особи недієздатною відповідно передбаченого розладу психічних хвороб. Окремо проаналізовано правову характеристику об’єкта гендерно-правових відносин, згідно аналізу чинного національного гендерного законодавства та відповідно надано обґрунтоване наукове визначення його як переліку соціальних цінностей: матеріальних та нематеріальних, які в єдності становлять ідеальне та бажане благо, до якого прагне законодавець в існуванні гендерної правотворчості України. З огляду на існуючу різноманітність нормативно-правових актів, які регулюють дану галузь, нами наданий розширений перелік цінностей, які згідно наукового тлумачення виступають об’єктом гендерних правовідносин. Додатково визначено зміст гендерного права як важливий елемент правової системи, котрий інтегрує у його внутрішній структурі наявність різних правовідносин, які відносяться дотично до гендерного права, наприклад: відносини щодо захисту від гендерно обумовленого насильства є частиною змісту кримінальних відносин, заборона застосування дискримінаційних норм та нагляд за їх дотриманням, є частиною адміністративних відносин, рівність сімейних, майнових чи трудових правах є елементом цивільних, трудових правовідносин та ін. В межах проведення порівняльно-правового аналізу розглянуто регламентацію гендерного права в правових системах країн, які входять до романо-германської та дочірніх правових сімей. Зазначимо, що характерною рисою притаманною всім країнам без винятку є кодифіковане, систематизоване, спеціально створене гендерне законодавство як засіб впливу на формування гендерної політики країни. Присутніми в межах існування даної правової сім’ї є відокремлені інститути, які контролюють, формують та забезпечують реалізацію гендерного законодавства на практиці, а також законодавчо дозволена можливість вживати позитивні дії, як засіб досягнення гендерної рівності без дискримінаційних утисків. Разом з тим, зазначено, що деякі країни в межах власної правової системи інтегрують звичаєве право та національне законодавства, з метою збереження традиційних гендерних уявлень та прийняття прогресивної гендерної правотворчості. Проаналізовано гендерне право країн-представників англо-американської правової сім’ї, яке характеризується наявністю в ньому двох складових груп: групи англійського права і групи, що утворює право США. Характерним спільним є пріоритет судової практики над кодифікованим законодавством, для прихильників англійського права – це акти парламенту, які пройшли погодження правлячого короля та стали законами, а для групи права США – це є прийняті федеративні акти. Більше того, в даних випадках базою для прийняття гендерно-спрямованих законів є саме прецеденти, які створюють конкретні випадки застосування норм у всіх аналогічних ситуаціях, котрі стосуються визнання та захисту гендерних прав. Окрему увагу приділено дослідженню особливостей існування гендерного права у релігійній правовій сім’ї та зазначено, що проблематика помірного впровадження гендерних реформ існує через тісний зв’язок релігії та законодавства. Зокрема, через відповідні релігійні положення, чинне законодавство не може суперечити ідеям шаріату, внаслідок цього ряд рекомендованих резолюцій та конвенцій міжнародною спільнотою перебуває в стані невідомості. Визначено, що проблематика схвалення та ратифікації міжнародних стандартів відповідними країнами, ставить у несприятливе становище трансгендерних людей.

Склад разової ради:

Голова ради – Мельничук Ольга Степанівна, д.ю.н., професор, професор кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Антошина Ірина Володимирівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія»; Дудник Руслана Миколаївна, к.ю.н., доцент кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Матвєєва Лілія Георгіївна, д.ю.н., професор, професор кафедри загальноправових дисциплін Одеського державного університету внутрішніх справ; Ткаля Олена Вікторівна, д.ю.н., професор, виконуюча обов’язки завідувача кафедри конституційного та адміністративного права і процесу юридичного факультету Чорноморського національного університету імені Петра Могили.

Захист відбудеться 27.04.2026 о 12:00, за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА