Кримінально-протиправні посягання проти власності в державах германської правової сім’ї

Abstract

У роботі проведено сучасне комплексне порівняльно-правове дослідження проблематики кримінально-правової охорони відносин власності за законодавством країн германської правової сім’ї. На основі аналізу особливостей виокремлених ознак правових сімей було визначено, що германська правова сім'я є частиною романо-германської правової системи, яка характеризується загальною традицією, заснованою на римському праві. Однак германська правова сім'я виділяється завдяки ряду унікальних особливостей і підстав, які відображають її історичний розвиток, філософські принципи та методологічні підходи. Встановлено, що право базується на принципах справедливості, добросовісності та рівності. У германській правовій сім’ї особлива увага приділяється послідовній та логічній структурі правових норм, які формуються так, щоб охопити широке коло випадків, що робить їх більш універсальними. Хоча германська та романська правові сім’ї належать до однієї системи, їхні відмінності проявляються в наступному, саме в тому, що германська правова сім’я більш фокусує акцент на науковій теорії та абстрактних принципах, тоді як романська (наприклад, Франція) більше орієнтована на практичні аспекти. Право германської правової сім’ї має більш складну структуру норм (пандектна система), тоді як романська сім’я використовує інституційну систему (поділ на право осіб, речей і зобов’язань). В цілому, германська правова сім’я виділяється в рамках романо-германської правової системи завдяки історичній рецепції римського права, філософській глибині, кодифікаційній традиції та науковому підходу до розробки права. Ці особливості роблять її унікальною і впливовою як всередині Європи, так і за її межами. Кримінальне право германської правової сім’ї діє, в першу чергу, на території Німеччини і застосовується відповідно до її національної юрисдикції. Водночас низка держав Європи, особливо ті, що знаходяться в німецькомовному просторі або історично були пов'язані з Німеччиною, використовують кримінальне законодавство, яке багато в чому схоже з німецьким кримінальним правом, оскільки ґрунтується на подібних принципах або значною мірою перейняло елементи саме німецької правової системи (Австрія, Швейцарія, Ліхтенштейн та ін.), що дає змогу вважати це кримінальне право германським кримінальним правом. Крім того, деякі європейські країни також прийняли елементи німецького кримінального права в ході правових реформ або історичного розвитку: Чехія, Словаччина, Угорщина, Швеція, Норвегія, Данія запозичили певні юридичні концепції з германської правової традиції, хоча їхні правові системи відрізняються значним спрощенням. Ці країни історично і культурно пов'язані з германською правовою традицією, що пояснює таке становище. Виявлено три основні структурні елементи кримінального права у ФРН, які тісно пов'язані між собою: 1) загальне (основне) кримінальне право; 2) додаткове кримінальне право; 3) кримінальне право землі. Кожна із зазначених підсистем має свої відповідні законодавчі джерела - кримінальні закони або закони, що містять кримінально-правові положення. З’ясовано, що Кримінальний кодекс (закон) в країнах германського типу правової сім’ї як джерело загального (основного) кримінального права характеризується тим, що формулює основні положення, що стосуються Загальної частини кримінального права та традиційних правопорушень. Система кримінального законодавства країн германського типу права розроблена таким чином, що дає можливість законодавцю регулювати певні сфери суспільного життя за допомогою норм, включених до численних законодавчих актів. Кримінальне право держав германської правової сім’ї не схильне у своєму розвитку до повної кодифікації. Кримінально-правові норми, безпосередньо включені в механізм правового регулювання окремих, найбільш істотних сфер суспільного життя є більш життєздатними. Діючи в сукупності з нормами інших галузей права, вони безпосередньо впливають на правопорядок, підкреслюючи, з одного боку, важливість регульованої сфери діяльності, а з іншого - інформують відповідних юридичних осіб про можливі кримінальні наслідки недотримання (порушення) вимог спеціального закону. Встановлено, що Кримінальний кодекс Німеччини містить розгорнуту систему норм про кримінальні правопорушення проти власності. Даний акт визначає крадіжку як протиправне вилучення чужої рухомої речі з метою привласнення, чітке розмежування між крадіжкою та привласненням, значна увага законодавцем приділяється суб’єктивній стороні (намір незаконного збагачення). Німецька доктрина підкреслює, що захист власності є частиною ширшої концепції охорони правового порядку. Кримінальний кодекс Австрії також передбачає детальну регламентацію злочинів проти власності. У порівнянні з німецьким має ширше тлумачення поняття майна, превалює значна роль кваліфікуючих ознак (наприклад, значна шкода), широка диференціація відповідальності залежно від вартості предмета злочину. Австрійське право приділяє особливу увагу пропорційності покарання залежно від суспільної небезпеки діяння. Кримінальний кодекс Швейцарії містить окремий розділ про кримінальні правопорушення проти майна. Характерним є поєднання класичних і сучасних складів посягань, криміналізація економічних зловживань та високий рівень деталізації шахрайства та зловживання довірою. Швейцарська модель орієнтована на захист економічної безпеки як складової власності. Кримінальне законодавство Ліхтенштейну значною мірою базується на австрійській моделі та характеризується компактністю нормативного матеріалу, значним рівнем адаптації до міжнародних стандартів та посилений захист фінансових активів. У дисертаційному дослідженні відбувається аналіз історико-правового розвитку кримінально-правової охорони власності в Україні та державах германської правової сім’ї, на основі чого запропоновано авторське бачення періодизації генезису кримінально-правової охорони власності у вітчизняному законодавстві, яка містить наступні етапи: - період з середини Х століття до першої половини ХІХ століття (визначення кримінально-караних посягань, формування першої системи кримінальних правопорушень проти власності та системи покарань за такі діяння); - період з першої половини ХІХ століття до 1917 р. (період формування системи кодифікованого кримінального права, якому характерне розширення системи кримінальних правопорушень проти власності, поділ кримінальних правопорушень проти власності на посягання проти власності (тілесні речі) та власності в цілому (тілесні та безтілесні речі); - період з 1917 р. до 1991 р. (період кримінально-правового регулювання суспільних відносин на принципах соціалізму з превілеюванням колективних інтересів власності над приватними); - з 1991 р. до 2001 р. – період пом’якшення заходів державного примусу та демократизація кримінального законодавства, який завершився прийняттям КК України 2001 р.; - з 2001 р. і до 24 лютого 2022 року (сучасний період, який характеризується процесами поглиблених наукових розробок та їх нормативним втіленням у сфері охорони відносин власності); - період з 24 лютого 2022 року і до тепер (період розвитку кримінально- правової доктрини в умовах викликів воєнного стану). З’ясовано, що право власності за практикою ЄСПЛ (ст. 1 Протоколу No1) охоплює не лише «наявне майно» (рухоме/нерухоме), а й майнові права, включаючи легітимні очікування (наприклад, рішення суду, право на пенсію), що мають економічну цінність. Захист поширюється на фізичних та юридичних осіб, гарантуючи мирне володіння, заборону безпідставного позбавлення майна та правомірного втручання держави лише в загальних інтересах. Пропонується висновок про те, що об’єкт кримінально-правової охорони - це суспільні відносини, блага людини, соціальні інтереси та цінності (такі як права і свободи людини, власність, громадський порядок, довкілля), які охороняються кримінальним законом від кримінально протиправних посягань. Вони стають об’єктом кримінального правопорушення, коли проти них вчиняються суспільно небезпечні дії, завдаючи або створюючи загрозу завдання шкоди. Висловлено позицію з приводу того, що власність – це суспільні відносини, що виникають з приводу не тільки речі як предмета матеріального світу (тілесних речей) а й її належності суб’єкту інших економічних цінностей, зокрема, безтілесних речей, які є продуктом інтелектуального розвитку людства, науково-технічного перетворення виробничих сил, інформатизації суспільних процесів. Встановлено, що система «майнових кримінальних правопорушень» в доктрині кримінального права держав германської правової сім’ї становить сукупність кримінально протиправних діянь проти власності, у сфері господарської діяльності та ті окремі склади кримінальних правопорушень, де чуже майно є предметом посягання. Цілісність системи майнових протиправних посягань у кримінальному праві держав германської правової сім’ї демонструє той факт, що сукупність кримінальних норм, про які йде мова, спрямована на захист усіх майнових відносин, що виникають у ринковій економіці. Разом з тим визначено, що система саме кримінальних правопорушень проти власності за законодавством держав германської правової сім’ї включає три групи кримінальних правопорушень: 1) кримінальні правопорушення проти власності; 2) кримінальні правопорушення проти окремих майнових благ; 3) кримінальні правопорушення проти майнових прав особи. Основним критерієм такої систематизації кримінальних правопорушень проти власності в доктрині кримінального права держав германської правової сім’ї вважаються види предметів кримінально-протиправних посягань, зокрема, чужа власність під якою слід розуміти фізичні речі, які належать певній особі на праві власності; окремі майнові блага – об’єкт матеріального світу, який задовольняє певні людські потреби та має вартість (наприклад, електрична енергія); майнові права особи – права особи, які включають складові частини права власності (право володіння, користування, розпорядження) та інші права майнового характеру (право вимоги, право на об’єкт інтелектуальної власності). Констатовано, що кримінальні правопорушення проти власності у вітчизняній теорії та практиці кримінального права пропонується поділяти на наступні три групи (за врахуванням способу, мотиву та мети таких діянь): 1) корисливі посягання на чуже майно з ознаками викрадення: (крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК), шахрайство (ст. 190 КК), привласнення, розтрата і заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК), розбій (ст. 187 КК), вимагання (ст. 189 КК); 2) корисливі посягання на чуже майно без ознак викрадення: спричинення майнової шкоди обманом або зловживанням довір'я (ст. 192 КК), привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, чужого майна (ст. 193 КК); 3) некорисливі посягання на власність: умисне знищення або пошкодження чужого майна (ст. 194 КК), необережне знищення чужого майна (ст. 196 КК), злочинно недбале ставлення до охорони чужого майна (ст. 197 КК), а також погроза знищення чужого майна (ст. 195 КК). За результатами проведеного дослідження автором висловлена ідея повернення до класичної моделі майнових кримінальних правопорушень шляхом виділення двох груп посягань, передбачених Розділом VI Особливої частини КК України: кримінальні правопорушення проти фізичних речей: крадіжка, грабіж, розбій, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; умисне знищення або пошкодження майна та кримінальні правопорушення проти окремих майнових благ, зокрема, викрадення води, електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання; незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї; незаконне заволодіння транспортним засобом та ін.; кримінальні правопорушення проти майна та майнових прав (шахрайство, вимагання). Вказано, що в доктрині кримінального права країн германського типу правової сім’ї для настання кримінальної відповідальності необхідним є збіг трьох умов: відповідність діяння передбаченому складу кримінального правопорушення, протиправність та вина. При цьому під складом кримінального правопорушення вважається абстрактний законодавчий опис такого діяння. Існує дві групи законодавчих ознак діянь: ознаки, що характеризують прояв діяння зовні (об'єктивний склад) і ознаки, що характеризують психічні процеси, що відбуваються у свідомості правопорушника (суб'єктивний склад). За результатами проведеного дослідження автором запропоновано відповідні висновки та рекомендації в частині теоретичного та практичного переосмислення предмету кримінальних правопорушень проти власності, його змісту та значення для кримінально-правової кваліфікації; висловлено ряд зауважень та пропозицій в частині вдосконалення національної практики кримінального права з урахуванням позитивного досвіду країн германської правової сім’ї.

Склад разової ради:

Голова ради – Колодін Денис Олексійович, доктор юридичних наук, професор, декан факультету прокуратури та слідства (кримінальної юстиції) Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Степаненко Оксана Василівна, д.ю.н., доцент, завідувач кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія»; Абакіна-Пілявська Людмила Миколаївна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Павлова Тетяна Олександрівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова; Шаблистий Володимир Вікторович, д.ю.н., професор, директор ННІ права та інноваційної освіти Дніпровського державного університету внутрішніх справ.

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА