Теорія і практика кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства
Завантаження...
Файли
Дата
2023
Автори
Степаненко, Оксана Василівна
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Одеса
Анотація
Дисертація є першим в українській науці кримінального права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства.
У дисертації запропоновано якісно нову цілісну законодавчу модель кримінальної заборони домашнього насильства, шляхом градації рівня суспільної небезпеки даного діяння на кримінальний проступок, який має місце в разі вчинення несистематичного домашнього насильства з настанням відповідних наслідків для потерпілого, основний склад – злочин, який передбачає вчинення домашнього насильства щодо двох чи більше осіб або систематично та відповідні наслідки, а також кваліфікований та особливо кваліфікований склади – у разі настання більш тяжких наслідків, де поняття систематичності та тяжких наслідків розкривається у примітці до статті.
На підставі аналізу теоретичних розробок запропоновано визначення поняття кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства, як комплексу кримінально-правових засобів (кримінальне законодавство) та методів кримінально-правової політики (криміналізація та декриміналізація, пеналізація та депеналізація), які визначаються шляхом нормативного регулювання й упорядкування суспільних відносин та спрямовані на забезпечення ефективного захисту особи від домашнього насильства та мінімізацію проявів таких протиправних посягань.
Аргументовано, що кримінально-правова охорона особи від домашнього насильства є складовою державної охорони сім’ї, що цілком узгоджується з принципом невтручання у приватне життя.
Встановлено, що кримінально-правова охорона особи від домашнього насильства в період дії воєнного стану потребує підвищеної уваги, в силу того, що особи, які найчастіше є жертвами домашнього насильства (жінки та діти) належать до цивільного населення, які в періоди збройних конфліктів потребують особливої охорони.
На основі аналізу української доктрини із зазначеної та суміжних проблематик, виокремлено етапи науково-теоретичного становлення питань кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства у вітчизняній науці кримінального права: період становлення наукового інтересу, коли домашнє насильство не становило самостійного предмета дослідження (з 1991 р.); період активізації наукових пошуків та нормативного закріплення категорії «насильство в сім’ї» (з 2001 р., від дати прийняття Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»); період дослідження «домашнього насильства» як одного із проявів «гендерно зумовленого насильства», а також закріплення кримінально-правової заборони домашнього насильства (з 2017 р., від дати прийняття Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»); сучасний період (з 2022 р., від дати ратифікації Верховою Радою України Стамбульської конвенції), який характеризується активними науковими пошуками, застосуванням передового міжнародного та європейського досвіду з метою належної кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства в умовах воєнного стану.
Обґрунтовано, що ключовими характеристиками правової охорони особи від проявів домашнього насильства відповідно до положень міжнародно-правових документів є невід’ємність прав людини, невідворотність відповідальності, недопустимість дискримінації, превентивна дія, державна відповідальність за протидію домашньому насильству.
Зроблено висновок, щодо ефективності досвіду зарубіжних країн у частині диференціації кримінальної відповідальності за домашнє насильство, шляхом закріплення кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів даного кримінального правопорушення в кримінальному законодавстві.
На підставі аналізу теоретичних розробок зазначено, що домашнє насильство як соціально-правовий феномен охоплює наступні характеристики: це протиправний, умисний фізичний та/або психологічний вплив однієї особи на іншу; вчиняється шляхом фізичного, психологічного, сексуального економічного насильства або кібернасильства; вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа; одна із сторін зазвичай відноситься до певної вразливої групи або/та знаходиться у вразливій ситуації (наприклад, неповнолітні діти, непрацездатні батьки, вагітні жінки); насильство вчиняється на основі конкретної ролі особи в аспекті особистісних відносин; таким впливом одна особа, серед іншого, намагається встановити або утвердити контроль над іншою особою, змусити її до певного напряму поведінки; таким насильством заподіюється різного роду шкода або створюється реальна загроза заподіяння такої шкоди.
Аргументовано, що існували та існують всі необхідні передумови та підстави для криміналізації домашнього насильства у вітчизняному кримінальному законодавстві, а саме: суспільна небезпечність такого діяння; його типовість і достатня поширеність; необхідність впливу на нього, серед інших, кримінально-правовими заходами; враховано можливості системи кримінальної юстиції; наявні матеріальні ресурси для реалізації кримінально-правової заборони; співвіднесено позитивні й негативні наслідки криміналізації; враховано історичний чинник та тенденцій розвитку кримінального права; виконано міжнародні зобов’язання.
Доведена необхідність уніфікації законодавства в частині закріплення поняття «кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством», а не «злочин, пов’язаний з домашнім насильством».
Підтримано точку зору науковців та практиків, щодо видів кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством: ст. 126-1 КК України; кримінальне правопорушення, що передбачає кваліфікуючу ознаку «вчинення таких діянь щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах»; кримінальне правопорушення з обтяжуючою обставиною, передбаченою у п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК «вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах» та п. 6 ч. 1 ст. 67 КК в частині «вчинення кримінального правопорушення … у присутності дитини»; кримінальне правопорушення з ознаками діяння (дії або бездіяльність), поняття якого визначено у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Зроблено висновок, що закріплення кримінальної відповідальності за домашнє насильство в Розділі II Особливої частини КК України «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи» є оптимальним, враховуючи структуру чинного КК України. Обґрунтовується, що надалі доцільно ставити питання про виокремлення в КК України нового розділу, положення якого будуть направлені не тільки на охорону суспільних відносин у сфері сімейних відносин, як це визначено у проєкті КК України, а також, враховувати сучасні тенденції, у сфері запобігання гендерному насильству й домашньому насильству, що серед іншого, позитивно сприятиме виконанню взятих Україною на себе міжнародно-правових зобов’язань.
З урахуванням практики ЄСПЛ обґрунтовано наявність нової форми домашнього насильства – кібернасильство та аргументовано необхідність її криміналізації.
У результаті всебічного дослідження емпіричних матеріалів у контексті реалізації об’єктивних форм домашнього насильства доведено, що місце вчинення домашнього насильства не завжди може збігатися з місцем проживання, у таких випадках важливе значення набуває спрямованість умислу (вчинення насильства на основі конкретної ролі особи в аспекті сімейних чи близьких відносин).
Запропоновано визначення ознаки систематичності в складі домашнього насильства з урахуванням її якісного та кількісного критеріїв, як сукупності трьох і більше насильницьких дій, кожен з яких є самостійним епізодом, якщо при цьому вони виражали певну спрямованість у поведінці винного щодо потерпілого або потерпілих.
Аргументовано, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП та до кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством має правові наслідки й повинно враховуватися в «систематичність» як ознаку домашнього насильства за ст. 126-1 КК України. Зроблено висновок, що при вчиненні домашнього насильства, щодо двох і більше потерпілих, насильство щодо кожної із осіб повинно бути розглянуте як окремий епізод домашнього насильства (що становить кількісний критерій систематичності), але при цьому вважливо, щоб простежувався певний напрям поведінки винного щодо потерпілих (що становить якісний критерій систематичності).
Доведено, що неприпустимим та таким, що порушує принцип незворотності дії кримінального закону в часі є врахування при встановленні систематичності як ознаки домашнього насильства вчинення особою діяння, в тому числі і притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, до набрання ст. 126-1 КК України чинності. Поряд з цим, якщо такі діяння утворюють склади адміністративних або кримінальних правопорушень, з урахуванням строків давності притягнення до відповідальності, вони повинні отримати свою правову оцінку. Крім того, якщо пройшов визначений у ст. 39 КУпАП строк, то попереднє притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП теж не може бути враховане при кваліфікації за ст. 126-1 КК України.
Зроблено висновок, що домашнє насильство передбачає наявність спеціального суб’єкта та потерпілого зі спеціальними ознаками. Вказано, що чинне законодавство встановлює перелік таких осіб, за виключенням пояснення змісту ознаки «близькі відносини». Запропоновано під поняттям «особи, які перебувають у близьких відносинах» у значенні домашнього насильства розуміти осіб, які перебувають у стосунках «пари», але не в стані фактичного «громадянського» шлюбу.
Обґрунтовано, що суб’єктивна сторона домашнього насильства можлива у формі прямого та непрямого умислу. Запропоновано передбачити кваліфікований склад кримінального правопорушення у вигляді домашнього насильства, який може бути за змішаної вини – умисел щодо діяння та необережність щодо наслідків.
Зазначено, що кримінально-правовий вплив на домашнє насильство – це діяльність держави, в особі спеціально уповноважених органів, щодо застосування до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством, передбачених кримінальним законом заходів кримінально-правового характеру, які поділяються на примусові, обмежувальні, заохочувальні та інші примусові заходи кримінально-правового характеру.
Узагальнено, що найчастіше особам, які вчинили домашнє насильство призначаються громадські роботи, які є єдиним неізоляційним видом покарання, який передбачений у ст. 126-1 КК України. Запропоновано санкцію ст. 126-1 КК України доповнити покараннями у вигляді штрафу та виправних робіт, що даватиме можливість суду належним чином реагувати на прояви домашнього насильства, коли немає потреби ізоляції кривдника.
Зроблено висновок, що якщо домашнє насильство (ст. 126-1 КК України) вчиняється «щодо малолітньої дитини», «в присутності дитини», «щодо особи похилого віку» або «щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності», або мають місце інші ознаки, які передбачені ч. 2 ст. 67 КК України, вони повинні бути обов’язково враховані як такі, що обтяжують покарання. Якщо має місце вчинення іншого кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством і зазначені ознаки не впливають на кваліфікацію, то вони, так само, мають бути обов’язково враховані при призначенні покарання, як такі, що його обтяжують. При цьому, ознака - «вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах», враховуючи положення ч. 4 ст. 67 КК України, не може бути врахована судом, як така, що обтяжує покарання при кваліфікації дій особи за ст. 126-1 КК України.
Доведена необхідність доповнення переліку обмежувальних заходів таким видом, як «пройти курс лікування від розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб». Набули подальшого розвитку теоретичні положення щодо доцільності застосування обмежувальних заходів до неповнолітніх осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством, шляхом уточнення редакції положень ч. 2 ст. 91-1 КК України.
Зроблено висновок, щодо неможливості застосування до особи, яка вчинила домашнє насильство (ст. 126-1 КК України), звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Розроблено пропозиції щодо вдосконалення норм чинного законодавства, зокрема норм КК України в частині диференціації кримінальної відповідальності за домашнє насильство.
У дисертації запропоновано якісно нову цілісну законодавчу модель кримінальної заборони домашнього насильства, шляхом градації рівня суспільної небезпеки даного діяння на кримінальний проступок, який має місце в разі вчинення несистематичного домашнього насильства з настанням відповідних наслідків для потерпілого, основний склад – злочин, який передбачає вчинення домашнього насильства щодо двох чи більше осіб або систематично та відповідні наслідки, а також кваліфікований та особливо кваліфікований склади – у разі настання більш тяжких наслідків, де поняття систематичності та тяжких наслідків розкривається у примітці до статті.
На підставі аналізу теоретичних розробок запропоновано визначення поняття кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства, як комплексу кримінально-правових засобів (кримінальне законодавство) та методів кримінально-правової політики (криміналізація та декриміналізація, пеналізація та депеналізація), які визначаються шляхом нормативного регулювання й упорядкування суспільних відносин та спрямовані на забезпечення ефективного захисту особи від домашнього насильства та мінімізацію проявів таких протиправних посягань.
Аргументовано, що кримінально-правова охорона особи від домашнього насильства є складовою державної охорони сім’ї, що цілком узгоджується з принципом невтручання у приватне життя.
Встановлено, що кримінально-правова охорона особи від домашнього насильства в період дії воєнного стану потребує підвищеної уваги, в силу того, що особи, які найчастіше є жертвами домашнього насильства (жінки та діти) належать до цивільного населення, які в періоди збройних конфліктів потребують особливої охорони.
На основі аналізу української доктрини із зазначеної та суміжних проблематик, виокремлено етапи науково-теоретичного становлення питань кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства у вітчизняній науці кримінального права: період становлення наукового інтересу, коли домашнє насильство не становило самостійного предмета дослідження (з 1991 р.); період активізації наукових пошуків та нормативного закріплення категорії «насильство в сім’ї» (з 2001 р., від дати прийняття Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»); період дослідження «домашнього насильства» як одного із проявів «гендерно зумовленого насильства», а також закріплення кримінально-правової заборони домашнього насильства (з 2017 р., від дати прийняття Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»); сучасний період (з 2022 р., від дати ратифікації Верховою Радою України Стамбульської конвенції), який характеризується активними науковими пошуками, застосуванням передового міжнародного та європейського досвіду з метою належної кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства в умовах воєнного стану.
Обґрунтовано, що ключовими характеристиками правової охорони особи від проявів домашнього насильства відповідно до положень міжнародно-правових документів є невід’ємність прав людини, невідворотність відповідальності, недопустимість дискримінації, превентивна дія, державна відповідальність за протидію домашньому насильству.
Зроблено висновок, щодо ефективності досвіду зарубіжних країн у частині диференціації кримінальної відповідальності за домашнє насильство, шляхом закріплення кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів даного кримінального правопорушення в кримінальному законодавстві.
На підставі аналізу теоретичних розробок зазначено, що домашнє насильство як соціально-правовий феномен охоплює наступні характеристики: це протиправний, умисний фізичний та/або психологічний вплив однієї особи на іншу; вчиняється шляхом фізичного, психологічного, сексуального економічного насильства або кібернасильства; вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа; одна із сторін зазвичай відноситься до певної вразливої групи або/та знаходиться у вразливій ситуації (наприклад, неповнолітні діти, непрацездатні батьки, вагітні жінки); насильство вчиняється на основі конкретної ролі особи в аспекті особистісних відносин; таким впливом одна особа, серед іншого, намагається встановити або утвердити контроль над іншою особою, змусити її до певного напряму поведінки; таким насильством заподіюється різного роду шкода або створюється реальна загроза заподіяння такої шкоди.
Аргументовано, що існували та існують всі необхідні передумови та підстави для криміналізації домашнього насильства у вітчизняному кримінальному законодавстві, а саме: суспільна небезпечність такого діяння; його типовість і достатня поширеність; необхідність впливу на нього, серед інших, кримінально-правовими заходами; враховано можливості системи кримінальної юстиції; наявні матеріальні ресурси для реалізації кримінально-правової заборони; співвіднесено позитивні й негативні наслідки криміналізації; враховано історичний чинник та тенденцій розвитку кримінального права; виконано міжнародні зобов’язання.
Доведена необхідність уніфікації законодавства в частині закріплення поняття «кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством», а не «злочин, пов’язаний з домашнім насильством».
Підтримано точку зору науковців та практиків, щодо видів кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством: ст. 126-1 КК України; кримінальне правопорушення, що передбачає кваліфікуючу ознаку «вчинення таких діянь щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах»; кримінальне правопорушення з обтяжуючою обставиною, передбаченою у п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК «вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах» та п. 6 ч. 1 ст. 67 КК в частині «вчинення кримінального правопорушення … у присутності дитини»; кримінальне правопорушення з ознаками діяння (дії або бездіяльність), поняття якого визначено у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Зроблено висновок, що закріплення кримінальної відповідальності за домашнє насильство в Розділі II Особливої частини КК України «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи» є оптимальним, враховуючи структуру чинного КК України. Обґрунтовується, що надалі доцільно ставити питання про виокремлення в КК України нового розділу, положення якого будуть направлені не тільки на охорону суспільних відносин у сфері сімейних відносин, як це визначено у проєкті КК України, а також, враховувати сучасні тенденції, у сфері запобігання гендерному насильству й домашньому насильству, що серед іншого, позитивно сприятиме виконанню взятих Україною на себе міжнародно-правових зобов’язань.
З урахуванням практики ЄСПЛ обґрунтовано наявність нової форми домашнього насильства – кібернасильство та аргументовано необхідність її криміналізації.
У результаті всебічного дослідження емпіричних матеріалів у контексті реалізації об’єктивних форм домашнього насильства доведено, що місце вчинення домашнього насильства не завжди може збігатися з місцем проживання, у таких випадках важливе значення набуває спрямованість умислу (вчинення насильства на основі конкретної ролі особи в аспекті сімейних чи близьких відносин).
Запропоновано визначення ознаки систематичності в складі домашнього насильства з урахуванням її якісного та кількісного критеріїв, як сукупності трьох і більше насильницьких дій, кожен з яких є самостійним епізодом, якщо при цьому вони виражали певну спрямованість у поведінці винного щодо потерпілого або потерпілих.
Аргументовано, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП та до кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством має правові наслідки й повинно враховуватися в «систематичність» як ознаку домашнього насильства за ст. 126-1 КК України. Зроблено висновок, що при вчиненні домашнього насильства, щодо двох і більше потерпілих, насильство щодо кожної із осіб повинно бути розглянуте як окремий епізод домашнього насильства (що становить кількісний критерій систематичності), але при цьому вважливо, щоб простежувався певний напрям поведінки винного щодо потерпілих (що становить якісний критерій систематичності).
Доведено, що неприпустимим та таким, що порушує принцип незворотності дії кримінального закону в часі є врахування при встановленні систематичності як ознаки домашнього насильства вчинення особою діяння, в тому числі і притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, до набрання ст. 126-1 КК України чинності. Поряд з цим, якщо такі діяння утворюють склади адміністративних або кримінальних правопорушень, з урахуванням строків давності притягнення до відповідальності, вони повинні отримати свою правову оцінку. Крім того, якщо пройшов визначений у ст. 39 КУпАП строк, то попереднє притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП теж не може бути враховане при кваліфікації за ст. 126-1 КК України.
Зроблено висновок, що домашнє насильство передбачає наявність спеціального суб’єкта та потерпілого зі спеціальними ознаками. Вказано, що чинне законодавство встановлює перелік таких осіб, за виключенням пояснення змісту ознаки «близькі відносини». Запропоновано під поняттям «особи, які перебувають у близьких відносинах» у значенні домашнього насильства розуміти осіб, які перебувають у стосунках «пари», але не в стані фактичного «громадянського» шлюбу.
Обґрунтовано, що суб’єктивна сторона домашнього насильства можлива у формі прямого та непрямого умислу. Запропоновано передбачити кваліфікований склад кримінального правопорушення у вигляді домашнього насильства, який може бути за змішаної вини – умисел щодо діяння та необережність щодо наслідків.
Зазначено, що кримінально-правовий вплив на домашнє насильство – це діяльність держави, в особі спеціально уповноважених органів, щодо застосування до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством, передбачених кримінальним законом заходів кримінально-правового характеру, які поділяються на примусові, обмежувальні, заохочувальні та інші примусові заходи кримінально-правового характеру.
Узагальнено, що найчастіше особам, які вчинили домашнє насильство призначаються громадські роботи, які є єдиним неізоляційним видом покарання, який передбачений у ст. 126-1 КК України. Запропоновано санкцію ст. 126-1 КК України доповнити покараннями у вигляді штрафу та виправних робіт, що даватиме можливість суду належним чином реагувати на прояви домашнього насильства, коли немає потреби ізоляції кривдника.
Зроблено висновок, що якщо домашнє насильство (ст. 126-1 КК України) вчиняється «щодо малолітньої дитини», «в присутності дитини», «щодо особи похилого віку» або «щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності», або мають місце інші ознаки, які передбачені ч. 2 ст. 67 КК України, вони повинні бути обов’язково враховані як такі, що обтяжують покарання. Якщо має місце вчинення іншого кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством і зазначені ознаки не впливають на кваліфікацію, то вони, так само, мають бути обов’язково враховані при призначенні покарання, як такі, що його обтяжують. При цьому, ознака - «вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах», враховуючи положення ч. 4 ст. 67 КК України, не може бути врахована судом, як така, що обтяжує покарання при кваліфікації дій особи за ст. 126-1 КК України.
Доведена необхідність доповнення переліку обмежувальних заходів таким видом, як «пройти курс лікування від розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб». Набули подальшого розвитку теоретичні положення щодо доцільності застосування обмежувальних заходів до неповнолітніх осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством, шляхом уточнення редакції положень ч. 2 ст. 91-1 КК України.
Зроблено висновок, щодо неможливості застосування до особи, яка вчинила домашнє насильство (ст. 126-1 КК України), звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Розроблено пропозиції щодо вдосконалення норм чинного законодавства, зокрема норм КК України в частині диференціації кримінальної відповідальності за домашнє насильство.
Бібліографічний опис
Степаненко О. В. Теорія і практика кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства : дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Степаненко, Оксана Василівна. – Одеса, 2023. – 420 с.
Ключові слова
Research Subject Categories::LAW/JURISPRUDENCE, охорона особи, кримінально-правова охорона особи, домашнє насильство, кримінальна відповідальність за домашнє насильство, кримінальні правопорушення, заходи кримінально-правового характеру, обмежувальні заходи, protection of a person, criminal legal protection of the individual, domestic violence, criminal liability for domestic violence, criminal offenses related to domestic violence, criminal legal measures, restrictive measures
Цитування
Степаненко О. В. Теорія і практика кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства : дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Степаненко, Оксана Василівна. – Одеса, 2023. – 420 с.
Степаненко О. В. Теорія і практика кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства : дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Степаненко, Оксана Василівна. – Одеса, 2023. – 445 с.
Степаненко О. В. Теорія і практика кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства : дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Степаненко, Оксана Василівна. – Одеса, 2023. – 445 с.