Концепт злочинів проти людяності в сучасному міжнародному праві

Abstract

Дисертаційне дослідження присвячене актуальному завданню науки міжнародного права – дослідженню природи, правових основ злочину проти людяності та виявленню засобів запобігання та притягнення до відповідальності за вчинення злочинів проти людяності, як життєво важливого компонента міжнародного права у сучасному світі.

Наукова робота ставить за мету комплексний теоретико-правовий та історичний аналіз проблем, пов’язаних із становленням нормативно-правових та інституційних засад притягнення до міжнародно-правової відповідальності за вчинення злочинів проти людяності, а також створення ефективного механізму їх попередження.

В ході дослідження визначено основні фактори вчинення злочинів проти людяності, а саме політичні фактори (тоталітарні режими, імунітет від переслідування та покарання тощо), соціальні фактори (економічна нерівність, різноманітність суспільств, культурні протиріччя та непорозуміння, соціальна дискримінація за ознаками раси, релігії, гендеру, національності тощо), воєнні дії та конфлікти, технологічні досягнення сучасного світу, що дозволяють здійснювати масштабні, координовані напади на цивільне населення. Важливо, що розуміння цих факторів допомагає при розслідуванні та запобіганні злочинів проти людяності, а також при створенні стратегій для вирішення конфліктів, роботи на попередження вчинення злочинів та підтримки прав людини.

Розглянуто лінгвістичні колізії, пов’язані із перекладом на українську мову англомовного відповідника «crimes against humanity». На основі проаналізованих західних джерел визначено що, «crimes against humanity» має перекладатись як «злочини проти людяності», а не як «злочини проти людства», як вважають деякі вітчизняні науковці. Цей термін більшою мірою відображає сутність цих злочинів та їх вплив на людей, підкреслює порушення основних гуманітарних цінностей та прав людини, наголошує на тому, що ці злочини не лише спрямовані проти конкретних осіб, але і проти загальних цінностей, які визнаються міжнародним співтовариством, він має сильний моральний і етичний аспект, який відображає відверту жорстокість і неприйнятність цих дій у будь-якому суспільстві та культурі.

У роботі обґрунтовано кваліфікацію операції «Вісла» як злочину проти людяності, на підставі історичного й правового аналізу цих подій і їх наслідків та з урахуванням сучасної практики органів міжнародної кримінальної юстиції та статуту Міжнародного кримінального суду, та доведено її значущість для сучасного українського соціуму зокрема, та міжнародної спільноти загалом. Виокремлено кваліфікуючі ознаки, що надають можливість розглядати цю операцію саме в межах концепту злочинів проти людяності, що сформувався в сучасному міжнародному праві, зокрема її широкомасштабність, спланованість, систематичність, спрямованість на виселення великої кількості населення.

Досліджено проблеми міжнародно-правової оцінки операції Волинської трагедії та її впливу на відновлення історичної справедливості, а також формування міждержавного конструктивного діалогу з цього питання між Україною та Польщею. Визначено, що Волинська трагедія відображає асиметрію і розбіжності у політичних наративах між Україною та Польщею, що базуюються на різному розумінні та сприйнятті подій на Волині. Комунікаційний потенціал міждержавного діалогу в політичній сфері недостатній, а політизація цієї історичної події внутрішніми ідеологічними та політичними діячами ускладнює вирішення цього питання. Важливо пам’ятати, що Волинська трагедія відбулася як наслідок дій нацистських та комуністичних тоталітарних режимів з метою послаблення польського і українського підпілля. Ця подія має суттєвий вплив на міжнародне право та концепцію злочинів проти людяності, підкреслюючи важливість захисту прав людини, необхідність запобігання та покарання масових злочинів, особливо тих, що супроводжуються етнічною чи расовою ненавистю. Для побудови міжнародних відносин між Україною та Польщею важливим є визнання і поширення історичної правди про Волинську трагедію обома сторонами. Потрібно уникати одностороннього звинувачення та вибачень, а замість цього спільно здійснювати дослідження та пошук історичної правди. Надзвичайну увагу рекомендується приділити об’єктивному підходу та стриманому спілкуванню, особливо політичним силам, аби не погіршувати відносини між націями. Проблема Волинської трагедії залишається актуальною і в сучасному контексті, і, як вважають у польському уряді, може бути використана країноюагресором для подібних маніпуляцій, які вже мали місце в історії між українцями та поляками. Тож, необхідно зосередитися на спільному пошуку історичної правди та уникнути допущення політичного втручання і маніпуляцій, які можуть розділити і послабити український і польський народи.

Зазначено про проблематику злочинів проти людяності у контексті міжнародної правосвідомості, складовими якої є міжнародно-правова культура, міжнародно-правова ідеологія та міжнародно-правова психологія, встановлено особливості та наголошено на необхідності психологічної та медичної підтримки постраждалих від злочинів проти людяності, зокрема доведено, що трансгенераційна травма, як психологічний наслідок цих злочинів, значно впливає на тих, хто їх пережив, зокрема операцію «Вісла», та на їх нащадків, а також доведено важливість міжнародно-правової кваліфікації усіх випадків злочинів проти людяності, що є важливим не лише для притягнення винних до відповідальності, але й задля відновлення історичної справедливості тощо. Заперечення факту скоєння деяких міжнародних злочинів підштовхує до появи відчуття несправедливості, що може завдати шкоди процесу одужання та відтворенню культурної ідентичності. Додаткові дослідження та інтеграція відповідних підходів, розроблених в межах освітянської, виховної та педагогічної діяльності можуть сприяти покращенню як фізичного, так і психічного здоров’я жертв та їхніх нащадків, а також зміцненню спільнот та збереженню національних культурних витоків.

В дисертаційній роботі доведено вплив сучасних інформаційних технологій, зокрема мережі Інтернет, на можливість вчинення міжнародних злочинів загалом, та злочинів проти людяності зокрема, з поміж іншого через діяльність журналістів країни-агресора, які публічно підбурюють своїх громадян до масового насильства та вчинення цих злочинів, у тому числі на території України, які мають бути притягнуті до відповідальності за такі дії, посилаючись, наприклад, на прецедент, сформований міжнародним кримінальним правом на підставі розгляду Міжнародним трибуналом щодо Руанди справи «проти журналістів». Автором наголошується на необхідності проведення дослідження та аналізу діяльності журналістів у сучасному інформаційному середовищі, а також вживанні заходів для запобігання можливому використанню медіа для поширення ворожнечі та злочинів проти людяності через розвиток журналістської етики та незалежних медіаорганізацій, а також сприянню інформаційній грамотності суспільства.

Зазначається, що територіальна юрисдикція МКС відносно міжнародних злочинів, вчинених через мережу Інтернет, не застосовується, якщо цільова аудиторія не знаходиться на території держави-учасниці. Для того, щоб уникнути створення лазівки в питанні юрисдикції для злочинів, вчинених через мережу Інтернет, МКС необхідно стати більш гнучкими в питаннях її визначення в таких випадках.

Автором наголошується, що запобігання використанню технологій для злочинів проти людяності вимагає міжнародного співробітництва, законодавчого контролю, етичних норм і стеження за їх дотриманням. Також важливо, щоб технологічні компанії дотримувалися високих стандартів безпеки і не співпрацювали з тими, хто використовує їхні продукти для злочинних цілей. Доведено, що використання сучасних методів розслідування, включаючи відкриті джерела та OSINT (Open-Source Intelligence), може полегшити процес збору доказів за злочини проти людяності, які спричинені окупацією українських територій росією та повномасштабного вторгнення у 2022 році. Надання підтримки та захисту прав постраждалим є найважливішим завданням в цій справі, включаючи доступ до медичної допомоги, психологічної підтримки та компенсації завданої шкоди.

Також, у дисертаційній роботі пропонуються різні інструменти для запобігання злочинам проти людяності, серед яких укладання міжнародних конвенцій та договорів, зміцнення національного законодавства, освітні ініціативи, створення системи раннього попередження конфліктів, використання сучасних технологій, таких як дистанційне зондування та гібридні методи для збору доказів, стратегічні партнерства із технологічними компаніями, боротьба з дезінформацією і deepfakes, робота з упередженістю та оцінкою ризиків в цифровій інформації, співпраця з міжнародними організаціями, залучення до превентивної дипломатії та мирних діалогів, зміцнення незалежності та компетентності правових установ, вдосконалення механізмів звітності та спостережень, застосування санкцій та обмежень, активна участь громадянського суспільства, міжнародна співпраця та підтримка слабких країн, надання технічної та фінансової підтримки державам для зміцнення їхньої спроможності реагувати на злочини проти людяності, з’ясування корінних причин цих злочинів для вживання заходів для їх попередження.

Більш того, досліджено застосування серед інструментів запобігання скоєння злочинів проти людяності міжнародно-правових освітніх засобів, потенціал яких наразі розкритий не повною мірою, зокрема, розробки навчальних програм для широких верств, здобувачів освіти тощо, які розглядають різні аспекти концепту злочинів проти людяності у сучасному міжнародному праві та відповідальності за їх скоєння. У даному аспекті розроблений освітній курс «Міжнародні злочини: розуміння та реагування на глобальні виклики людства» для учнів старшої школи, що відіграє важливу роль у формуванні міжнародно-правової свідомості та сприяє не лише глибшому розумінню міжнародних злочинів та ролі Міжнародного кримінального суду, але й виховує у молоді відповідальність та розуміння необхідності запобігання міжнародним злочинам вцілому та злочинам проти людяності зокрема. Аксіологічний підхід надав можливість розглянути злочини проти людяності крізь призму їх руйнівного впливу на основоположні цінності, а притягнення до міжнародно-правової відповідальності за їх скоєння – як способу їх захисту.

Доведено, що нератифікація Римського cтатуту МКС обмежує Україну у можливостях і правах на міжнародній арені. Ратифікація Римського cтатуту могла б надати Україні права та переваги, зокрема щодо використання міжнародних механізмів для боротьби з безкарністю за серйозні міжнародні злочини, участі в обранні суддів та Прокурора МКС, прийманні бюджету МКС, та участі у роботі Асамблеї держав-учасниць МКС. Ратифікація також підтвердила б відповідальність України як надійного партнера на міжнародній арені, який дотримується своїх міжнародних зобов’язань, а це є однією з вимог Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яку Україна досі не виконала.

Визначено, що чинне законодавство України не передбачає елементів злочину проти людяності, які зазначені у Римському cтатуті МКС, і це може унеможливити притягнення організаторів та виконавців злочинів до відповідальності перед судом за міжнародним правом. Внесення змін до кримінального законодавства України, що стосуються злочинів проти людяності, створить правове середовище для кримінального переслідування таких злочинів, а також буде сприяти ефективному кримінальному покаранню. Також, рекомендується додати злочини проти людяності до списку злочинів, до яких не застосовуються строки давності, що забезпечить більшу юридичну визначеність і конкретність у цій сфері. Автором визначено перспективи розвитку МКС для України, а саме: зростання співпраці України з МКС, активна участь України у звʼязку з відкриттям польового офісу МКС у Києві, співпраця та обмін інформацією, підвищення правової адаптації та вдосконалення внутрішнього законодавства та системи правосуддя України для кращої взаємодії з МКС, зміцнення міжнародної правової системи.

Наголошується на необхідності підтриманні проєкту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права задля забезпечення криміналізації злочинів проти людяності. Передбачений проєктною статтею 442-1 перелік діянь повною мірою з дотриманням національної юридичної техніки передбачає зміст статті 7(1) Римського статуту, положення якої у сучасному міжнародному праві розглядається як еталон з точки зору нормативної характеристики цього злочину за міжнародним правом.

Особливої уваги у роботі надається питанню Міжнародній конвенції про запобігання злочинам проти людяності, у разі прийняття якої, запровадиться важливий інструмент щодо зобов’язання держав приймати національні закони з метою запобігання злочинам проти людяності. Незважаючи на те, що лише Римський статут Міжнародного кримінального суду має перспективну юрисдикцію для покарання за такі злочини, принцип комплементарності нагадує, що національна юрисдикція повинна бути належною і вдосконаленою для забезпечення ефективного ведення розслідувань та переслідування злочинів проти людяності.