Гарантії захисту економічних інтересів особи у кримінальному провадженні

Abstract

Дисертація є першим у науці кримінального процесуального права комплексним дослідженням гарантій захисту економічних інтересів особи у кримінальному провадженні. Встановлено, що ключова відмінність між категоріями «права» та «законні інтереси» у кримінальному провадженні полягає у характері їхнього зв’язку з волею та потребами учасника процесу. Права особи мають об’єктивний характер, оскільки їхнє існування визначається нормами кримінального процесуального законодавства та процесуальним статусом учасника, а не його бажанням реалізувати відповідні можливості. Особа може відмовитися від реалізації певного права тимчасово або перманентно, однак така відмова не впливає на сам факт існування права. Законний інтерес, навпаки, безпосередньо пов’язаний із прагненням особи досягти позитивного для себе результату у кримінальному провадженні, у зв’язку з чим його зміст має суб’єктивний характер. При цьому бажаність реалізації законного інтересу може проявлятися як в активній формі, коли особа усвідомлено вчиняє дії для досягнення відповідного результату, так і в пасивній формі, коли особа об’єктивно зацікавлена у покращенні власної процесуальної позиції, однак не усвідомлює наявності відповідного інтересу чи способів його реалізації. У звʼязку з цим запропоновано законний інтерес у кримінальному провадженні визначати як активне або пасивне бажання учасника кримінального провадження домогтися позитивного для себе результату під час розслідування, розгляду та вирішення кримінального правопорушення, яке реалізується в межах, передбачених чинним кримінальним процесуальним законодавством, з використанням методів кримінального процесуального регулювання. Також доведено, що економічний інтерес у кримінальному провадженні – це бажання учасника кримінального провадження реалізувати свої економічні потреби, які були обмежені через вчинення (або підозру у вчиненні) кримінального правопорушення або які зазнають обмежень в силу здійснення кримінальної процесуальної діяльності, з використанням методів кримінального процесуального регулювання. Звертаємо увагу, що в нашому визначенні було використано формулювання «економічні потреби» спеціально задля надання можливості використовувати максимально широке тлумачення даного поняття. Запропоновано всі гарантії захисту економічних інтересів у кримінальному провадженні поділяти: за рівнем регулювання – конституційні, галузеві; за стадіями інтенсивного застосування – гарантії стадії досудового розслідування, гарантії у судових стадіях; за рівнем інтересу – гарантії захисту публічних економічних інтересів, гарантії захисту приватних економічних інтересів; за характером втручання в економічні інтереси – превентивні (правові норми та способи їхньої реалізації, які обмежують незаконне або надмірне втручання уповноважених посадових осіб в економічні інтереси особи під час розслідування, розгляду та вирішення кримінальних правопорушень; обмежувальні гарантії – це правові норми та способи їхньої реалізації, які направлені на обмеження можливості реалізації учасниками кримінального провадження своїх економічних інтересів задля виконання завдань кримінального провадження), обмежувальні (правові норми та способи їхньої реалізації, які направлені на обмеження можливості реалізації учасниками кримінального провадження своїх економічних інтересів задля виконання завдань кримінального провадження); компенсаційні (правові норми та способи їхньої реалізації, за допомогою яких учасники кримінального провадження можуть вимагати відновлення свої економічних інтересів). Механізм забезпечення інтересу у кримінальному провадженні має передбачати активні дії учасників кримінального процесу, направлені на задоволення потреб, які виникають через існування такого інтересу. Інколи відповідна реалізація можлива самим власником інтересу, інколи вчинення певних процесуальних дій вимагається від іншого учасника кримінального провадження в інтересах такої особи (як правило, мова йде про дії уповноважених посадових осіб під час розслідування, розгляду та вирішення кримінальних правопорушень). Тобто механізм забезпечення інтересу може бути активним та пасивним, проте він завжди буде полягати у вчиненні певних дій, пасивність буде проявлятися лише в тому випадку, якщо такі дії вчиняються в інтересах інших осіб. Розроблені наступні критерії віднесення відомостей до комерційної таємниці у випадку розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів: 1) зміст інформації; 2) наслідки розкриття інформації (в кожному випадку застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчі судді зобовʼязані оцінювати як потенційні позитивні наслідки для кримінального провадження, так і негативні наслідки для особи, права якої обмежуються, в тому числі коли мова йде про надання доступу до відомостей, що містять комерційну таємницю); 3) чи обмежує власник такої комерційної інформації доступ до неї? Обґрунтовано необхідність удосконалення кримінального процесуального регулювання шляхом закріплення обовʼязку розглядати клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, у закритому судовому засіданні. Такий підхід спрямований на посилення гарантій недопущення розголошення конфіденційної інформації за відсутності її володільця, хоча й певною мірою відступає від дискреційного характеру ст. 27 КПК України. Разом з тим, з метою забезпечення балансу процесуальних інтересів, запропоновано передбачити можливість сторони, яка звертається з відповідним клопотанням, обґрунтовувати недоцільність закритого розгляду, а для слідчого судді (суду) – обовʼязок мотивувати рішення про проведення відкритого засідання. Така модель дозволяє поєднати захист охоронюваної законом таємниці з гнучкістю судового розгляду та додатково гарантує дотримання прав учасників кримінального провадження, на яких впливають рішення про тимчасовий доступ до речей і документів. Запропоновано уточнити ч. 2 ст. 236 КПК України, передбачивши, що обшук має проводитися у час, коли завдається найменша шкода не лише звичайним заняттям особи, а й підприємницькій діяльності в місці його проведення, якщо це не суперечить меті обшуку. Такий підхід дозволяє враховувати не лише інтереси володільця приміщення, а й інших субʼєктів господарської діяльності, функціонування яких може бути фактично порушене внаслідок проведення слідчої дії, що забезпечує більш пропорційне втручання у сферу економічних прав. Застосування спеціально утворених підприємств як інструменту під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій є практично неможливим через необхідність їхнього створення в кожному кримінальному провадженні. З огляду на це вказано на необхідність спрощення порядку використання таких юридичних осіб на нормативному рівні. Зокрема, запропоновано доповнити Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» положенням про те, що порядок реєстрації спеціально утворених юридичних осіб, які використовуються під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, визначається окремими нормативно- правовими актами. Такий підхід дозволить забезпечити більш гнучке й водночас контрольоване застосування такого інструменту у кримінальному провадженні. У дослідженні звернуто увагу на проблему правової визначеності меж застосування контрольованої закупки як форми контролю за вчиненням злочину, зокрема у випадках, коли фактичний обіг товару може бути обмеженим або забороненим, але це стає відомим лише після проведення відповідних процесуальних дій. З огляду на це запропоновано надати таке нормативне визначення контрольованої закупки: «Контрольована закупка полягає в імітації придбання або отримання, у тому числі безоплатного, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності товару, який, на думку слідчого та прокурора, перебуває у вільному обігу, з метою викриття і документування факту вчинення злочину та особи, яка його вчинила». Чинне формулювання ч. 5 ст. 314 КПК України в частині зазначення підстав складання досудової доповіді містить надлишкові та переважно декларативні положення, зокрема посилання на національну безпеку та економічний добробут. Такі категорії радше відображають загальні цілі функціонування інституту пробації, ніж безпосередні процесуальні критерії ухвалення рішення про складання досудової доповіді. З огляду на це обґрунтовано доцільність спрощення відповідної норми шляхом виключення зазначених формулювань як таких, що ускладнюють юридичний текст і не впливають на зміст процесуального рішення. Хоча чинне законодавство передбачає можливість часткового вирішення майнових питань у межах угод, воно не формує цілісного механізму забезпечення відшкодування шкоди, особливо у випадках, коли її наявність є обов’язковим наслідком кримінального правопорушення. У таких ситуаціях прокурор фактично змушений поєднувати процедуру укладення угоди з паралельним зверненням до суду із цивільним позовом, який не завжди інтегрований у логіку самої угоди та не є її обовʼязковим елементом. Це призводить до фрагментарності процесуального регулювання та послаблює гарантії захисту економічних інтересів держави. З метою усунення зазначеного дисбалансу доцільним є нормативне уточнення переліку відомостей, які зазначаються в угодах, зокрема шляхом прямого включення відшкодування шкоди до елементів суспільного інтересу, який оцінюється прокурором і судом. Такий підхід дозволить забезпечити більш системне врахування майнового аспекту кримінального правопорушення при укладенні та затвердженні угоди, а також підвищить ефективність судового контролю за реальним захистом економічних інтересів. Окремого значення набуває також необхідність закріплення у КПК України вимоги щодо визначення розміру та порядку відшкодування шкоди як істотної умови угоди з юридичною особою, що дозволить уникнути ситуацій, коли майнові наслідки кримінального правопорушення залишаються поза межами процесуального врегулювання або вирішуються поза логікою самої угоди. У випадках, коли майно було предметом спеціальної конфіскації, а особа на момент постановлення вироку та подання апеляційної скарги не мала у своєму розпорядженні належних правовстановлюючих документів, захист її майнових інтересів має здійснюватися через поетапне використання як цивільного, так і кримінального процесуального механізмів. Насамперед така особа повинна ініціювати цивільне провадження щодо визнання права власності та одночасно заявляти клопотання про забезпечення позову у вигляді заборони вчинення дій, пов’язаних із реалізацією відповідного майна. Вирішальне значення для ефективності такого захисту буде мати наявність вироку, що набрав законної сили, оскільки саме він створює правові підстави для реалізації механізмів виконання та одночасно формує предмет спору щодо правомірності застосування спеціальної конфіскації. Отримавши рішення суду про визнання права власності, особа набуває права звернення до суду апеляційної інстанції з вимогою перегляду вироку в частині застосування спеціальної конфіскації, одночасно порушуючи питання про поновлення строку апеляційного оскарження. Можливість поновлення строку апеляційного оскарження у подібних ситуаціях слід розглядати як інструмент забезпечення балансу між принципом правової визначеності та необхідністю ефективного захисту встановленого права власності, яке було підтверджене у порядку цивільного судочинства.

Склад разової ради:

Голова ради – Колодін Денис Олексійович, д.ю.н., професор, декан факультету прокуратури та слідства Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Підгородинська Анастасія Вікторівна, к.ю.н, доцент, доцент кафедр кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Стоянов Микола Михайлович, к.ю.н., доцент, доцент кафедр кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Тітко Іван Андрійович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального права та кримінально-правових дисциплін Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого; Марченко Олена Анатоліївна, к.ю.н., доцент доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики Одеського державного університету внутрішніх справ.

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА