Адміністративно-правове регулювання режиму державної таємниці в Україні

Abstract

Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці адміністративного права монографічних досліджень режиму державної таємниці в нових політико-правових реаліях України, в якому охарактеризовано його теоретичну, правову, організаційну і процедурну основи і надано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства у цій сфері.

Уперше: визначено, що режим державної таємниці – це система матеріальних та процедурних норм публічного права, що регулюють сферу правовідносин щодо обмеження обігу, засекречування та/або розсекречування, охорони секретної інформації, що містить відомості у стратегічно важливих сферах державного життя, розголошення якої може зумовити завдання шкоди національній безпеці держави; виокремлено такі аспекти режиму державної таємниці у відповідності до змістовно-розширювальної характеристики, як: правовий (система правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються у зв’язку із охороною та захистом відомостей, що становлять державну таємницю); процедурний (сукупність послідовно здійснюваних процедурних дій щодо забезпечення охорони і захисту державної таємниці, допуску і доступу до неї, її засекречування або розсекречування,); організаційний (система координаційних та організаційно-правових заходів та способів забезпечення охорони і захисту відомостей, що становлять державну таємницю); інституційний (система спеціально уповноважених суб’єктів, зокрема органів, підприємств, установ і організацій, на які покладено функції щодо охорони і захисту відомостей, що становлять державну таємницю).

З’ясовано, що режим державної таємниці, будучи універсальним постійно діючим адміністративно-правовим режимом, який становлять організаційно-правові засоби, яким притаманний імперативний метод регулювання відносин у сфері обігу відомостей, що становлять державну таємницю, характеризується такими ознаками: 1) встановлюється та регламентується нормами публічного права; 2) його метою є: а) охорона державної таємниці та забезпечення національної безпеки у різних стратегічно важливих сферах відносин держави, зокрема в інформаційній сфері; б) реалізація та захист прав суб’єктів інформаційних відносин; 3) пріоритетним є імперативний метод регулювання (наявність заборон та суворих приписів); 4) має загальнодержавний характер; 5) наявністю обов’язкового суб’єкта забезпечення (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, на які покладено функції забезпечення режиму державної таємниці та здійснення контролю за дотриманням правил такого режиму); 6) забезпечується державним примусом (за порушення або невиконання встановлених вимог у залежності від рівня небезпечності передбачено певний вид юридичної відповідальності). Зазначено, що режим секретності має суттєві відмінності від інших режимів таємниць, зокрема має: а) першочергове значення для забезпечення національної безпеки; б) чітко визначений порядок на рівні загальних і спеціальних законодавчих актів; в) встановлений законом механізм захисту секретної інформації; г) значно вищій рівень юридичної відповідальності.

Визначено, що структуру режиму секретності становлять: об’єкт – інформація або відомості, які підлягають охороні; суб’єкт – державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, підприємства, установи, організації, які здійснюють забезпечення функціонування режимних правил; заходи забезпечення функціонування режиму – правові норми, технічні, організаційні, криптографічні засоби захисту інформації, юридична відповідальність за порушення державної таємниці. З’ясовано, що основними складовими режиму секретності є: а) спеціальний правовий акт; б) порядок віднесення інформації до таємних відомостей, встановлений законом; в) механізм надання та зняття грифу секретності з матеріальних носіїв секретної інформації; г) система забезпечувальних заходів; д) наявність спеціального суб’єкта забезпечення режиму секретності; ж) встановлення відповідальності за порушення правил поводження із секретним відомостями.

З’ясовано, що процедура надання допуску до державної таємниці за своїм змістом є адміністративною, містить сукупність процедурних дій, які здійснюються не безсистемно, а у законодавчо визначеній послідовності і знаходяться між собою у логічно-функціональному зв’язку та об’єднуються у такі стадії: 1) визначення підстав та обґрунтування обставин необхідності отримання допуску до державної таємниці; 2) збір та подання документів для оформлення допуску до державної таємниці; 3) спеціальна перевірка; 4) затвердження рішення та його виконання; 5) оскарження рішення. Обґрунтовано доцільність створення єдиного реєстру осіб, яким скасовано допуск і доступ до таємної інформації у зв’язку з порушенням ними чинного законодавства про державну таємницю.

Удосконалено: зміст поняття «таємниця» як вид особливо важливої інформації про факти, предмети або події, які існують у різних сферах суспільного життя, доступ до якої є обмеженим її власником або розпорядником та розголошення якої може завдати шкоди інтересам громадянина, інтересам суспільства або держави; систему характерних ознак державної таємниці, зокрема щодо виокремлення таких, як: а) обмеженість інформації; б) секретність інформації; в) санкціонування доступу до такої інформації; г) заходи та дії щодо дотримання встановлених законодавчих приписів.

Встановлено, що процедура віднесення відомостей до державної таємниці складається з таких етапів, як: 1) вирішення питання державним експертом з питань таємниць щодо прийняття рішення про віднесення визначеної категорії інформації до державної таємниці; 2) включення інформації до положень Зводу відомостей, що становлять державну таємницю; 3) офіційне опублікування внесених змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. З’ясовано, що процедура віднесення інформації до державної таємниці має ряд прогалин і неточностей у нормативно-правовому регулюванні, зокрема щодо: а) віднесення інформації до державної таємниці, яке закріплено на рівні методичних рекомендацій часів Радянського Союзу та яке є застарілим для сучасних інформаційних відносин, що розвиваються досить динамічно; б) поділу відомостей за ступенями секретності відповідно до розміру можливого збитку, що може негативно вплинути визначення розміру шкоди національній безпеці при порушенні режиму секретності та витоку секретної інформації.

Набули подальшого розвитку: визначення змісту поняття «система охорони державної таємниці» як комплексу заходів правового, організаційно-інституційного, оперативно-технічного та криптографічного характеру, спрямованих на захист державної таємниці, запобігання витоку таких відомостей, втрати їх матеріальних носіїв, а також на попередження, запобігання та припинення протиправних дій у сфері захисту інформації, що становлять державну таємницю; виокремлення системи органів охорони державної таємниці загальної та спеціальної компетенції; розмежування понять «допуск до державної таємниці», «доступ до державної таємниці», «процедура допуску до державної таємниці», «процедура доступ до державної таємниці»; обґрунтування доцільності підвищення рівня відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю та режиму секретності, особливо у воєнний час.

Визначено, що допуск до державної таємниці – це надання спеціально уповноваженим суб’єктом (органом державної влади) громадянинові права на ознайомлення із секретною (таємною) інформацією, що включає в себе процедуру оформлення права на роботу з державною таємницею, яку становлять збір та подання необхідних документів, проходження відповідної перевірки, ознайомлення з обмеженнями прав тощо. Доступ до державної таємниці – це наданий повноважною посадовою особою дозвіл громадянину на ознайомлення з чітко конкретизованим обсягом секретної інформації та здійснення діяльності, пов’язаної з державною таємницею, у зв’язку із службовою, науковою, дослідницькою або виробничою діяльністю.

Встановлено, що процедура допуску до державної таємниці це – встановлений законом спеціальний порядок дій щодо оформлення права на доступ до секретної інформації, який включає в себе ряд послідовних стадій, кінцевим результатом якого є оформлення доступу до державної таємниці або відмова в такому. Процедура доступу до державної таємниці – це надання повноважною посадовою особою або органом дозволу (у формі наказу, розпорядження) на ознайомлення громадянина з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, у зв’язку із службовою, науковою, дослідницькою або виробничою діяльністю, за умови проходження спеціальної перевірки та отримання у встановленому законом порядку допуску відповідного рівня.

Запропоновано зміни і доповнення до чинного законодавства України, зокрема до Закону України «Про державну таємницю» та прийняття нових законів в інформаційній сфері держави.