Зловживання процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення у кримінальному процесі

Abstract

Дисертація є одним із перших у науці кримінального процесуального права комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем зловживання процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення у кримінальному процесі. Встановлено, що у вітчизняній правовій науці наявні лише фрагментарні дослідження проблематики зловживання процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення у кримінальному процесі, які провадяться у межах наступних напрямів: розкриття загальнотеоретичних позицій зловживань у праві; висвітлення окремих аспектів зловживань правами (повноваженнями) у матеріально-правовому контексті; дослідження окремих аспектів зловживань процесуальними правами (повноваженнями) під час здійснення судочинства. Виділено етапи історичного розвитку українського законодавства щодо врегулювання зловживання процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення у кримінальному процесі: 1) перший етап (поч. Х – серед. XVIII ст.) – зародження окремих норм, спрямованих на протидію та попередження зловживанням процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення, які мали фрагментарне закріплення в пам’ятках права, що поширювались на українських теренах; 2) другий етап (кін. XVIII ст. – поч. ХХ ст.) – формування засад використання процесуальних повноважень уповноваженими особами під час здійснення кримінального провадження, зловживання процесуальними повноваженнями у кримінальному процесі отримують пряму нормативну заборону у кримінальному та кримінальному процесуальному законодавстві; 3) третій етап (з 1922 р. – по 1991 р.) – нормативне визначення широкого кола процесуальних повноважень представників сторони обвинувачення без закріплення законодавчої заборони щодо зловживання процесуальними повноваженнями у кримінальному процесі. 4) четвертий етап (з 1991 р. – по нинішній час) – формування системи процесуальних повноважень, яку представників сторони обвинувачення зобов’язано реалізовувати законно й добросовісно, без прямого нормативного закріплення неприпустимості зловживання процесуальними повноваженнями у кримінальному процесуальному законодавстві, однак з відображенням дієвих механізмів запобігання й протидії останнім. Сформульовано авторське визначення поняття «зловживання процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення у кримінальному процесі» як специфічного виду правової поведінки представників сторони обвинувачення, спрямованого на реалізацію нормативно-закріплених процесуальних повноважень в межах, визначених законодавчими приписами, однак всупереч їхньому прямому призначенню, що завдає шкоду правам, свободам та інтересам інших суб’єктів, а також суперечить завданням кримінального провадження. Визначено систему ознак зловживання процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення у кримінальному процесі: наявність у представника сторони обвинувачення передбачених законом процесуальних повноважень, які можуть бути предметом зловживання; мета вказаних зловживань полягає в обмеженні прав інших учасників кримінального провадження або ускладненні їхньої реалізації; відсутність формальних ознак порушення конкретних приписів чинного кримінального процесуального законодавства; умисність реалізації процесуальних повноважень поза межами, встановленими чинним кримінальним процесуальним законодавством; заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам інших учасників кримінального провадження; наявність причинно-наслідкового зв’язку між діяннями, які вчиняються в ході зловживання процесуальними повноваженнями у кримінальному процесі, й наслідками, які вони обумовлюють. Встановлено, що передумовами для зловживання процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення у кримінальному процесі є: наявність прогалин у законодавстві або недостатня чіткість правової регламентації тих чи інших суспільних відносин; суперечність приватних та публічних інтересів уповноважених осіб сторони обвинувачення; деформованість правової свідомості представників сторони обвинувачення; відсутність нормативного закріплення неприпустимості зловживань; наявність у представників сторони обвинувачення дискреційних повноважень щодо здійснення кримінального провадження. Здійснено класифікацію зловживань процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення у кримінальному процесі за різними підставами, а саме: залежно від об’єкта, який зазнає шкоди; стадії кримінального провадження; ступеня впливу на кінцевий результат здійснення кримінального провадження; форми діяння; наслідків зловживання процесуальними повноваженнями; мотиву; складу представників сторони обвинувачення; рівня латентності. Аргументовано, що великий спектр процесуальних дій, які вчиняються під час досудового розслідування, обумовлює різноманітність способів зловживання процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення на цій стадії кримінального процесу. За результатами аналізу правозастосовної практики найпоширеніші з них отримали детальне висвітлення, а всю сукупність способів зловживань процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення на цій стадії кримінального процесі згруповано за наступними напрямами: зловживання щодо реєстрації кримінального правопорушення та загально-організаційних засад здійснення кримінального провадження; зловживання щодо всебічного, повного та об’єктивного встановлення обставин кримінального провадження; зловживання щодо реалізації законодавчо-визначених вимог здійснення певних процесуальних дій; зловживання, що посягають на процесуальний статус особи, базові права людини. Констатовано, що судовий розгляд в суді першої інстанції, який передбачає реалізацію процесуальних повноважень стороною обвинувачення на стадіях підготовчого судового засідання та судового розгляду, також налічує чимало способів зловживань повноваженнями. Способи зловживання процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення на цій стадії кримінального процесу систематизовано за такими напрямами: зловживання щодо укладення та підтримання угод про примирення та про визнання винуватості; зловживання щодо забезпечення загально-організаційних аспектів здійснення кримінального провадження в суді першої інстанції, зловживання щодо безпосередньої реалізації функції публічного обвинувачення в суді. Обґрунтовано, що зловживання процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення у кримінальному процесі характерні й під час апеляційного та касаційного провадження, провадження за нововиявленими та виключними обставинами, а також при виконанні судового рішення. Попри відносну обмеженість процесуальних повноважень сторони обвинувачення, дослідження правозастосовної практики продемонструвало системний характер таких зловживань й надало змогу здійснити їхню систематизацію за двома напрямами: зловживання щодо реалізації права на апеляційне / касаційне оскарження, перегляд рішення за нововиявленими та виключними обставинами та зловживання щодо пом’якшення / обтяження процесу виконання судового рішення. Сукупність механізмів запобігання та протидії зловживання процесуальним повноваження стороною обвинувачення розподілено на дві групи, які різняться між собою своєю правовою природою: процесуальні (нормативні обмеження, що закріплені в КПК України й спрямовані на законну та добросовісну реалізацію процесуальних повноважень без порушень прав людини, прокурорський нагляд, судовий контроль, кінцева оцінка судом процесуальних дій / рішень представників сторони обвинувачення в судовому акті) та позапроцесуальні (дисциплінарна відповідальність). Розглянуто досвід держав англосаксонської (США, Канада, Велика Британія) та романо-германської (Франція й Австрія) правових систем щодо регламентації повноважень сторони обвинувачення, заборони зловживання процесуальними повноваженнями, способів їхнього здійснення, а також практичної реалізації механізмів попередження та запобігання останнім у зарубіжних країнах. Наголошено на необхідності імплементації у кримінальне процесуальне законодавство України досвіду Канади в контексті закріплення механізму перевірки судом тривалості судового розгляду у разі здійснення останнього понад 30 місяців. Запропоновано авторське визначення «стандартів ЄСПЛ щодо запобігання та протидії зловживанням процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення у кримінальному процесі» як сукупності визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відображених у практиці ЄСПЛ норм і критеріїв, які являють собою мінімально обов’язкові вимоги, спрямовані на попередження й протидію зловживанням процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення у кримінальному процесі шляхом забезпечення ефективності, прозорості та справедливості кримінального провадження. Аргументовано, що до системи стандартів ЄСПЛ щодо запобігання та протидії зловживанням процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення у кримінальному процесі відносяться: стандарт дотримання принципів гуманності та поваги до особистості людини; стандарт законності, обґрунтованості та достатності підстав для застосування заходів обмеження свободи та особистої недоторканності; стандарт забезпечення базових (мінімальних) прав осіб для дотримання рівності сторін та змагальності кримінального процесу; стандарт забезпечення приватності від неправомірних втручань у права людини поза межами кримінального провадження; стандарт належної та добросовісної реалізації процесуальних повноважень. Сформульовано теоретично обґрунтовані пропозиції про внесення змін і доповнень до КПК України для усунення недоліків і прогалин, які є передумовами для зловживань процесуальними повноваженнями стороною обвинувачення. Зокрема, запропоновано: - доповнити ч.1 ст.303 КПК України підпунктами дванадцять, тринадцять, якими передбачити можливість оскарження до слідчого судді постанови прокурора про визначення підслідності кримінального провадження під час здійснення досудового розслідування або бездіяльність щодо прийняття такої постанови, а також постанови прокурора про об’єднання та виділення матеріалів досудового розслідування або бездіяльність щодо прийняття такої постанови; - виключити ч.6 ст.217 КПК України, якою встановлено заборону на оскарження рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування; - доповнити ст.307 КПК України частинами чотири – шість, у яких закріпити порядок повідомлення слідчого, дізнавача та прокурора про винесення ухвали про задоволення або про часткове задоволення скарги на їх рішення, дії чи бездіяльність, визначити темпоральні межі для виконання припису суду – 24 години після отримання копії відповідної ухвали суду та передбачити процесуальну санкцію за невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання судового рішення шляхом ініціювання слідчим суддею питання про відповідальність слідчого, дізнавача, прокурора перед органами, що згідно із законом уповноважені притягати їх до дисциплінарної відповідальності, а також шляхом подання інформації у правоохоронні органи, підслідність яких передбачає перевірку діянь слідчого, дізнавача, прокурора на предмет наявності або відсутності ознак кримінальних правопорушень; - доповнити ч.2 ст.55 КПК України абзацом три, в якому закріпити обов’язок слідчого, дізнавача, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви про вчинення щодо особи кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілої, винести постанову про визнання особи потерпілою за наявності відповідних підстав; - доповнити ст.55 КПК України частиною три з позначкою один, у якій надати можливість визнавати потерпілою особу, якій кримінальним правопорушенням не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, але права, свободи та інтереси якої кримінальним правопорушенням поставлено під загрозу; - доповнити ч.1 ст.471 КПК України шляхом розширення обов’язкових умов угод про визнання винуватості та про примирення: відомості про процесуальні дії, які проведені в межах кримінального провадження й обґрунтовують підозру / обвинувачення, та власне письмове підтвердження сторін про те, що угода укладається добровільно; - доповнити КПК України п.23 ч.1 ст.7 та ст.29-1, в якій закріпити спеціалізовані норми щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами та повноваженнями. Запропоновано системні зміни до Законів України «Про прокуратуру», «Про Національну поліцію», «Про Державне бюро розслідувань», «Про Бюро економічної безпеки» та «Про Національне антикорупційне бюро України» щодо уніфікації законодавчих вимог здійснення громадського контролю за представниками сторони обвинувачення, а також визначення правового статусу та повноважень Ради громадського контролю при цих органах.

Склад разової ради:

Голова ради – Аркуша Лариса Ігорівна, д.ю.н., професорка, завідувачка кафедри криміналістики, детективної та оперативно-розшукової діяльності Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Аленін Юрій Павлович, д.ю.н., професор, професор кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Завтур Віктор Андрійович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Капліна Оксана Володимирівна, д.ю.н., професорка, завідувачка кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого; Марченко Олена Анатоліївна, к.ю.н, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики Одеського державного університету внутрішніх справ».

Захист відбудеться 21.08.2025 о 13:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, авд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА