Санкції у праві соціального забезпечення

Abstract

Дисертація присвячена комплексному дослідженню санкцій у праві соціального забезпечення. Актуальність обраної теми зумовлена тим, що попри численні наукові напрацювання у цій сфері, досі у вітчизняній науці права соціального забезпечення не було здійснено спеціального дослідження санкцій у праві соціального забезпечення. До того ж, якісне та ефективне впорядкування суспільних відносин у сфері застосування санкцій у праві соціального забезпечення потребує ґрунтовних теоретичних напрацювань з огляду на нові виклики, які постали перед Україною у сучасних умовах. Мета та завдання, визначені в дослідженні, зумовили відповідну структуру дисертації. Розділ 1 «Теоретичні засади застосування санкцій у праві соціального забезпечення» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню поняття та ознак відповідальності у праві соціального забезпечення, її нормативного забезпечення, поняття та класифікації санкцій у праві соціального забезпечення. Доведено розуміння відповідальності у праві соціального забезпечення у декількох значеннях: як заходу державного примусу; як суспільних відносин; як інституту права соціального забезпечення; як діяльності компетентних суб’єктів, як комплексу заходів. Аргументована доцільність інституційної систематизації соціального законодавства України та прийняття Книги 1 Кодексу соціального захисту населення як загальної частини, у якій, серед іншого, має бути глава «Відповідальність у сфері соціального захисту населення», положеннями якоїбуде визначено: суб’єктів відповідальності, підстави притягнення до відповідальності, порядок притягнення до відповідальності управомочених у сфері соціального захисту та соціально-зобов’язаних суб’єктів, санкції за порушення соціального законодавства та порядок їх застосування. Розмежовано та проаналізовано дві групи ознак відповідальності у праві соціального забезпечення: загальні та спеціальні. Розкрито ознаки санкцій у праві соціального забезпечення. Наголошено, що санкції у праві соціального забезпечення можна визначити у двох аспектах: 1) як елемент галузевих правових норм; 2) як вираз осуду і примусу, який застосовується до суб’єкта відносин соціального захисту при порушенні ним вимог правових норм. Зроблено висновок, що змістовнішим є другий (більш широкий) підхід до визначення санкції у праві соціального забезпечення, відповідно до якого нею є вид державного примусу, закріплений у правовій нормі, що вживається компетентними суб’єктами з метою приведення в попередній стан, що існував до правопорушення, галузевих правовідносин, правового становища їх суб’єктів. Аргументовано доцільність проведення класифікації санкцій у праві соціального забезпечення залежно від: способу, яким забезпечується охорона правопорядку, дотримання юридичних обов’язків у сфері соціального захисту; залежно від правового статусу суб’єкта, до якого санкція може бути застосована; за ступенем визначеності; за спрямованістю негативних наслідків; залежно від кола суб’єктів, уповноважених застосовувати санкції; залежно від порядку застосування. У розділі 2 надано характеристику правообмежуючим, правопоновлюючим та штрафним санкціям у праві соціального забезпечення. Доведено, що правообмежуючі санкції у праві соціального забезпечення є видом державного примусу, закріпленим галузевою правовою нормою, що полягає у звуженні змісту чи обсягу прав у сфері соціального захисту суб’єктів,винних у вчиненні правопорушень, наслідки яких мають значення для здійснення соціально-забезпечувального надання. Аргументовано, що правообмежуючі санкції більшою мірою притаманні галузевій відповідальності управомоченої у сфері соціального захисту особи. Відзначено, що у межах права соціального забезпечення правообмежуюча санкція, застосована до соціально зобов’язаного суб’єкта, сама по собі не забезпечить відновлення порушених прав іншого учасника галузевих відносин, а тому правообмежуючі санкції у праві соціального забезпечення, накладені на соціально зобов’язаного суб’єкта, покликані виключно припинити правопорушення та неспроможні відновити порушене право, забезпечити відшкодування завданої шкоди та гарантувати недопущення таких порушень у майбутньому. Розмежовано та проаналізовано дві групи правообмежуючих санкцій у праві соціального забезпечення, перша з який включає в себе заходи державного примусу, спрямовані на зниження розмірів грошових виплат у сфері соціального захисту чи тривалості їх здійснення. Друга група санкцій полягає у можливості відмовити в наданні того чи іншого виду соціального захисту, що дозволяє максимально забезпечити інтереси другого з учасників відповідних галузевих відносин та у глобальному сенсі держави і суспільства. Зроблено висновок, що з огляду на порядок застосування правопоновлюючих санкцій у праві соціального забезпечення не можна говорити, що вони забезпечують повне поновлення у правах та відшкодування понесених у зв’язку з правопорушенням втрат саме у соціальній сфері. Це пов’язано з не співпадінням у часі моментів існування законного очікування отримати певне соціально-забезпечувальне надання і його реального отримання, а з іншого боку - витрат коштів соціального захисту і їх повернення як безпідставно отриманих. Об’єктивно чим більш темпорально віддаленими є зазначені події, тим більшими є понесені збитки, на розмір яких, як мінімум, впливає рівень інфляції в країні.Аргументовано, що штрафними санкціями у праві соціального забезпечення є ті з них, які передбачають заходи найбільшого процесуального примусу на правопорушника та виражаються у застосуванні до нього матеріального покарання. Доведено, що відшкодування моральної шкоди належить до числа галузевих санкцій права соціального забезпечення, хоча й має цивільно-правову природу. Виокремлено ознаки відшкодування моральної шкоди як штрафної санкції у праві соціального забезпечення. Встановлено, що іншим видом штрафної санкції у праві соціального забезпечення є обов’язок соціально зобов’язаного суб’єкта сплатити управомоченій у сфері соціального захисту особі (сім’ї) у разі несвоєчасного виконання свого грошового зобов’язання разом із сумою нарахованих грошових виплат суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов’язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми. Аргументовано, що нарахування інфляційних втрат на суму нарахованого, але не виплаченого, соціально-забезпечувального надання та трьох процентів річних є санкцією, яка застосовується до соціально зобов’язаного суб’єкта за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат управомоченої у сфері соціального захисту особи (сім’ї) від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації за неналежне виконання соціального зобов’язання. У розділі 3 «Порядок застосування санкцій у праві соціального забезпечення» надано загальну характеристику підставі застосування санкцій у праві соціального забезпечення, колу суб’єктів, уповноважених на застосування санкцій у праві соціального забезпечення, порядку застосування санкцій у праві соціального забезпечення.Доведено, що для визначення сутності підстави застосування санкцій у праві соціального забезпечення доцільно застосовувати широкий підхід, який передбачає необхідність встановлення фактичної, нормативно-правової та процесуальної підстави. Обґрунтовано, що правопорушення у праві соціального забезпечення має свій склад: суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона. Суб’єктом правопорушень у праві соціально забезпечення можуть бути як управочомені у сфері соціального захисту особи (сім’ї), так і соціально зобов’язані особи. Зроблено висновок, що навіть за умови фактичного вчинення правопорушення у праві соціального забезпечення уповноваженим, договірним чи законним представником, суб’єктом такого правопорушення є саме управомочена у сфері соціального захисту особа, що зумовлено особливістю галузевої правосуб’єктності такої особи та змістом санкцій у праві соціального забезпечення. Доведено, що вина надавача соціального захисту - юридичної особи у правопорушенні у праві соціального забезпечення має змішану суб’єктивно- об’єктивну природу, оскільки посадові особи органу, маючи доступ до документів заявника, будучи обізнаними зі змістом галузевого законодавства та практикою його застосування, допускають порушення прав людини у сфері соціального захисту, які, частіше за все, мають типовий та масовий характер. З іншого боку, відповідні правопорушення вчиняються, як правило, за наявності можливість діяти правомірно. Об’єкт правопорушення у праві соціального забезпечення доцільно визначати, виходячи із синергії двох концепцій розуміння змісту відповідної категорії («об’єкт - відносини» та «об’єкт - благо»). Аргументовано, що застосування санкцій у праві соціального забезпечення можливе лише за діяння, які є суспільно значимими, тобто такими, які зачіпають інтереси інших учасників правовідносин, держави, всього суспільства. Особливістю галузевих санкцій є те, що вони застосовуються не лише за фактичнезаподіяння шкоди вищезгаданим суб’єктам, але й за створення реальної можливості заподіяння шкоди інтересам інших суб’єктів суспільних відносин, державі в цілому. Досліджено нормативно-правову підставу застосування санкцій у праві соціального забезпечення на мікро-; макро-; мегарівнях. Зазначено, що процедурна підстава застосування санкцій у праві соціального забезпечення полягає у наявності рішення уповноваженого суб’єкта (юридичного акту) про застосування до правопорушника конкретних санкцій, ухваленого з дотриманням встановленого порядку. У випадку добровільної реалізації юридичної відповідальності процесуальна підстава останньої відсутня. Обґрунтовано, що повноваженнями щодо реалізації санкцій у праві соціального забезпечення наділена система суб’єктів загальної та спеціальної компетенції, що поділяються за критерієм завдань діяльності суб’єкта. Вони поєднані внутрішніми субординаційними (вертикальними) та координаційними (горизонтальними) зв’язками. Зроблено висновок, що санкції у праві соціального забезпечення застосовуються у порядку здійснення контрольних та управлінсько- правозастосовних функцій відповідних суб’єктів, які: здійснюють свої повноваження в порядку та у формах, що передбачені законом; вправі контролювати суб’єктів соціального захисту, виявляти і фіксувати виявлені ними порушення і в межах наданих законом повноважень застосовувати стягнення. Виокремлено та проаналізовано три види проваджень щодо застосування санкцій у праві соціального забезпечення: безспірне, позасудове та судове. Аргументовано, що безспірне застосування санкцій у праві соціального забезпечення здійснюється в рамках процедурних відносин соціально зобов’язаним суб’єктом, який реалізовував право на соціальний захист особи (сім’ї). Безспірний порядок застосування санкцій до соціально зобов’язаних суб’єктів для права соціального забезпечення не характерний.Доведено, що позасудовий порядок реалізації санкцій у праві соціального забезпечення відповідає всім ознакам адміністративної процедури. Встановлено, що найпоширенішим видом провадження щодо застосування санкцій у праві соціального забезпечення є судове провадження. Виокремлено та проаналізовано етапи застосування санкцій у праві соціального забезпечення судом.

Склад разової ради:

Голова ради – Чанишева Галія Інсафівна, д.ю.н., професорка, завідувачка кафедри трудового права та права соціального забезпечення Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Панченко Анна Олександрівна, к.ю.н., доцентка, доцентка кафедри трудового права та права соціального забезпечення Національного університету «Одеська юридична академія»; Наньєва Марія Іванівна, к.ю.н., доцентка, доцентка кафедри трудового права та права соціального забезпечення Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Синчук Світлана Миколаївна, д.ю.н., професорка, професорка кафедри соціального права Львівського національного університету імені Івана Франка; Сіроха Дмитро Ігорович, д.ю.н., доцент, доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, авд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА