Міжнародно-правове регулювання використання автономних систем озброєння під час ведення воєнних дій
Завантаження...
Дата
2023
Автори
Меликов, Руслан Гюндуз огли
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Одеса
Анотація
Дисертаційне дослідження присвячене актуальному завданню науки
міжнародного права – дослідженню правових основ та виявленню
можливостей для розвитку правового регулювання автономних систем
озброєнь (АСО) як важливої частини міжнародного гуманітарного права ХХІ
століття.
В роботі наголошується, що автономні системи озброєнь є принципово новим методом ведення війни, проте сама по собі піднята ними проблематика не становить абсолютної загадки для міжнародного гуманітарного права. Його базові принципи, такі як гуманність, розрізнення та пропорційність лишаються незмінними та застосовуються для оцінки будь-яких нових систем озброєнь. В минулому, ці принципи успішно використовувалися для оцінки нових систем та вже існуючих систем озброєнь, що призводило до заборони чи обмеження застосування відповідних систем. Немає підстав вважати, що поява автономних систем озброєнь змінить ці принципи та характер їхнього застосування. Оцінка автономних систем озброєнь має проводитися, відштовхуючись від цих принципів. Водночас наголошується, що міжнародне право в ХХ столітті при оцінці нових систем озброєнь перейшло від реагування правовими приписами на застосування вже існуючих систем озброєнь до прогнозування застосування перспективних систем озброєнь, що можуть з’явитися у майбутньому. Неможливість точно визначити характер і особливості застосування таких ще неіснуючих чи не застосованих широко систем створює додаткову складність при їх оцінці міжнародним гуманітарним правом.
Автор виходить з того, що проблематика врегулювання правового статусу АСО походить з недостатньої визначеності самого цього поняття. Наразі міжнародне гуманітарне право стоїть лише на початку шляху дослідження автономних систем озброєнь, які самі є результатом революції в розвитку інформаційно-телекомунікаційних систем. Такі технології створюють складні правові, політичні, моральні та етичні проблеми. Щонайменше, МГП має визначитися щодо правомірності самого використання АСО, можливих порушень при застосуванні таких систем та відповідальності за таке застосування. Наразі виглядає так, що технологія розвивається надто стрімко, аби міжнародне гуманітарне право встигало прогнозувати чи навіть реагувати на появу кожної нової системи. Отже слід говорити про комплексне врегулювання всієї сфери автономних систем озброєнь, створення універсальних правил, що застосовувалися б до кожного нового типу АСО.
Ключовим питанням для врегулювання правового статусу нових АСО є визначення таких систем як засобів або методів ведення війни. Під засобами для цілей роботи розуміється сам спосіб ураження цілі, а під методами – спосіб доставки чи тактика застосування певного засобу. З урахуванням цього, в роботі робиться висновок, що АСО належать до методів ведення війни. Засоби ураження цілі, що на них використовуються, відомі міжнародному гуманітарному праву. Змінюється лише характер застосування цих засобів. Проблема полягає в тому, в який спосіб приймається рішення про застосування певного засобу ведення війни. Традиційно, таке рішення приймається оператором зброї – людиною. Революційність АСО полягає в тому, що в процесі ухвалення рішення бере участь автоматизована комп’ютерна система. Ступінь автономії такої системи може відрізнятися від надання оператору-людині інформації для ухвалення рішення, до повноцінного збору, оцінки, аналізу такої інформації та ухвалення рішення про застосування зброї «машинним мозком».
Технології повністю автономного озброєння вже існують, і вже наявні повідомлення про випадки, коли весь процес прийняття рішення, від отримання інформації про ціль до летального ураження зброєю цілі, проходив завдяки штучному інтелекту. Проте ті системи, що зараз активно застосовуються на полі бою, ще неможна назвати повністю автономними. Вони володіють лише певним ступенем автономії. В цьому сенсі, збройний конфлікт між Україною та Російською Федерацією виглядає може стати полігоном для випробування таких нових технологій. Обидві сторони вже використовують півавтономні системи, де частина процесу ухвалення рішення покладена на штучний інтелект. Поява ж на полях битв повністю автономних систем виглядає справою найближчого майбутнього.
В роботі відзначається, що розвиток автономних систем озброєнь рухається в напрямку все більшої абстракції. Ознаки автономності в зброї існували з давніх часів. Пастки чи міни також мають ознаки автономності, бо можуть спрацювати без прямого рішення оператора. Унікальність нових АСО в тому, що вони здатні ухвалювати все більш абстрактні рішення – не просто реагувати на зміну зовнішнього середовища, але й самим оцінювати таке середовище і ухвалювати рішення в залежності від все більшої кількості факторів. У зв’язку з цим виникає питання, чи можна вважати автономні системи «квазікомбатантами», що здатні ухвалювати самостійні відповідальні рішення. В свою чергу, це веде до питань про правовий статус та ланцюжок відповідальності за застосування АСО. Відповіді на ці питання дозволять надати відповідь на питання про те чи відповідають АСО вимогам МГП.
В роботі досліджуються аргументи на користь повної заборони автономних систем озброєнь, що були висунуті рядом правозахисних організацій, та що активно обговорюються в філософській думці. Автор доходить до висновку про неможливість такої повної заборони, оскільки АСО дають таку перевагу на полі бою стороні, що їх використовує, що неможна очікувати, що держави відмовляться від цієї технології. Питання тут не в дозволі чи забороні, а в тому як забезпечити відповідність АСО фундаментальним принципам міжнародного гуманітарного права. Наразі це не виглядає нерозв’язною проблемою. Більше того, АСО здатні забезпечити краще розрізнення між воєнними чи невоєнними цілями або вибір між летальною та нелетальною силою, оскільки вони, на відміну від людини, не діють під впливом емоцій, паніки, упереджень, тощо. Безумовно, слід враховувати можливість помилки, однак наявні дослідження демонструють, що ймовірність такої помилки для АСО не вища, а, як правило, нижча, ніж ймовірність помилки людини-оператора зброї. Крім того, існує багато випадків, коли АСО можуть захистити цивільне населення та військовослужбовців від небезпек краще, ніж це зробила б людина, наприклад у операціях з розмінування. Таким чином, застосування АСО виглядає не тільки можливим, але й виправданим з точки зору дотримання базових принципів МГП.
Окремий розділ дослідження присвячений відповідальності за можливі порушення міжнародного гуманітарного права при застосуванні АСО. Тут можна простежити три напрямки досліджень: міжнародно-правова відповідальність держав, міжнародно-правова відповідальність недержавних збройних груп та індивідуальна міжнародна кримінальна відповідальність. Встановлюється, що правила застосування норм міжнародно-правової відповідальності за дії держав чи недержавних збройних груп не зазнають змін під впливом появи АСО, а допущені ними порушення цілком можуть бути атрибутовані як державі, так і недержавній групі. Складність тут полягає лише у встановленні ланцюжку відповідальності, який залежить від того, на якому етапі виробничого процесу чи процесу застосування АСО виникла помилка, яка призвела до порушення МГП. Чи є ця помилка результатом помилки розробника, особи, що програмувала АСО для виконання конкретного завдання, чи оператора, який ухвалив рішення про застосування АСО? Залежно від того, з якою державою чи недержавною групою асоційований певний суб’єкт і визначається їхня відповідальність. Наприклад, в разі помилки в діях державної компанії, що розробила АСО, відповідальність за порушення МГП може бути атрибутована державі, якій належить ця компанія, а в разі, якщо порушення стало результатом помилкової чи злочинної поведінки агента держави, яка застосовує АСО, міжнародно-правову відповідальність за порушення МГП нестиме держава, яку представляє такий агент.
Більш складне питання виникає при визначенні індивідуальної кримінальної відповідальності за порушення МГП при застосуванні АСО. Самі автономні системи озброєнь кримінальної відповідальності за свої дії нести не можуть, принаймні на даному етапі їхнього розвитку, оскільки вони не мають і не можуть мати психологічного ставлення до порушення, а отже в їхніх діях відсутня суб’єктивна сторона. З цього випливає, що відповідальність за порушення МГП при застосуванні АСО повинний нести суб’єкт, що може мати таку суб’єктивну сторону, тобто людина-розробник, програміст чи оператор автономної системи озброєнь. Уявляється, що за допомогою АСО наразі неможна вчинити таких злочинів, що не покривалися б чинним регулюванням міжнародного кримінального права, тож об’єкт та об’єктивна сторона лишаються незмінними, в той час як потребує вирішення питання щодо суб’єкту та суб’єктивної сторони злочинів, вчинених із застосуванням АСО. Питання навмисності в поведінці таких осіб, як оператор, військовий командир або творець системи, виникає, якщо автономна система робить остаточний «вибір» щодо дії, яка є порушенням міжнародного гуманітарного права. Певну надію на вирішення проблеми наміру породила практика міжнародних кримінальних трибуналів, але залишається незрозумілим, чи можуть такі неадекватно визначені стандарти на практиці створити можливості для встановлення наміру в діях осіб, які порушили закони та звичаї війни шляхом використання АСО. Виглядає так, що відповіді на ці питання може надати лише практика.
Склад разової ради:
Голова ради – Бехруз Хашматулла Набієвич, д.ю.н., професор, завідувач кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія».
Рецензенти: Сурілова Олена Олексіївна, д.ю.н., професор, професор кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія»; Грушко Мальвіна Валеріївна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Громовенко Костянтин Вікторович, д.ю.н., професор, професор кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Міжнародного гуманітарного університету; Короткий Тимур Робертович, к.ю.н., доцент, провідний науковий співробітник, ДУ «Інститут інформації, безпеки права Національної академії правових наук України».
Зміни до складу ради було затверджено наказом Національного університету "Одеська юридична академія" від 12 травня 2023 року № 1130-10 "Про внесення змін до складу разової спеціалізованої вченої ради для присудження ступеня доктора філософії Меликову Р.Г. огли".
В роботі наголошується, що автономні системи озброєнь є принципово новим методом ведення війни, проте сама по собі піднята ними проблематика не становить абсолютної загадки для міжнародного гуманітарного права. Його базові принципи, такі як гуманність, розрізнення та пропорційність лишаються незмінними та застосовуються для оцінки будь-яких нових систем озброєнь. В минулому, ці принципи успішно використовувалися для оцінки нових систем та вже існуючих систем озброєнь, що призводило до заборони чи обмеження застосування відповідних систем. Немає підстав вважати, що поява автономних систем озброєнь змінить ці принципи та характер їхнього застосування. Оцінка автономних систем озброєнь має проводитися, відштовхуючись від цих принципів. Водночас наголошується, що міжнародне право в ХХ столітті при оцінці нових систем озброєнь перейшло від реагування правовими приписами на застосування вже існуючих систем озброєнь до прогнозування застосування перспективних систем озброєнь, що можуть з’явитися у майбутньому. Неможливість точно визначити характер і особливості застосування таких ще неіснуючих чи не застосованих широко систем створює додаткову складність при їх оцінці міжнародним гуманітарним правом.
Автор виходить з того, що проблематика врегулювання правового статусу АСО походить з недостатньої визначеності самого цього поняття. Наразі міжнародне гуманітарне право стоїть лише на початку шляху дослідження автономних систем озброєнь, які самі є результатом революції в розвитку інформаційно-телекомунікаційних систем. Такі технології створюють складні правові, політичні, моральні та етичні проблеми. Щонайменше, МГП має визначитися щодо правомірності самого використання АСО, можливих порушень при застосуванні таких систем та відповідальності за таке застосування. Наразі виглядає так, що технологія розвивається надто стрімко, аби міжнародне гуманітарне право встигало прогнозувати чи навіть реагувати на появу кожної нової системи. Отже слід говорити про комплексне врегулювання всієї сфери автономних систем озброєнь, створення універсальних правил, що застосовувалися б до кожного нового типу АСО.
Ключовим питанням для врегулювання правового статусу нових АСО є визначення таких систем як засобів або методів ведення війни. Під засобами для цілей роботи розуміється сам спосіб ураження цілі, а під методами – спосіб доставки чи тактика застосування певного засобу. З урахуванням цього, в роботі робиться висновок, що АСО належать до методів ведення війни. Засоби ураження цілі, що на них використовуються, відомі міжнародному гуманітарному праву. Змінюється лише характер застосування цих засобів. Проблема полягає в тому, в який спосіб приймається рішення про застосування певного засобу ведення війни. Традиційно, таке рішення приймається оператором зброї – людиною. Революційність АСО полягає в тому, що в процесі ухвалення рішення бере участь автоматизована комп’ютерна система. Ступінь автономії такої системи може відрізнятися від надання оператору-людині інформації для ухвалення рішення, до повноцінного збору, оцінки, аналізу такої інформації та ухвалення рішення про застосування зброї «машинним мозком».
Технології повністю автономного озброєння вже існують, і вже наявні повідомлення про випадки, коли весь процес прийняття рішення, від отримання інформації про ціль до летального ураження зброєю цілі, проходив завдяки штучному інтелекту. Проте ті системи, що зараз активно застосовуються на полі бою, ще неможна назвати повністю автономними. Вони володіють лише певним ступенем автономії. В цьому сенсі, збройний конфлікт між Україною та Російською Федерацією виглядає може стати полігоном для випробування таких нових технологій. Обидві сторони вже використовують півавтономні системи, де частина процесу ухвалення рішення покладена на штучний інтелект. Поява ж на полях битв повністю автономних систем виглядає справою найближчого майбутнього.
В роботі відзначається, що розвиток автономних систем озброєнь рухається в напрямку все більшої абстракції. Ознаки автономності в зброї існували з давніх часів. Пастки чи міни також мають ознаки автономності, бо можуть спрацювати без прямого рішення оператора. Унікальність нових АСО в тому, що вони здатні ухвалювати все більш абстрактні рішення – не просто реагувати на зміну зовнішнього середовища, але й самим оцінювати таке середовище і ухвалювати рішення в залежності від все більшої кількості факторів. У зв’язку з цим виникає питання, чи можна вважати автономні системи «квазікомбатантами», що здатні ухвалювати самостійні відповідальні рішення. В свою чергу, це веде до питань про правовий статус та ланцюжок відповідальності за застосування АСО. Відповіді на ці питання дозволять надати відповідь на питання про те чи відповідають АСО вимогам МГП.
В роботі досліджуються аргументи на користь повної заборони автономних систем озброєнь, що були висунуті рядом правозахисних організацій, та що активно обговорюються в філософській думці. Автор доходить до висновку про неможливість такої повної заборони, оскільки АСО дають таку перевагу на полі бою стороні, що їх використовує, що неможна очікувати, що держави відмовляться від цієї технології. Питання тут не в дозволі чи забороні, а в тому як забезпечити відповідність АСО фундаментальним принципам міжнародного гуманітарного права. Наразі це не виглядає нерозв’язною проблемою. Більше того, АСО здатні забезпечити краще розрізнення між воєнними чи невоєнними цілями або вибір між летальною та нелетальною силою, оскільки вони, на відміну від людини, не діють під впливом емоцій, паніки, упереджень, тощо. Безумовно, слід враховувати можливість помилки, однак наявні дослідження демонструють, що ймовірність такої помилки для АСО не вища, а, як правило, нижча, ніж ймовірність помилки людини-оператора зброї. Крім того, існує багато випадків, коли АСО можуть захистити цивільне населення та військовослужбовців від небезпек краще, ніж це зробила б людина, наприклад у операціях з розмінування. Таким чином, застосування АСО виглядає не тільки можливим, але й виправданим з точки зору дотримання базових принципів МГП.
Окремий розділ дослідження присвячений відповідальності за можливі порушення міжнародного гуманітарного права при застосуванні АСО. Тут можна простежити три напрямки досліджень: міжнародно-правова відповідальність держав, міжнародно-правова відповідальність недержавних збройних груп та індивідуальна міжнародна кримінальна відповідальність. Встановлюється, що правила застосування норм міжнародно-правової відповідальності за дії держав чи недержавних збройних груп не зазнають змін під впливом появи АСО, а допущені ними порушення цілком можуть бути атрибутовані як державі, так і недержавній групі. Складність тут полягає лише у встановленні ланцюжку відповідальності, який залежить від того, на якому етапі виробничого процесу чи процесу застосування АСО виникла помилка, яка призвела до порушення МГП. Чи є ця помилка результатом помилки розробника, особи, що програмувала АСО для виконання конкретного завдання, чи оператора, який ухвалив рішення про застосування АСО? Залежно від того, з якою державою чи недержавною групою асоційований певний суб’єкт і визначається їхня відповідальність. Наприклад, в разі помилки в діях державної компанії, що розробила АСО, відповідальність за порушення МГП може бути атрибутована державі, якій належить ця компанія, а в разі, якщо порушення стало результатом помилкової чи злочинної поведінки агента держави, яка застосовує АСО, міжнародно-правову відповідальність за порушення МГП нестиме держава, яку представляє такий агент.
Більш складне питання виникає при визначенні індивідуальної кримінальної відповідальності за порушення МГП при застосуванні АСО. Самі автономні системи озброєнь кримінальної відповідальності за свої дії нести не можуть, принаймні на даному етапі їхнього розвитку, оскільки вони не мають і не можуть мати психологічного ставлення до порушення, а отже в їхніх діях відсутня суб’єктивна сторона. З цього випливає, що відповідальність за порушення МГП при застосуванні АСО повинний нести суб’єкт, що може мати таку суб’єктивну сторону, тобто людина-розробник, програміст чи оператор автономної системи озброєнь. Уявляється, що за допомогою АСО наразі неможна вчинити таких злочинів, що не покривалися б чинним регулюванням міжнародного кримінального права, тож об’єкт та об’єктивна сторона лишаються незмінними, в той час як потребує вирішення питання щодо суб’єкту та суб’єктивної сторони злочинів, вчинених із застосуванням АСО. Питання навмисності в поведінці таких осіб, як оператор, військовий командир або творець системи, виникає, якщо автономна система робить остаточний «вибір» щодо дії, яка є порушенням міжнародного гуманітарного права. Певну надію на вирішення проблеми наміру породила практика міжнародних кримінальних трибуналів, але залишається незрозумілим, чи можуть такі неадекватно визначені стандарти на практиці створити можливості для встановлення наміру в діях осіб, які порушили закони та звичаї війни шляхом використання АСО. Виглядає так, що відповіді на ці питання може надати лише практика.
Склад разової ради:
Голова ради – Бехруз Хашматулла Набієвич, д.ю.н., професор, завідувач кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія».
Рецензенти: Сурілова Олена Олексіївна, д.ю.н., професор, професор кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія»; Грушко Мальвіна Валеріївна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Громовенко Костянтин Вікторович, д.ю.н., професор, професор кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Міжнародного гуманітарного університету; Короткий Тимур Робертович, к.ю.н., доцент, провідний науковий співробітник, ДУ «Інститут інформації, безпеки права Національної академії правових наук України».
Зміни до складу ради було затверджено наказом Національного університету "Одеська юридична академія" від 12 травня 2023 року № 1130-10 "Про внесення змін до складу разової спеціалізованої вченої ради для присудження ступеня доктора філософії Меликову Р.Г. огли".
Бібліографічний опис
Меликов Р. Г. Міжнародно-правове регулювання використання автономних систем озброєння під час ведення воєнних дій : дис…доктора філос. / Меликов, Руслан Гюндуз огли ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2023. – 205 с.
Ключові слова
Research Subject Categories::LAW/JURISPRUDENCE, міжнародне гуманітарне право, принципи міжнародного гуманітарного права, автономні системи озброєнь, АСО, нові системи озброєнь, міжнародно-правова відповідальність, international humanitarian law, principles of international humanitarian law, autonomous weapons systems, AWS, new weapons systems, international responsibility
Цитування
Меликов Р. Г. Міжнародно-правове регулювання використання автономних систем озброєння під час ведення воєнних дій : дис…доктора філос. / Меликов, Руслан Гюндуз огли ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2023. – 205 с.