Цивільно-правове регулювання відповідальності військовослужбовців в договірних зобов’язаннях

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням цивільно-правового регулювання відповідальності військовослужбовців в договірних зобов’язаннях за законодавством України. У дисертації визначено методологію дослідження та здійснено огляд літератури за темою дисертаційного дослідження. Розглянуто становлення та розвиток законодавства щодо цивільно-правового регулювання відповідальності військовослужбовців в договірних зобов’язаннях, а також надано характеристику правовідносин, що виникають з договірних зобов’язань. При цьому визначено зміст договірних зобов’язань, у яких беруть участь військовослужбовці. Досліджено поняття, правову природу та види договірних зобов’язань, у яких беруть участь військовослужбовці. При цьому зроблено висновок про розмежування договірних правовідносин, в яких беруть участь військовослужбовці, у зв’язку з чим виокремлено ті правовідносини, які регулюються цивільним правом, і ті, які цивільним правом безпосередньо не регулюються. Акцентовано увагу на доцільності розмежування договірних відносин військовослужбовців, на ті, які регулюються цивільним правом та які регулюються цивільним договором. Водночас звертається увага на особливості суб’єктного складу договірних зобов’язань, в яких беруть участь військовослужбовці. У дисертації визначено правовий статус військовослужбовців як суб’єктів цивільно-правової відповідальності у договірних зобов’язаннях.У зв’язку з цим досліджено цивільно-правовий статус військовослужбовців як сукупність прав, свобод, законних інтересів, гарантованих державою всім фізичним особам, а також обов’язків та відповідальності військовослужбовців, одна частина яких належить їм як громадянам України, а інша - має особливості професійної службової діяльності на військових посадах щодо здійснення функцій забезпечення оборони країни та захисту безпеки держави. Зазначені елементи цивільно-правового статусу військовослужбовців встановлюються законодавством України і забезпечуються формами та засобами, передбаченими цивільним та цивільним процесуальним законодавством. Акцентовано увагу на подвійному статусі військовослужбовців, який складається з поєднання публічно-правового та приватно-правового статусів. Зазначнне обумовлено тим, що не зважаючи на те, що з одного боку правовий статус військовослужбовця регламентовано публічним правом (конституційним, адміністративним, кримінальним тощо), проте правовідносини, у яких беруть участь військовослужбовці, виходячи за межі суто публічного права, включають і приватно-правовий статус (зокрема участь військовослужбовців у договірних відносинах тощо). Зроблено висновок щодо доцільності удосконалення визначення поняття виконання договірних зобов’язань військовослужбовців з надання послуг, під яким пропонується розуміти сукупність фактичних або юридичних дій (у певних випадках – утримання від дії, наприклад, відмова виконувати злочинний наказ тощо) сторін, однією з яких є військовослужбовці, договірних зобов’язань, спрямованих на реалізацію передбачених договорами або законом їх суб’єктивних прав і обов’язків задля досягнення мети договірних зобов’язань (економічної та юридичної). Зазначено, що участь військовослужбовців у договірних відносинах повинна відбуватися у рамках законодавства країни, в якій вони знаходяться, при цьому вони повинні дотримуватися правил і обмежень, встановлених військовим законодавством, які можуть впливати на їхню здатність укладати цивільно-правові договори. Акцентовано увагу на тому, що участь військовослужбовців у договірних відносинах відбувається у рамках законодавства України, при цьому останні повинні дотримуватися правил і обмежень, встановлених військовим законодавством, які можуть впливати на їхню здатність укладати договори. Водночас договірні правовідносини, в яких стороною виступає військовослужбовець, можуть бути піддані спеціальним правилам, встановленими військовим законодавством. У дисертації проаналізовано проблеми визначення правового статусу майна, яке набувається військовослужбовцем за цивільно-правовими договорами і яке спрямовано на забезпечення діяльності як військових формувань в цілому, так і військовослужбовців, зокрема. У зв’язку з цим пропонується передбачити на законодавчому рівні необхідність передачі зазначеного майна на баланс відповідного військового формування. Зроблено висновок про те, що дуже складною, з практичної точки зору, є участь військовослужбовців в договірних зобов’язаннях в сфері найму (оренди) житла. Складність та проблемність зазначеного виду зобов’язань полягає в наступному: 1) порядку укладання договору найму (оренди) житла; 2) цивільно-правововій відновідальності військовослужбовців в разі неналежного виконання зобов’язань; 3) врахуванні суб’єктного складу; 4) проведенні розрахунків за вказаним договором тощо. Зважаючти на зазначене, доцільно говорити про централізований найм (оренду) житла для військовослужбовців, або проводити це за рахунок особистих коштів військовослужбовців з відповідною компенсацією з боку держави. Досліджено поняття цивільно-правової відповідальності військовослужбовців у договірних зобов’язаннях, підстави такої відповідальності, її особливості, а також звільнення військовослужбовців від цивільно-правової відповідальності у договірних зобов’язаннях. У дисертації зазначено, що у вітчизняному праві нормативне закріплення самостійної цивільно-правової відповідальності військовослужбовців було здійснено українським законодавцем і стало наслідком надання військовослужбовцям певної свободи участі у цивільних правовідносинах в частині конкретизації таких висновків. Зроблено висновок про необхідність удосконалення визначення цивільно-правової відповідальності військовослужбовців, яку слід визначити як один з видів юридичної відповідальності, який позиціонується у застосуванні до військовослужбовця, який не виконав або неналежно виконав договірні зобов’язання, в інтересах потерпілої сторони, встановлених законом або договором заходів примусового характеру, що спричиняють для військовослужбовця несприятливі, економічно не вигідні наслідки матеріального характеру шляхом відновлення чи компенсації (відшкодування шкоди) порушених матеріальних чи нематеріальних прав та благ потерпілого, вимоги виконати зобов’язання тощо. Зазначено, що цивільно-правова відповідальність є юридичним поняттям, що передбачає настання несприятливих наслідків для особи, яка порушила вимоги закону або взяті на себе зобов’язання. Особливість цього виду відповідальності насамперед полягає у компенсації збитків та втрат постраждалій стороні. При цьому зроблено висновок про те, що, з одного боку, коли військовослужбовці беруть участь в договорірних зобов’язаннях, застосовуються загальні положення чинного цивільного законодавства України щодо цивільно-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань, а з іншого боку – є суто специфічні умови та підстави цивільно-правової відповідальності військовослужбовців. Удосконалено систему принципів цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов’язань військовослужбовців в частині розширення таких принципів, зокрема, принципу спрямованості на локалізацію негативних правових наслідків за участю у правовідносинах кола осіб для основного правопорушника. Здійснено класифікацію особливостей цивільно-правової відповідальності військовослужбовців залежно від факторів, що їх зумовлюють. З цієї підстави можна класифікувати особливості цивільно-правової відповідальності військовослужбовців та військових організацій на особливості, зумовлені: а) організаційно-правовою формою; б) здійсненням функцій органу державної влади (притаманні військовим установам, які безпосередньо реалізують основні напрямки діяльності органів державної влади); в) правоохоронною діяльністю (притаманні військовим установам, які здійснюють таку діяльність); г) підвідомчістю органу державної влади, у якому законодавством передбачено військову службу. Зроблено висновок про доцільність доповнення ст. 617 ЦК України частиною другою, яку запропоновано викласти у такій редакції: «Стаття 617. Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. ... 2. За порушення зобов’язання, внаслідок непереборної сили, зокрема у зв’язку із участю у бойових діях, вжиття заходів щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, за результатами чого особа-військовослужбовець отримала поранення, або загинула, остання звільняється від відповідальності за шкоду, завдану неналежним виконанням договірних або інших зобов’язань у цивільно-правових відносинах». Запропоновано внести відповідні зміни та доповнення до ст. 729 ЦК України (пожертва) шляхом доповнення до вказаної статті ч. 4, яку пропонується викласти в наступній редакції: «…4. У разі оформлення договору пожертви на конкретну фізичну особу, яка має статус військовослужбовця, для виконання бойових завдань військовим формуванням, після демобілізації, а також в разі смерті фізичної особи, передане їй майно за вказаним договором не належить на праві власності цій фізичній особі і не переходить в порядку спадкування іншим особам, а залишається для виконання бойових завдань і надалі у відповідному війському формуванні, якому воно передавалося». Акцентовано увагу на доцільності внесення зміни та доповнення до ст. 209 ЦК України (форма правочину) шляхом включення ч. 5 наступного змісту: «…5. У разі, коли один із подружжя є військовослужбовцем і не може особисто в присутності нотаріуса засвідчити свою згоду на укладання цивільно-правового договору щодо спільного майна подружжя, він подає заяву нотаріусу, яку підписує за допомогою кваліфікованого електронного підпису особи. Після ідентифікації особи та його згоди, нотаріус посвідчує згоду іншого з подружжя, який є військовослужбовцем, на укладання певного цивільно-правового договору щодо розпорядження спільним майном подружжя». Відповідальність у формі відшкодувань збитків настає лише з урахуванням поведінки осіб, які беруть участь у зобов’язальних правовідносинах. Загроза стягнення збитків, безумовно, має перспективний характер: потенційна можливість стягнути збитки запобігає поведінці боржника, що порушує право кредитора на виконання. У дисертації зазначено, що під механізмом цивільно-правового захисту прав військовослужбовців слід розуміти закріплену у законі та внутрішньо узгоджену систему правових засобів, за допомогою якої забезпечується реалізація юридичних гарантій прав даної категорії громадян, а за необхідності – правову дію на суспільні відносини, що виражається у припиненні та попередженні порушень цивільних прав військовослужбовців, а також у відновленні прав у разі їх порушення. З метою захисту прав та охоронюваних інтересів військовослужбовців в страхових правовідносинах запропоновано внести зміни та доповнення до ст. 988 ЦК України шляхом доповнення ч. 1 вказаної статті п. 7, в якому зазначити як обов’язок страховика виконати умови договору щодо військовослужбовців, які в процесі дії договору страхування змінили свій статус. Зроблено висновок, що на практиці виникають також проблеми щодо страхування ризику воєнних дій, адже це визначається як один із складних видів страхування з наступних підстав: 1) не всі страхові компанії здатні забезпечувати покриття військових ризиків; 2) самі по собі військові ризики є непередбачувальні і є затратними для учаників страхових відносин. Кожен військовослужбовець є повноправним учасником цивільних правовідносин та стороною у цивільно-правовому договорі, а у випадку, якщо була заподіяна шкода, відповідно до вимог законодавства України, військовослужбовець несе цивільно-правову відповідальність. Зроблено висновок, що з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів військовослужбовця як сторони кредитного договору слід доповнити ч. 1ст. 1056 ЦК України абзацом 2 наступного змісту: «… Призов на військову службу або мобілізація позичальника не є підставою для відмови від надання чи отримання кредиту». Крім того, з метою захисту прав та охоронюваних інтересів військовослужбовців в страхових правовідносинах запропоновано внести зміни та доповнення до ст. 988 ЦК України шляхом доповнення ч. 1 вказаної статті п. 7, в якому зазначити як обов’язок страховика виконати умови договору щодо військовослужбовців, які в процесі дії договору страхування змінили свій статус. Крім того, вказано, що доцільно доповнити ст. 979 ЦК України ч. 2 наступного змісту: «…2. Призов на військову службу або мобілізація фізичної особи не є підставою для відмови від надання послуг страхування і укладання відповідного договору». У дисертації зазначено, що основні правила цивільно-правової відповідальності військовослужбовців визначаються правовими нормами загального характеру, проте, організаційно-правова форма здійснення військовослужбовцями функцій органу державної влади та правоохоронної діяльності, підвідомчість військових організацій, у якій проходять службу військовослужбовці, органу державної влади, в якому законодавством передбачено військову службу, зумовлює наявність особливостей цивільно-правової відповідальності військовослужбовців. Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду можна вважати казус (випадок), необхідну оборону, крайню необхідність, непереборну силу та умисел потерпілого. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного законодавства України у сфері цивільно-правового регулювання відповідальності військовослужбовців в договірних зобов’язаннях.

Склад разової ради:

Голова ради – Харитонов Євгеній Олегович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Кривенко Юлія Василівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Берназ-Лукавецька Олена Михайлівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Гринько Світлана Дмитрівна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри приватного права Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова; Лукасевич-Крутник Ірина Степанівна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри цивільного права і процесу Західноукраїнського національного університету.

Захист відбудеться 28 березня 2025 року о 13:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА