Реалізація галузевих засад кримінального провадження під час обрання, зміни, скасування тримання під вартою

Abstract

Дисертація є першим у науці кримінального процесуального права комплексним дослідженням реалізації галузевих засад кримінального провадження під час обрання, зміни, скасування тримання під вартою. У дисертації визначено галузеві засади кримінального провадження як такі засади, що стосуються лише кримінального провадження та характеризуються наступними особливостями: 1) притаманні лише галузі кримінального процесуального права, забезпечують його цілісність та єдність; 2) в основному закріплені у кримінальному процесуальному законодавстві (хоча деякі через важливість знаходять своє відображення так само і в Конституції України); 3) покликані забезпечувати ефективне регулювання кримінально-процесуальних відносин; 4) направленні на виконання завдань кримінального провадження; 5) відображають сутність й структуру проваджень, стадій та інститутів кримінального процесу; 6) реалізуються в усіх, декількох або одній кримінально- процесуальній стадії; 7) порушення такого принципу є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та тягне застосування заходів кримінально- процесуальної відповідальності або заходів захисту. Обґрунтовано, що до системи галузевих засад кримінального провадження, які вже закріплені у ст. 7 КПК України, слід віднести: презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини; свободу від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї; заборону двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; забезпечення права на захист; публічність. Також аргументовано твердження, що в якості окремої галузевої засади кримінального провадження слід виділяти такий принцип як «забезпечення прав і законних інтересів потерпілого», під яким слід розуміти кримінально-процесуальну діяльність суб’єктів, які ведуть провадження, спрямовану на забезпечення прав і захист законних інтересів потерпілого, відновлення його майнових та інших порушених кримінальним правопорушенням прав, а тому обґрунтовано необхідність її законодавчої регламентації у системі загальних засад кримінального провадження, передбачених ст. 7 КПК України. З метою забезпечення ефективної реалізації засади презумпції невинуватості під час обрання, зміни та скасування тримання особи під вартою запропоновано варіант правової регламентації обмеження загального сукупного строку тримання обвинуваченого під вартою під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, що повинен не перевищувати 6 місяців, з можливістю його продовження до 12 місяців лише у провадженнях про тяжкі та особливо тяжкі злочини. Крім того, аргументовано доцільність закріплення у КПК наступних нормативних положень: а) встановлення конкретної вимоги про обов’язок саме слідчого, прокурора доводити наявність підстав для застосування запобіжного заходу. З цією метою пропонується додати наступне положення до ст. 194 КПК у вигляді нової частини 2 і відповідно змінити нумерацію статті: «Обов’язок доказування обставин, передбачених частиною першою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора, які подали відповідне клопотання»; б) встановлення вимоги про те, що рішення про застосування такого запобіжного заходу не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, тобто, на недопустимих доказах. Для цього пропонуємо до ч. 4 ст. 193 КПК додати наступне речення: «Слідчий суддя, суд не можуть досліджувати докази, отримані незаконним шляхом»; в) встановлення положення про те, що сам факт застосування до підозрюваного, обвинуваченого тримання під вартою не означає визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення чи покарання особи. Для цього пропонуємо відповідне положення додати до ч. 5 ст. 17 КПК: «Застосування до підозрюваного, обвинуваченого тримання під вартою не є доказом його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення чи покарання особи». Доведено, що з урахуванням засади свободи від самовикриття слідчий суддя, суд, прокурор, органи розслідування не вправі робити висновки про винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення внаслідок мовчання підозрюваного, обвинуваченого під час розгляду клопотань про обрання, продовження дії, зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а всі прийняті рішення, в яких буде простежуватися вказівка на зв’язок між мовчанням особи та її винуватістю у скоєному правопорушенні, по суті є незаконними. Обґрунтовано, що відповідно до засади заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення, слідчий, прокурор зобов’язані перевірити відсутність порушення цієї засади перед складанням та ініціюванням клопотання про застосування запобіжного заходу, в тому числі і тримання під вартою, а слідчий суддя у разі судового розгляду відповідного клопотання зобов’язаний, в свою чергу, при оцінці обґрунтованості підозри встановити також і відсутність порушення цієї засади. У випадку встановлення факту притягнення особи до відповідальності за таке саме діяння, слідчий суддя повинен винести ухвалу про відмову у застосуванні запобіжного заходу до такого підозрюваного. Встановлено, що процедура застосування до підозрюваного, обвинуваченого тримання під вартою передбачає обов’язкову участь самого підозрюваного, обвинуваченого при цьому, а також надає йому можливість самостійно реалізувати цілий комплекс прав під час розгляду питання про застосування до нього запобіжного заходу, що в свою чергу, сприяє реалізації засади забезпечення права на захист при розгляді питання про застосування запобіжного заходу. Крім того, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його право на кваліфіковану правничу допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника. Аргументовано, що до початку розгляду слідчим суддею, судом клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою належної реалізації забезпечення права на захист, захисник повинен вчинити комплекс дій підготовчого характеру задля здійснення ефективного захисту підозрюваного в процесі розгляду питання про застосування до підозрюваного тримання під вартою. На судовому засіданні, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, захисник має висловити критичні міркування стосовно наявності підтверджених матеріалами справи доказів на обґрунтування підозри у причетності особи до вчинення кримінального правопорушення або пред’явлення йому обвинувачення, а також надати суду всі наявні доводи захисту відносно існування обставин, які позитивно характеризують особу, докази наявності в неї проблем із здоров’ям, тощо. Після ухвалення й оголошення судом рішення про обрання щодо особи тримання під вартою захисник повинен перевірити, чи це рішення належним чином обґрунтоване, мотивоване, чи наведені судом переконливі аргументи необхідності застосування саме тримання під вартою, неможливості застосування більш м’якого виду запобіжного заходу, чи визначена в ухвалі дата закінчення строку дії запобіжного заходу, тощо, і за наявності підстав оскаржити це рішення у встановленому законом порядку. Доведено, що на сьогодні право на оскарження ухвали слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу розширене та є ефективним способом реалізації права на захист, який часто використовується стороною захисту. Обґрунтовано доцільність з метою ефективної реалізації засади забезпечення права на захист під час застосування до особи найсуворішого запобіжного заходу – тримання під варто, закріпити у КПК відповідне положення, що вимагало б від слідчого судді, суду реагувати на випадки явної некомпетентності та неефективності захисту під час розгляду питання обрання або зміну цього запобіжного заходу. Запропоновано доповнити ч. 3 ст. 193 КПК наступним реченням: «Слідчий суддя, суд зобов’язаний вжити необхідних заходів для заміни захисника підозрюваного, обвинуваченого у випадку явної некомпетентності та неефективності захисту під час розгляду питання обрання або зміну запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою». Встановлено недосконалість процедури реалізації права на захист під час звернення до прокурора з клопотанням про скасування тримання під вартою як запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та запропоновано її усунення шляхом надання відповідного права захиснику підозрюваного, обвинуваченого звернутися до прокурора із відповідним клопотанням з обов’язковим зазначенням про погодження самого підозрюваного, обвинуваченого з таким клопотанням. Констатовано, що діюча регламентація засади публічності у КПК України є неповною, яка не враховує публічний характер діяльності таких суб’єктів державно-владних повноважень як суд та слідчий суддя, на яких також чиним процесуальним законом ex officio покладається обов’язок забезпечити розгляд та вирішення тих питань, які належать до їх повноважень. Вирішення зазначених питань повинно відбуватися звичайно лише в межах їх повноважень, з дотриманням вимог законності та справедливості, що, в свою чергу, забезпечить виконання завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК. У зв’язку із цим, запропоновано доповнити статтю 25 КПК частиною 2 наступного змісту: «2. Слідчий суддя, суд зобов’язані забезпечити законний, обґрунтований та справедливий розгляд та вирішення тих питання, що винесені на їх розгляд учасниками кримінального провадження та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, для виконання завдань кримінального провадження». Аргументовано, що реалізація засади публічності під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою полягає в: а) ініціюванні обрання щодо підозрюваного, обвинуваченого такого виду запобіжного заходу, продовження строку тримання під вартою, зміну такого виду запобіжного заходу на інший; б) участі в розгляді клопотання; в) прийнятті та необхідності обґрунтування слідчим суддею, судом рішення щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; г) можливості його оскарження стороною обвинувачення. Уточнено зміст стандарту доказування «достатні підстави» в аспекті обґрунтування необхідності тримання особи під вартою, що полягає в тому, що сторона обвинувачення має надати конкретні й перевірювані факти, а не загальні припущення як самої обґрунтованої підозри, так і наявності конкретних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, «достатні підстави» у світлі практики ЄСПЛ мають оцінюватися динамічно, а суди зобов’язані наводити переконливі аргументи, чому саме обмеження свободи є виправданим. Констатовано, що серед основних проблем обґрунтування тримання під вартою, які тягнуть порушення тих чи інших галузевих засад кримінального провадження, варто виділити наступні: 1) формальний підхід до обґрунтування ризиків; 2) відсутність індивідуалізації підходу обрання такого заходу; 3) недостатня мотивація рішень щодо продовження тримання під вартою; 4) порушення принципу розумності строків. Аргументовано деякі шляхи вирішення виявлених проблем через: запровадження методичних рекомендацій для суддів щодо оцінки належного обґрунтування рішень; посилення контролю за дотриманням стандартів ЄСПЛ у судовій практиці; системне навчання суддів і прокурорів у сфері прав людини; розширення практики застосування альтернативних запобіжних заходів, зокрема домашнього арешту та застави. Сформульовано варіант правової регламентації у КПК України комплексу процесуальних прав потерпілого, спрямованих на забезпечення його прав і законних інтересів під час застосування тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою, що повинно включати наступні права: право потерпілого, законного представника, представника бути повідомленим про розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу, брати участь у судовому засіданні, виступати в судовому засіданні, викладаючи свою позицію та аргументи, висловлювати свою думку щодо необхідності застосування певного заходу та його виду, зокрема наполягати на триманні під вартою підозрюваного, обвинуваченого. Аргументовано твердження про самостійне право потерпілого, його представника ініціювати перед слідчим суддею, судом питання застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у випадках, коли слідчий, прокурор взагалі не ініціюють це питання, а також право потерпілого, його представника самостійно звертатися до слідчого судді, суду з клопотаннями про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший і навпаки та про скасування тримання під вартою, якщо це буде відповідати його законним інтересам. Крім того, потерпілий, його представник повинен мати безперешкодне право на оскарження ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу або про відмову у цьому до суду апеляційної інстанції незалежно від їх участі у судовому розгляді цього питання в суді.

Склад разової ради:

Голова ради – Торбас Олександр Олександрович, д.ю.н, професор, завідувач кафедри кримінального процесу.

Рецензенти: Аленін Юрій Павлович, д.ю.н., професор, професор кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Пожар Вадим Георгійович, к.ю.н., доцент, доцент кафедр кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Тітко Іван Андрійович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального права та кримінально-правових дисциплін Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого; Марченко Олена Анатоліївна, к.ю.н., доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики Одеського державного університету внутрішніх справ.

Захист відбудеться 21.11.2025 о 9:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА