Договори у праві соціального забезпечення
Завантаження...
Дата
2022
Автори
Лященко, Оксана Олександрівна
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Одеса
Анотація
Дисертація є першим у вітчизняній науці права соціального забезпечення
спеціальним комплексним дослідженням договорів у праві соціального
забезпечення.
У дисертації досліджено теоретичні та практичні проблеми договорів у праві соціального забезпечення, сформульовано пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України в цій сфері та практики його застосування.
Зазначено, що у становленні та розвитку договірного регулювання відносин із соціального забезпечення видається доцільним виокремити такі етапи: перший етап (ІX-XIII ст.) – часи Київської Русі, для якого була характерною поява перших договорів у сфері соціального забезпечення, після чого протягом тривалого часу договори у цій сфері практично не укладалися, адже соціальне забезпечення здебільшого здійснювалось у формі благодійної діяльності, церковної та державної підтримки. Другий етап, охоплений рамками з початку XX століття до теперішнього часу, видається можливим поділити на окремі періоди, яким властиві свої особливості.
Встановлено, що сьогодні відбувається подальший розвиток договірного регулювання відносин із соціального забезпечення, що пов’язується із реформуванням пенсійної системи України, системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, системи соціальних послуг та з проведенням медичної реформи. Важливим напрямом розвитку законодавства про соціальне забезпечення, в тому числі договірного регулювання відносин у цій сфері, на сучасному етапі є адаптація національного законодавства до міжнародних та європейських стандартів.
Доведено, що право соціального забезпечення має дуалістичну природу. Воно містить публічну та приватну складову. На сучасному етапі розвитку права соціального забезпечення видається можливим виокремлювати таку особливість методу правового регулювання цієї галузі, як поєднання державного та договірного способів регулювання соціально-забезпечувальних відносин.
Обґрунтовано необхідність виділення в системі договорів у сфері соціального забезпечення як міжгалузевої правової категорії окремого виду договорів – договорів у праві соціального забезпечення, особливістю яких є спрямованість на подолання соціальних ризиків, пом’якшення їх впливу або профілактику настання.
З’ясовано, що в сфері соціального забезпечення укладаються різні за своєю природою договори, одним із видів яких є договори у праві соціального забезпечення. Враховуючи наявність різних видів соціально-забезпечувальних правовідносин, єдиного уніфікованого договору у праві соціального забезпечення існувати не може, тому доцільно виокремлювати різні види договорів у цій галузі. Водночас у сфері соціального забезпечення також укладаються цивільно-правові та адміністративні договори, що мають відповідну галузеву природу, співвідношення яких із договорами у праві соціального забезпечення полягає в їх єдності, взаємодії та відмінностях.
Встановлено, що договори у праві соціального забезпечення є домовленостями сторін щодо надання матеріальних чи нематеріальних благ (окремих видів соціального забезпечення) особам (або групам осіб) з метою подолання або пом’якшення негативного впливу соціальних ризиків.
З’ясовано значення договору у праві соціального забезпечення як: угоди сторін; юридичного факту (передусім – підстави виникнення соціально- забезпечувальних правовідносин); правовідносин; письмового документу; правового інституту у системі права соціального забезпечення.
Встановлено, що класифікацію договорів у праві соціального забезпечення видається можливим здійснювати за такими критеріями, як: суб’єктний склад; сфера їх застосування; кількість учасників; сфера дії тощо. Визначено, що з точки зору віднесення договорів до джерел права соціального забезпечення видається доцільним розділити їх на два види: нормативні та індивідуальні. До нормативних договорів, які належать до джерел права соціального забезпечення, відносяться: 1) універсальні міжнародно-правові акти, регіональні міжнародно- правові акти, двосторонні (партикулярні) договори, учасником яких є Україна; 2) внутрішньодержавні акти соціального діалогу. До індивідуальних договорів належать: договори про надання соціальних послуг; договори у сфері соціального страхування; договір про надання медичної допомоги.
Доведено, що в цілому соціально-забезпечувальне законодавство України відповідає міжнародним та європейським стандартам права на соціальний захист, закріпленим у чинних міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Запропоновано конкретні пропозицій про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з метою приведення цих актів у відповідність до зазначених стандартів та посилення рівня соціального захисту населення.
З’ясовано, що колективні угоди та колективні договори у праві соціального забезпечення доцільно розглядати, як: нормативні договори; акти соціального діалогу як джерела права соціального забезпечення; складову правового інституту «Соціальний діалог у сфері соціального забезпечення» у системі права соціального забезпечення України.
Доведено значення колективних угод і колективних договорів у регулюванні соціальних відносин на різних рівнях соціального діалогу, зокрема в частині закріплення у цих актах положень про соціальний захист окремих категорій населення, додатковий соціальний захист найманих працівників (членів їх родин), підвищення розміру соціальних виплат, передбачених законодавством, корпоративні пенсійні фонди, участь роботодавця у добровільному медичному страхуванні працівників тощо.
Доведено, що правове регулювання відносин у сфері соціального обслуговування залежно від мети надання соціальних послуг (подолання соціального ризику), а не від оплатного чи безоплатного характеру їх надання, повинно здійснюватись в межах предмету права соціального забезпечення, а не цивільного права.
Визначено поняття, особливості, зміст та форму договору про надання соціальних послуг із формулюванням конкретних пропозицій про внесення змін і доповнень до відповідних статей Закону України «Про соціальні послуги» (ст. ст. 1, 22 та ін.). Запропоновано доповнити ст. 1 зазначеного Закону визначенням поняття договору про надання соціальних послуг як домовленості сторін (надавача та отримувача), згідно з якою одна сторона зобов’язується надавати іншій соціальні послуги на умовах та в строки, передбачені договором або законодавством, з метою подолання або пом’якшення впливу соціальних ризиків, а інша – надавати необхідні для отримання послуг дані та здійснити оплату, якщо оплатний характер договору передбачається законодавством.
Обґрунтовано необхідність закріплення у ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» терміну «агентська діяльність у сфері соціального обслуговування» як участі третьої сторони-посередника у наданні соціальної послуги (послуг) на договірній основі замість терміну «посередництво», який використовується у цьому Законі.
З’ясовано, що обов’язковість згоди отримувача соціальної послуги не завжди необхідна із обґрунтуванням можливості надання соціальних послуг без згоди отримувача (за рішенням суду). Сформульовано конкретні пропозиції про внесення змін до п. 1 ч. 1 ст. 12; п. 1 ч. 2 ст. 12 Закону України «Про соціальні послуги» (доповнення положенням «окрім випадків, коли послуга надається без згоди отримувача»).
Аргументовано, що правовідносини із недержавного соціального забезпечення за своєю природою є соціально-забезпечувальними, а не цивільно- правовими. Встановлено на підставі аналізу критеріїв відмежування організаційно-правових форм соціального захисту населення (залежно від особливостей соціальних ризиків, джерела фінансування, видів соціального забезпечення, кола осіб-отримувачів та надавачів підтримки), що недержавне соціальне забезпечення є самостійною організаційно-правовою формою в системі соціального захисту України.
Доведено, що в сфері соціального страхування існують такі види правовідносин: із загальнообов’язкового державного соціального страхування; із добровільної участі у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні; із недержавного соціального страхування (передусім – пенсійного). Укладання договорів притаманне для двох останніх видів правовідносин. У зв’язку з чим договорами у сфері соціального страхування є: договір про добровільне приєднання до загальнообов’язкового державного соціального страхування; договори у сфері добровільного (недержавного) соціального страхування.
З’ясовано, що договори у сфері недержавного пенсійного забезпечення мають різну галузеву природу. Окремим видом договорів у сфері пенсійного страхування є пенсійний контракт, який має соціально-забезпечувальну природу, а відтак підпадає під сферу дії норм права соціального забезпечення. Всі інші договори є цивільно-правовими за своєю галузевою природою.
Доведено, що визначення поняття пенсійного контракту, закріплене у ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», видається необхідним доповнити за рахунок розширення кола суб’єктів, в інтересах яких можуть здійснюватися пенсійні виплати, соціально-забезпечувальної мети цього контракту, виклавши його у такій редакції: «пенсійний контракт – договір між пенсійним фондом та його вкладником на користь учасника (учасників) недержавного пенсійного фонду або його спадкоємців, згідно з яким фонд зобов’язується при настанні відповідних складних життєвих обставин здійснювати призначення та виплату пенсійних виплат (одноразової пенсійної виплати) учаснику пенсійного страхування або особі, яка є його спадкоємцем за визначеною пенсійною схемою».
Обґрунтовано доцільність прийняття Закону України «Про добровільне соціальне страхування», що дозволить вивести регулювання відносин із добровільного соціального страхування за межі цивільного законодавства та поєднати таке регулювання з регулюванням загальнообов’язкового державного соціального страхуванням через спільну для них мету – захист від соціальних ризиків, а також включити відповідні відносини до предмету права соціального забезпечення.
Встановолено, що поняття «медична допомога» та «медична послуга» співвідносяться як ціле та частина. Медична допомога є предметом договору про надання медичної допомоги, поняття якого не закріплене у ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я. У зв’язку з чим пропонується доповнити частину третю цієї статті визначенням поняття договору про надання медичної допомоги як домовленості щодо здійснення комплексу дій, спрямованих на безпосереднє забезпечення підтримки, покращення або відновлення здоров’я, діагностику та профілактику захворювань, а також у випадках, не пов’язаних із захворюваннями.
Обґрунтовано існування двох видів правовідносин у сфері медичної допомоги та відповідно двох видів договорів: соціально-забезпечувальних та договорів на користь третіх осіб (пацієнтів) та визначено їх галузеву належність.
З’ясовано, що декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, не можна вважати договором у класичному розумінні, адже аналіз її змісту дає підстави стверджувати про відсутність у ній відомостей про предмет договору, умови надання медичної допомоги, порядок її укладання, вирішення спорів тощо. Враховуючи те, що декларації не властиві ознаки цивільно- правового чи адміністративно-правового договору, видається доцільним після внесення відповідних змін до законодавства, в перспективі розглядати її як соціально-забезпечувальний договір, метою укладання якого є запобігання чи зниження наслідків соціальних ризиків, пов’язаних зі змінами у стані здоров’я особи.
Встановлено, що роль роботодавця як суб’єкта соціально- забезпечувальних правовідносин у соціальному забезпеченні працівників полягає у створенні та функціонуванні корпоративних пенсійних фондів, можливій участі як страхувальника в добровільному медичному страхуванні, яке запропоновано розглядати як напрям недержавного соціального забезпечення, здійсненні додаткового соціального захисту тощо.
Склад разової ради:
Голова ради – Дудченко Валентина Віталіївна, д.ю.н., професор, професор кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія».
Рецензенти: Бориченко Катерина Валеріївна, д.ю.н., доцент, Доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення, Національний університет «Одеська юридична академія»; Пожарова Оксана Вікторівна, к.ю.н., Доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення, Національний університет «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Ярошенко Олег Миколайович, д.ю.н., професор, Завідувач кафедри трудового права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого; Сіроха Дмитро Ігорович, д.ю.н., доцент, Доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення, Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Захист дисертації відбудеться 21.12.2022 об 10:00 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань Вченої ради Національного університету «Одеська юридична академія». Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті - https://www.youtube.com/channel/UC4NtcwoDHRQ6ZyZ10YPfnvQ/videos
У дисертації досліджено теоретичні та практичні проблеми договорів у праві соціального забезпечення, сформульовано пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України в цій сфері та практики його застосування.
Зазначено, що у становленні та розвитку договірного регулювання відносин із соціального забезпечення видається доцільним виокремити такі етапи: перший етап (ІX-XIII ст.) – часи Київської Русі, для якого була характерною поява перших договорів у сфері соціального забезпечення, після чого протягом тривалого часу договори у цій сфері практично не укладалися, адже соціальне забезпечення здебільшого здійснювалось у формі благодійної діяльності, церковної та державної підтримки. Другий етап, охоплений рамками з початку XX століття до теперішнього часу, видається можливим поділити на окремі періоди, яким властиві свої особливості.
Встановлено, що сьогодні відбувається подальший розвиток договірного регулювання відносин із соціального забезпечення, що пов’язується із реформуванням пенсійної системи України, системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, системи соціальних послуг та з проведенням медичної реформи. Важливим напрямом розвитку законодавства про соціальне забезпечення, в тому числі договірного регулювання відносин у цій сфері, на сучасному етапі є адаптація національного законодавства до міжнародних та європейських стандартів.
Доведено, що право соціального забезпечення має дуалістичну природу. Воно містить публічну та приватну складову. На сучасному етапі розвитку права соціального забезпечення видається можливим виокремлювати таку особливість методу правового регулювання цієї галузі, як поєднання державного та договірного способів регулювання соціально-забезпечувальних відносин.
Обґрунтовано необхідність виділення в системі договорів у сфері соціального забезпечення як міжгалузевої правової категорії окремого виду договорів – договорів у праві соціального забезпечення, особливістю яких є спрямованість на подолання соціальних ризиків, пом’якшення їх впливу або профілактику настання.
З’ясовано, що в сфері соціального забезпечення укладаються різні за своєю природою договори, одним із видів яких є договори у праві соціального забезпечення. Враховуючи наявність різних видів соціально-забезпечувальних правовідносин, єдиного уніфікованого договору у праві соціального забезпечення існувати не може, тому доцільно виокремлювати різні види договорів у цій галузі. Водночас у сфері соціального забезпечення також укладаються цивільно-правові та адміністративні договори, що мають відповідну галузеву природу, співвідношення яких із договорами у праві соціального забезпечення полягає в їх єдності, взаємодії та відмінностях.
Встановлено, що договори у праві соціального забезпечення є домовленостями сторін щодо надання матеріальних чи нематеріальних благ (окремих видів соціального забезпечення) особам (або групам осіб) з метою подолання або пом’якшення негативного впливу соціальних ризиків.
З’ясовано значення договору у праві соціального забезпечення як: угоди сторін; юридичного факту (передусім – підстави виникнення соціально- забезпечувальних правовідносин); правовідносин; письмового документу; правового інституту у системі права соціального забезпечення.
Встановлено, що класифікацію договорів у праві соціального забезпечення видається можливим здійснювати за такими критеріями, як: суб’єктний склад; сфера їх застосування; кількість учасників; сфера дії тощо. Визначено, що з точки зору віднесення договорів до джерел права соціального забезпечення видається доцільним розділити їх на два види: нормативні та індивідуальні. До нормативних договорів, які належать до джерел права соціального забезпечення, відносяться: 1) універсальні міжнародно-правові акти, регіональні міжнародно- правові акти, двосторонні (партикулярні) договори, учасником яких є Україна; 2) внутрішньодержавні акти соціального діалогу. До індивідуальних договорів належать: договори про надання соціальних послуг; договори у сфері соціального страхування; договір про надання медичної допомоги.
Доведено, що в цілому соціально-забезпечувальне законодавство України відповідає міжнародним та європейським стандартам права на соціальний захист, закріпленим у чинних міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Запропоновано конкретні пропозицій про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з метою приведення цих актів у відповідність до зазначених стандартів та посилення рівня соціального захисту населення.
З’ясовано, що колективні угоди та колективні договори у праві соціального забезпечення доцільно розглядати, як: нормативні договори; акти соціального діалогу як джерела права соціального забезпечення; складову правового інституту «Соціальний діалог у сфері соціального забезпечення» у системі права соціального забезпечення України.
Доведено значення колективних угод і колективних договорів у регулюванні соціальних відносин на різних рівнях соціального діалогу, зокрема в частині закріплення у цих актах положень про соціальний захист окремих категорій населення, додатковий соціальний захист найманих працівників (членів їх родин), підвищення розміру соціальних виплат, передбачених законодавством, корпоративні пенсійні фонди, участь роботодавця у добровільному медичному страхуванні працівників тощо.
Доведено, що правове регулювання відносин у сфері соціального обслуговування залежно від мети надання соціальних послуг (подолання соціального ризику), а не від оплатного чи безоплатного характеру їх надання, повинно здійснюватись в межах предмету права соціального забезпечення, а не цивільного права.
Визначено поняття, особливості, зміст та форму договору про надання соціальних послуг із формулюванням конкретних пропозицій про внесення змін і доповнень до відповідних статей Закону України «Про соціальні послуги» (ст. ст. 1, 22 та ін.). Запропоновано доповнити ст. 1 зазначеного Закону визначенням поняття договору про надання соціальних послуг як домовленості сторін (надавача та отримувача), згідно з якою одна сторона зобов’язується надавати іншій соціальні послуги на умовах та в строки, передбачені договором або законодавством, з метою подолання або пом’якшення впливу соціальних ризиків, а інша – надавати необхідні для отримання послуг дані та здійснити оплату, якщо оплатний характер договору передбачається законодавством.
Обґрунтовано необхідність закріплення у ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» терміну «агентська діяльність у сфері соціального обслуговування» як участі третьої сторони-посередника у наданні соціальної послуги (послуг) на договірній основі замість терміну «посередництво», який використовується у цьому Законі.
З’ясовано, що обов’язковість згоди отримувача соціальної послуги не завжди необхідна із обґрунтуванням можливості надання соціальних послуг без згоди отримувача (за рішенням суду). Сформульовано конкретні пропозиції про внесення змін до п. 1 ч. 1 ст. 12; п. 1 ч. 2 ст. 12 Закону України «Про соціальні послуги» (доповнення положенням «окрім випадків, коли послуга надається без згоди отримувача»).
Аргументовано, що правовідносини із недержавного соціального забезпечення за своєю природою є соціально-забезпечувальними, а не цивільно- правовими. Встановлено на підставі аналізу критеріїв відмежування організаційно-правових форм соціального захисту населення (залежно від особливостей соціальних ризиків, джерела фінансування, видів соціального забезпечення, кола осіб-отримувачів та надавачів підтримки), що недержавне соціальне забезпечення є самостійною організаційно-правовою формою в системі соціального захисту України.
Доведено, що в сфері соціального страхування існують такі види правовідносин: із загальнообов’язкового державного соціального страхування; із добровільної участі у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні; із недержавного соціального страхування (передусім – пенсійного). Укладання договорів притаманне для двох останніх видів правовідносин. У зв’язку з чим договорами у сфері соціального страхування є: договір про добровільне приєднання до загальнообов’язкового державного соціального страхування; договори у сфері добровільного (недержавного) соціального страхування.
З’ясовано, що договори у сфері недержавного пенсійного забезпечення мають різну галузеву природу. Окремим видом договорів у сфері пенсійного страхування є пенсійний контракт, який має соціально-забезпечувальну природу, а відтак підпадає під сферу дії норм права соціального забезпечення. Всі інші договори є цивільно-правовими за своєю галузевою природою.
Доведено, що визначення поняття пенсійного контракту, закріплене у ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», видається необхідним доповнити за рахунок розширення кола суб’єктів, в інтересах яких можуть здійснюватися пенсійні виплати, соціально-забезпечувальної мети цього контракту, виклавши його у такій редакції: «пенсійний контракт – договір між пенсійним фондом та його вкладником на користь учасника (учасників) недержавного пенсійного фонду або його спадкоємців, згідно з яким фонд зобов’язується при настанні відповідних складних життєвих обставин здійснювати призначення та виплату пенсійних виплат (одноразової пенсійної виплати) учаснику пенсійного страхування або особі, яка є його спадкоємцем за визначеною пенсійною схемою».
Обґрунтовано доцільність прийняття Закону України «Про добровільне соціальне страхування», що дозволить вивести регулювання відносин із добровільного соціального страхування за межі цивільного законодавства та поєднати таке регулювання з регулюванням загальнообов’язкового державного соціального страхуванням через спільну для них мету – захист від соціальних ризиків, а також включити відповідні відносини до предмету права соціального забезпечення.
Встановолено, що поняття «медична допомога» та «медична послуга» співвідносяться як ціле та частина. Медична допомога є предметом договору про надання медичної допомоги, поняття якого не закріплене у ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я. У зв’язку з чим пропонується доповнити частину третю цієї статті визначенням поняття договору про надання медичної допомоги як домовленості щодо здійснення комплексу дій, спрямованих на безпосереднє забезпечення підтримки, покращення або відновлення здоров’я, діагностику та профілактику захворювань, а також у випадках, не пов’язаних із захворюваннями.
Обґрунтовано існування двох видів правовідносин у сфері медичної допомоги та відповідно двох видів договорів: соціально-забезпечувальних та договорів на користь третіх осіб (пацієнтів) та визначено їх галузеву належність.
З’ясовано, що декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, не можна вважати договором у класичному розумінні, адже аналіз її змісту дає підстави стверджувати про відсутність у ній відомостей про предмет договору, умови надання медичної допомоги, порядок її укладання, вирішення спорів тощо. Враховуючи те, що декларації не властиві ознаки цивільно- правового чи адміністративно-правового договору, видається доцільним після внесення відповідних змін до законодавства, в перспективі розглядати її як соціально-забезпечувальний договір, метою укладання якого є запобігання чи зниження наслідків соціальних ризиків, пов’язаних зі змінами у стані здоров’я особи.
Встановлено, що роль роботодавця як суб’єкта соціально- забезпечувальних правовідносин у соціальному забезпеченні працівників полягає у створенні та функціонуванні корпоративних пенсійних фондів, можливій участі як страхувальника в добровільному медичному страхуванні, яке запропоновано розглядати як напрям недержавного соціального забезпечення, здійсненні додаткового соціального захисту тощо.
Склад разової ради:
Голова ради – Дудченко Валентина Віталіївна, д.ю.н., професор, професор кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія».
Рецензенти: Бориченко Катерина Валеріївна, д.ю.н., доцент, Доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення, Національний університет «Одеська юридична академія»; Пожарова Оксана Вікторівна, к.ю.н., Доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення, Національний університет «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Ярошенко Олег Миколайович, д.ю.н., професор, Завідувач кафедри трудового права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого; Сіроха Дмитро Ігорович, д.ю.н., доцент, Доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення, Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Захист дисертації відбудеться 21.12.2022 об 10:00 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань Вченої ради Національного університету «Одеська юридична академія». Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті - https://www.youtube.com/channel/UC4NtcwoDHRQ6ZyZ10YPfnvQ/videos
Бібліографічний опис
Лященко О. О. Договори у праві соціального забезпечення : дис…доктора філос. / Лященко, Оксана Олександрівна ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2022. – 238 с.
Ключові слова
Research Subject Categories::LAW/JURISPRUDENCE, соціальне забезпечення, право соціального забезпечення, договори у сфері соціального забезпечення, міжнародні договори, колективні угоди, колективні договори, договори у сфері соціального страхування, договори про надання соціальних послуг, договори про надання медичної допомог, social security, social security law, contracts in the field of social security, international contracts, collective agreements, collective contracts, contracts in the field of social insurance, contracts on the provision of social services, contracts on the provision of medical care
Цитування
Лященко О. О. Договори у праві соціального забезпечення : дис…доктора філос. / Лященко, Оксана Олександрівна ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2022. – 238 с.