Місце проживання дитини за законодавством України

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних аспектів місця проживання дитини за законодавством України. У дисертації визначено методологію дослідження та здійснено огляд літератури за темою дисертаційного дослідження. Розглянуто становлення та розвиток законодавства щодо визначення місця проживання дитини, в тому числі з урахуванням рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України та воєнного стану. В дисертаційному дослідженні визначено поняття та правова природа місця проживання дитини, визначено особливості реалізації права дитини на визначення місця проживання дитини, а також проведено співвідношення права на вибір місця проживання з іншими правами дитини. У дисертації обґрунтовано необхідність розгляду права дитини на місце проживання як складного особистого немайнового права, що поєднує право на безпеку, стабільне сімейне середовище, психоемоційний комфорт та належний розвиток. Встановлено, що право дитини на вибір місця проживання має комплексний міжгалузевий характер та перебуває у тісному взаємозв’язку з правом на житло, правом на спілкування з батьками, правом на спільне проживання в сім’ї та правом на виїзд за кордон. Сучасна доктрина, судова практика України та стандарти ЄСПЛ виходять із необхідності забезпечення балансу між зазначеними правами через призму принципу найкращих інтересів дитини. Зроблено висновок, що в українському праві формується нова модель співвідношення приватного та публічного інтересу в умовах воєнного стану в сфері визначення місця проживання дитини. Зазначене обумовлено тим, що спори щодо визначення місця проживання дитини та самостійного її виховання можуть мати не лише сімейно-правове, а й публічно-правове значення, оскільки впливають на реалізацію державної мобілізаційної політики, а отже, за умови доведення безпосереднього впливу судового рішення на компетенцію або обов’язки відповідного органу, у зазначених справах допускається участь представників ТЦК. Доведено, що особливості визначення місця проживання дитини в умовах воєнного стану слід розглядати крізь призму забезпечення безпекового середовища для дитини. Разом із тим, здійснено комплексний аналіз впливу воєнного стану, тимчасової окупації територій та внутрішнього переміщення осіб на механізм визначення місця проживання дитини. У зв’язку із зазначеним, запропоновано розглядати безпековий критерій як один із ключових критеріїв визначення найкращих інтересів дитини при вирішенні спорів щодо її місця проживання; В дисертаційному дослідженні акцентованао увагу на тому, що при визначенні місця проживання дитини істотні зміни обставин мають оцінюватися через призму їх впливу на найкращі інтереси дитини, а сама зміна матеріального чи сімейного становища батьків не може автоматично бути підставою для зміни місця проживання дитини без встановлення причинно-наслідкового зв’язку із покращенням її становища. Обґрунтовано необхідність формування чіткішої національної методології оцінки найкращих інтересів дитини із урахуванням стандартів ЄСПЛ, практики Верховного Суду та сучасних безпекових викликів. У дисертаційї запропоновано наступну класифікацію особливих змін обставин, які впливають на вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини. Так, зокрема за наступними критеріями: 1) за суб’єктом відносин на: а) зміни обставин, пов’язані із малолітньою або неповнолітньою особою – дитиною: б) погіршення або покращення стану здоров’я дитини; в) зміна віку та рівня цивільної дієздатності дитини; г) формування стійких соціальних зв’язків (навчання, оточення) дитини; д) виявлення обґрунтованої позиції дитини щодо місця проживання (висловлювання дитиною своєї думки та побажань стосовно того, із ким із батьків він бажає проживати); 2) зміни обставин, пов’язані із батьками дитини: а) зміна сімейного стану (розлучення (розірвання шлюбу, окреме проживання батьків, створення нової сім’ї, поява інших дітей тощо); б) втрата або набуття стабільного доходу; в) зміна житлових умов; г) виникнення асоціальної поведінки (алкоголізм, наркозалежність, насильство); 3) за характером змін: а) позитивні зміни, які розширюють можливості належного виховання дитини; б) негативні зміни, що створюють загрозу правам та інтересам дитини; в) нейтральні, які самі по собі не є визначальними, але у сукупності можуть набувати істотного значення; 4) за тривалістю дії: а) тимчасові (короткострокові труднощі, лікування, відрядження); б) тривалі, що мають довготривалий вплив на умови проживання та виховання дитини; 5) пов’язані із сучасними подіями та змінами: а) вимушене внутрішнє переміщення; б) бойові дії, надзвичайні ситуації; в) добровільна імміграція до іншої держави; г) вимушений виїзд до іншої країни з метою притулку та захисту через збройний конфлікт, переслідування або загрозу життю та здоров’ю; д) зміна безпекового середовища проживання дитини тощо. В дисертаційному дослідженні запропоновано визначення договору про визначення місця проживання дитини, зокрема, договір про визначення місця проживання дитини – це сімейно-правовий договір, укладений між батьками дитини у письмовій та нотаріально посвідченій формі, спрямований на врегулювання питань постійного або тимчасового проживання дитини, порядку здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків, який ґрунтується на принципі найкращих інтересів дитини та забезпечує реалізацію її права на безпечне, стабільне й гармонійне сімейне середовище. Доведно доцільність закріплення у сімейному законодавстві України категорії «безпекове середовище дитини» як самостійного критерію визначення місця проживання дитини. В дисертаційному дослідженні проаналізовано порядок та правові наслідки визначення місця проживання дитини. Дослідити теоретичні та практичні аспекти медіації та договірного врегулювання питань визначення місця проживання дитини за законодавством України, а також визначиені особливості застосування принципу найкращих інтересів дитини при вирішенні питання щодо визначення її місця проживання. При цьому проаналізовано особливості зміни обставин при вирішенні питання щодо місця проживання дитини за законодавством України. Встановлено, що сучасна наукова доктрина та судова практика ґрунтуються на принципі найкращих інтересів дитини, який передбачає необхідність комплексного врахування психологічних, соціальних, безпекових та правових факторів під час вирішення відповідних спорів. При цьому в умовах воєнного стану та масового переміщення населення традиційні критерії визначення місця проживання дитини зазнають істотної трансформації, а пріоритетного значення набувають фактори безпеки, стабільності життєвого середовища, психологічного благополуччя дитини та забезпечення її сталих соціальних зв’язків. З огляду на це подальший розвиток сімейного законодавства України має бути спрямований на вдосконалення механізмів захисту прав дитини, гармонізацію національного законодавства з європейськими стандартами та забезпечення ефективного балансу між правами батьків і найкращими інтересами дитини. Зазначено, що інститут визначення місця проживання дитини має складну міжгалузеву правову природу та поєднує приватноправові й публічно-правові елементи. Його основною метою є не лише врегулювання спорів між батьками, а передусім забезпечення найкращих інтересів дитини, створення безпечного, стабільного та сприятливого середовища для її фізичного, психічного й соціального розвитку. Аналіз законодавства України, міжнародних стандартів та судової практики свідчить про поступовий відхід від формального підходу до визначення місця проживання дитини та посилення дитиноцентричної моделі правозастосування. Водночас відсутність чітких критеріїв оцінки найкращих інтересів дитини, а також виклики, пов’язані з умовами воєнного стану, обумовлюють необхідність подальшого вдосконалення сімейного законодавства та правозастосовної практики у цій сфері. У дисертаційному дослідженні запропоновано таке визначення, як «право дитини на визначення місця проживання – це гарантоване нормами національного та міжнародного права особисте немайнове право дитини, зміст якого полягає у забезпеченні її проживання в такому середовищі, що найбільш повно відповідає її фізичним, психологічним, емоційним та соціальним потребам, реалізується з урахуванням віку та рівня зрілості дитини, ґрунтується на принципі найкращих інтересів дитини та передбачає обов’язок держави і батьків забезпечити баланс між правом дитини на сімейне життя та правами батьків на участь у її вихованні». Водночас пропонується «право дитини на місце проживання» розуміти як гарантоване міжнародним і національним законодавством особисте немайнове право дитини на проживання у безпечному, стабільному та сприятливому для її розвитку середовищі, що визначається з урахуванням найкращих інтересів дитини, її думки, віку, рівня зрілості, психологічного стану, безпекових умов та необхідності забезпечення сталого зв’язку і спілкування з кожним із батьків незалежно від факту їх спільного чи окремого проживання, а також незалежно від тимчасового перебування дитини за межами держави у зв’язку з обставинами воєнного, гуманітарного чи надзвичайного характеру. Зроблено висновок, що реалізацію права дитини на визначення місця проживання розуміти як врегульований нормами міжнародного та національного права процес забезпечення і практичного здійснення дитиною права на проживання у безпечному, стабільному та сприятливому для її фізичного, психічного, морального й соціального розвитку середовищі, що здійснюється шляхом узгодження, прийняття та виконання рішень батьками, органами опіки та піклування, судом та іншими уповноваженими суб’єктами з обов’язковим урахуванням найкращих інтересів дитини, її думки, віку, рівня зрілості, емоційної прив’язаності, безпекових умов, необхідності підтримання сталих сімейних зв’язків і права на спілкування з кожним із батьків незалежно від факту їх спільного чи окремого проживання, а також незалежно від тимчасового перебування дитини за межами держави у зв’язку з воєнними, гуманітарними чи іншими надзвичайними обставинами. Акцентовано увагу на тому, що договір про визначення місця проживання дитини є самостійним комплексним інститутом сімейного права, який поєднує принцип свободи договору з імперативним обов’язком держави забезпечувати найкращі інтереси дитини. Доведено, що сучасна модель врегулювання відповідних правовідносин має ґрунтуватися на дитиноцентричному підході, застосуванні медіації, розвитку моделей спільного батьківства та мінімізації конфлікту між батьками. Виявлено наявність істотних прогалин у національному законодавстві щодо правової природи договору, його істотних умов, порядку виконання та особливостей реалізації в умовах воєнного стану. Обґрунтовано необхідність внесення комплексних змін до сімейного та цивільного законодавства України з урахуванням практики ЄСПЛ і європейських стандартів захисту прав дитини. Зроблено висновок про доцільність формулювання визначення медіації у відповідній сфері. Сімейна медіація у спорах щодо визначення місця проживання дитини є добровільною, конфіденційною та дитиноцентричною позасудовою процедурою врегулювання спору між батьками за участю нейтрального медіатора, спрямованою на досягнення узгодженого рішення щодо проживання, виховання та забезпечення найкращих інтересів дитини із мінімізацією психологічного конфлікту між батьками. В дисертаційному дослідженні запропоновано класифікацію особливих змін обставин, які впливають на вирішення питання щодо місця проживання дитини, за критеріями суб’єктного складу, характеру змін, тривалості дії та сучасних безпекових факторів тощо. Зазначено, що в умовах воєнного стану процес доказування у спорах щодо визначення місця проживання дитини набуває підвищеної складності та характеризується розширенням кола обставин, які підлягають встановленню судом. Поряд із традиційними критеріями оцінки умов проживання, матеріального забезпечення та психологічного зв’язку дитини з батьками, ключового значення набуває безпековий фактор, що охоплює ризики для життя і здоров’я дитини, стабільність соціального середовища, доступ до освіти та медичної допомоги. У результаті проведеного дослідження встановлено, що принцип найкращих інтересів дитини виступає визначальним критерієм при вирішенні спорів щодо визначення місця проживання малолітньої або неповнолітньої особи. В умовах воєнного стану цей принцип набуває комплексного характеру та охоплює не лише забезпечення стабільного розвитку дитини, а й гарантування її фізичної безпеки, збереження сімейних зв’язків, національної та культурної ідентичності. Зроблено висновок, що у результаті проведеного дослідження встановлено, що принцип найкращих інтересів дитини виступає визначальним критерієм при вирішенні спорів щодо визначення місця проживання малолітньої або неповнолітньої особи. В умовах воєнного стану цей принцип набуває комплексного характеру та охоплює не лише забезпечення стабільного розвитку дитини, а й гарантування її фізичної безпеки, збереження сімейних зв’язків, національної та культурної ідентичності. Зазначено про необхідність подальшого вдосконалення сімейного та цивільного законодавства України шляхом закріплення додаткових гарантій користування житлом, забезпечення права на спілкування з обома батьками, імплементації принципу спільної батьківської відповідальності та адаптації правового регулювання до умов воєнного стану. У зв’язку з чим запропоновано внесення змін до СК та ЦК України, зокрема, пропонується: 1) нормативно закріпити у СК України окремий вид сімейно-правового договору, зокрема договір про визначення місця проживання дитини; 2) встановити спеціальні правила щодо зміни місця проживання дитини у випадках евакуації, внутрішнього переміщення або перебування дитини на тимчасово окупованій території; 3) законодавчо визначити механізми примусового виконання договору у разі недобросовісної поведінки одного з батьків; 4) узгодити норми СК України та ЦК України стосовно визначення місця проживання дитини (стаття 160 СК України та стаття 29 ЦК України) з метою усунення колізій та забезпечення єдиного підходу; 5) запропоновано розширити зміст обов’язку батьків щодо утримання дитини (стаття 180 СК України), включивши до нього обов’язок забезпечення належних житлових умов для дитини тощо. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного та сімейного законодавства України у сфері визначення місця проживання дитини.

Склад разової ради:

Голова ради – Сафончик Оксана Іванівна, д.ю.н., професорка, професорка кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Глиняна Катерина Михайлівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Павлова Вікторія Георгіївна, к.ю.н., доцентка, доцентка кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія.

Офіційні опоненти: Менджул Марія Василівна, д.ю.н., професорка, професорка кафедри цивільного права та процесу ДВНЗ «Ужгородський національний університет»; Логвінова Марія Володимирівна, к.ю.н., доцента, професорка кафедри правоохоронної діяльності Карпатський національний університет імені Василя Стефаника.

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА