Психодіагностична модель атрибуції

Abstract

Проблема атрибуції розглядається під кутом зору представленості атрибутування в процесах відображення і взаємовідображення у повсякденному існуванні з метою з’ясування її детермінант, необхідних для визначення її сутнісної природи. Спираючись на ідею, згідно з якою мислить не мислення як таке, а особистість, застосовуючи мислення як засіб для розв’язання відповідної задачі, за аналогією наголошується про залежність процесу атрибуції від інтернальних механізмів, покладених в основу атрибутування. На підставі уявлення про системотвірність суб’єкта атрибуція розглядається у контексті встановлення інтернальних механізмів, кожен з яких по-своєму впливає на здійснення процесу в цілому. При виборі особистісних методик переваги віддавалося тим, в яких відображаються фактори, що вказували не тільки на ті чи інші якості, але і на відповідний їм тип особистісної поведінки (тести Кеттелла, Міні-Мульт, «Велика п’ятірка»). Більш конкретні відомості про атрибуцію присутні в показниках ставлення до себе і до іншого, які свідчать про ступінь відповідності сприйманого власній системі цінностей, а також до тих можливостей, які забезпечує ця відповідність. До переліку детермінант атрибутивної поведінки, що трактується нами як континуум атрибутивних дій різної інтенсивності і ментальної представленості в системі «суб’єкт – об’єкт», крім особистісних та інтелектуальних відомостей додаються відомості, в яких відбиваються особливості ставлення до себе, продиктовані рівнем самооцінки, мірою толерантності до іншого та асертивністю власної поведінки. З огляду на присутність атрибуції при встановленні і розвитку контактів стверджується про вплив на її здійснення суб’єктивної реальності кожного з учасників, висхідної до ознак власної особистості у поєднанні з іншими інтерактивно значущими ознаками.