Правові гарантії вільного виявлення поглядів і думок у засобах масової інформації

Abstract

Ця наукова праця присвячена дослідженню актуального питання про сучасну правову регламентацію відносин щодо належної реалізації одного з основоположних інформаційних прав особи – вільного вираження своїх думок, ідей та поглядів. Саме показники якості законодавства в цій царині значною мірою формують авторитет влади та міжнародний рейтинг держави. Проведено аналіз сутнісних характеристик заходів, що є втручанням у свободу вираження поглядів, їхній залежності від публічного статусу особи, чия діяльність висвітлюється у ЗМІ. Наведено конкретні приклади того, які конкретні дії з боку держави можуть вважатись втручанням. З’ясовано, що саме в галузі інформаційних взаємин з огляду на значну зацікавленість як влади, так і суспільства (ці прояви зацікавленості часто можуть мати протилежну спрямованість, а іноді набувати антагоністичного вигляду) національні регулятивні рішення не видаються достатньо об’єктивними. У роботі наведені окремі правові позиції українського законодавства, які суттєво обмежували вільне вираження думок та оцінок ЗМІ, отже, були критично оцінені Європейським судом із прав людини. У цій площині обов’язково мають враховуватися методологія та прецедентна практика європейської правозастосовної системи. Обґрунтовано справедливість європейського цивілізаційного підходу, за яким право на свободу вираження поглядів охоплює не лише інформацію та ідеї, які позитивно сприймаються чи вважаються безневинними або нейтральними, але також і такі, що ображають, шокують чи турбують. Встановлено, що межі прийнятної критики політиків, які діють у цій іпостасі, є більшими, ніж для приватних осіб. На відміну від останніх, політик свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова та вчинку з боку журналістів і громадськості та має бути більш терпимим до критики. Звичайно, політик має право на захист своєї репутації, навіть якщо він виступає не як політик, але вимоги цього захисту мають бути збалансовані з інтересом до відкритої дискусії політичних питань. Свобода слова не є абсолютною, вона може бути обмежена. Але подібні обмеження мають бути встановлені законом, мають переслідувати правомірну мету та бути необхідними і пропорційними переслідуваній меті. У цьому контексті українське національне законодавство має напрацювати і постійно застосовувати критерії розмежування фактичних даних і оціночних суджень та механізмів і способів кваліфікації і оцінки кожного з них.

Эта научная работа посвящена исследованию актуального вопроса о современной правовой регламентации отношений по надлежащей реализации одного из основополагающих информационных прав личности - свободного выражения своих мыслей, идей и взглядов. Именно показатели качества законодательства в этой области в значительной мере формируют авторитет власти и международный рейтинг страны. Проведен анализ сущностных характеристик мероприятий, которые являются вмешательством в свободу выражения взглядов, их зависимости от публичного статуса лица, чья деятельность освещается в СМИ. Приведены конкретные примеры того, какие конкретные действия со стороны государства могут считаться вмешательством. Выяснено, что именно в области информационных отношений учитывая значительную заинтересованность как власти, так и общества (эти проявления заинтересованности часто могут иметь противоположную направленность, а иногда принимать антагонистический вид) национальные регулятивные решения не выдаются достаточно объективными. В работе приведены отдельные правовые позиции украинского законодательства, которые существенно ограничивали свободное выражение мнений и оценок СМИ, следовательно, были критически оценены Европейским судом по правам человека. В этой плоскости обязательно должны учитываться методология и практике европейской правоприменительной системы. Обоснована справедливость европейского цивилизационного подхода, согласно которому право на свободу слова охватывает не только информацию и идеи, которые положительно воспринимаются считаются безобидными или нейтральными, но также и такие, которые оскорбляют, шокируют или беспокоят. Установлено, что границы приемлемой критики политиков, действующих в этой ипостаси, являются большими, чем для частных лиц. В отличие от последних, политик сознательно открывается для придирчивого анализа каждого своего слова и поступка со стороны журналистов и общественности и должен быть более терпимым к критике. Конечно, политик имеет право на защиту своей репутации, даже если он выступает не как политик, но требования этой защиты должны быть сбалансированы с интересом к открытой дискуссии политических вопросов. Свобода слова не является абсолютной, она может быть ограничена. Но подобные ограничения должны быть установлены законом, должны преследовать правомерную цель и быть необходимыми и соразмерными преследуемой цели. В этом контексте украинское национальное законодательство должно выработать и постоянно применять критерии разграничения фактических данных и оценочных суждений и механизмов и способов квалификации и оценки каждого из них.

This scientific work is devoted to the study of the topical issue of modern legal regulation of relations for the proper implementation of one of the fundamental information rights of the individual – the free expression of their thoughts, ideas and views. It is the indicators of the quality of legislation in this area that largely shape the authority of the government and the international rating of the state. An analysis of the essential characteristics of the measures, which is an interference with the freedom of expression, depending on the public status of the person whose activities are covered in the media. There are specific examples of what specific actions by the state can be considered as interference. It was found that in the field of information relations, given the significant interest of both government and society (these manifestations of interest can often have the opposite direction, and sometimes become antagonistic), national regulatory decisions are not seen as objective enough. The paper presents some legal positions of the Ukrainian legislation, which significantly limited the free expression of opinions and assessments of the media and, therefore, were critically assessed by the European Court of Human Rights. In this area, the methodology and case law of the European law enforcement system must be taken into account. The validity of the European civilizational approach is substantiated, according to which the right to freedom of expression covers not only information and ideas that are positively perceived or considered innocent or neutral, but also those that offend, shock or disturb. It is established that the limits of acceptable criticism of politicians acting in this guise are greater than for individuals. Unlike the latter, the politician is consciously open to meticulous analysis of his every word and deed by journalists and the public, and must be more tolerant of criticism. Of course, a politician has the right to defend his reputation, even if he does not act as a politician, but the requirements of this protection must be balanced with an interest in an open discussion of political issues. Freedom of speech is not absolute, it can be limited. But such restrictions must be established by law, pursue a legitimate aim and be necessary and proportionate to the aim pursued. In this context, Ukrainian national legislation should develop and continuously apply criteria for distinguishing between factual data and evaluative judgments and mechanisms and methods for qualifying and evaluating each of them.