Захист прав учасників освітнього процесу: загальнотеоретичне та компаративне дослідження

Abstract

Дисертація є першим у науці загальної теорії права спеціальним цілісним загальнотеоретичним та порівняльно-правовим дослідженням проблеми захисту прав учасників освітнього процесу в правовій сфері. У роботі представлено низку авторських понять, концепцій, ідей та висновків які характеризуються науковою новизною. В дисертаційному дослідженні автором розв’язано наукову проблему захисту прав учасників освітнього процесу в Україні в контексті міжнародного досвіду, що включає проведення комплексного загальнотеоретичного компаративного дослідження, аналіз наукових праць, а також практичних проблем реалізації, захисту учасників освітнього процесу. Визначено наукові поняття та категорії за темою дослідження, обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регулює захист прав учасників освітнього процесу. Визначено методологічний інструментарій дослідження, застосування якого допомогло проаналізувати правову природу та сутність захисту прав учасників освітнього процесу. В основі методології дослідження захисту прав учасників освітнього процесу лежать принципи, які сприяють системності та обґрунтованості наукового аналізу, зокрема: об'єктивності, детермінізму, раціональності, історизму, монізму. З урахуванням особливостей цілей, завдань, об’єкта, предмета дисертаційного дослідження, для більш повного розкриття змісту його теми використовувалися такі групи методів: філософські, загальнонаукові та спеціальні методи. При здійсненні загальнотеоретичного дослідження захисту прав учасників освітнього процесу використовувався компаративістський, антропологічний, аксіологічний, герменевтичний, цивілізаційний, синкретичний, технологічний, інноваційний підходи. У першому Розділі роботи охарактеризовано сутність понять, особливості та класифікацію учасників освітнього процесу в Україні. Зокрема, розглянуто поняття «учасник освітнього процесу» як активної, інтерактивної, самостійної, відповідальної, творчої та цілеспрямованої особистості, яка бере участь у навчанні та взаємодіє з іншими для здобуття та обміну знаннями, навичками та компетенціями. Проаналізовано запропоновану класифікацію учасників освітнього процесу за їх роллю в освітньому середовищі. Виокремлені категорії, такі як здобувачі освіти, науково-педагогічні та педагогічні працівники, науковці, батьки/опікуни, адміністративний персонал, стейкхолдери та комунікативні учасники. Запропоновано визначення поняттю «комунікативний учасник освітнього процесу», як особа, що активно взаємодіє та співпрацює в освітньому середовищі, використовуючи ефективні комунікативні стратегії та навички. Вказано, комунікативний учасник освітнього процесу сприяє позитивній та динамічній атмосфері в освітньому середовищі. Узагальнено основні принципи та сучасні підходи до захисту прав учасників освітнього процесу, зокрема на підставі зарубіжного досвіду. Вивчено ключові елементи, такі як партнерські відносини та чіткі норми і обов'язки, які визначають успішне функціонування освітнього середовища. Зазначено, що розуміння ролі кожного учасника освітнього процесу, вивчене через досвід інших країн, є ключовим для удосконалення системи освіти в Україні. Підкреслено важливість сучасних підходів, таких як індивідуалізація та персоналізація освіти, технологічна інтеграція та інноваційне управління, у створенні безпечного та інклюзивного освітнього середовища. Розглянуто концепцію гуманістичної освіти як основи для сучасних підходів до захисту прав учасників освіти, покликаних наголосити на цінностях гідності, свободи, рівності та солідарності. Виокремлено, що принципи гарантують індивідуальну свободу, рівність, безпеку та інклюзивність, створюючи основу для повноцінного розвитку та самореалізації всіх учасників освітнього процесу в Україні. Виокремлено гарантії та механізм реалізації захисту прав учасників освітнього процесу. Дослідження підкреслило важливість розробки систематичного підходу до класифікації цих гарантій, враховуючи різноманітні аспекти та потреби учасників освітнього процесу. На основі отриманих результатів пропонується авторська класифікація гарантій, що узагальнює та систематизує ключові напрямки правового захисту. Визначено вісім аспектів цієї класифікації. Перший аспект визначає гарантії особистої свободи та недоторканності, захищаючи право на непорушність особистого простору та запобігаючи будь-яким формам насильства. Другий аспект охоплює гарантії академічної свободи, підтримуючи свободу думки та запобігаючи цензурі. Рівні можливості визначені як третій аспект, забезпечуючи рівний доступ до освітніх ресурсів для всіх учасників. Четвертий аспект визначає гарантії інклюзивності, спрямовані на створення умов для повноцінного включення осіб із особливими потребами у освітній процес. П'ятий аспект стосується гарантій цифрової безпеки, які захищають особисті дані учасників та забезпечують безпеку в онлайн-середовищі. Шостий аспект визначає гарантії екологічної сталості, враховуючи вплив освітнього процесу на навколишнє середовище та сприяючи сталому розвитку. Сьомий аспект орієнтований на гарантії професійного зростання, створюючи умови для постійного розвитку викладачів та інших учасників. Восьмий аспект стосується гарантій у формуванні правового освітнього простору, які визначають прозорість, справедливість та демократичні принципи в способах захисту прав. Ця класифікація враховує різні аспекти, включаючи особисту свободу, академічну свободу, рівність можливостей, інклюзивність та право на інформацію, що створює комплексний підхід до забезпечення прав та гарантій для всіх учасників освітнього процесу. Гарантії захисту прав учасників освітнього процесу є невід'ємною складовою сучасної освітньої системи. Вони забезпечують не лише правову обґрунтованість освітніх відносин, але й служать механізмом зміцнення демократичних цінностей, рівності та соціальної справедливості в сфері освіти. Досліджено, що ефективні гарантії захисту прав учасників освітнього процесу слід розглядати у контексті не лише організаційної структури управління, але й комплексного законодавчого забезпечення. У другому Розділі розглянуто поняття, причини та види правового конфлікту в освітньому процесі. Визначено передумови правового конфлікту через конфлікт інтересів учасників освітнього процесу, викликаний специфікою об'єкта правового регулювання. Результати вказують на те, що в Україні дослідження правових конфліктів у сфері освіти здійснюється, в основному, в міждисциплінарному аспекті. Виділено важливі аспекти, визначаючи правовий конфлікт у сфері освіти як ситуацію розбіжності та протилежності інтересів між сторонами, що може призводити до моральної або матеріальної шкоди. Розглянуто правовий конфлікт як особливий вид взаємодії з несумісними цілями, інтересами та типами поведінки. Основні причини виникнення правових конфліктів у сфері освіти описані, включаючи розбіжності в тлумаченні правил, невідповідність нормативам та суперечливість інтересів. Також зазначено, що конфлікти в освітньому процесі можуть бути пов'язані з порушеннями прав вчителів і викладачів, дискримінацією, булінгом та іншими проблемами. В роботі обґрунтовано необхідність внесення змін до законодавства для більш широкого охоплення всіх осіб, незалежно від віку, та гарантування їм безпеки та захисту від будь-яких форм цькування чи насильства. Визначено, що систематичний аналіз правових конфліктів дозволяє розробляти ефективні стратегії реагування та впроваджувати проактивні заходи безпеки. Запропоновано виокремити різні види конфліктів в освітньому процесі, такі як «діяльнісний конфлікт», «конфлікт поведінки», «реляційні конфлікти», «мотиваційні конфлікти», «конфлікти, що виникають внаслідок недостатньої організації навчального процесу в закладах освіти», «конфлікти взаємодії між учасниками освітнього процесу» та інші. В цілому, висвітлюється сложність та значущість правових конфліктів в освіті, підкреслюючи необхідність ефективних стратегій їх вирішення та запобігання. Вивчено засоби вирішення правових конфліктів в освітньому процесі за допомогою компаративного аналізу. Визначено, що ефективні методи вирішення правових конфліктів внутрішнього середовища закладів освіти сприяють позитивній атмосфері, якісному навчанню та оптимізації витрат ресурсів, уникненню довготривалих судових процесів. З урахуванням сучасних трансформацій у вищій освіті та збільшенням інтеракцій учасників освітнього середовища, висувається необхідність впровадження ефективних засобів управління правовими конфліктами. Створення комітетів та тренінгів з врегулювання правових конфліктів є важливими для забезпечення об'єктивного підходу та підвищення правової грамотності учасників освітнього процесу. Обгрунтовано застосування електронних систем та прецедентного вирішення правових конфліктів як можливість швидкого та ефективного реагування на складні ситуації, зокрема на кіберзагрози. Впровадження таких засобів управління правовими конфліктами визначається як стратегічно важливе для створення справедливого та ефективного освітнього середовища. З’ясовано особливості медіаційної процедури як ключового способу вирішення правових конфліктів у сфері освіти. Вказано, що медіація виступає не лише як професійна діяльність, а й як міждисциплінарна наука, метод, технологія та інструмент для вирішення правових конфліктів. Підкреслено її важливість для побудови конструктивного діалогу між учасниками освітнього процесу та спрощення процесу вирішення суперечок. Досліджено різні моделі впровадження медіації в освітньому процесі та визначено, що найбільш ефективна медіація відбувається, коли вона використовується системно та охоплює всіх учасників освітнього процесу. Підкреслено необхідність удосконалення процедури медіації в освітньому процесі через впровадження віртуальної платформи медіації, яка використовує сучасні технології для поліпшення взаєморозуміння та сприяння конструктивним відносинам в освітньому процесі. Медіація, як основний спосіб вирішення правових конфліктів у сфері освіти, визначається як важливий інструмент для забезпечення захисту прав учасників освітнього процесу, сприяючи побудові конструктивних відносин та уникненню конфронтації. Проведено порівняльний аналіз міжнародного досвіду діяльності освітніх омбудсменів з фокусом на порівняльний аналіз практик у країнах Європи та США. Зазначено, що співпраця з освітніми омбудсменами інших країн відкриває можливості обміну досвідом та участі в заходах, спрямованих на вирішення спільних викликів. Впровадження європейських практик в Україні визначено як перспективне для покращення роботи місцевого освітнього омбудсмена, зокрема через адаптацію цих практик до національного контексту та потреб. Аналіз міжнародного досвіду підкреслив важливість ролі освітнього омбудсмена у захисті прав учасників освітнього процесу та сприянні підвищенню доступності та рівності в освіті. Зазначено, що освітні омбудсмени діють як посередники та каталізатори для розробки політики, спрямованої на покращення якості освіти та захист прав учасників освітнього процесу. Детально розглянуто різницю у практиках освітніх омбудсменів у США та Європі, вказавши на різноманітність їх ролі та функцій. Визначено, що незважаючи на ці відмінності, освітні омбудсмени є важливим інструментом у захисті прав та поліпшенні якості освіти в усіх контекстах. Досліджено становлення та функції інституту освітнього омбудсмена в Україні, що визначає його важливість у підвищенні транспарентності та відкритості освітньої системи. Зазначено, що ефективність інституту залежить від його здатності адаптуватися до сучасних вимог освітнього середовища та взаємодії з різними сторонами системи освіти. Досліджено проблеми, з якими можуть стикатися освітні омбудсмени, такі як скарги на дискримінацію, фізичне та психологічне насильство та обмежений доступ до освіти. Запропоновано законодавчі ініціативи для розширення впливу освітнього омбудсмена, включаючи право виносити обов'язкові рішення та представництво урядових та законодавчих органів. Освітній омбудсмен в Україні визначається як ключовий інструмент для захисту прав та покращення якості освіти, зокрема завдяки впровадженню найкращих практик з міжнародного досвіду. Визначено роль освітнього омбудсмена в захисті прав учасників освітнього процесу в українській системі освіти. Акцентовано увагу на важливості вирішення правових конфліктів та захисту прав, а також визначено освітнього омбудсмена як ключовий механізм у цьому процесі. Освітній омбудсмен, у ролі медіатора, сприяє вирішенню конфліктів, аналізуючи інтереси сторін та знаходячи взаємовигідні рішення. Зазначено, що його участь у судових процесах може посилити захист прав учасників освітнього процесу. Виділено скарги як важливий інструмент для виявлення проблем у закладах освіти та створення можливостей для системних змін і підвищення якості освітніх послуг. Підкреслено, що аналіз судових рішень має велике значення для встановлення норм права в освітньому процесі та розробки стратегій захисту прав учасників освітнього процесу. Цей аналіз визначено як ключовий елемент для покращення роботи освітнього омбудсмена та забезпечення ефективного правового захисту в сфері освіти. Підкреслено важливість взаємодії з іншими правозахисними організаціями та удосконалення стратегій захисту прав учасників освітнього процесу. Також відзначено, що аналіз судових рішень може впливати на формування системи освітнього права, що відповідає потребам суспільства та сприяє створенню відкритої та взаєморозуміючої освітньої системи. Всебічне загальнотеоретичне та компаративне дослідження захисту прав учасників освітнього процесу є необхідною умовою для сучасного удосконалення захисту прав учасників освітнього процесу та забезпечення справедливого, інклюзивного та безпечного освітнього середовища.