Україна як соціальна держава: теорія та практика

Abstract

Дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці конституційного права дисертаційним дослідженням України як соціальної держави в контексті її історичного розвитку та однією із перших робіт, присвячених вивченню функціонування соціальної держави та забезпеченню соціальних прав в Україні в особливих правових режимах.Обґрунтовано, що застосування аксіологічного підходу до періодизації концепції соціальної держави в Україні дозволить дослідити розвиток суспільства та соціальної державності через цінності, які відображають динаміку змін соціуму.Запропоновано актуалізувати періодизацію розвитку концепції соціальної держави в Україні, відповідно до якої виокремлено три періоди: становлення (з ІХ століття до XVII століття), розвиток (з XVII століття до ХІХ століття) та системне формування (з ХХ століття і до тепер).Визначено соціальну державу як аксіологічну концепцію, яка направлена на реалізацію соціальних цінностей (гідність, рівність, свобода, справедливість, безпека, соціальна солідарність), досягнення якої забезпечується шляхом провадження державою високих стандартів соціальної політики, розробкою законодавчої бази регулювання соціальної сфери та відповідної юридичної процедури.Встановлено, що розвиток концепції соціальної держави в Європі доцільно розглядати з моменту зародження перших ідей і праць щодо державотворення за часів античності, розглянути місце людини та її зв'язок із державою у різні історичні проміжки, проаналізувати формування цінностей, які складають основу концепції соціальної держави. На підставі цього виокремлено три періоди: 1) становлення основоположних ідей концепції соціальної держави (від античності до середини XV століття; 2) розвиток (від другої половини XV століття до кінця ХІХ століття); 3) системне формування концепції соціальної держави у сучасному розумінні (початок ХХ століття до теперішнього часу).Доведено, що аксіологічними засадами соціальної держави є гідність, соціальна рівність, соціальна безпека, соціальна справедливість, соціальна свобода, соціальна солідарність.Встановлено, що соціальна солідарність як аксіологічна засада соціальної держави розглядається в декількох аспектах: 1) як консолідація суспільства (узгодження інтересів і поглядів його членів з метою покращити рівень життя, створити гарні умови для розвитку індивідуальних здібностей особистості, сприяти дотриманню людської гідності та гідного рівня життя); 2) як соціальне партнерство (створення організаційно-правових форм для узгодження інтересів, досягненні компромісів шляхом поєднання спільних зусиль груп); 3) як основа виникнення громадянського суспільства. Як наслідок практичної реалізації соціальної солідарності виникають нові відносини у суспільстві: між державою та суспільством; між соціальними групами; між владними інституціями та суспільством.В дисертаційному досліджені розкрито тезу, що становлення соціальної держави в Україні відбувається поступово, однак кроки, які приймаються державою не мають системного характеру та стратегії розвитку соціальної сфери, що спричинено перш за все зміною підходу, оскільки обрана на початку ліберальна модель соціальних реформ не принесла очікуваного результату, а поточні економічно-політичні умови спричинили необхідність пошуку нових стратегічних рішень. Основною проблемою повільного розвитку України як соціальної держави стає фактична неспроможність реалізувати конституційні положення на достатньому рівні.Констатовано, що соціальна політика України під час запровадження загальнодержавного карантину та під час воєнного стану мала різні вектори розвитку, що зумовлено різними пріоритетами. під час карантину пріоритет надавався доступу населенню до медичного обслуговування, забезпеченню безперебійного функціонування системи охорони здоров’я в умовах перенавантаження, запровадженні регулювання дистанційної (надомної) роботи та дистанційного навчання, а також наданні допомоги особам, які втратили дохід внаслідок обмежень економічної діяльності. В умовах воєнного стану пріоритетні напрямки соціальної політики знову змінюються. Масові міграційні потоки створюють нерівномірне навантаження на систему соціального захисту. Система охорони здоров’я більше не відграє ключову роль у формуванні соціальної політики. Безпрецедентних змін зазнає і ринок праці, вперше з моменту проголошення незалежності відбувається його суттєве реформування. Доведено, що для України за наявних обставин найбільш підійДоведено, що для України за наявних обставин найбільш підійшла б німецька модель соціальної держави із її адаптивністю могла б бути взята за основу для побудови соціальної держави в Україні як у період воєнного запровадження воєнного стану так і післявоєнний період. Адже, аналізуючи, яка ж із моделей соціальної держави може бути найбільш ефективною для України, необхідно врахувати як той шлях, який пройшла держава із моменту проголошення її незалежності і поточні умови її функціонування.У дисертаційному дослідженні пропонується до статті 48 Конституції України шляхом викладення її у наступній редакції: «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальні гарантії, а також соціального забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності чи інших випадків втрати засобів для існування через незалежні обставини. Держава бере на себе обов’язок забезпечити достатній життєвий рівень, який є необхідними для належного рівню фізичного, духовного та культурного розвитку людини». Таке розширення складових права на достатній рівень життя відповідатиме світовому досвіду розробки соціальних стандартів, сприятиме формування гідних умов життя та гарантуватиме кожній особі легітимні очікування реалізації соціальних прав.Запропоновано також внести зміни до статі 12 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ від 15.03.2022 та обмежити тривалість надання відпусток для всіх категорій працюючих осіб без врахування правового статусу посади. Такі внесення змін до законодавства сприятимуть усунення дискримінаційного характеру права на відпочинок в умовах правового режиму воєнного стану, сприятимуть забезпечення соціальної справедливості та соціальної рівності у державі та суспільстві.Обґрунтовано необхідність зміни підходу до визначення соціальної допомоги для внутрішньо переміщених осіб, тобто введення щомісячних виплат у розмірі, який має кореляцію між базовими показниками бюджету (мінімальна заробітна плата або прожитковий мінімум доходів громадян) та кількісним показником таких виплат (наприклад, три прожиткових мінімуми доходів громадян), сприятиме стабільності таких виплат, усуне наслідки для отримувачів допомоги девальвації гривні та підвищення рівня інфляції. При цьому урядом повинно враховуватись реальний показник цін на продукти, комунальні послуги та інші показники, які є базовими для існування.