Теоретичні засади юридичних технологій здійснення адвокатської діяльності

Abstract

Організація якісної та ефективної юридичної діяльності в державі є відображенням високого рівня правової культури суспільства. Одним із найбільш важливих видів юридичної діяльності є адвокатська діяльність. Будучи ключовим інститутом правозахисної системи, адвокатура є гарантом забезпечення належного рівня втілення та захисту прав і свобод суб’єктів права.

Аналіз основних принципів, підходів і методів дослідження теоретичних засад юридичних технологій здійснення адвокатської діяльності вказує на те, що сучасні наукові розробки мають проводитися з урахуванням багатогранності правових явищ і процесів, традицій і інновацій, у тому числі й у сфері методологічного інструментарію, який використовується для вирішення поставлених завдань. Такий плюралізм щодо методологічного інструментарію є базовою засадою отримання всебічно обґрунтованої інформації стосовно адвокатської діяльності, перспектив її розвитку та вдосконалення, з урахуванням особливостей її організації як у вітчизняній, так і в інших правових системах.

На підставі аналізу методологічних засад юридичних технологій здійснення адвокатської діяльності було встановлено та досліджено принципи організації адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність є тим особливим видом юридичної діяльності, в якому мораль, етика та право перебувають у тісному зв’язку. Адвокатська діяльність, по суті, засновується на загальнодозвільному типі правового регулювання. Саме в процесі здійснення адвокатом своєї професійної діяльності реалізуються ключові постулати правозахисту, верховенства права та правової активності.

Поряд із цим, принципи організації та діяльності адвокатури ми повинні осмислювати в різних аспектах, як в організаційному, так і функціональному. В останньому випадку виникає необхідність виокремлення принципів діяльності адвокатури як особливого інституту правозахисної діяльності, безпосередньо пов'язаної з наданням кваліфікованої юридичної допомоги.

Зі свого боку ми можемо констатувати, що принципи організації адвокатської діяльності закріплено у різноманітних соціальних нормах – як правових, так і нормах моралі, етики тощо.

Правила адвокатської етики містять основні принципи, крізь призму яких і має здійснюватися професійна діяльність будь-яким адвокатом. Такими принципами адвокатської етики є: 1) незалежність та свобода адвоката у здійсненні адвокатської діяльності; 2) дотримання законності; 3) пріоритет інтересів клієнта; 4) неприпустимість конфлікту інтересів; 5) конфіденційність; 6) компетентність і добросовісність; 7) повага до адвокатської професії; 8) вимоги до рекламування адвокатської діяльності; 9) чесності та добропорядної репутації адвоката.

Загальною характеристикою наведених принципів є те, що їх зміст проєктується з тексту відповідної соціальної норми, будучи, по суті, «розчиненим» в ній. Ці принципи є потенційними положеннями, які пронизують не лише матерію норм, визначаючи базові засади здійснення адвокатської діяльності, але й відображають реальні інтереси соціуму.

Враховуючи наведені положення ми можемо дійти висновку, що система принципів адвокатської діяльності складається з двох груп: правові та морально-етичні принципи. Водночас кожна із зазначених груп поділяється на принципи, які прямо закріпленні в тексті соціальної норми, та потенційні принципи. Приміром, в групі правових принципів до прямих належить принцип верховенства права, а до потенційних – принцип справедливості. Своєю чергою, в групі морально-етичних принципів до прямих належить принцип конфіденційності, а до потенційних – принцип автономності у виборі засобів і способів захисту інтересів клієнта.

Ефективна діяльність адвокатури є важливою складовою розвитку сучасної держави. Досягнення належного рівня ефективності та якості адвокатської діяльності зумовлюється багатьма факторами, найважливішими з яких є: нормативне регулювання, освітня, наукова та практична підготовка, професійність, правова активність та інше. Ці фактори складають основу для визначення інституційних характеристик адвокатури.

Інституційне середовище можна розглядати у двох аспектах: широкому – у даному випадку йдеться про сукупність всіх інститутів певної галузі; вузькому – мається на увазі внутрішня побудова основного інституту, сукупність всіх структурних, організаційних і функціональних складових, які його формують. Інституційне середовище складається як система однорідних елементів (субінститутів), які регламентовані відособленими соціальними нормами, взаємопов’язані між собою та відцентровані на виконання окремих положень певного генерального завдання (мети) основного для них інституту.

Аналізуючи адвокатську діяльність – її суб’єктний склад, порядок здійснення і нормативну регламентацію, встановлено, що інституціональне середовище адвокатури України – це сукупність однорідних елементів (субінститутів), які регламентовані відособленими соціальними нормами (морально-етичними, законодавчими), взаємопов’язані між собою та відцентровані на виконання окремих положень певного генерального завдання – захист прав і свобод людини й громадянина, юридичних осіб, представлення їх інтересів, надання кваліфікованої правової допомоги.

Інституціональне середовище адвокатури України формує правозахисний вектор її діяльності, зумовлює особливості форми і змісту адвокатської діяльності та виступає орієнтирами її подальшого розвитку. Зазначена сукупність складається з десяти базових груп субінститутів, а саме: 1) нормативно-правового забезпечення діяльності адвокатури; 2) морально- етичних норм забезпечення діяльності адвокатури; 3) організаційного самоврядування адвокатури; 4) освітньої та наукової діяльності; 5) додаткової освітньої та прикладної підготовки; 6) за сферами здійснення включає наступні групи субінститутів: а) спеціалізації у галузях кримінального права і процесу; б) спеціалізації у галузях цивільного права і процесу; в) спеціалізації у галузях господарського права і процесу; г) спеціалізації у справах, пов’язаних із розглядом у європейських та міжнародних інстанціях; д) спеціалізації у сфері сучасних інформаційних технологій; є) спеціалізації у інших окремих сферах та галузях; 7) за характером правової допомоги, включає наступні групи субінститутів: а) первинної правової допомоги; б) вторинної правової допомоги; 8) за формою здійснення, включає наступні групи субінститутів: а) співбесіди та консультування адвокатом; б) представництва та захисту адвокатом; 9) за зв’язком із розглядом справ у суді, включає наступні групи субінститутів: а) досудової діяльності адвоката; б) діяльності адвоката в суді; в) медіаційної діяльності адвоката; 10) соціальної відповідальності адвокатури, включає наступні групи субінститутів: а) поміркованої комерціалізації адвокатської діяльності; б) безкоштовної юридичної допомоги адвокатів.

Обґрунтовано, що під юридичними технологіями здійснення адвокатської діяльності слід розуміти сукупність даних про ефективне використання юридичних засобів, методів, правил і прийомів, необхідних для виконання функцій та досягнення цілей адвокатської діяльності.

Враховуючи природу адвокатської діяльності виокремлено наступні види юридичних технологій її здійснення. На найбільш загальному рівні слід виділяти універсальні та спеціалізовані юридичні технології. До універсальних юридичних технологій здійснення адвокатської діяльності відносять: технологію юридичної аргументації, технологію проведення консультаційної роботи, технологію встановлення фактичних обставин та юридичної кваліфікації юридичної справи адвокатом, технологію створення письмових правових актів у адвокатській діяльності, технологію стратегічного та тактичного планування, технологію підвищення кваліфікації адвокатом.

До спеціалізованих відносять наступні юридичні технології здійснення адвокатської діяльності: судові (надання індивідуальним і колективним суб’єктам правової допомоги та захисту в національних, іноземних і міжнародних судових органах; представництво інтересів під час розгляду справи про адміністративне правопорушення або кримінального провадження); позасудові (правовий супровід діяльності індивідуальних і колективних суб’єктів права); безоплатної правової допомоги; медіаційної діяльності адвоката.

Виділено та класифіковано технологічні прийоми здійснення адвокатської діяльності, під якими слід розуміти конкретні моделі безпосереднього використання юридичних технологій адвокатської діяльності під час проведення професійної діяльності адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Сформульовано парадигму стратегічного планування адвокатської діяльності, яка складається з наступних елементів: 1) стратегічна креація – момент фактичного розроблення стратегії адвоката; 2) телеологічність і таргетування – визначення основної цілеспрямованість на основі змістовного прогнозу розвитку предметної області; 3) моніторинг законодавства – врахування положень чинного законодавства та змін; 4) оперативна гнучкість – можливість корекції обраної моделі з урахуванням нових виявлених обставин, при збережені загального курсу на досягнення мети.

Проведено аналіз європейських стандартів здійснення адвокатської діяльності та досліджено етичні засади організації адвокатури в Україні. Зазначені стандарти та засади закладають основи морального мислення, визначають подальші моделі врегулювання юридичних справ і впливають на формування деонтологічних моделей можливої поведінки адвоката у нетипових або новітніх ситуаціях і конфліктах.