Цивільно-правове регулювання віртуальних активів за законодавством України та окремих країн ЄС

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних аспектів цивільно-правового регулювання віртуальних активів за законодавством України та окремих країн ЄС. У дисертації визначено методологію дослідження та здійснено огляд літератури за темою дисертаційного дослідження. Розглянуто становлення та розвиток законодавства в сфері цивільно-правового регулювання віртуальних активів, а також надано характеристику поняття та правової природи віртуальних активів в системі об’єктів цивільних прав. В дисертаційному дослідженні надана загальна характеристика цивільно-правових відносин в сфері обігу віртуальних активів за законодавством України та окремих країн ЄС. Визначено зміст цивільно-правових відносин в сфері обігу віртуальних активів, а також визначені особливості виникнення та та припинення цивільно-правових відносин в сфері обігу віртуальних активів. Зазначено, що актуальність теми дослідження зумовлена стрімким розвитком цифрових технологій та впровадженням віртуальних активів у сферу цивільного обороту. Віртуальні активи стають важливим елементом сучасної економіки, що обумовлює необхідність їх належного правового регулювання. Водночас законодавство України перебуває на стадії формування відповідних правових механізмів, що супроводжується наявністю прогалин, колізій та невизначеністю правової природи віртуальних активів. Порівняння з підходами окремих країн ЄС дозволяє виявити ефективні моделі правового регулювання та адаптувати їх до національної правової системи. Запропоновано механізм реалізації звернення стягнення на віртуальні активи, який передбачає: 1) визначення цифрового активу; 2) ідентифікацію власника; 3) юридичне оформлення стягнення через судовий наказ або виконавчий документ; 4) взаємодію з платформами для переведення активу у власність стягувача та розроблено проєкт Порядку звернення стягнення на віртуальні активи у виконавчому провадженні в межах примусового виконання судових рішень та рішень інших органів. Доведено необхідність запровадження наступних напрямків розвитку законодавства України: 1) удосконалення системи ліцензування постачальників криптопослуг, із визначенням чітких критеріїв доступу, прозорості власності, капіталізації та AML-комплаєнсу; 2) розробка механізмів податкової ідентифікації операцій із віртуальними активами, з урахуванням практики країн ЄС щодо податку на приріст капіталу, декларування активів та корпоративного оподаткування; 3) інтеграція віртуальних активів у систему цивільного права України. Запропоновано авторське визначення цифрових об’єктів: «цифрові об’єкти - це нематеріальні об’єкти, що створені, існують і функціонують у цифровому середовищі, мають індивідуалізовані ознаки, економічну цінність, оборотоздатність, визнаються об’єктами правочинів та підлягають правовому захисту в порядку, встановленому цивільним законодавством.» Таке визначення дозволяє розглядати цифрові об’єкти як окрему категорію об’єктів цивільних прав, що потребує системного нормативного закріплення. Визначено необхідність забезпечення міжінституційної координації між органами фінансового моніторингу, фіскальними органами, регуляторами ринку, що дозволить уникнути фрагментарності правового підходу. Зроблено висновок щодо доцільності проведення додаткового навчання та підвищення кваліфікації працівників органів виконавчої служби і приватних виконавців, яке сприятиме підготовці спеціалістів працювати з новітніми та технологічними явищами. Удосконалено підхід до визначення підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у сфері обігу віртуальних а, який, на активів відміну від наявних, системно враховує їх комплексний характер та включає як класичні цивільно-правові підстави (правочини, спадкування, деліктні зобов’язання), так і спеціальні підстави, зумовлені цифровою природою таких об’єктів. В дисертації також удосконалено наукове розуміння динаміки правовідносин у сфері обігу віртуальних активів у частині конкретизації того, що їх зміна може відбуватися як внаслідок вольових дій суб’єктів, так і юридичних фактів-подій, які не залежать від волі сторін. Аналіз зарубіжних джерел свідчить про те, що проблематика правового регулювання режиму цифрових об’єктів, зокрема віртуальних активів, є предметом активних наукових дискусій у межах правових систем держав-членів ЄС. На відміну від України, ЄС набагато краще регулює відносини у сфері обігу віртуальних активів, що свідчить про його високий рівень цифровізації та адаптації до нових змін. Однак, навіть у такого провідного регулятора є проблеми, які необхідно вирішувати найближчім часом. Обґрунтовано, що в умовах цифровізації суспільних відносин формується нова категорія об’єктів цивільних прав - віртуальні (цифрові) активи, які характеризуються нематеріальною природою, економічною цінністю та здатністю до участі у цивільному обороті. Такі активи не можуть бути віднесені до речей у класичному розумінні, а повинні розглядатися як самостійна категорія об’єктів цивільних прав із особливим правовим режимом. На сучасному етапі розвитку цифрової економіки віртуальні активи відіграють усе більш вагому роль у цивільному обороті, що потребує ефективного, технологічно адаптивного та гармонізованого правового регулювання. Проведений порівняльний аналіз національного законодавства України та правових моделей окремих країн ЄС дозволяє виокремити кілька ключових тенденцій і проблемних аспектів: 1) українське законодавство щодо віртуальних активів перебуває на етапі формування, а також не завершено інтеграцію положень про віртуальні активи у ЦК України, законодавство про платіжні системи, валютне регулювання та спадкування тощо; 2) законодавство держав ЄС демонструє значно вищий рівень системності, уніфікації та правозастосування тощо. Обґрунтовано, що віртуальні активи не можуть бути віднесені до речей у класичному розумінні, однак можуть розглядатися як нематеріальні майнові блага або як самостійні об’єкти цивільних прав із особливим правовим режимом (sui generis). Узагальнення наукових підходів дало змогу виокремити три основні концепції їх правової природи, серед яких найбільш аргументованим є підхід щодо визнання їх самостійною категорією об’єктів цивільних прав. Дослідження зарубіжного досвіду дозволило встановити, що правові системи держав-членів ЄС застосовують різні підходи до регулювання віртуальних активів, проте спільною тенденцією є їх визнання як майнових цінностей, здатних бути об’єктами цивільного обороту, а також поступова інтеграція до системи приватного права через законодавство, судову практику та фінансове регулювання. У зв’язку з чим обґрунтовано доцільність удосконалення цивільного законодавства України шляхом нормативного закріплення поняття віртуальних (цифрових) активів, визначення їх як самостійних об’єктів цивільних прав, а також врегулювання особливостей їх обігу, зокрема щодо відчуження, застави, спадкування та захисту прав на них. Важливим також є забезпечення системної узгодженості між положеннями ЦК України та спеціальним законодавством у сфері віртуальних активів. Доведено, що віртуальні активи слід розглядати як самостійну категорію об’єктів цивільних прав, правова природа яких зумовлює необхідність формування комплексного та узгодженого механізму їх правового регулювання з урахуванням сучасних цифрових трансформацій та європейських підходів. З урахуванням проведеного аналізу та порівняльного досвіду країн ЄС, запропоновано авторське визначення цифрових об’єктів: цифрові об’єкти - це нематеріальні об’єкти, що створені, існують і функціонують у цифровому середовищі, мають індивідуалізовані ознаки, економічну цінність, оборотоздатність, визнаються об’єктами правочинів та підлягають правовому захисту в порядку, встановленому цивільним законодавством. Зроблено висновок, що на рівні національних законодавств держав-членів ЄС можна виділити три концепції щодо правової природи віртуальних активів, а саме: майново-правову (визнає віртуальні активи специфічною формою майна), фінансово-інструментальну (віртуальні активи розглядаються як фінансові інструменти) та інформаційно-правову (сутність віртуальних активів проявляється шляхом визнання їх як нематеріальні блага). Дослідження правових засад виникнення, зміни та припинення цивільно-правових відносин в сфері обігу віртуальних активів свідчить про те, що сучасна українська правова доктрина перебуває на етапі становлення теоретичних та практичних підходів. Віртуальні активи, будучи за своєю сутністю нематеріальними благами, які існують у віртуальній формі, не вкладаються у традиційне розуміння об’єктів цивільних прав, тому все, що з ними пов’язане, потребує особливих підходів регулювання. Відповідно до вітчизняного цивільного права відносини виникають, змінюються та припиняють на підставі різних юридичних фактів, які прийнято поділяти на дії та події. Крім того, доктрина містить інші підходи можливої класифікації розділяючи їх на факти однократної дії та факти-стани, зворотні та незворотні, унікальні та періодичні, прості та складні, позитивні та негативні, абсолютні та відносні тощо. Зазначено, що в Україні відносини в сфері обігу віртуальних активів виникають шляхом укладення договорів, створення об’єктів, правонаступництва, владних актів, деліктних зобов’язань та в інших випадках. Припинення ж цивільно-правових відносин у сфері віртуальних активів пов’язане з відчуженням прав, знищенням або втратою контролю над цифровим об’єктом. Втрата віртуального ключа-доступу може розглядатися як припинення цивільно-правових відносин. В дисертації акцентовано увагу на необхідності розмежовувати припинення існування цифрового об’єкта та припинення прав на об’єкт, оскільки перше породжує припинення відносин, а друге – їх зміну. При цьому зміна цивільно-правових відносин полягає у їх трансформації, яка також може виникати шляхом наявності різних підстав, зокрема на основі одностороннього правочину, договорів або на підставі закону. В дисертації досліджено особливості захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів в сфері обігу віртуальних активів за законодавством України та окремих країн ЄС. Проаналізовано особливості захисту віртуальних активів в сфері обігу віртуальних активів. Досліджено підстави та порядок звернення стягнення на віртуальні активи, а також проаналізовані особливості захисту віртуальних активів за законодавством України та окремих країн ЄС. У роботі проаналізовані основні способи захисту, які можуть застосовуватися до відносин у сфері обігу віртуальних активів. Так, наприклад, можуть застосовуватися загальні способи, передбачені ЦК України, а також – спеціальні, такі як замороження транзакції, блокування віртуального гаманця, заборони користуватися ключами, які належать іншій особі, тощо. Визначено, що найбільшою загрозою для відносин у сфері обігу віртуальних активів залишаються кіберзагрози, ефективний контроль над якими можливо досягти лише за умови міжнародної співпраці держав. Зроблено висновок, що у межах ЄС правове регулювання та захист віртуальних активів забезпечується завдяки Регламенту MiCA, який передбачає обов’язкові моніторинги діяльності у цій сфері, запроваджує додаткові вимоги до кібербезпеки, а також встановлює особливі механізми компенсації збитків. Для України досвід може бути корисним в аспекті запровадження стандартів боротьби з шахрайством, відмивання грошей та забезпечення прозорості діяльності постачальників послуг. Особливої уваги заслуговують компенсаційні фонди, які створюються з метою додаткової гарантії прав користувачів платформ та які стимулюватимуть біржі покращувати свої системи захисту даних. Доведено, що така ознака віртуальних активів, як транскордонність, вимагає міжнародного співробітництва, а також створення єдиних міжнародних органів для координації, регулювання та захисту прав осіб. В дисертаційному дослідженні акцентовано увагу на тому, що під підставами звернення стягнення на віртуальні активи варто розуміти передбачені законом юридичні факти, з наявністю або відсутністю яких уповноважені органи мають право застосовувати заходи примусового виконання рішень, які можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні підстави випливають із загальних вимог законодавства до процедури відкриття та проведення виконавчого провадження (наявність виконавчого документа, невиконання боржником зобов’язання у добровільному порядку або його неналежне виконання, наявність волі стягувача, відсутність чи недостатність коштів на рахунках боржника, а також іншого майна, на яке можливо звернути стягнення). Спеціальні підстави - це такі, які ґрунтуються на спеціальних нормах, обумовлених особливою природою віртуальних активів (наявність у виконавця достовірної інформації стосовно факту реального володіння боржником віртуальними активами, наявність закріпленої процедури, можливість проведення співпраці з постачальниками послуг). Зроблено висновок щодо порядку звернення стягнення на віртуальні активи, у зв’язку з чим доцільно розпочати з легалізації діяльності у сфері їхнього обігу, а також запровадження відповідних реєстрів. Крім того, варто закріпити обов’язок власників декларувати їх у податкових деклараціях, що, своєю чергою, забезпечило би прозорість та полегшило пошук під час примусового звернення стягнення. Встановлено, що накладення арештів та звернення стягнення на віртуальні активи в Україні можливе лише за умови поєднання комплексних процедур та інструментів, які здатні утворювати цілісний механізм. У майбутньому цей механізм повинен належним чином регулювати усі правові та технічні аспекти щодо арешту, блокування, реалізації або конфіскації віртуальних активів. Належний захист віртуальних активів залежить від різноманітних чинників, зокрема, від ефективності застосування блокчейн-технологій, надійності платформ, багаторівневої ідентифікації власника, добросовісної поведінки суб’єктів правовідносин у цій сфері тощо. Така особливість є наслідком складної правової природи віртуальних активів, яка не відповідає традиційним категоріям об’єктів цивільного обігу, тому вимагає особливого правового регулювання, яке, на жаль, досі відсутнє. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного законодавства України у сфері обігу віртуальних активів.

Склад разової ради:

Голова ради – Мінченко Раїса Миколаївна, доктор юридичних наук, професор, проректор Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Матійко Микола Володимирович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Омельчук Олександр Сергійович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Булеца Сібілла Богданівна, доктор юридичних наук, професор, завідувачка кафедри цивільного права та процесу ДВНЗ «Ужгородський національний університет»; Гринько Руслан Віталійович, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри адміністративної діяльності Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.

Захист відбудеться 23.06.2026 о14:00, за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА