Фінансова безпека як об’єкт правового регулювання

Abstract

Дисертацію присвячено комплексному теоретико-правовому дослідженню фінансової безпеки держави як самостійного об’єкта правового регулювання, її сутності, складових, генезису нормативного забезпечення, інституційно-правового механізму реалізації та сучасних викликів в умовах воєнного стану й діджиталізації. Охарактеризовано концептуальні основи фінансової безпеки та доктринальні підходи до розуміння сутності фінансової безпеки. Виокремлено ресурсно-функціональний, статичний і нормативно-правовий підходи до її визначення. Встановлено, що вітчизняна та зарубіжна наукова думка переважно розглядає фінансову безпеку крізь призму економічної стабільності, захищеності фінансових інтересів, збалансованості фінансової системи, ефективності державного регулювання та протидії внутрішнім і зовнішнім загрозам. Водночас доведено, що виключно економічне тлумачення фінансової безпеки є недостатнім, оскільки не охоплює її правову природу, механізми нормативного забезпечення та інституційні засоби реалізації. Визначено, що юридична природа фінансової безпеки проявляється через зв’язок із фінансовим, конституційним, адміністративним і міжнародним правом. Проаналізовано місце фінансової безпеки у структурі національної та державної безпеки. Доведено, що фінансова безпека виконує системоутворюючу роль, формуючи ресурсне підґрунтя для реалізації інших напрямів національної безпеки. Виокремлено наступні основні компоненти фінансової безпеки: понятійно-категоріальний апарат; роль у структурі економічної безпеки; основні принципи; системні складові. Проаналізовано поняття фінансової безпеки у сучасному правовому дискурсі та виокремлено основні особливості фінансової безпеки. Обґрунтовано доцільність розмежування понять «стан фінансової безпеки» і «рівень фінансової безпеки», де стан визначається як стратегічно бажаний стан захищеності фінансової системи, а рівень – як фактичний ступінь наближеності до такого стану в конкретний період. Сформульовано визначення фінансової безпеки як стану захищеності фінансової системи держави, що регулюється нормами фінансового права, забезпечує стабільність економічного розвитку, контроль за фінансовими потоками, стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, ефективне функціонування фінансових інститутів та гарантує економічну безпеку держави, суспільства і громадян. Доведено необхідність подальшого вдосконалення законодавства України у сфері фінансової безпеки з метою формування єдиного правового підходу до її розуміння. Визначено системні складові концепції фінансової безпеки та розкрито їх значення як системоутворюючих елементів у структурі фінансової безпеки. Обґрунтовано, що фінансова безпека є багатокомпонентною правовою категорією, яка охоплює взаємопов’язані сфери фінансових відносин. Доведено прямий зв’язок між складовими фінансової безпеки та відповідними напрямами державної політики. На підставі аналізу наукових джерел, законодавства України та стратегічних документів держави сформульовано базові принципи фінансової безпеки, до яких віднесено: інтегральність оцінки, адаптивність до внутрішніх і зовнішніх загроз, прозорість і підзвітність фінансової системи, превентивність та координацію між державними органами. Узагальнено, що системні складові фінансової безпеки у своїй сукупності відображають її фактичний рівень, який визначається через оцінку стану окремих сегментів фінансової системи, аналіз ризиків, загроз та ефективності державної політики у відповідних сферах. Досліджено генезис правового регулювання фінансової безпеки, за допомогою історико-правового аналізу становлення та розвитку правового регулювання фінансової безпеки в Україні. Доведено, що правове забезпечення фінансової безпеки слід розглядати як комплексний механізм реалізації державою нормотворчої, охоронної та управлінсько-координуючої функцій у сфері захисту фінансової системи. Проаналізовано предмет правового регулювання у сфері фінансової безпеки, який становлять суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації державної політики щодо збереження стабільності фінансової системи, захисту фінансових інтересів держави, суспільства та громадян. Запропоновано класифікацію правовідносин у сфері забезпечення фінансової безпеки за рівнем правового впливу, функціональним призначенням, характером правосуб’єктності та строком дії. На підставі аналізу еволюції національного законодавства виокремлено три основні етапи розвитку правового забезпечення фінансової безпеки в Україні: перший етап – 1991-1999 рр.; другий етап – 2000-2014 рр.; третій етап – з 2014 року до сьогодні. Окрему увагу приділено проблемі фрагментарності чинного правового регулювання фінансової безпеки. Встановлено, що в Україні відсутній єдиний кодифікований нормативно-правовий акт комплексної дії, який би визначав поняття фінансової безпеки, її складові, принципи, суб’єктів забезпечення, механізми моніторингу й реагування на загрози. Визначено інституційно-правові механізми забезпечення фінансової безпеки у контексті дослідження суб’єктів забезпечення фінансової безпеки держави, як сукупності інституцій, наділених правовими повноваженнями щодо захисту стабільності публічних фінансів, підтримання стійкості фінансової системи та мінімізації ризиків, що здатні порушити цілісність фінансового простору держави. Встановлено, що центральне місце у системі суб’єктів забезпечення фінансової безпеки посідає Національний банк України, повноваження якого охоплюють формування та реалізацію монетарної політики, валютне регулювання, банківський нагляд, забезпечення стабільності платіжної інфраструктури, управління міжнародними резервами, регулювання готівкового обігу та емісійної діяльності, а також інституційну взаємодію з органами державної влади. Доведено, що саме через реалізацію цих функцій Національний банк України формує базовий інституційний каркас макрофінансової стабільності, забезпечує стійкість національної валюти, банківської системи та платіжного середовища, а отже виступає ключовим гарантом валютної, банківської та грошово-кредитної складових фінансової безпеки держави. Досліджено правовий статус та компетенцію Міністерства фінансів України як системоутворюючого суб’єкта фіскально-бюджетного напряму забезпечення фінансової безпеки. Окрему увагу приділено дослідженню Державної податкової служби України як ключового виконавчо-контрольного органу у сфері формування дохідної бази бюджету та протидії податковим ризикам. Проаналізовано місце Антимонопольного комітету України в інституційно-правовому механізмі забезпечення фінансової безпеки. Доведено, що повноваження формують важливий інструмент запобігання ринковим дисбалансам, антиконкурентним практикам, неефективному використанню бюджетних ресурсів та виникненню фіскальних ризиків, пов’язаних із монополізацією ринків, недобросовісною конкуренцією, непрозорою державною допомогою та порушеннями у сфері публічних закупівель. Значну увагу приділено характеристиці Державної служби фінансового моніторингу України як спеціалізованого суб’єкта протидії відмиванню коштів. Здійснено теоретико-правовий аналіз антикорупційної та антикризової політики як взаємопов’язаних складових системи забезпечення фінансової безпеки держави. Доведено, що фінансова безпека формується під впливом різних політик, серед яких визначальне місце посідають саме антикорупційна та антикризова. Обґрунтовано, що антикорупційна політика виконує превентивну та захисну функцію через усунення внутрішніх деформацій у системі управління публічними фінансами, а антикризова політика забезпечує стабілізацію фінансової системи держави шляхом запобігання або нейтралізації наслідків внутрішніх і зовнішніх фінансових шоків. Визначено інституційний механізм запобігання та протидії корупції як складову фінансової безпеки держави. Встановлено, що спеціальні антикорупційні інституції – Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура та Вищий антикорупційний суд, утворюють комплексну систему протидії корупції високого рівня. Досліджено основні механізми антикорупційної політики, які безпосередньо впливають на фінансову безпеку держави: систему фінансового контролю та моніторингу способу життя службовців, контроль за конфліктом інтересів у фіскальних органах, забезпечення доброчесності та професіоналізації фінансових інституцій, прозорість бюджетного процесу, систему електронних закупівель ProZorro, а також цифровізацію податкового та митного адміністрування. Розкрито зміст основних правових та інституційних механізмів антикризової політики у фінансовій сфері. Обґрунтовано синергетичний зв’язок антикорупційної та антикризової політики у системі забезпечення фінансової безпеки держави. Узагальнено, що антикорупційна та антикризова політика є інтегральними складовими системи забезпечення фінансової безпеки держави, оскільки вони одночасно усувають структурні деформації у сфері публічних фінансів та формують інституційні буфери проти масштабних фінансових криз. Досліджено судову практику у сфері фінансової безпеки. Обґрунтовано, що судові рішення у фінансових спорах виконують системоутворюючу функцію, оскільки саме через них формуються стандарти застосування норм фінансового законодавства та забезпечується баланс між публічними інтересами держави та правами учасників фінансових правовідносин. Встановлено, що Верховний Суд України послідовно виходить із пріоритету фактичного економічного змісту операції над її суто формальним документальним оформленням, а також із недопустимості автоматичного покладення негативних наслідків порушень контрагента на добросовісного платника податків без доведення його обізнаності або участі у зловживанні. Обґрунтовано, що такий підхід обмежує надмірну дискрецію податкових органів, підвищує передбачуваність адміністрування податків та сприяє стабільності фінансових відносин. Проаналізовано роль судової практики у сфері захисту економічної конкуренції як складової фінансової безпеки. Значну увагу приділено судовій практиці Вищого антикорупційного суду як окремому напряму судового захисту фінансової безпеки. Доведено, що через вироки у справах про зловживання службовим становищем, розтрату державних ресурсів, корупційні правопорушення у стратегічних секторах економіки та рішення про конфіскацію активів держави-агресора, її бенефіціарів, пропагандистів і пов’язаних осіб ВАКС забезпечує не лише кримінально-правове реагування, а й реальне відновлення майнових інтересів держави, зменшення зовнішньоекономічних і боргових ризиків та трансформацію санкційного режиму у додатковий фінансовий ресурс держави. Встановлено, що важливим складником судової практики у сфері фінансової безпеки є формування стандартів доказування. Розкрито значення міжнародної судової практики для формування стандартів фінансової безпеки. Встановлено, що практика Європейського суду з прав людини формує наднаціональні стандарти захисту майнових прав у податкових і фінансових спорах, вимагаючи законності, легітимної мети, пропорційності втручання та дотримання справедливого балансу між публічним інтересом і правами особи. Визначено стан фінансової безпеки держави в умовах воєнного стану та обґрунтовано трансформацію її змісту з інструмента макрофінансової стабільності у правовий режим функціонування публічних фінансів, безпосередньо пов’язаний із забезпеченням обороноздатності, бюджетної платоспроможності, соціальної стійкості та збереження державного суверенітету. Обґрунтовано, що війна зумовлює потребу перегляду традиційних підходів до забезпечення фінансової стабільності та вимагає інтеграції новітніх механізмів ризик-менеджменту, цифрових інструментів контролю, адаптивної податкової політики та міжнародних практик у національне правове поле. Визначено, що податковий контроль у воєнний період перестає бути суто інспекційним механізмом і набуває аналітично-моніторингового характеру, орієнтованого на виявлення високоризикових операцій, санкційних активів, непрозорих транзакцій та схем обходу податкового законодавства. Проаналізовано значення фінансового моніторингу та цифровізації для зміцнення фінансової безпеки. Встановлено, що впровадження міжнародного стандарту автоматичного обміну податковою інформацією CRS, розвиток електронного декларування, цифрових податкових систем, а також застосування технологій Big Data та інших цифрових інструментів підвищують прозорість фіскальних процесів, сприяють зменшенню корупційних ризиків, посиленню фіскального контролю та зростанню ефективності адміністрування податків. Охарактеризовано бюджетну безпеку як ключову складову фінансової безпеки у воєнний час. Встановлено, що бюджетна безпека у воєнних умовах трансформується з категорії балансу доходів і видатків у категорію захисту публічних коштів від нецільового, неефективного або корупційно зумовленого використання, особливо у сферах оборонних закупівель, гуманітарного забезпечення, міжнародної допомоги та фінансування критичної інфраструктури. На підставі аналізу матеріалів Рахункової палати, даних парламентського контролю та резонансних прикладів із практики використання бюджетних коштів доведено, що однією з головних проблем бюджетної безпеки в умовах війни є системна нестійкість управління публічними фінансами, обумовлена недостатністю превентивного контролю. Встановлено, що діджиталізація та інновації відіграють важливу роль у зміцненні фінансової безпеки, оскільки значна частина традиційних економічних та інституційних ризиків трансформується у технологічні, інформаційні та кібер- загрози, які потребують нових моделей правового регулювання та інституційного реагування. Доведено, що цифрові інструменти забезпечують державі можливість отримувати актуальну, уніфіковану та структуровану інформацію про фінансові процеси, що, у свою чергу, підвищує якість державного контролю, прогнозування ризиків та спроможність своєчасно реагувати на порушення у сфері публічних фінансів. Проаналізовано механізми, за допомогою яких діджиталізація безпосередньо впливає на зміцнення фінансової безпеки, до яких віднесено автоматизовані системи моніторингу транзакцій, ризик-орієнтовані моделі контролю, електронний аудит, цифрові системи бюджетного управління, електронну інвентаризацію державних активів, інтегровані аналітичні платформи органів публічної влади, обов’язкове електронне подання звітності, інтеграцію державних реєстрів та цифрову ідентифікацію. Обґрунтовано, що впровадження таких механізмів дає змогу перейти від вибіркових і переважно реактивних форм контролю до безперервного, автоматизованого та прогнозного моніторингу фінансових процесів. Розкрито значення інноваційних технологій як операційного ядра цифрової фінансової інфраструктури. Встановлено, що штучний інтелект, Big Data, блокчейн, системи цифрової ідентифікації, RegTech та SupTech формують технологічно стійку модель фінансової безпеки. Встановлено, що інструменти відкритості, зокрема електронні системи ProZorro, e-Data, spending.gov.ua та інтегровані державні бази даних, формують цифрове середовище, у якому рух бюджетних ресурсів стає більш контрольованим, а можливості для прихованого втручання, маніпуляцій та неефективного використання коштів істотно зменшуються. Разом із позитивним потенціалом діджиталізації досліджено і ризики, що супроводжують цифрову трансформацію фінансової системи. Виокремлено кіберзагрози, технологічну залежність, вразливість цифрових платформ, ризики, пов’язані з використанням хмарних сервісів. Доведено, що діджиталізація спричиняє формування птакої равової архітектури фінансової безпеки, в якій з’являються нові об’єкти правового регулювання, зокрема цифрові активи, токени, електронні гаманці, смарт-контракти, електронні реєстри та цифрові транзакції. Обґрунтовано, що цифрова трансформація вимагає оновлення законодавства у сферах кіберзахисту, фінтеху, податкового адміністрування, AML/CFT, цифрової ідентифікації та державного фінансового контролю, оскільки традиційні правові механізми не відповідають швидкості, складності та багаторівневому характеру цифрових операцій.

Склад разової ради:

Голова ради – Біла-Тіунова Любов Романівна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри адміністративного і фінансового права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Сідор Михайло Іванович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри адміністративного і фінансового права Національного університету «Одеська юридична академія»; Голоядова Тетяна Олександрівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри адміністративного і фінансового права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Касьяненко Любов Михайлівна, д.ю.н., професор, професор кафедри фінансового та податкового права Державного податкового університету; Кобильнік Дмитро Анатолійович, д.ю.н., професор, професор кафедри податкового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Захист відбудеться 08 червня 2026 року о 9:00 , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА