Особливості реалізації корпоративних прав боржника в рамках виконавчого провадження

Abstract

Дисертація присвячена дослідженню правових та організаційних засад реалізації корпоративних прав боржника в рамках виконавчого провадження. Досліджено підходи щодо розкриття сутності понять «частка в статутному капіталі товариства» та «корпоративні права», які сформовані доктринальному, законодавчому рівні та у судовій практиці. Встановлено, що що предметом звернення стягнення у виконавчому провадженні є частка у статутному капіталі, а не корпоративні права. Частку у статутному капіталі товариства розкрито як комплексний об’єкт, що поєднує організаційно-правову, майнову та функціонально-інвестиційну складову. Такий підхід відображає подвійну природу частки: як форми закріплення обсягу участі особи в товаристві (власне інтерес у товаристві), та самостійного оборотоздатного об’єкту приватних правовідносин, придатного зокрема до відчуження, застави, спадкування. Виділено подвійну організаційно-структурну та майнову функціональну складову частки. З однієї сторони, частка виступає елементом організаційної структури товариства, що забезпечує реалізацію корпоративних прав учасника. З іншого – самостійним об’єктом цивільного обігу під час укладення правочинів, спрямованих на її відчуження. Така характеристика дозволяє розглядати частку не лише як інструмент участі у корпоративному управлінні, а й як об’єкт, який має еквівалентну економічну вартість і може бути предметом цивільного обороту за загальними правилами договірного права. Розкрито особливості реалізації частки у статутному капіталі товариства у виконавчому провадженні, зумовлені необхідністю забезпечення балансу приватноправових та публічних інтересів усіх суб’єктів відповідних правовідносин. Приватноправові інтереси передбачають забезпечення та захист інтересів кредитора (стягувача) щодо задоволення його майнових вимог з однієї сторони, та товариства як самостійного суб’єкта корпоративних правовідносин, а також його учасників щодо збереження цілісності статутного капіталу, суб’єктного складу, фінансової стабільності та інвестиційної привабливості. Публічно-правовий інтерес полягає у забезпеченні належного виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до закону, адже ефективність виконавчого провадження виступає гарантією дієвості механізмів захисту прав, забезпечення законності та підтримання правопорядку. Визначено пріоритетність застосування законодавства до відносин, які виникають у сфері переходу прав на частку в статутному капіталі залежно від підстав: перший рівень – приватні відносини, які регулюються корпоративним законодавством та визначають загальні засади розпорядження часткою за волевиявленням власника, в тому числі й щодо реалізації переважного права на придбання частки; другий рівень пріоритет законодавства у сфері застави частки в статутному капіталі товариства над корпоративним законодавством, відповідно пріоритет переважного права на придбання частки обтяжувачів над переважним правом учасників товариства; третій рівень пріоритет законодавства у сфері виконавчого провадження, в межах якого може допускатись реалізація переважного права учасників на придбання частки в статутному капіталі товариства, якщо реалізація частки відбувається не з аукціону; четвертий рівень – пріоритет законодавства у сфері банкрутства над корпоративним та законодавством у сфері застави. Важливим механізмом забезпечення переважного інтересу товариства у випадку реалізація частки у виконавчому провадженні є реалізація переважного права учасників товариства на її придбання. Встановлено, що без належної реєстрації обтяжень, кредитор навіть попри укладання договору застави, може нести ризики щодо передачі частки іншим суб’єктам. Крім того, враховуючи, що частка є складовою статутного капіталу товариства, не є виключенням ризики щодо зменшення її вартості через проблеми у діяльності товариства, втрати майна тощо. Обґрунтовано, що для задоволення інтересів кредиторів шляхом звернення стягнення на частку практичне значення має ринкова вартість частки і відповідна її забезпеченість за рахунок наявних активів товариства. Запропоновано закріпити на законодавчому рівні положення про те, що одночасно з накладенням арешту на частку в статутному капіталі товариства накладати арешт на майно та або кошти товариства, пропорційно до розміру оплаченої частини частки такого учасника, з метою забезпечення прав та інтересів кредиторів та уникнення укладання фраудаторних договорів. Визначено такі особливості звернення стягнення на частку в статутному капіталі товариства за законодавством окремих країн ЄС. По-перше, частка у статутному капіталі товариства визнається самостійним оборотозданим об’єктом, який підлягає відчуженню. В установчих документах товариства можуть встановлюватись обмеження щодо вільного розпорядження часткою (необхідність погодження товариства) або щодо включення до складу нових учасників. По-друге, у випадку примусового звернення на частку та її реалізації на аукціоні може передбачатись переважне право учасників товариства, самого товариства або призначеної товариством особи на придбання частки. При цьому з метою захисту інтересів кредиторів може визначатись за якою може бути придбана частка. По-третє, враховуючи, що частка прирівнюється до майнових прав, до відносин щодо звернення стягнення на частку виконавцями застосовуються положення законодавства щодо примусової реалізації майнових прав. По-четверте, набуття статусу учасника товариства та легалізація переходу прав на частку пов’язується не лише з укладанням договору, придбання частки з аукціону, а обов’язково з реєстрацією відповідних змін у відповідних реєстрах. По-п’яте, на відміну від законодавства України, яке передбачає можливість реалізації переважного права учасників товариства на придбання частки у випадку звернення стягнення на неї, крім реалізації на аукціоні, за законодавством європейських країн переважне право може надаватись крім учасників товариства безпосередньо товариству, а також особі, призначеній товариством. Такий підхід дозволяє максимально захистити інтереси товариства та забезпечити стабільність складу учасників. При цьому завдяки встановленню вимог щодо вартості придбання частки не створюються ризики для порушення прав та інтересів забезпечених кредиторів. Запропоновано передбачити на законодавчому рівні положення, що у випадку письмової відмови учасників від переважного права або якщо вони не скористаються правом на придбання частки в порядку, визначеному законодавством, товариство має переважне право на придбання частки перед іншими набувачами. Для реалізації права товариство має протягом 10 днів після письмової відмови учасників або спливу строку для реалізації переважного права на придбання частки учасниками, повідомити виконавця та укласти договір-купівлі продажу частки.» Розкрито роль органів товариства, яка залежить від стадії виконавчого провадження та може передбачати вчинення наступних дій. По-перше, на етапі відкриття виконавчого провадження – отримання інформації про відкриття виконавчого провадження або арешт частки, доведення інформації до членів товариства з метою реалізації переважного права на придбання частки, якщо це передбачено процедурою, надання інформації виконавцю, необхідної для визначення належної вартості частки в статутному капіталі товариства. На практиці не є виключенням випадки, коли товариство не надає відомості, необхідні для розрахунку вартості частки боржника, що призводить до затягування виконавчого провадження через необхідність звернення виконавця з запитами про отримання з державних реєстрів інформації, необхідної для визначення вартості частки. У подальшому це може призводити до оскарження рішення виконавця або залученого ним фахівця про визначення вартості частки. По-друге, це вжиття заходів щодо збереження майна та виконання вимог щодо обмеження обігу частки у випадку накладення арешту. На практиці відомі випадки, коли товариство вживало заходи щодо розпорядження майном, незважаючи на наявні обмеження в рамках виконавчого провадження. Укладання фраудаторних договорів перш за все було спрямовано на виведення активів з метою уникнення звернення на них стягнення. Здійснити відчуження частки може безпосередньо і сам учасник товариства незважаючи на накладення на неї арешту виконавцем. В такому випадку подання інформації для внесення змін до реєстру щодо зміни складу учасників товариства, якщо товариство було повідомлено про відкриття виконавчого провадження, є неналежним виконанням органами товариства покладених на них обов’язків. По-третє, це вчинення дій щодо включення нового учасника до складу товариства у випадку продажу частки у виконавчому провадженні. Попри те, що на сьогодні реєстрація змін у складі учасників товариства не залежить виключно від рішення органів товариства та внесення змін до статуту, все ж таки реалізація новим учасником належним йому корпоративних прав може отримати як належне сприяння від органів товариства, так і навпаки перешкоди у доступі до інформації про діяльність товариства, не повідомляти про проведення загальних зборів тощо. Обґрунтовано, що медіація у виконавчому провадженні у сфері корпоративних спорів має системне значення як інструмент забезпечення балансу між примусовістю виконання судового рішення та необхідністю збереження корпоративної стабільності, майнової цілісності та ділової репутації товариства. Її впровадження відповідає сучасним тенденціям розвитку альтернативних методів вирішення спорів та концепції ефективного правосуддя, в межах якої стадія виконання розглядається не лише як завершальна, але й як гнучка фаза узгодженого досягнення фактичного результату з мінімальними економічними та репутаційними втратами. Запропоновано з метою забезпечення належного виконання державним, приватним виконавцем передбачених завдань внести зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», «Про виконавче провадження» та передбачити постанову виконавця про накладення/зняття арешту частки у статутному капіталі товариства як самостійну підставу для внесення змін до відповідних реєстрів, в тому числі Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Це дозволить підвищити ефективність арешту як заходу, спрямованого на обмеження розпорядження часткою з метою її відчуження та уникнення звернення стягнення на неї.

Склад разової ради:

Голова ради – Ульянова Галина Олексіївна, д.ю.н., професор, проректор з навчальної роботи Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Притуляк Валерій Миколайович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Галупова Лариса Ігорівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри права інтелектуальної власності та патентної юстиції Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Калаур Іван Романович, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного права та процесу Західноукраїнського національного університету; Зозуляк Ольга Ігорівна, д.ю.н., професор, головний науковий співробітник відділу методології євроінтеграції приватного права НДІ приватного права і підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України.

Захист відбудеться 18.06.2026 о 14:00 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань Вченої ради Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА