Особливості доказування при здійсненні досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці кримінального процесу комплексним дослідження теоретичних та практичних проблем доказування при здійсненні досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі на основі положень КПК України 2012 року. На підставі узагальнення доктринальних напрацювань, автор виокремлює основні напрями дослідження проблем розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі, серед яких: 1) наукові дослідження, присвячені криміналістичним проблемам розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі; 2) наукові дослідження, присвячені криміналістичним проблемам розслідування; окремих категорій кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі 3) наукові дослідження, які присвячені питанням використання електронних та цифрових доказів у кримінальному процесуальному доказуванні; 4) наукові дослідження, які присвячені питанням використання спеціальних знань при розслідуванні кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі; 5) наукові дослідження, присвячені питанням кримінологічного аналізу кіберзлочинності та розробки заходів протидії цьому явищу; 6) наукові дослідження, присвячені питанням міжнародно-правового співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю; 7) міждисциплінарні дослідження проблем протидії кіберзлочинності та дослідження протидії кіберзлочинності у межах інших галузей науки. Уточнено поняття кримінального правопорушення, вчиненого у кіберпросторі, під яким запропоновано розуміти передбачене законом України про кримінальну відповідальність суспільно небезпечне винне діяння, що вчиняється суб’єктом кримінального правопорушення у межах або з використанням кіберпростору як особливого соціально-технічного та інформаційного середовища, шляхом застосування інформаційнокомунікаційних технологій, комп’ютерних систем, мереж чи цифрових даних, та посягає на охоронювані кримінальним законом суспільні відносини. Здійснено класифікацію кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі. Автор пропонує здійснювати класифікацію кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі залежно від способу реалізації їх об’єктивної сторони. За цим критерієм виокремлено виключно кіберпросторові кримінальні правопорушення, які можуть бути вчинені виключно у кіберпросторі та варіативно-кіберпросторові кримінальні правопорушення, об’єктивна сторона яких може бути реалізована як у фізичному середовищі, так і у кіберпросторі. На підставі узагальнення практики Європейського суду з прав людини виокремлено мінімальні гарантії захисту права на повагу до приватного та сімейного життя у кіберпросторі відповідно до вимог статті 8 Конвенції, до яких віднесено: 1) чітке законодавче визначення категорій осіб та даних, щодо яких можливе перехоплення; 2) наявність попереднього судового контролю або ефективного подальшого нагляду за спостереженням; 3) нормативне формулювання критеріїв, за якими ухвалюється рішення про ініціювання перехоплення; 4) обмеження строків зберігання даних та встановлення чіткого порядку їх знищення. Досліджено міжнародні стандарти та зарубіжний досвід нормативної регламентації досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі. Виокремлено основні міжнародні стандарти розслідування кіберзлочинів у процесуальному аспекті, які є спільними для усіх регіональних систем захисту прав людини є наступні, до яких віднесено: 1) обов’язок держав запровадити чітку правову основу для отримання доступу до інформації, яка зберігається в електронних системах; 2) зобов’язання держав адаптувати компетенцію національних органів і включити до неї переслідування транскордонних злочинів, а також забезпечити можливість здійснення кримінального переслідування, коли правопорушник чи наслідки злочину охоплюють кілька держав‑учасниць; 3) здійснення правоохоронними органами пошуку та вилучення виключно у межах конкретного кримінального провадження із забезпеченням оригінальності вилучених даних, цілісності доказів, а також обов’язковим документуванням відповідних правових процедур; 4) забезпечення можливості екстрадиції осіб, які вчинили кіберзлочини; 5) визначення основних видів міжнародно-правової допомоги при розслідуванні кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі, серед яких: передача запитів між центральними органами, обмін інформацією, доказами, документами, матеріальними та цифровими даними, у т.ч. без вимоги подвійної криміналізації; 6) забезпечення конфіденційності інформації, отриманої у межах міжнародно-правової допомоги; 7) необхідність санкціонування компетентним органом процесуальних дій, які передбачають втручання у приватне життя осіб. З’ясовано зміст, поняття та здійснено класифікацію електронних доказів у кримінальному провадженні. Доведено, що електронними (цифровими) доказами є фактичні дані в електронній формі, які отримані в передбаченому КПК України порядку, характеризуються цілісністю, автентичністю та придатністю для дослідження та мають значення для встановлення фактів та обставин кримінального провадження. Класифікацію електронних (цифрових) доказів запропоновано здійснювати за їх формою, на основі якої виокремлювати електронні документи, електронні повідомлення, віртуальні активи, технічні дані та іншу інформацію в електронній (цифровій) формі. З’ясовано, що до джерел електронних (цифрових) доказів у ході досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі, належать: 1) електронні пристрої, які містять значиму для кримінального провадження інформацію; 2) електронні комунікаційні системи, які використовувалися в ході підготовки до кримінальних правопорушень у кіберпросторі, їх вчинення та приховування наслідків цих правопорушень; 3) сервери постачальників електронних комунікаційних послуг, хмарні ресурси надавачів хмарних послуг і центри обробки даних надавачів послуг таких центрів. Досліджено питання допустимості доказів, отриманих із відкритих джерел. Автор доводить, що при формуванні нормативної моделі допустимості доказів, отриманих із відкритих джерел, цілком прийнятною є аналогія із регламентацією допустимості показань з чужих слів, які відповідно до ч.6 ст. 97 КПК України не можуть бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті. Автор звертається до питання щодо проведення слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій при здійсненні досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі. Доведено, що положення ч. 6 ст. 236 КПК України в частині використання формулювання «виявив доступ чи можливість доступу до комп’ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку» потребує коригування, оскільки не відповідає вимозі передбачуваності закону та створює передумови для зловживань з боку сторони обвинувачення. У зв’язку із цим, автором запропоновано змінити положення абзацу другого ч.6 ст. 236 КПК України та наділити слідчого, прокурора повноваженнями здійснювати пошук, виявлення та фіксацію комп’ютерних даних, що міститься у комп’ютерних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв’язку, на місці проведення обшуку виключно якщо дозвіл на такий пошук наданий в ухвалі слідчого судді. Водночас, обґрунтовано, що чинна редакція абз. 2 ч.6 статті 236 КПК України може бути актуальною лише в умовах воєнного стану, коли публічний інтерес розслідування злочинів проти основ національної безпеки превалюють над приватним, але передбачений нею порядок не може виступати ординарною правовою процедурою. Обґрунтовано доцільність доповнення ст. 263 КПК України нормою, відповідно до якої зняття інформації з електронних комунікаційних мереж до постановлення ухвали слідчого судді може бути розпочато на підставі постанови слідчого, прокурора лише у випадку, ч.1 ст. 250 КПК України. Досліджено процесуальні особливості розгляду та вирішення клопотань про тимчасовий доступ до інформації, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв’язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо. Запропоновано доповнити ст. 163 КПК України нормою, відповідно до якої клопотання слідчого, прокурора про тимчасовий доступ до речей і документів, що містять інформацію, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв’язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо розглядається слідчим суддею у день його надходження. Крім того, обґрунтовано доцільність доповнення ст. 165 КПК України частиною 5 у такій редакції: «Ухвала слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, що містять інформацію, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв’язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо підлягає негайному виконанню». Розглянуто питання здійснення процесуальних дій в межах міжнародного співробітництва при здійсненні досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі. Зазначено, що міжнародне співробітництво у розглядуваному контексті здійснюється як шляхом виконання запитів у порядку, передбаченому КПК України, так і шляхом постійного обміну інформацією задля забезпечення оперативності досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі. Досліджено проблеми використання спеціальних знань при здійсненні досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі. Під спеціальними знаннями при розслідуванні кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі запропоновано розуміти сукупність наукових знань і практичних навичок у сфері інформаційних технологій, комп’ютерних систем і мереж, цифрової та комп’ютерно-технічної криміналістики, телекомунікацій, інформаційної безпеки, програмування, аналізу шкідливого програмного забезпечення та електронних фінансових технологій, здобутих у межах академічної підготовки й професійного досвіду, носіями яких є залучені до кримінального провадження за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду особи, що використовуються з метою вирішення питань, необхідних для повного, всебічного й об’єктивного встановлення фактичних обставин кримінального провадження. На підставі узагальнення наукових та науково-практичних джерел сформульовано висновок про те, що при розслідуванні кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі актуальними є як процесуальні, так і непроцесуальні форми використання спеціальних знань. Процесуальні форми здебільшого проявляються у залученні відповідних спеціалістів при проведенні слідчих (розшукових) дій. Непроцесуальна форма використання спеціальних знань проявлятиметься здебільшого у консультативній та довідковій діяльності суб’єктів спеціальних знань. Сформульовано висновок про те, що найпоширенішими видами експертиз, які призначаються у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі є комп’ютернотехнічна експертиза та експертиза електронних комунікацій. Розглянуто окремі питання призначення та проведення судових експертиз при здійсненні досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у кіберпросторі. Сформульовано відповідні зміни та доповнення до положень чинного КПК України.

Склад разової ради:

Голова ради – Аркуша Лариса Ігорівна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри криміналістики, судових експертиз та поліграфології Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Торбас Олександр Олександрович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Завтур Віктор Андрійович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Тітко Іван Андрійович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального права та кримінально-правових дисциплін Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого; Лісніченко Дмитро Вікторович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики Одеського державного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Захист відбудеться 28.03.2026 року о 9:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА