Принцип історизму в сучасній юриспруденції

Abstract

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання стосовно використання принципу історизму в сучасній юриспруденції, що полягає у визначенні його ролі, значення та прикладного потенціалу в умовах розвитку сучасної правової системи України. Аргументовано, що дослідження принципу історизму в сучасній юриспруденції має починатися з фундаментального аналізу її теоретико- методологічних основ. Принцип історизму виступає універсальним підходом до осмислення права, дозволяючи досліджувати його як багатовимірне явище, що формується і функціонує під впливом історичних процесів. У цьому контексті особливу увагу приділено концептуальному значенню зв’язку між історичним контекстом та нормативним змістом права. Підкреслено, що саме аналіз минулих правових моделей, принципів та норм дозволяє створити більш гармонійну і гнучку правову систему, яка відображає реальні потреби суспільства та враховує історичну спадковість. Принцип історизму, у свою чергу, виступає механізмом, що об’єднує ці аспекти в єдину концептуальну цілісність. Акцентовано увагу на необхідності дослідження принципу історизму через аналіз соціокультурних і політичних чинників, що впливають на розвиток правових систем. Право формується не ізольовано, а як результат складної взаємодії різноманітних соціальних, економічних, культурних і політичних процесів. Ця взаємодія визначає специфіку правових норм і принципів на кожному етапі історичного розвитку. Зокрема, принцип історизму дозволяє зрозуміти, яким чином соціокультурний контекст впливає на правосвідомість і сприйняття права, що є ключовим для оцінки ефективності правових реформ та їх відповідності суспільним очікуванням. У сучасному праворозумінні принцип історизму тісно пов’язаний із процесами децентралізації, адже обидва явища базуються на визнанні історичної та культурної багатоманітності правових форм, а також на необхідності адаптації правового регулювання до локальних соціальних контекстів. Обґрунтовано, що використання принципу історизму в сучасній юриспруденції сприяє формуванню інтегрованого підходу до аналізу правових систем, який поєднує різні методологічні підходи. Цей принцип у цьому контексті виступає як методологічний міст між традицією і сучасністю, дозволяючи аналізувати право в його еволюційному континуумі. Важливо зазначити, що принцип історизму відкриває можливості для перегляду стереотипів і застарілих концепцій, що може сприяти формуванню інноваційних рішень у сфері правового регулювання. Це забезпечує можливість інтегрування сучасних ідей у правові системи з урахуванням їх історичної специфіки. Акцентовано увагу на тому, що принцип історизму має не лише теоретичне, але й практичне значення. Використання цього принципу в процесі правотворення дозволяє враховувати історичний досвід, що є важливим для побудови дієвих і легітимних правових механізмів. Принцип історизму сприяє розробці норм, які базуються на об’єктивному аналізі минулих помилок і досягнень, що, у свою чергу, забезпечує їх стійкість та ефективність. Особливе значення має здатність цього принципу сприяти гармонізації нормативних систем, забезпечуючи їхню відповідність як внутрішнім, так і зовнішнім соціальним умовам. Підкреслено, що важливою складовою принципу історизму є його здатність інтегрувати різні концепції права в єдину систему знань, яка враховує як минуле, так і сучасність правової науки. У цьому аспекті він виступає інструментом, що дозволяє виявити взаємозв’язки між правовими нормами, принципами та цінностями. Завдяки цьому підходу створюється основа для більш глибокого розуміння того, як право може реагувати на виклики часу, залишаючись водночас узгодженим із загальними соціальними цінностями та очікуваннями. Принцип також сприяє усвідомленню необхідності балансу між збереженням традиційних основ і впровадженням нових ідей у правову систему. Наголошено, що принцип історизму відіграє важливу роль у формуванні правової свідомості суспільства. Осмислення історичного контексту дозволяє підвищити рівень довіри до правових інститутів, адже правові норми сприймаються як частина ширшого соціального порядку. У роботі аргументовано, що цей принцип є ключовим інструментом для забезпечення гармонійного співіснування традиційних і сучасних елементів права, що підвищує його легітимність та ефективність. Правова свідомість, сформована на основі історичного розуміння права, є основою стабільності та поступу суспільства. Запропоновано теоретичну концепцію, яка розглядає принцип історизму як базовий методологічний інструмент дослідження еволюції правових систем. Ця концепція враховує багатофакторність впливу історичних, соціальних та культурних чинників на розвиток права. Завдяки цьому принципу можливе створення моделі правової системи, яка є більш адаптивною до змін і одночасно зберігає свою ідентичність. Він забезпечує контекстуальність досліджень, що сприяє розумінню особливостей правового регулювання у різні історичні періоди та в різних соціокультурних середовищах. Акцентовано увагу на тому, що принцип історизму має значення для формування правових систем, здатних ефективно функціонувати у динамічних умовах сучасності. Зокрема, підкреслено, що принцип історизму дозволяє виявити найбільш ефективні моделі правового регулювання, які були апробовані у різних історичних контекстах. Це, у свою чергу, сприяє підвищенню рівня легітимності правових систем і довіри до них з боку суспільства. Особлива увага приділена аналізу того, як історичний досвід сприяє подоланню кризових явищ у правовій системі, забезпечуючи її стійкість та адаптивність до нових викликів. Принцип історизму забезпечує можливість глибокого осмислення принципів правової справедливості. Історичний аналіз дозволяє виявити, як концепція справедливості трансформувалася у різних правових системах, і як вона впливає на сучасні підходи до права. Справедливість, будучи центральною категорією права, часто перебуває у центрі дискусій, і він надає інструменти для розуміння її еволюції та актуальності в різні історичні періоди. Додатково, цей принцип сприяє виявленню впливу культурних традицій на формування правових систем. Культура є одним з головних факторів, що визначають характер і напрямок розвитку права. Аналіз цього взаємозв’язку допомагає зрозуміти, чому певні правові інститути або норми виникають у конкретних суспільствах і як вони адаптуються до нових реалій. Особливе значення він має у питаннях кодифікації права. Принцип історизму дозволяє врахувати, як попередні спроби кодифікації впливали на правову систему та які уроки можна використати для сучасного правотворення. Цей аспект є важливим для забезпечення послідовності та системності законодавства. Значущість принципу історизму також виявляється у розумінні процесу рецепції права. Він дає змогу простежити, як правові концепти однієї системи переносяться до іншої, адаптуючись до нових соціокультурних умов. Це дозволяє уникнути механічного перенесення норм без врахування специфіки суспільства, що їх приймає. Нарешті, принцип відкриває нові перспективи для осмислення ролі права у формуванні національної ідентичності. Право, будучи відображенням суспільних цінностей, відіграє важливу роль у формуванні національного самосприйняття. Історичний аналіз цього аспекту дозволяє краще зрозуміти, як правові системи сприяють збереженню культурної спадщини і водночас відповідають сучасним викликам. Обґрунтовано, що принцип історизму відіграє ключову роль у розвитку правової науки, забезпечуючи її методологічну цілісність та міждисциплінарний характер. Визначено, що цей принцип дозволяє подолати обмеження, пов’язані з вузькоформалізованими підходами до права, і сприяє формуванню нових методологічних стратегій, які враховують динамічний характер правової реальності. Історизм, як методологічний принцип, забезпечує не лише глибину досліджень, але й їхню актуальність, що є надзвичайно важливим у контексті сучасних трансформацій правових систем. Принцип історизму є не лише методологічним інструментом, але й концептуальною основою для аналізу та розвитку правових систем. Його значення полягає у здатності інтегрувати історичний досвід, сучасні потреби та перспективи майбутнього розвитку, забезпечуючи цілісне розуміння права у його еволюційному вимірі.

Склад разової ради:

Голова ради – Мельничук Ольга Степанівна, д.ю.н., професор, професор кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Рязанов Михайло Юрійович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія»; Дудник Руслана Миколаївна, к.ю.н., доцент кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Матвєєва Лілія Георгіївна, д.ю.н., професор, професор кафедри загальноправових дисциплін Одеського державного університету внутрішніх справ; Атаманова Наталя Віталіївна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри державно-правових дисциплін Міжнародного гуманітарного університету.

Захист відбудеться 14 лютого 2026 року об 11:00 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань Вченої ради (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА