Документування юридичних фактів державними та приватними виконавцями

Abstract

Дисертаційне дослідження присвячене визначенню підстав та порядку документування державними та приватними виконавцями юридичних фактів в процесі примусового виконання рішень, а також поза виконавчим провадженням. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням, присвяченим аналізу процедури документування державними та приватними виконавцями юридичних фактів, що здійснюється як в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів та посадових осіб, так і поза виконавчим провадженням, проведеним на замовлення фізичних чи юридичних осіб або за дорученням суду. У дисертації вперше сформульовано визначення поняття «документування юридичних фактів державними та приватними виконавцями»; запропоновано поділяти документування юридичних фактів державними та приватними виконавцями на те, що здійснюється у виконавчому провадженні, та те, що здійснюється поза виконавчим провадженням; окреслено коло юридичних фактів, що підлягають документуванню державними та приватними виконавцями у виконавчому провадженні, здійснено їх поділ на чотири основні групи: виконавчі дії (рішення) державних та приватних виконавців, процесуальні дії сторін виконавчого провадження, дії (бездіяльність) сторін виконавчого провадження щодо реалізації приписів рішення, яке підлягає примусовому виконанню, інші обставини, що мають юридичне значення для виконавчого провадження, тобто впливають на виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків їх учасників, а також на розвиток виконавчого провадження в цілому; стверджується, що в процесі здійснення примусового виконання рішень державні та приватні виконавці повинні документувати загальні та спеціальні юридичні факти. При цьому розкрито, що саме необхідно розуміти під загальними та спеціальними юридичними фактами в контексті їх документування виконавцями; обґрунтовано необхідність закріплення в українському законодавстві правових норм, що наділяють державних та приватних виконавців повноваженнями здійснювати документування юридичних фактів поза виконавчим провадженням за зверненням фізичних чи юридичних осіб або за дорученням суду; сформульовано пропозицію щодо внесення до процесуальних кодексів правових норм, які надають суду право направляти державним чи приватним виконавцям судові доручення щодо документування обставин справи з метою подальшого використання отриманих матеріалів як доказів у цивільному, господарському або адміністративному судочинстві, а також оплати, забезпечення та розподілу пов’язаних з цим судових витрат. Удосконалено класифікацію юридичних документів, побудовану за критерієм змісту юридичних документів, зумовленого метою їх складення, і перелік умов, за яких можливе здійснення документування фактичних обставин державним чи приватним виконавцем поза виконавчим провадженням. Набули подальшого розвитку теза про те, що розвиток цифровізації виконавчого провадження спрощує порядок звернення судового рішення до примусового виконання, чим сприяє забезпеченню доступності правосуддя в широкому сенсі, а також твердження про необхідність вдосконалення законодавчого регулювання порядку документування державними та приватними виконавцями юридичних фактів у процесі накладення тимчасових заборон на боржника, особливо при їх зверненні з поданням до суду про встановлення тимчасового обмеження на виїзд боржника за межі України в порядку цивільного судочинства та господарського судочинства. Зроблено висновки, що документування юридичних фактів має ґрунтуватись на принципах законності, своєчасності, точності й повноти, системності й логічності, конфіденційності. Визначено, що значення документування юридичних фактів державними та приватними виконавцями полягає в тому, що воно дає можливість: отримати офіційне підтвердження існування певного юридичного факту в конкретний момент часу; юридично оформити дії уповноваженої особи, перетворивши дію людини на юридичний акт, який спричиняє конкретні, передбачені законом правові наслідки; ухвалити на підставі встановленого юридичного факту певне рішення, що втілює у життя правові наслідки, які спричиняє цей юридичний факт; здійснювати належний контроль за вчиненням юридичних дій, що були задокументовані. Залежно від суб’єкта, який їх здійснює, було здійснено поділ процедури документування юридичних фактів на дві групи: позасудові та судові. Позасудове документування юридичних фактів може бути офіційним та неофіційним. Офіційне документування юридичних фактів здійснюється уповноваженими на це посадовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, співробітниками юридичних осіб, що надають публічні послуги, або представниками вільних професій. Неофіційне документування юридичних фактів здійснюється приватними особами у випадках, коли вони уповноважені на це нормами закону чи умовами договору. Офіційне документування, як правило, здійснюється шляхом оформлення документа встановленого зразка, тоді як неофіційне документування часто допускається у довільній формі. Документування юридичних фактів державними та приватними виконавцями є несудовим офіційним документуванням. Наголошується на тому, що цифровізація процесу документування у виконавчому провадженні, поступове впровадження та розширення електронних інструментів взаємодії державним та приватних виконавців зі сторонами виконавчого провадження та іншими суб’єктами слугує спрощенню порядку звернення судового рішення до примусового виконання, оптимізації вчинення виконавчих дій та підвищенню ефективності виконання рішень, чим сприяє дотриманню принципу доступності правосуддя у його широкому розумінні. Вказане грунтується на концепції виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу, а отже доступ до правосуддя, що включає цивільний процес, господарський процес та адміністративне судочинство означає і доступ до примусового виконання судових рішень. Зазначається, що у процесі здійснення примусового виконання рішень державні та приватні виконавці повинні документувати загальні та спеціальні юридичні факти. До загальних юридичних фактів належать виконавчі дії та інші юридично значимі дії чи обставини, які відбуваються (або можуть відбутись) у кожного виконавчому провадженні згідно загальних правил виконавчого процесу. До спеціальних юридичних фактів слід віднести виконавчі дії та інші юридично значимі дії чи обставини, які властиві лише для окремих категорій справ виконавчого провадження. Встановлено, що крім документування правомірних дій в процесі виконавчого провадження часом має місце документування правопорушень, вчинених боржником (як правило, йдеться про ухилення боржника від виконання рішення), що може бути здійснене державним чи приватним виконавцем з метою притягнення боржника до передбаченої законом юридичної відповідальності та/або накладення на боржника певних, встановлених законом обмежень для спонукання його до належного виконання приписів рішення, що підлягає примусовому виконанню. При цьому, законодавче регулювання порядку документування державними та приватними виконавцями юридичних фактів виконавцями в процесі накладення тимчасових заборон на боржника, особливо при їх зверненні з поданням до суду про встановлення тимчасового обмеження на виїзд боржника за межі України, потребує вдосконалення. Зокрема, на законодавчому рівні варто окреслити порядок документального оформлення виконавцем фактів ухилення боржника від виконання своїх зобов’язань, встановлених рішенням. Запропоновано наділити українських державних та приватних виконавців повноваженнями, аналогічними до тих, що існують у виконавців у деяких країнах Європи (наприклад, Франція, Бельгія, Польща, Литва, Молдова), де існує усталена практика документування виконавцями різного роду юридичних фактів поза виконавчим провадженням шляхом складення актів про констатацію фактів, що є доволі ефективним засобом реалізації та захисту фізичними та юридичними особами своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Для констатації юридичних фактів виконавцями властива низка спільних рис, що характерні практично для всіх названих країн: виконавці наділені повноваженнями складати акти про констатацію фактів не лише за дорученням суду, а й на замовлення фізичних та юридичних осіб; акти про констатацію фактів, складені виконавцями, мають високий ступінь достовірності, а отже підвищену доказову силу; під час складання актів про констатацію фактів на замовлення фізичної чи юридичної особи виконавець має рівно стільки прав, скільки й сам замовник, а отже він не вправі без дозволу третіх осіб здійснювати втручання в їх життя та застосовувати до них заходи примусу; складаючи акт про констатацію фактів, виконавець лише фіксує фактичні обставини, як він їх особисто сприймає на конкретний момент часу, не роблячи власних висновків та не надаючи жодних власних оцінок таким обставинам; акт про констатацію фактів супроводжується фотознімками, а у деяких випадках ‒ аудіо- чи відеозаписами, однак обов’язково повинен містити словесний опис фактичних обставин. Хоча акти про констатацію фактів, зазвичай, складаються виконавцями для їх подальшого використання як доказів у суді, відмічається позитивний вплив таких документів на можливість позасудового врегулювання спору. Стверджується, що надання державним та приватним виконавцям повноважень здійснювати документування юридичних фактів поза виконавчим провадженням шляхом складання актів про констатацію фактів не лише полегшить у багатьох випадках сторонам юридичного спору збір доказового матеріалу для суду, а й створить дієвий механізм формування судових доказів, що мають високий ступінь достовірності, та сприятиме розвантаженню судів від незручних процедур, таких як огляд доказів за їх місцезнаходженням, а інших органів та організацій ‒ від необхідності документування юридичних фактів, а також формуватиме підґрунтя для мирного, позасудового врегулювання спорів. При цьому не варто наділяти акт про констатацію фактів державного чи приватного виконавця якоюсь особливою доказовою силою порівняно з іншими засобами доказування. Він не повинен мати для суду заздалегідь встановленої сили та має оцінюватися судом на рівні з іншими доказами у справі. Окреслено перелік умов, за наявності яких виконавець повинен бути наділений повноваженнями здійснювати документування юридичних фактів шляхом оформлення акту про констатацію фактів: даний факт має юридичне значення для заявника, особи, інтереси якої представляє заявник, або для вирішення справи судом; цей факт можна спостерігати за допомогою органів чуття (зору, слуху, нюху чи дотику), при цьому виконавець не вправі надавати цим фактам власної правової чи іншої оцінки; документування юридичних фактів може здійснюється у загальнодоступному місці або місці, до якого має доступ особа, за дорученням якої виконавець здійснює оформлення акту про констатацію фактів, та з дозволу осіб, які вправі заборонити перебування виконавця на відповідній території (приміщенні); нормами закону не передбачено спеціального порядку засвідчення даного факту; документування юридичних фактів шляхом оформлення акту про констатацію фактів може здійснюватися на підставі договору з заінтересованою особою або за дорученням суду.

Склад разової ради:

Голова ради – Волкова Наталія Василівна, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Голубєва Неллі Юріївна, д.ю.н., професор, завідувачка кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Бут Ілля Олександрович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Фурса Світлана Ярославівна, д.ю.н., професор, професор кафедри міжнародного та приватного права Київського університету права Національної академії наук України; Татулич Ірина Юріївна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри процесуального права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Захист відбудеться 04 лютого 2026 року о 10:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА