Порядок залучення та відмови від захисника у кримінальному провадженні

Abstract

Дисертація є першим у науці кримінального процесуального права спеціальним комплексним дослідженням порядку залучення та відмови від захисника у кримінальному провадженні. Визначено, що завдання суб’єкта кримінального провадження – це визначені кримінальним процесуальним законодавством коло обов’язкових дій, що мають здійснюватися суб’єктом кримінального провадження на певному етапі окремої стадії кримінального провадження, зважаючи на кримінальні процесуальні повноваження або права та обов’язки суб’єкта, в контексті кримінальної процесуальної функції, яку він реалізує для досягнення загальних завдань кримінального провадження. Аргументовано, що завдання суб’єкта кримінального провадження залежать від покладеної на нього кримінальної процесуальної функції, яка реалізується в межах загальних завдань кримінального провадження. Первинність завдань кримінального провадження у контексті їх взаємодії з функціями кримінального провадження визначається не лише під час встановлення змісту поняття кримінальної процесуальної функції, а й при оцінці їх взаємозв’язку. Завдання якісно відрізняються від обов’язків своєю загальністю, відсутністю чіткого нормативного регламентування, вищим рівнем дискреції та здебільшого відсутністю юридичної відповідальності за їх невиконання. Виділено наступні ознаки завдань, що ставляться перед субʼєктами кримінального провадження: 1) вони перебувають в межах загальних завдань кримінального провадження; 2) є похідними від функції кримінального провадження, які реалізує відповідний суб’єкт; 3) мають реалізовуватися в межах наявних кримінальних процесуальних прав або повноважень. Сформоване авторське визначення «кримінальна процесуальна функція захисту» як процесуальна діяльність захисника, підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого, законного представника підозрюваного, засудженого щодо з’ясування або сприяння у з’ясуванні та доведенні обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення або іншим чином покращують процесуальне становище або скасовують процесуальні заходи примусу, що були застосовані до особи, якій висунута підозра чи обвинувачення. Виділено на наступні процесуальні завдання захисника у кримінальному провадженні: ознайомлювати та роз’яснювати підозрюваному чи обвинуваченому його права, свободи, законні інтереси, обов’язки та можливу відповідальність; формувати позицію захисту, ознайомлювати з нею підозрюваного чи обвинуваченого та отримувати його згоду щодо обраного способу захисту; сприяти дотриманню прав, свобод і законних інтересів осіб, яких він захищає, під час їх участі у процесуальних діях; з’ясовувати або сприяти з’ясуванню обставин, які пом’якшують обвинувачення, з урахуванням невичерпного переліку, передбаченого ст. 66 КК України; з’ясовувати або сприяти з’ясуванню обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення; з’ясовувати або сприяти з’ясуванню обставин, які виключають кримінальну відповідальність підозрюваного чи обвинуваченого. Встановлено, що у межах функції захисту захисник реалізує окремий її напрям – сприяння дотриманню кримінального процесуального законодавства уповноваженими особами. Зазначений напрям зумовлюється наявністю таких процесуальних прав захисника: заявляти відводи; подавати скарги на рішення, дії чи бездіяльність уповноважених осіб; подавати апеляційні та касаційні скарги; безпосередньо брати участь у проведенні процесуальних дій; ініціювати проведення експертиз. Такий напрям процесуальної діяльності пов’язаний із забезпеченням належної правової процедури та дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства щодо діяльності уповноважених суб’єктів. Аргументовано, що в чинному КПК України доцільно передбачити додаткові вимоги до захисників, які залучаються у кримінальних провадженнях. Так, до захисників, які призначаються для здійснення захисту, мають ставитись додаткові вимоги щодо оцінки їх кваліфікації. Вважаємо, що здійснювати захист за дорученням у кримінальному провадженні може лише адвокат, який має стаж роботи не менше 3 років. Цього має бути достатньо, щоб забезпечити якісну підготовку адвокатів до участі у кримінальних провадженнях. В той же час така пропозиція фактично унеможливлює будь-яку участь захисника в кримінальному провадженні, що фактично і позбавляє його можливості отримувати необхідній досвід. Задля забезпечення розумного балансу така вимога повинна поширюватись лише на провадження по тяжким та особливо тяжким кримінальним правопорушенням. Визначено, що до міжнародних вимог участі захисника у кримінальному провадженні відносяться: вимоги до статусу захисника, рівня його компетентності, знань або досвіду; право особи самостійно та вільно обрати собі захисника; гарантована можливість вільно спілкуватися із захисником і мати необхідний для цього час; темпоральні вимоги щодо залучення захисника; визначені випадки надання захисниками безоплатної правничої допомоги; обов’язок компетентних державних органів забезпечити можливість надання такої допомоги; випадки обов’язкової участі захисника у кримінальному провадженні; заборону обмеження процесуальної діяльності захисника, у тому числі у зв’язку з наявністю кримінального провадження щодо нього. Встановлено, що стандарти в кримінальній процесуальній діяльності – це закріплена в міжнародних документах, рішеннях міжнародних судів сукупність критеріїв, правил або вимог з окремих питань кримінального процесуального законодавства, що покликана забезпечити пропорційність між реалізацією кримінальних процесуальних повноважень і дотриманням мінімального закріпленого обсягу прав людини, з урахуванням цивілізаційного розвитку суспільства. Обґрунтовано, що під стандартами ЄСПЛ участі захисника у кримінальному провадженні розуміють закріплену у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці ЄСПЛ сукупність критеріїв, правил і вимог щодо участі захисника у кримінальному провадженні, покликаних забезпечити пропорційність між реалізацією кримінальних процесуальних повноважень держави та дотриманням мінімально гарантованого обсягу прав людини, реалізацію права особи на захист і досягнення справедливого судового розгляду. До таких стандартів відносяться стандарт належного професійного рівня захисника, стандарт вільного вибору захисника, стандарт доступності послуг захисника, стандарт обґрунтованої відмови від захисника, стандарт сприяння організації захисту з боку захисника. Констатовано, що захисник у кримінальному провадженні може бути залучений з моменту повідомлення особі про підозру або затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. З огляду на таку підставу набуття статусу підозрюваного як затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, а також з урахуванням відмінностей у процесуальних правах затриманого і підозрюваного та особливостей порядку набуття статусу підозрюваного у разі затримання особи й письмового повідомлення про підозру, доцільно виокремити самостійного учасника кримінального провадження – особу, затриману за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Також у зв’язку з цим пропонується виключити із переліку підстав набуття статусу підозрюваного затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Визначено, що серед підстав залучення захисника стороною обвинувачення, слідчим суддею або судом доцільно виділити наступні: незалучення захисника підозрюваним чи обвинуваченим у випадках, коли його участь є обов’язковою; заявлення підозрюваним чи обвинуваченим клопотання про неможливість самостійно залучити захисника через відсутність коштів або з інших об’єктивних причин; необхідність участі захисника, зумовлена обставинами кримінального провадження, якщо підозрюваний чи обвинувачений самостійно його не залучив. Окремо слід виокремити тимчасове залучення захисника стороною обвинувачення для проведення окремої процесуальної дії. Доведено існування презумпції довіри до заяви особи про скрутне матеріальне становище як підстави залучення захисника за кошти державного бюджету, адже будь-які перевірки та потенційні відмови у залученні захисника з цієї причини можуть істотно порушити права особи на захист. Встановлено, що наявна практика залучення захисників судом для засуджених, які відбувають покарання, пов’язані з ізоляцією. Серед мотивів такого залучення судами наводяться 1) засудження особи за особливо тяжкий злочин; 2) наявність захворювання, яке перешкоджає повноцінній участі у кримінальному провадженні; 3) неналежне оформлення засудженим апеляційної скарги; 4) відсутність у засудженого необхідного рівня правової підготовки. Констатовано, що договір із захисником має право укласти не лише особа, щодо якої здійснюється захист, а й інші особи. До таких осіб належать 1) ті, хто діють в інтересах підозрюваного чи обвинуваченого; 2) ті, хто діють за його клопотанням; 3) ті, що діють з наступною згодою підозрюваного чи обвинуваченого після укладення договору із захисником. Їх діяльність пов’язана з наданням допомоги особам, які через певні обставини не можуть самостійно реалізувати право на залучення захисника. До таких обставин можуть належати вік, обмежена дієздатність, стан здоров’я, фізична відсутність особи, обмеження свободи пересування або інші перешкоди у самостійному здійсненні своїх прав. Обґрунтовано, що огляду на можливі когнітивно-інтелектуальні особливості осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, рішення про відмову від захисника або про відмову від наявного захисника та залучення іншого має прийматися законним представником особи – за ініціативою особи, щодо якої здійснюється захист або з власної ініціативи законного представника. З метою мінімізації ризиків недобросовісного впливу законних представників на реалізацію права на захист доцільно передбачити можливість уповноважених органів оцінювати мотиви та причини заявленого клопотання про відмову від захисника або його заміну новим захисником (що змістовно охоплює відмову від поточного захисника) та ухвалювати щодо такого клопотання обґрунтоване рішення. Визначено, що відмова від захисника характеризується такими процесуальними особливостями: реалізується внаслідок вільного волевиявлення особи, яку захищають; кримінальне процесуальне законодавство, а також практика ЄСПЛ передбачають процедуру перевірки реальності, усвідомленості, зваженості рішення, розуміння його наслідків та відсутності примусу щодо особи, яка відмовляється від захисника; спрямована на припинення здійснення захисту конкретним захисником у відповідному кримінальному провадженні; відсутні клопотання або активні дії особи щодо залучення іншого захисника на заміну тому, від якого відмовилися; кримінальне процесуальне законодавство не містить вичерпного переліку підстав для відмови від захисника (на відміну від захисника, який має право відмовитися від виконання своїх обов’язків у визначених випадках); не допускається у випадках обов’язкової участі захисника у кримінальному провадженні, крім випадків обґрунтованої відмови від захисника, який через певні обставини повною мірою не реалізує функцію захисту.

Склад разової ради:

Голова ради – Аркуша Лариса Ігорівна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри криміналістики, судових експертиз та поліграфології Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Гуртієва Людмила Миколаївна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Сидорчук Владислав Васильович, PhD в галузі права, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Кікінчук Василь Васильович, д.ю.н., доцент, директор навчально-наукового інституту № 2 (підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції Національної поліції України) Харківського національного університету внутрішніх справ; Марченко Олена Анатоліївна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики Одеського державного університету внутрішніх справ.

Захист відбудеться 06 червня 2026 року о 12:00, за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА