Адміністративно-правові основи стимулювання використання альтернативних джерел енергії у морській галузі

Abstract

Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, присвяченим формуванню нової науково обґрунтованої концепції адміністративно-правового забезпечення стимулювання використання альтернативних джерел енергії у морській галузі з метою створення теоретичного базису для оновлення українського законодавства та практики його застосування.

У дисертації уперше: охарактеризовано сучасну систему управління пом’якшенням наслідків зміни клімату у мореплавстві з урахуванням екосистемного підходу та концепту сталого розвитку; визначено стан впровадження у сучасному публічному адмініструванні мореплавства «правила сірки 2020»; систематизовано правові інструменти та кращі практики сприяння використанню альтернативних джерел енергії як ефективного засобу підвищення рівня енергоефективності суден, скорочення викидів парникових газів, запровадження дружніх до навколишнього природного середовища технологій у мореплавстві та портовій діяльності; проаналізовано особливості засобів публічного адміністрування мореплавства у районах контролю викидів та стимулювання виконання правил, передбачених Додатком VI до МАРПОЛ щодо контролю викидів; визначено характерні риси реляційної взаємодії суб’єктів публічного адміністрування скорочення викидів парникових газів у судноплавстві; відзначено конкуруючий, але не конфліктний характер європейського рівня публічного адміністрування протидії забрудненню повітря з морських суден з глобальним, що забезпечується ІМО; охарактеризовано особливості імплементації Додатку VI до МАРПОЛ у законодавство України; означено роль морських портів у декарбонізації морської та портової діяльності; визначено адміністративно-правові способи стимулювання використання альтернативних та відновлювальних джерел енергії у морській галузі.

Під час опрацювання проблематики дослідження було удосконалено: концепцію забезпечення екосистемного підходу до публічного адміністрування морської та портової діяльності; наукові підходи до формування і застосування правових та організаційних інструментів для попередження зміни клімату. Набули подальшого розвитку: погляди на особливості форм та методів публічного адміністрування в оновленій концепції адміністративного права України; наукові положення про правове та організаційне забезпечення впровадження екологічних енергозберігаючих технологій у судноплавство та портову діяльність; ідеї про впровадження глобальної системи торгівлі квотами на викиди забруднюючих речовин у повітря. Було запропоновано низку змін до діючого законодавства України про альтернативну енергетику, можливості оновлення міжнародних стандартів публічного адміністрування протидії викидам парникових газів від судноплавства в атмосферу, а також шляхи удосконалення політики стимулювання впровадження низьковуглецевих чи відновлювальних видів палива у мореплавстві і напрями оптимізації адміністрування роботи морського та портового сектору з метою зменшення антропогенного навантаження на довкілля.

У роботі було відзначено, що базовими міжнародно-правовими актами щодо зміни клімату та зменшення забруднення навколишнього середовища сформовано фундамент для відповідних заходів у правовому регулюванні діяльності у морських просторах, що здійснюються під егідою ІМО з метою зменшення негативного впливу судноплавства на атмосферне повітря та, як наслідок, уповільнення парникового ефекту і зміни клімату. Діяльність ІМО у забезпеченні та спрямуванні міжнародної співпраці та обміну енергоефективними технологіями є активною, спрямованою на створення спеціалізованих проєктів для підвищення рівня обізнаності суб’єктів світового мореплавства про шляхи та можливості переходу на дружні до природи технології через декарбонізацію морської галузі. Правові інструменти ІМО щодо попередження зміни клімату спрямовані на вироблення механізмів скорочення викидів таких парникових газів, як СО2, SOх, NOx та летючих органічних сполук, а також на підвищення рівня енергоефективності суден, що охоплює впровадження правил енергоефективності та сприяння міжнародній співпраці у напрямку використання альтернативних видів палива.

У рамках забезпечення стратегічних заходів щодо скорочення викидів парникових газів під егідою ІМО розроблено та впроваджено наступні адміністративні інструменти: система збирання даних, сертифікація щодо NOx, встановлення межі викидів сірки, надання особливого статусу вразливим районам, де застосовуються більш жорсткі правила щодо викидів сірки та інші супутні заходи. Також затверджені Дорожня карта та Первісна стратегія ІМО щодо скорочення викидів парникових газів з суден, спрямована на поступову ліквідацію викидів парникових газів на 70% до 2050 р.

Виокремлено основні імперативні та диспозитивні норми стимулювання впровадження альтернативних джерел енергії для досягнення необхідного рівня викидів, як в районах контролю викидів, так і поза їх межами. Означено основні аспекти та характер реляційної взаємодії між ІМО та ООН з відзначенням ролі ООН у процесі попередження забруднення повітря та запобігання глобального потепління. Охарактеризовано особливості та основні елементи Стратегії ЄС щодо скорочення антропогенного впливу внаслідок морської діяльності. Проаналізовано особливості реляційної взаємодії між ІМО та ЄС та виявлено її конкуруючий, але не конфліктний характер. ЄС є політичним лідером у впровадженні скорочувальних заходів для попередження зміни клімату та ставить перед собою більш амбітні цілі, ніж ІМО, підтвердженням цього є включення морського сектору ЄС до систему торгівлі квотами, що є досить ефективним засобом не лише у напрямку скорочення викидів парникових газів з суден, а й стимулом для судновласників. Актуалізовано важливість запровадження глобальної системи торгівлі квотами для морської декарбонізації та спрямування на це основних зусиль на глобальному рівні за підтримки ІМО за прикладом ЄС.

Охарактеризовано рівень імплементації деяких положень Додатку VI до МАРПОЛ у законодавство України та відзначено, що українське законодавство значно відстає від міжнародних стандартів у напрямку скорочення викидів парникових газів та щодо впровадження енергоефективних рішень у морській галузі. Підкреслено відсутність правової регламентації відповідальності постачальників суднового палива за недодержання національних та міжнародних стандартів щодо його якості. Запропоновано впровадження низки правил, що не потребують значних фінансових витрат, однак слугуватимуть поступовій адаптації норм національного законодавства до міжнародних стандартів.

Акцентовано увагу на ролі морських портів у процесі зменшення викидів парникових газів та впровадження альтернативних джерел енергії шляхом аналізу схем стимулювання на регіональному та галузевому рівнях. Незважаючи на значний успішний міжнародний досвід впровадження ефективних механізмів реалізації декарбонізації морської галузі, сучасне українське законодавство, технічний стан портів та суден в Україні є екологічно незадовільними через значну застарілість та необхідність реновації.

Відзначено, що кращі практики регіональних механізмів стимулювання до скорочення викидів парникових газів з суден та щодо підвищення рівня їх енергоефективності потенційно можуть бути адаптовані для України, однак для їх впровадження необхідно гармонізувати норми національного законодавства з міжнародними стандартами ІМО, першочерговими з яких є запровадження стандартів ліміту викидів сірки з суден, проведення моніторингу викидів, впровадження правил EEDI та SEEMP, Сертифікатів енергоефективності суден, а також повноцінна імплементація Додатку VI до МАРПОЛ у національне законодавство як першого етапу на шляху до сталого транспорту. Такі кроки слугуватимуть залученню приватних та міжнародних інвестицій, які, у свою чергу, будуть сприяти реалізації зазначених схем стимулювання для морської галузі. Ці адаптивні аспекти мають реалізуватися у симбіотичному балансі усіх елементів, що стане запорукою успішної реалізації загальної мети щодо скорочення антропогенного навантаження у районах портів та підвищенню конкурентоспроможності України на міжнародному рівні.

До основних адміністративно-правових способів стимулювання використання альтернативних та відновлювальних джерел енергії у морській галузі зараховано: 1) розробку усеохопної правової бази як на міжнародному, так і на національному рівнях, що буде визначати базові засади стимулювання використання альтернативних та відновлювальних джерел енергії як основного засобу реалізації цих засад, які передбачатимуть державне субсидування, податкові пільги, гранти, безвідсоткові кредити тощо; 2) створення програм з дослідження та розробок механізмів, що направлені на підвищення рівня ефективності та надійності альтернативних та відновлювальних джерел енергії для морської галузі; 3) заохочення розвитку інфраструктури для альтернативних та відновлювальних джерел енергії: зарядних станцій для електричних суден, заправних станцій для заправки воднем, аміаком чи біопаливом, а також впровадження морських вітряних електростанцій у портову інфраструктуру для забезпечення потреб портів; 4) фінансування приватного сектору з метою стимулювання розробки та використання максимально екологічних рішень у морську галузь (тендери, державні програми тощо); 5) просування використання альтернативних джерел енергії шляхом проведення компаній, спрямованих на просвітницьку діяльність суспільства та ініціативи щодо підвищення обізнаності населення.