Нереабілітуючі підстави для закриття кримінального провадження при розслідуванні податкових кримінальних правопорушень

Abstract

Дисертація є першим в науці кримінального процесуального права комплексним дослідженням специфіки закриття кримінальних проваджень за нереабілітуючих підстав при розслідуванні податкових кримінальних правопорушень. Було встановлено, що податкові кримінальні правопорушення не можуть обмежуватись лише тими складами, які передбачені в Розділі VII КК України, адже існує тісний зв’язок даної групи з іншими кримінальними правопорушеннями. Однак неправильним буде твердження, що всі податкові кримінальні правопорушення є умовно однорідними, адже неодноразово вчені вказували на необхідності виділення як основного, так і опосередкованого об’єкта кримінального правопорушення. У зв’язку з цим було запропоновано виділяти наступні групи податкових кримінальних правопорушень: 1) прямі податкові кримінальні правопорушення. У результаті вчинення таких дій напряму завдається шкода податковим правовідносинам. До таких правопорушень необхідно відносити злочини, які передбачені ст.ст. 212 та 212-1 КК України; 2) непрямі податкові кримінальні правопорушення. У результаті вчинення таких дій також буде завдаватися шкода податковим правовідносинам, однак ця шкода буде не такою очевидною. Пропонується до цієї групи відносити всі інші кримінальні правопорушення, які передбачені Розділом VII КК України; 3) умовні податкові кримінальні правопорушення. У даному випадку мова ведеться як про економічні кримінальні правопорушення, так і про інші злочини, у результаті вчинення яких може бути завдано шкоди сфері оподаткування. В роботі було зазначено, що підслідність доцільно розглядати як сукупність правил, за допомогою яких визначається орган, що буде здійснювати досудове розслідування. Сама по собі підслідність виступає в якості однієї з умов досудового розслідування, водночас її не можна ототожнювати з ознаками кримінального провадження. Ознаки, які передбачені окремими нормами КПК України, напряму впливають на визначення підслідності, проте саме підслідність визначає перелік цих ознак, які мають бути врахованими уповноваженими учасниками кримінального процесу. Було зроблено висновок, що БЕБ підслідні такі податкові кримінальні правопорушення: - ст. 204 «Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів»; - ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)»; - ст. 212-1 «Ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»; - ст. 219 «Доведення до банкрутства». Зважаючи на аналіз п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, було встановлено, що головна умова, яка буде ставитися до різного роду аналітичних довідок чи інших документів як підстав початку досудового розслідування, – це можливість слідчим, дізнавачем або прокурором зробити висновок про потенційне кримінальне правопорушення. Практика свідчить, що навіть якщо з анонімної заяви можна зробити реальний висновок про потенційне кримінальне правопорушення, то в такому випадку такі відомості можуть бути перевірені, а підставою для початку досудового розслідування буде самостійне виявлення ознак кримінального правопорушення. Це ще раз підтверджує той факт, що аналітичні довідки можуть бути підставою для початку досудового розслідування щодо будь-яких правопорушень, у тому числі і податкових. Запропоновано в кримінальному процесуальному законодавстві уточнити положення щодо того, що документи, які долучаються до заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, можуть бути допустимими (якщо вони відповідають всім іншим критеріям допустимості). У зв’язку з цим пропонується додати новий абзац до ч. 3 ст. 214 КПК України наступного змісту: «Документи, які були надані разом із заявою чи повідомленням про кримінальне правопорушення, можуть бути використані у кримінальному провадженні як докази». Також необхідно додати в ч. 2 ст. 99 КПК України пункт 6 наступного змісту: «матеріали, які були надані разом із заявою чи повідомленням про кримінальне правопорушення в порядку статті 214 цього Кодексу». У такому випадку мінімізується можливість надто вузького тлумачення норм КПК України в частині використання в якості доказів матеріалів, які були отримані разом із заявою чи повідомленням про кримінальне правопорушення. Зазначено, що переважна більшість вчених погоджується з позицією, що закінчення досудового розслідування – це певний складний комплекс дій. Якщо спробувати спроєктувати його на процес прийняття будь-якого кримінального процесуального рішення, то в загальному можна виділити три основні етапи закінчення досудового розслідування: 1) оцінка фактичних обставин кримінального провадження; 2) оцінка нормативного регулювання; 3) прийняття та оформлення процесуального рішення. З урахуванням універсальності цих етапів можна з впевненістю стверджувати, що з таких саме етапів буде складатися і закінчення кримінального провадження незалежно від стадії, на якій буде ухвалюватися відповідне рішення. Головне в даному випадку підкреслити, що хоча закінчення кримінального провадження асоціюється з певним процесуальним рішенням, яке оформлюється у вигляді офіційного документа, власне, оформлення такого документа є кінцевим етапом досить складного процесу, якому передують оцінка всіх обставин та вибір правильного порядку правозастосування. Запропоновано закриття кримінального провадження розглядати як специфічну кримінальну процесуальну діяльність, яка закріплена в окремому процесуальному інституті, відповідно до якої уповноважена посадова особа констатує неможливість продовження кримінального провадження, що припиняє здійснення будь-якої процесуальної діяльності без вирішення кримінально-правового конфлікту та створює відповідні правові та процесуальні наслідки для учасників такого кримінального провадження в залежності від підстав, за якими було ухвалене рішення про закриття кримінального провадження. Було сформульовано перелік характерних ознак закриття кримінального провадження. По-перше, пропонується розглядати закриття кримінального провадження одночасно і як кримінальний процесуальний інститут, і як комплекс процесуальних дій, які вчиняються уповноваженими посадовими особами при ухваленні відповідного рішення. Водночас з урахуванням того факту, що відповідні дії мають вчинятися відповідно до норм кримінального процесуального законодавства, інститут та процесуальна діяльність має розглядатися комплексно. По-друге, будь-яке правове явище (особливо якщо воно стосується припинення кримінальної процесуальної діяльності в тій чи іншій формі) характеризується двома ознаками – причинами та наслідками. Причини закриття кримінального провадження чітко передбачені в КПК України та мають назви «підстави». Підстави закриття кримінального провадження між собою є неоднорідними та навіть можуть мати різні правові наслідки. Водночас об’єднує всі підстави те, що вони констатують неможливість продовження кримінального провадження, що також є визначальною ознакою даного поняття. Це може бути повʼязано з неможливістю зібрання нових доказів, смертю підозрюваного чи обвинуваченого, закінчення строків досудового розслідування тощо. У будь-якому випадку, ухвалюючи рішення про закриття кримінального провадження, уповноважена посадова особа констатує неможливість продовження процесуальної діяльності в силу підстав, які передбачені в ч. 1 та 2 ст. 284 КПК України. Зазначено, що відповідно до принципу презумпції невинуватості, особа є невинуватою доти, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили. До цього особа вважається невинуватою. Учасник кримінального провадження в даному розрізі може перебувати лише у двох статусах – невинуватий (до набрання обвинувальним вироком законної сили) та винуватий (після набрання обвинувальним вироком законної сили). Жодних проміжних статусів учасник кримінального провадження мати не може. У випадку закриття кримінального провадження в будь-якому випадку констатується неможливість винесення обвинувального вироку суду, а тому особа залишається в тому ж статусі, в якому вона була «введена» в процес – у статусі невинуватої особи. З такої точки зору всі підстави закриття кримінального провадження можна було б вважати реабілітуючими, адже вони констатують невинуватість особи шляхом неможливості винесення відносно неї обвинувального вироку. Проте така позиція виглядає занадто спірною та такою, що робить непотрібною дану класифікацію підстав закриття кримінального провадження. Тому можна дійти висновку, що при аналізі реабілітуючих підстав закриття кримінального провадження насамперед має оцінюватись можливість відшкодування шкоди, що чітко передбачено чинним кримінальним процесуальним законодавством, адже в іншому випадку всі підстави можна відносити до реабілітуючих. В роботі зазначається, що на практиці досягнення податкового компромісу розглядається як підстава для звільнення особи від кримінальної відповідальності, у зв’язку з чим і закривається кримінальне провадження. Якщо аналізувати саме Податковий кодекс України, то там досить чітко зазначено, що досягнення компромісу є підставою для звільнення особи від відповідальності. Проєктуючи дане положення на кримінальні процесуальні правовідносини, можна дійти висновку, що в такому випадку особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності. Проте з точки зору нормативного регулювання до такого висновку виникає одразу декілька зауважень. По-перше, можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадку досягнення податкового компромісу передбачена лише податковим законодавством. По-друге, слід звернути увагу на абз. 2 ч. 4 ст. 284 КПК України, де зазначено, що «слідчий, дізнавач приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4-1, 9, 9-1 частини першої цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру». У даному випадку законодавець чітко визначив право самого слідчого закривати кримінальні провадження, в тому числі за умови, якщо буде досягнуто податковий компроміс. Наявність такого положення в КПК України суперечить логіці того, що з даної підстави закрити кримінальне провадження може лише суд та лише шляхом звільнення особи від кримінальної відповідальності. Таким чином, можна зауважити, що існуюча на даний момент практика звільнення особи від кримінальної відповідальності судом за умови досягнення податкового компромісу не відповідає положенням ні кримінального, ні кримінального процесуального законодавства. Відповідно, задля гармонізації нормативного регулювання та практики реалізації положень кримінального процесуального законодавства пропонується: - викласти ч. 5 ст. 212 КК України в наступній редакції: «Особа звільняється від кримінальної відповідальності за вчинення діянь, які передбачені частинами першою – третьою цієї статті, якщо платник податків досяг податкового компромісу відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України». У такий спосіб в КК України буде чітко визначено податковий компроміс як підставу звільнення особи від кримінальної відповідальності; - виключити п. 9 ч. 1 ст. 284 КПК України, а також всі згадки про цей пункт; - виключити п. 3 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також всі згадки про цей пункт. Задля недопущення обмеження права особи на реабілітацію у випадку відмови прокурора в провадженнях, у яких фактична винуватість не може бути доведена, було запропоновано внести зміни до ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та п. 2 ч. 1 ст. 2 викласти в наступній редакції: «2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати або відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення». Ми переконані, що така зміна дозволить набагато краще захистити права зацікавлених учасників кримінального процесу та не дозволить стороні обвинувачення зловживати своїми повноваженнями.

Склад разової ради:

Голова ради – Самойленко Олена Анатоліївна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри криміналістики, детективної та оперативно-розшукової діяльності Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Пожар Вадим Георгійович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедр кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Гуртієва Людмила Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Тетерятник Ганна Костянтинівна, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики Одеського державного університету внутрішніх справ; Костюченко Олена Юріївна, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 11 липня 2025 року о 10:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, авд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА