Забезпечення прав при затриманні окремої категорії осіб

Abstract

Дисертація є першим спеціальним комплексним дослідження теоретичних та практичних аспектів забезпечення прав при затриманні окремої категорії осіб на основі положень КПК України 2012 року. Встановлено стан наукового дослідження інституту затримання у кримінальному провадженні. Виділено п’ять напрямків наукових досліджень проблематики затримання у кримінальному провадження: 1) наукові дослідження, присвячені затриманню як комплексному інституту кримінального провадження; 2) наукові дослідження, присвячені затриманню уповноваженою службовою особою; 3) наукові дослідження, присвячені забезпеченню прав осіб при здійсненні затримання у кримінальному провадженні; 4) наукові дослідження, у яких проблематика затримання розкривається у контексті інституту повідомлення про підозру; 5) наукові дослідження, присвячені затриманню у контексті проблематики здійснення кримінального провадження щодо окремої категорії осіб. На підставі доктринальних джерел, кримінального процесуального законодавства України та окремих країн Європи сформульовано висновок, що затримання особи є короткочасним запобіжним заходом, що полягає у короткочасному позбавленні особи свободи, що застосовується з метою припинення кримінального правопорушення, забезпечення доказів, а також доставлення особи до слідчого судді, суду для вирішення питання про її звільнення або обрання до неї запобіжного заходу. Запропоновано здійснювати класифікацію затримання у кримінальному провадженні за такими критеріями як: 1) залежно від ситуаційних умов здійснення затримання: а) затримання, що здійснюється в умовах очевидності вчинення кримінального правопорушення: законне затримання (ст. 207 КПК України), затримання уповноваженою службовою особою (ст. 208 КПК України), затримання уповноваженою службовою особою особи, яка вчинила кримінальний проступок (ст. 298-2 КПК України), затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 482 КПК України), затримання народного депутата під час вчинення або безпосередньо після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, пов’язаного із застосуванням насильства, або такого, що спричинив загибель людини (ч.2 ст. 482-2 КПК України), затримання особи в порядку ст. 520 КПК України; б) затримання, що здійснюється в умовах неочевидності вчинення кримінального правопорушення: затримання підозрюваного, обвинуваченого щодо якого було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без його участі у розгляді слідчим суддею клопотання за наявності підстав, передбачених ч.6 ст. 193 КПК України (ч.6 ст. 193 КПК України), затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу (ст. 187 КПК України), затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення за межами України (ст. 582 КПК України), затримання особи у разі, якщо виникли обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину в умовах воєнного стану (п.6 ч.1 ст. 615 КПК України); 2) залежно від диференціації кримінальної процесуальної форми: а) затримання, що здійснюється в межах ординарного порядку кримінального провадження; б) затримання, що здійснюється в межах особливого порядку кримінального провадження: затримання уповноваженою службовою особою особи, яка вчинила кримінальний проступок (ст. 298-2 КПК України); затримання судді (ст. 482 КПК України); затримання народного депутата України (ст. 482-2 КПК України); затримання неповнолітнього (ч.2 ст. 492 КПК України), затримання під час здійснення особливого режиму кримінального провадження в умовах воєнного стану ( п.6 ч.1 ст. 615 КПК України); 3) залежно від суб’єкта, щодо якого здійснюється затримання: а) затримання особи, що не має додаткових гарантій правового захисту відповідно до положень КПК України; б) затримання осіб, що мають додаткові гарантії правового захисту відповідно до положень КПК України (затримання неповнолітніх); в) затримання осіб, що володіють кримінальним процесуальним імунітетом відповідно до закону (затримання суддів, затримання народного депутата, затримання Уповноваженого Верховної ради з прав людини). 4) залежно від сфери реалізації затримання: а) затримання, що здійснюється під час здійснення кримінального провадження; б) затримання, що здійснюється під час міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні або співробітництва із Міжнародним кримінальним судом: затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення за межами України (ст. 582 КПК України); затримання осіб, які розшукуються Міжнародним кримінальним судом або стосовно яких надійшло прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу (ст. 628 КПК України). На підставі аналізу міжнародно-правових актів встановлено, що основними міжнародними стандартами забезпечення прав осіб, затриманих за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення є наступні: 1) здійснення затримання виключно на підставах та відповідно до процедури, встановленої законом; 2) право затриманої особи бути негайно поінформованою зрозумілою для неї мовою про підстави її арешту; 3) право затриманої особи негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу; 4) розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження; 5) право бути звільненою з наданням гарантій явки у судове засідання; 6) право затриманої особи ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановить законність затримання і прийме рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним; 7) право на компенсацію шкоди, заподіяної внаслідок незаконного затримання. Детально з’ясовано зміст таких стандартів як здійснення затримання виключно на підставах та відповідно до процедури, встановленої законом, право затриманої особи бути негайно поінформованою зрозумілою для неї мовою про підстави її арешту, право затриманої особи негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу. Запропоновано здійснювати класифікацію осіб, які відповідно до положень Глави 37 КПК України належать до окремої категорії за двома критеріями: 1) характером встановлених у законі гарантій незалежності та невтручання у їх діяльність це: а) особи, які відповідно до закону наділяються кримінальним процесуальним імунітетом: судді, народні депутати, судді Конституційного Суду України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, адвокати, депутати місцевих рад, Голова та заступник голови Національного агентства з питань запобігання корупції; б) особи, чия діяльність відповідно до закону забезпечується особистими гарантіями незалежності та заборони будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання: члени Рахункової палати, члени Вищої Ради правосуддя, працівники Національного антикорупційного бюро України; в) особи, що залучені до процесу, який відповідно до закону є захищеним від протиправного втручання: кандидати у Президенти України; 2) спрямованістю виконуваних функцій: а) суб’єкти, що реалізують функцію правосуддя або сприяють здійсненню правосуддя: судді, судді Конституційного Суду України, судді Вищого антикорупційного суду, а також присяжні на час виконання ними обов’язків у суді, Голови, заступник Голови, члени Вищої ради правосуддя, Голови, заступник Голови, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; б) суб’єкти, що реалізують політико-представницьку функцію: народний депутат України, кандидат у Президенти України, депутат місцевої ради; в) суб’єкти, що здійснюють правоохоронну та правозахисну функцію: Генеральний прокурор, його заступник, прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, адвокат; г) суб’єкти, що реалізують функцію парламентського контролю: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова, інший член Рахункової палати; д) суб’єкти, що реалізують антикорупційну політику та здійснюють функцію протидії корупційним правопорушенням: Директор та працівники Національного антикорупційного бюро України, а також Голова Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступник. Сформульовано пропозиції щодо розширення кола осіб, які відносяться до окремої категорії відповідно до ст. 480 КПК України. Доведено, що підставою застосування особливого порядку римінального провадження, передбаченого Главою 37 КПК України є перебування особи на посаді чи у статусі, що визначений ст. 480 КПК України на момент внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань незалежно від моменту вчинення діяння. Обґрунтовано необхідність встановлення у нормах КПК України обов’язку слідчого, прокурора, слідчого судді, суду вживати заходів щодо виявлення належності певної особи до окремої категорії осіб, передбаченої ч.1 ст. 480 КПК України при проведенні процесуальних дій та прийнятті процесуальних рішень у разі наявності обставин, що можуть вказувати на неї. Виділено коло додаткових гарантій окремої категорії осіб під час здійснення щодо них кримінального провадження: 1) особливий порядок початку досудового розслідування (ч.1 ст. 480-1,ч.1 482-2 КПК України); 2) особливий порядок повідомлення про підозру (ст. 481 КПК України); 3) особливий порядок затримання (ст. 482, ч.2 ст. 482-2 КПК України); 4) спеціальні правила підсудності клопотань слідчому судді (ст. 482-1 КПК України); 5) особливий порядок розгляду клопотань про застосування заходів, що обмежують права і свободи (ч.2 ст. 482-2 КПК України); 6) інформування державних та інших органів чи службових осіб (ст. 483 КПК України). Обґрунтовано доцільність закріплення такої моделі початку досудового розслідування щодо суддів Вищого антикорупційного суду та народних депутатів України, за якої слідчий, прокурор були б зобов’язані повідомити Генерального прокурора про отримання з будь-якого джерела відомостей, що можуть свідчити про вчинення суддею Вищого антикорупційного суду або народним депутатом кримінального правопорушення. Генеральний прокурор України у випадку надходження до нього такого повідомлення зобов’язаний був би внести відомості до ЄРДР не пізніше 24 годин з моменту його отримання. Доведено, що окремої регламентації потребує вирішення питання щодо оскарження слідчому судді бездіяльності Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Доведено, що така бездіяльність може бути оскаржена у порядку, передбаченому Главою 26 КПК України. Запропоновано навести у положеннях ч.2 ст. 482-2 КПК України вичерпний перелік клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, слідчих розшукових (дій), негласних слідчих розшукових (дій) щодо народного депутата України, які мають бути погоджені Генеральним прокурором, в основі якого має бути закладено ступінь істотності обмеження прав та свобод. До таких клопотань запропоновано відносити: клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу, обрання та продовження строку дії запобіжних заходів щодо народного депутата України, арешт майна народного депутата України, тимчасовий доступу до речей і документів, які перебувають у володінні народного депутата України або містять інформацію щодо нього, обшуку, негласних слідчих розшукових (дій). Встановлено локальний предмет доказування при розгляді Вищою радою правосуддя подання про утримання судді під вартою чи арештом і сформульовано коло обставин, які його складають, до яких віднесено: 1) наявність загальних умов застосування запобіжних заходів (наявність розпочатого кримінального провадження та набуття особою статусу підозрюваного); 2) наявність або відсутність фактів, що свідчать про те, що внесення відповідного подання є формою втручання у діяльність судді та порушенням його незалежності; 3) обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення; 4) наявність ризиків перешкоджання здійсненню кримінального провадження у контексті ст. 177 КПК України. Запропоновано закріпити у КПК України норму, відповідно до якої ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу щодо судді не може бути постановлена з підстав обґрунтованості підозри у вчиненні кримінального правопорушення, яке не було предметом розгляду Вищої ради правосуддя. Обґрунтовано необхідність закріплення у КПК України такого порядку затримання народного депутата України без ухвали слідчого судді, за якого таке затримання допускається лише у разі, якщо останнього застали під час вчинення або безпосередньо після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Обґрунтовано, що повідомлення народного депутата України про розгляд клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу автоматично робить його абсолютно безперспективним. Запропоновано внести зміни до абз. 2 ч.2 ст. 482-2 КПК України, передбачивши, що розгляд клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу є винятком із загального правила про обов’язкове повідомлення народного депутата про розгляд щодо нього клопотань слідчим суддею та його обов’язкову участь у такому розгляді. Сформульовано модель кримінального процесуального імунітету адвоката, в основі якої покладено ідею недопустимості його затримання без ухвали слідчого судді за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, що безпосередньо пов’язане із його професійною діяльністю. Запропоновано спеціальний порядок розгляду клопотань щодо обмежень прав та свобод адвоката, а саме обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів, які перебувають у володінні адвоката. Відповідні клопотання слідчому судді мають бути погоджені виключно Генеральним прокурором, його заступником, керівником обласної прокуратури. Обґрунтована доцільність повідомлення ради адвокатів регіону про затримання адвоката, обшук чи огляд житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасовий доступ до речей і документів адвоката. Оптимальною визнана така регламентація, за якої представник ради адвокатів регіону має бути повідомлений невідкладно, а його неявка протягом трьох годин з моменту отримання відповідного повідомлення не перешкоджає проведенню слідчої (розшукової) дії чи здійсненню заходу забезпечення кримінального провадження. Сформульовано законодавчу модель особливого порядку притягнення Уповноваженого Верховної Ради з прав людини до кримінальної відповідальності, за якої його затримання, застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту, обшук, огляд його житла чи іншого володіння, особистий обшук не допускається без згоди Верховної Ради України (це положення не поширюється на випадки, коли застали під час вчинення або безпосередньо після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину). З точки зору співмірності кримінального процесуального імунітету Уповноваженого із гарантіями інших суб’єктів окремої категорії, доцільно аби клопотання про дозвіл на його затримання з метою приводу, обрання та продовження щодо нього запобіжного заходу, обшук, огляд житла, іншого володіння, тимчасового доступу до речей і документів, негласних (слідчих) розшукових дій щодо Уповноваженого були погоджені Генеральним прокурором України. Запропоновані окремі зміни щодо процесуального порядку затримання судді Конституційного Суду України.

Склад разової ради:

Голова ради – Аркуша Лариса Ігорівна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри криміналістики, детективної та оперативно-розшукової діяльності Національного університету «Одеська юридична академія.

Рецензенти: Торбас Олександр Олександрович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Завтур Віктор Андрійович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Лоскутов Тимур Олександрович, д.ю.н., професор, професор кафедри кримінально-правових дисциплін Донецького державного університету внутрішніх справ; Марченко Олена Анатоліївна, к.ю.н., доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики Одеського державного університету внутрішніх справ.

Захист відбудеться 30.12.2024 року о 9:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l