Позбавлення батьківських прав за сімейним законодавством України

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці сімейного права спеціальним комплексним дослідженням позбавлення батьківських прав за законодавством України. У дисертації визначено методологію дослідження та здійснено огляд літератури за темою дисертаційного дослідження. У роботі досліджено особливості інституту позбавлення батьківських прав, а також охарактеризовано його зміст і правову природу в сучасних умовах розвитку сімейного законодавства України. Досліджено поняття та правову природу батьківських прав за сімейним законодавством України. Визначено підстави та порядок позбавлення батьківських прав за сімейним законодавством України. Досліджено особливості позбавлення батьківських прав за сімейним законодавством України в умовах воєнного стану, а також правові наслідки позбавлення батьківських прав. Запропоновано розглядати позбавлення батьківських прав як припинення на майбутнє всіх передбачених чинним законодавством прав батьків (або одного з них) щодо дитини, і є крайнім заходом правового впливу, що застосовується лише судом у випадках, прямо передбачених законом. Також зроблено висновок про необхідність розгляду позбавлення батьківських прав як комплексного правового явища, який складається з таких аспектів: 1) як виключного (крайнього) заходу, який застосовується при неможливості захистити права та охоронювані законом інтереси дитини іншим шляхом; 2) як один із способів захисту прав та охоронюваних законом інтерсів дитини; 3) як міра відповідальності батьків (або одного з них); 4) як певний стимул для батьків (або одного з них) для усунення обставин, які слугували для позбавлення їх (або одного з них) батьківських прав. Визначені такі характерні риси позбавлення батьківських прав: 1) є крайнім заходом правового впливу; 2) підстави позбавлення батьківських прав чітко встановлені законом; 3) має місце лише при свідомому ухиленню від своїх батьківських обов’язків; 4) строковість, адже законом передбачена можливість поновлення батьківських прав; 5) обмеження в часі позбавлення батьківських прав (адже це можливо лише до досягнення дитиною 18 років); 6) рішення про позбавлення батьківських прав приймається виключно судом; 7) наявність спеціального суб’єкта – саме батьків, які можуть бути позбавлені батьківських прав; 8) певна «еластичність», адже після поновлення батьківських прав, до батьків (або одного з батьків, хто був позбавлених батьківських прав) переходить весь комплекс прав щодо дитини, встановлений законом; 9) його закріплення на законодавчому рівні є необхідним та обумовлено наявністю як суб’єктитвних, так і об’єктивних причин (зокрема, соціально-економічними, морально-етичними тощо); 10) породжує певні правові наслідки як для дитини, так і для батьків (або одного з них). Зроблено висновок про те, що позбавлення батьківських прав є комплексною правовою категорією, що складається з поєднання публічно-правового та приватноправового аспектів. Зазначене обумовлено тим, що незважаючи на те, що, з одного боку, позбавлення батьківських прав чітко регламентовано законом і застосовується лише судом, а з іншого боку, – позбавлення батьківських прав надає комплексний правовий вплив між батьками (або одними з них) та дитиною (або дітьми). Крім того, з одного боку, держава не зацікавлена в збільшенні кількості випадків позбавлення батьківських прав, а з іншого, – не може не вживати заходів виключного характеру для забезпечення найкращих інтересів дитини. У дисертаційному досліджені акцентовано увагу на тому, що з метою запобігання порушенню найкращих інтересів дитини батьками, що в подальшому може призвести до позбавлення батьківських прав, запропоновано на державному та місцевому рівнях прийняти комплексні цільові програми забезпечення прав дитини із врахуванням правових, організаційних, економічних, ідеологічних, освітніх аспектів тощо, а також вжити відповідних заходів щодо формування належного рівня правової свідомості, правового виховання, підвищення рівня правової культури в зазначеній сфері. Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є комплексним правовим явищем, яке є як способом захисту прав та охоронюваних законом інтерсів дитини, так і мірою відповідальності батьків (або одного з них), зроблено висновок про те, що батьків (або одного з них) можна притягнути до відповідальності у вигляді позбавлення батьківських прав при наявності умов настання цивільно-правової відповідальності: 1) шкоди; 2) протиправності; 3) вини; 4) причинно-наслідкового зв’язку. При цьому під шкодою слід розуміти певні несприятливі наслідки для дитини, які вже настали або можуть настати в майбутньому. Слід враховувати, що деякі правові наслідки можуть наставати як відразу при правопорушенні, так і пізніше, адже іноді зовнішні прояви правопорушення можуть знайти зовнішній прояв пізніше. Зроблено висновок про доцільість посилення превентивних функцій органів опіки та піклування щодо запобігання позбавлення батківських прав та підтримки сім’ї. З огляду на це, одним із пріоритетних завдань реформування має стати перебудова роботи служб у справах дітей, у тому числі шляхом посилення кадрового потенціалу, цифровізації процесів, створення електронного реєстру сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, та запровадження інституту сімейного кейс-менеджменту. Запропоново запровадження такої правової категорії як обмеження батьківських прав, яке має встановлюватися рішенням суду і стосуватися якоїсь певної сфери батьківських прав (наприклад, порушення у сфері володіння, користування та розпорядження майном; дотримання певної поведінки батьками, що створюють очевидну загрозу для здоров’я чи розвитку дитини – наприклад, не користуватися медичними послугами, особливий тип харчування – вегани тощо). Зроблено висновок, що на функціонування інституту позбавлення батьківських прав істотно впливають умови воєнного стану, які зумовили масове переміщення сімей, втрату документів, руйнування системи соціального забезпечення та суттєве ускладнення доступу до адміністративних і судових процедур. Із цих причин традиційні підходи до доказування та оцінювання поведінки батьків потребують суттєвої корекції. Практика показує, що суди нерідко стикаються з випадками, де фактична відсутність батьків через мобілізацію, евакуацію або перебування на тимчасово окупованих територіях помилково трактується як ухилення від виконання обов’язків. Отже, в умовах війни особливо важливо забезпечувати гуманізацію та індивідуалізацію підходів, з урахуванням обставин, що не залежать від волі батьків. Удосконалнено понятійний апарат інституту поновлення у правах, зокрема в частині визначення «поновлення усиновлювача в батьківських правах» та «відмова в позові про поновлення батьківських прав». Визначено, що право на подання позову про позбавлення батьківських прав – це суб’єктивне процесуальне право, що є формою реалізації права на звернення до органу судової влади за захистом прав, інтересів та психологічної безпеки дитини у справі про позбавлення батьківських прав. Позов про позбавлення батьківських прав у змозі подати особи, в сім’ї яких тривалий час проживає дитина, незалежно від наявності прямих родинних зв’язків з нею. Головною умовою його подання згаданими особами є фактичне проживання дитини в їхній сім’ї понад 6 місяців. Адже свідома відсутність батьківського піклування та емоційного контакту впродовж цього часу становить самостійну підставу для позбавлення батьківських прав. Крім осіб, які мають право на звернення до суду з заявою про позбавлення батьківських прав, необхідно ширше залучати третіх осіб. Зокрема, дід, баба, інші родичі мають право пред’являти позов і вступити в розпочатий судовий процес як треті особи із самостійними вимогами щодо визначення місця проживання дитини. Акцентовано увагу на тому, що позбавлення батьківських прав тягне за собою повну втрату особою, позбавленою батьківських прав, особистих немайнових прав щодо дитини, звільнення такої особи від обов’язків щодо виховання дитини, втрату інших прав, заснованих на спорідненості з дитиною (за винятком права на побачення з дитиною, яке може бути надане лише за окремим рішенням суду). Особа, позбавлена батьківських прав, категорично не звільняється від майнового обов’язку щодо утримання дитини та щодо обов’язку відшкодувати шкоду, завдану дитиною (останній обов’язок зберігається за батьками упродовж 3 років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть відсутність своєї вини в неналежному вихованні). Акцентовано увагу на тому, що доцільно запровадити дефініцію поняття «заява про надання права на побачення з дитиною». Її можна окреслити як процесуальний документ, з яким мати, батько, які позбавлені прав, звертаються до суду для уможливлення побачень за умови доведення відсутності загрози для психіки дитини. Надання такого права доцільно окреслити як встановлення в судовому порядку можливості разових чи періодичних побачень у суворій присутності іншої особи (психолога, законного представника), що має не шкодити життю, здоров’ю та розвитку дитини. З метою максимального захисту дитини доцільно встановити альтернативу: виконання рішень про побачення має здійснюватися компетентними органами із залученням фахівців соціальних служб для мінімізації стресу. Зазначено, що влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав, являє собою передання дитини на виховання в безпечне сімейне середовище (опіка, усиновлення) або спеціалізований дитячий заклад для забезпечення її повноцінного розвитку, освіти та відновлення емоційної рівноваги. Особливість цього статусу полягає в тому, що згідно із законом за наявності докорінних змін у поведінці мати, батько можуть бути поновлені судом у батьківських правах, що виключається лише тоді, коли дитина усиновлена. У разі поновлення дитина втрачає статус такої, що позбавлена піклування, і повертається до біологічних батьків, якщо це не суперечить її найкращим інтересам. Зроблено висновок про те, що позбавлення батьківських прав породжує правові наслідки, які можна поділити на такі групи: 1) залежно від еквівалентності – на майнового та немайнового характеру; 2) залежно від від впливу на суб’єкта – на правові наслідки стосовно дитини та правові наслідки стосовно батьків (або одного з них); 3) залежно від значущості – на обов’язкові та факультативні (право на поновлення батьківських прав); 4) залежно від часу дії – на правові наслідки, які діють постійно і правові наслідки, які носять тимчасовий характер (наприклад, у разі поновлення батківських прав). У зв’язку з цим обгрунтовано, що правовими наслідками позбавлення батьківських прав є: 1) втрата будь-яких прав на виховання дитини; 2) втрата будь-яких прав на вирішення інших питань щодо немайнових та/або майнових прав дитини; 3) пільги та державну допомогу; 4) втрату права на відстрочку в певних випадках (наприклад, якщо батька позбавлено батьківських прав щодо трьох дітей або одного з трьох, якщо батько сам виховував дитину тощо); 5) права на спадкування після смерті дитини; 6) права на отримання аліментів на своє утримання від дитини в майбутньому. Встановлено, що правовими наслідками позбавлення батьківських прав для самої дитини є: а) можливість безпечної зміни місця проживання в разі прийняття рішення суду про примусовий обмін житла, виселення правопорушника, передання дитини іншому з батьків або органам опіки та піклування; б) кардинальна зміна в її праві на здійснення спілкування із батьками (останнє право може бути повністю втрачене або істотно обмежене судом задля уникнення вторинної травматизації); в) наділення її гарантованим правом отримання аліментів від батьків, позбавлених батьківських прав. Для особи, якій передається дитина, правовим наслідком стає наділення її батьківськими правами та обов’язками на період до усиновлення дитини або поновлення батьківських прав. Доведено, що при позбавленні батьківських прав наявність прямої фізичної чи матеріальної загрози життю і здоров’ю дитини не є основною та обов’язковою ознакою для застосування санкції; констатація судом факту глибокої емоційної покинутості та свідомого ігнорування духовних потреб дитини (емоційної депривації) може розглядатися як факультативна підстава для позбавлення батьківських прав лише в сукупності з іншими підставами, встановленими закононом. У дисертації визначено поняття, порядок та правові наслідки поновлення батьківських прав за сімейним законодавством України. Сформоване авторське бачення рішення суду про поновлення батьківських прав, яке являє собою базований на засадах верховенства права, законності, пропорційності та якнайкращого забезпечення інтересів дитини акт судової влади, що ухвалений іменем України та яким остаточно вирішується розгляд складної сімейної справи про поновлення батьківських прав. Зазначено, що поновлення батьківських прав є екстраординарним способом захисту прав батьків та дітей, що виявляється: а) у встановленні батьківських правовідносин. При поновленні суд попередньо встановлює, що ті обставини (зокрема, емоційна холодність, залежності), які стали причиною для позбавлення батьківських прав, вже повністю відсутні, а тому особа може знову отримати комплекс прав; б) у відновленні правовідносин, що існували до позбавлення батьківських прав. У результаті поновлення негативні правові наслідки позбавлення батьківських прав зникають та здійснюється юридичне повернення до того стану, який існував до санкції. Поновлення батьківських прав у сімейному праві якнайкраще визначити як юрисдикційний порядок відновлення правового зв’язку між матір’ю, батьком, які позбавлені прав, та дитиною, що здійснюється судом виключно в найкращих інтересах дитини. Запропоновано власне визначення поняття «поновлення усиновлювача батьківських прав» ˗ це повернення в судовому порядку та на підставах, установлених законом, усиновлювачу втрачених ним батьківських прав на підставі попереднього рішення суду про позбавлення батьківських прав. У дисертаційному досліджені акцентовано увагу на тому, що доцільно визначити поняття права на подання позову про поновлення батьківських прав як суб’єктивне перетворювальне право, що є формою реалізації права особи-правопорушника на звернення до органу судової влади з метою доведення свого повного морального та соціального виправлення у справі про поновлення батьківських прав. Зроблено висновок, що суттєвою прогалиною чинного сімейного законодавства України є відсутність чіткого превентивного строку, який обов’язково має минути з часу позбавлення батьківських прав для можливості поновлення батьківських прав. У зв’язку з чим доцільно ч. 4 ст. 169 СК України доповнити абзацом 2 такого змісту: «Позов про поновлення батьківських прав може бути поданий не раніше як через 6 місяців з дня набрання законної сили рішенням суду про позбавлення батьківських прав». Запропоновано розмежувати підстави і порядок позбавлення батьківських прав на законодавчому рівні. У зв’язку з цим зазначено про доцільність зміни назви ст. 164 СК України на «Підстави та порядок позбавлення батьківських прав». У дисертаційному досліджені сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного сімейного законодавства України у сфері позбавлення батьківських прав.

Склад разової ради:

Голова ради – Мінченко Раїса Миколаївна, д.ю.н., професорка, проректорка Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Сафончик Оксана Іванівна, д.ю.н., професорка, професорка кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Калітенко Оксана Михайлівна, к.ю.н., доцентка, професорка кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Калаур Іван Романович, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного права і процесу Західноукраїнського національного університету; Святошнюк Арина Леонідівна, к.ю.н., доцентка, доцентка кафедри цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА