Тлумачення міжнародного звичаєвого права міжнародними судами

Abstract

Дисертаційне дослідження присвячене актуальному завданню науки міжнародного права – дослідженню правових підстав, методик, технік та особливостей тлумачення міжнародного звичаєвого права міжнародними судами. Зазначається, що одним з основних питань теорії та практики міжнародного права було та лишається визначення міжнародного звичаю, чому слугує дослідження практики держав та opinio juris, яке відбувається через пошук загальної практики, що визнається в якості права. Саме до цих джерел звертаються міжнародні суди. Наголошується, що застосування міжнародного звичаєвого права міжнародними судами неодмінно тягне за собою питання його тлумачення. Техніки, що при цьому застосовуються, є подібними до тих, що застосовуються при тлумаченні міжнародних договорів. Головним питанням роботи стає визначення того, чи можливе застосування цих прийомів до міжнародного звичаєвого права і те, в який спосіб вони застосовуються. Зокрема, досліджується питання про ідентифікацію міжнародними судовими та квазісудовими органами міжнародного звичаю та встановлення того як практика держав та opinio juris відображають зміст цього звичаю. Підкреслюється, що з метою такого тлумачення за аналогією використовуються звичайні техніки тлумачення, передбачені Віденською конвенцію про право міжнародних договорів 1969 року. Розглядається проблематика виявлення суб’єкта та обʼєкта тлумачення міжнародних звичаїв міжнародними судами з урахуванням завдання міжнародних судових органів, що полягає в прикладенні загального міжнародного звичаю до конкретних фактів справи, що розглядається. Зазначається, що головним об’єктом тлумачення виступає сама звичаєва норма та її складові елементи (практика держав та opinio juris), що можуть вказувати на намір держав при визнанні такої норми. Наголошується на необхідності відрізняти акти тлумачення міжнародних звичаєвих норм від актів ідентифікації та подолання прогалин у праві. Зазначається, що таке розрізнення можна провести за допомогою виявлення наміру міжнародних судів при зверненні до звичаєвої норми. Досліджується важливість виявлення явно вираженої чи мовчазної згоди держав щодо визнання міжнародного звичаю, що проявляється в одностайній поведінці держав та проявах відчуття правового обов’язку, який можна встановити з opinio juris. Досліджуються способи їх виявлення та порядок посилання на наміри та фактичну поведінку держав, що є подібними до аналогічних технік, які використовуються для тлумачення міжнародних договорів. Вказується, що центральним питанням норм міжнародного звичаєвого права, що постає перед міжнародними судами, є виявлення обов’язкової сили такої норми та встановлення того, чи поширюється ця обов’язковість лише на сторони конкретної справи, або вона є універсальною для всіх держав. Посилання на такі звичаєві норми стають можливим завдяки закріпленню в статутних документах майже всіх міжнародних судових та квазісудових органів міжнародного звичаю в якості джерела права, яким послуговується суд. Навіть у випадках відсутності такого закріплення, відповідні судові органи все одно фактично тлумачать міжнародні звичаї в своїй практиці. При цьому, міжнародні суди враховують не тільки елементи звичаю у вигляді практики держав та opinio juris, але й подальшу практику застосування норми міжнародного звичаєвого права, що вже з’явилася, а також мотивацію, якою керуються держави при застосуванні звичаєвої норми. В такому випадку тлумачення починає виступати в якості акту виявлення послідовної поведінки та мотивації держав на міжнародній арені. Таким чином, акт ідентифікації права та акт тлумачення вже існуючої норми слід розрізняти. В роботі встановлюється, що найбільш поширеним способом тлумачення норм міжнародного звичаєвого права є тлумачення у відповідності зі звичайним значенням слів, що в даному випадку виражаються в актах держав. Дослідження актів держав для встановлення змісту міжнародних звичаїв уможливлює граматичне та логічне тлумачення термінів, які стосуються міжнародного звичаю. Тлумачення у відповідності до звичайного значення слів здійснюється за допомогою загальних чи спеціальних словників, пошуку аналогічного застосування цих термінів та їх контекстуального тлумачення. Виявляється проблема багатозначних тлумачень окремих термінів. Для розв’язання даної проблеми застосовується тлумачення у відповідності до контексту термінів та їхнього духу, а також у спосіб, що виключає конфлікт з іншими термінами та їхніми тлумаченнями. Тлумачення також можливе з урахуванням необхідності надання якомога більшої ефективності нормі, що тлумачиться. Таке виявлення ефективності дозволяє вибір між декількома звичаєвими нормами тієї, що якнайкраще відповідає інтересам розв’язання конкретної справи. Виявляється, що міжнародні судові та квазісудові органи почасти звертаються до текстів міжнародних договорів, їхніх travaux preparatories, проектів міжнародних договорів, що підготовлені міжурядовими та неурядовими міжнародними організаціями, а також до власних статутів. Такі звернення роблять можливим встановлення тексту міжнародного звичаю, який в подальшому може бути підданий тлумаченню. Відповідне тлумачення повинне бути розумним, для чого суди виключають можливі нерозумні чи абсурдні тлумачення, або тлумачення, які не відповідають цілі правової норми. Критерій розумності дозволяє розробити своєрідну шкалу, в світлі якого оцінюється витлумачена міжнародна звичаєва норма, і такі норми набувають необхідної ваги, порівняної з вагою договірних норм та норм-принципів. Правова оцінка норми з урахуванням критерію розумності надає їй більшу достовірність, ніж просте декларування норми через оцінку практики держав та opinio juris. Розглядається техніки тлумачення за аналогією з договірними нормами та нормами-принципами. Наголошується на тому, що будь-яке тлумачення міжнародних звичаєвих норм відбувається з урахуванням їхнього взаємозв’язку з іншими договірними нормами, звичаєвими нормами та нормами-принципами. Зокрема, договірні норми можуть використовуватися для визначення значення термінів, а норми-принципи – для подолання прогалин в праві. В світлі широкої практики держав, що виражена в міжнародних договорах, можна говорити про формування звичаєвих норм, які в подальшому піддаються тлумаченню міжнародними судами. Підкреслюється, що навіть за відсутності в конкретного міжнародного судового чи квазісудового органу повноважень для тлумачення певного міжнародного договору, можливе тлумачення звичаєвої норми, що опосередковується цим договором. Зазначається, що тлумачення також можливе з посиланням на практику окремих держав, зокрема через запозичення з практики певних правових концептів та навіть принципів. Досліджуються дедукція та індукція як найбільш поширені техніки тлумачення міжнародних звичаєвих норм. Зазначається, що міжнародні судові та квазісудові органи звертаються до індукції коли йдеться про давно відомий та такий, що встоявся, міжнародний звичай, виводячи його зміст з індуктивного аналізу окремих проявів практики держав та opinio juris. Водночас, при дослідженні нових звичаїв, що тільки формуються, міжнародні суди можуть звертатися до методу дедукції, виводячи існування та зміст міжнародного звичаю з текстів міжнародних договорів, односторонніх актів держав та інших актів. Індуктивний метод може також застосовуватися у випадках відсутності достатньої практики держав, виявленні суперечок в такій практиці чи opinio juris. Дедуктивний метод є більш прийнятним для тлумачення міжнародного звичаєвого права в світлі загальних міркувань, а також для утвердження висновків, що були зроблені із застосуванням методу індукції. Таким чином, дедуктивний метод слугує не стільки виведенню змісту міжнародного звичаю, скільки його розумінню. Поєднання індуктивного та дедуктивного методів дозволяє міжнародним судам в деяких випадках здійснювати фактичну судову правотворчість, утверджуючи певні норми в якості міжнародних звичаїв. В роботі розглядаються додаткові методи тлумачення міжнародних звичаїв міжнародними судами, зокрема тлумачення з посиланням на необхідність та еволюційне тлумачення. Такі способи тлумачення використовуються у випадках недостатньої зрозумілості термінів в практиці держав, їхніх об’єктів та цілей. Зазначається, що тлумачення з посиланням на необхідність передбачає встановлення такого значення норми-звичаю, що необхідно випливає з них та обставин, за яких вона застосовується. На практичних прикладах демонструється яким чином міркування необхідності можуть обґрунтовуватися з посиланням на ефективність норми та її вплив на конкретну справу. Підкреслюється, що тлумачення з посиланням на необхідність може здійснюватися також для окреслення розбіжностей між окремими нормами звичаєвого права та встановлення юридичної сили таких норм, що дозволяє міжнародним судовим та квазісудовим органам обрати саме ту норму, що якнайкраще пасує для вирішення конкретної справи. Робота завершується розглядом еволютивного тлумачення як ще однієї допоміжної техніки тлумачення норм міжнародного звичаєвого права. Таке тлумачення здійснюється з урахуванням семантичних змін, що можуть спіткати певні терміни та всю норму в цілому протягом її розвитку у часі. Зазначається, що еволютивне тлумачення дозволяє уникнути конфліктів між окремими нормами на рівні термінів та норми в цілому. Досліджуються презумпції, що при цьому застосовуються міжнародними судами, зокрема презумпція усвідомлення державами можливості зміни норми протягом часу з урахуванням міркувань одноманітності подальшої практики. Підкреслюється, що еволютивне тлумачення вимагає від міжнародних судів такого тлумачення норми, що дозволяє зберегти її сенс з плином часу. Нарешті, досліджується техніка тлумачення норм міжнародного звичаєвого права з урахуванням трендів розвитку міжнародного права. За допомогою таких трендів стає можливою перевірка аргументів сторін у конкретних справах.

Склад разової ради:

Голова ради – Бехруз Хашматулла Набієвич, д.ю.н., професор, завідувач кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Мануїлова Катерина Вікторівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія»; Канєнберг-Сандул Оксана Костянтинівна,кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Громовенко Костянтин Вікторович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри морського та міжнародного права Міжнародного гуманітарного університету; Мельниченко Наталія Олександрівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного, цивільного та комерційного права Державного торговельно-економічного університету.

Захист відбудеться 02 липня 2025 року об 11:00 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, каб. 113 Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА