Зобов’язання, що виникають внаслідок вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, за законодавством України та Польщи

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням зобов᾽язань, що виникають внаслідок вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, за законодавством України та Польщі.

Встановлено, що категорія вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення (ведення справ без доручення), хоча і не є новою, в Україні законодавчо закріплена була порівняно недавно. Тому не так вже багато можна налічити цивілістичних наукових досліджень проблематики, пов’язаної зі згаданою сферою. Зокрема, це стосується розуміння правової природи ведення чужих справ без доручення, аналізу такого ведення справ як підстави виникнення відповідних цивільних зобов’язань, визначення допустимості, меж і наслідків втручання у сферу майнових інтересів іншої особи, а також засад регулювання відносин, що виникають у процесі діяльності в інтересах іншої особи без її доручення, у сучасному цивільному законодавстві України.

В процесі дослідження визначено, що в умовах сучасних інтеграційних процесів особливої актуальності набуває вивчення досвіду інших країн у цій галузі, що дає можливість обрання оптимальних рішень для вдосконалення національного цивільного законодавства. Зобов’язання, що виникають внаслідок ведення чужих справ без доручення, належать до числа інститутів цивільного права, властивих правовим системам багатьох європейських країн, поміж яких найбільш близькою та цікавою для України є правова система Польщі. Доцільність дослідження та порівняння рішень у цій галузі зумовлена тим, що врахування позитивного досвіду правового регулювання аналогічних суспільних відносин дає можливість удосконалення останніх у процесі адаптації національного цивільного законодавства до приватного права Європейського Союзу. При цьому важливе значення має аналіз бачення місця відповідного інституту у системі національного цивільного законодавства, оскільки у цьому знаходять відображення концепції і самого інституту, і цивільного законодавства у цілому.

Поки що немає достатніх підстав категорично стверджувати, що у процесі трансформації цивільного законодавства Польщі та України буде сформоване спільне розуміння сутності ведення чужих справ без доручення відповідно до положень концепції «превенційних» зобов’язань. Проте динаміка розвитку права ЄС та національного законодавства у сфері, яка нас цікавить, складається таким чином, що не виключає можливості формування таких тенденцій.

Це також послужило додатковим доказом на користь того, що відповідна проблематика потребує спеціальних досліджень у рамках порівняльного аналізу концепцій цивільного права у Польщі та Україні, у тому числі, і в галузі правового регулювання відносин, які виникають при здійсненні діяльності в інтересах іншої особи без її доручення.

Крім цього, актуальність теми додатково зумовлюється також і тим, що в сучасних умовах, котрі склалися, зокрема, внаслідок карантину, запровадженого у зв’язку з пандемією коронавірусу COVID-19, почастішали ситуації, коли екстремальні обставини спонукають осіб, які не мають відповідних на те повноважень, до добровільного вчинення якихось дій у майнових інтересах іншої особи. Як правило, чинниками такої поведінки є непередбачуване виникнення небезпеки, реальної загрози настання несприятливих для іншої особи майнових наслідків, яких можна уникнути лише за допомогою негайного вжиття відповідних заходів, спрямованих на попередження шкідливих наслідків такої загрози за відсутності можливості отримати попередню згоду зацікавленої особи на вчинення зазначених дій.

Тому аналіз можливих ситуацій, пов’язаних з перебуванням у карантині, самоізоляцією людей з, так званих, «груп ризику» тощо, коли виправданим є добровільне втручання особи у сферу майнових інтересів іншої особи, є доцільним, своєчасним і необхідним, як з теоретичної, так і практичної точок зору.

У межах дослідження здійснено комплексний аналіз законодавства та юридичної практики з питань зазначених зобов’язань в Україні та Польщі. Визначено методологічне підґрунтя порівняння правових систем, законодавства та правових інститутів України і Польщі, перебіг формування зобов’язань, що виникають внаслідок вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення у цивільному законодавстві України та Польщі.

Доведено, що встановлення та врахування системи зобов’язань цивільного законодавства України (системи зобов’язального права) має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки визначення місця конкретних зобов’язань у системі зобов’язального права дає можливість встановлення виправданості застосування відповідних загальних (універсальних) положень загальної частини зобов’язального права, визначення виправданості застосування аналогії закону, розширення меж субсидіарного застосування відповідних норм однотипних зобов’язань тощо.

При розгляді перебігу формування традиції правового регулювання діяльності в чужому інтересі в Україні взято до уваги генетичне коріння відповідних правових рішень у вітчизняному праві. Зобов’язання з вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення мають своїм підґрунтям положення римського права.

Доведено необхідність використання методу «бінарного порівняння» для порівняльного аналізу таких правових інститутів законодавства України та Польщі, як зобов’язання, що виникають внаслідок вчинення дій в інтересах іншої особи без її доручення (ведення справ без доручення).

На підставі усебічного наукового порівняльного аналізу зобов’язань, які виникають внаслідок вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, за цивільним законодавством України, з інститутом ведення чужих справ без доручення за цивільним законодавством Польщі, встановлено подібність та відмінності концепції їх регулювання і сформульовані пропозиції щодо трансплантації більш вдалих рішень у вітчизняне цивільне законодавство.

Доведено, що зобов’язання, які виникають внаслідок вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення (ведення чужих справ без доручення), у сучасних умовах набувають нового звучання, виступаючи як важливий засіб правового забезпечення функціонування та активізації громадянського суспільства, спрямований на захист інтересів його членів.

Аналіз умов виникнення зобов’язань ведення чужих справ без доручення дозволив дійти висновку про існування різниці між сукупністю таких умов у праві українському та польському, а також у пріоритетності їх застосування для виникнення зазначених зобов’язань.

Так, на відміну від української, окремо у науковій польській літературі досліджується питання «чужої справи» та критеріїв її визначення, а також так званої «також чужої справи» і включення її до negotiorum gestio. Йдеться про ситуації, в яких особа, діюча в чужому інтересі, діє не виключно в інтересі домінуса, а також і, хоча б частково, у власному інтересі. В межах прийнятої польським законодавцем конструкції negotiorum gestio ведення гестором одночасно справи власної і чужої може бути визнано допустимим.

Враховуючи розбіжності у термінології, доведено необхідність досягнення термінологічної єдності стосовно найменування сторін у зобов’язаннях, які виникають внаслідок вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, а саме законодавчого закріплення у ст. ст. 1158-1160 назви сторін зазначеного зобов’язання – гестор і домінус.

Проаналізовано значення зобов’язань, які виникають внаслідок вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, за цивільним законодавством України, та ведення чужих справ без доручення за цивільним законодавством Польщі, в умовах кризи, пов’язаної з пандемією КОВІД-19, взагалі, та в умовах карантину зокрема, і обґрунтований висновок, що, попри намагання зменшити шкідливі наслідки карантину, його запровадження унеможливило для значної групи громадян здійснення ними своїх прав та виконання обов’язків у цивільно-правових відносинах, що активізувало виникнення недоговірних відносин, у першу чергу, тих, що виникають внаслідок вчинення дій в інтересах іншої особи без її доручення (ведення чужих справ без доручення.

В зв’язку з цим обґрунтовується положення щодо необхідності максимального врахування інтересів особи, у інтересах якої вчиняються дії, та діючої особи у випадку ведення чужих справ в умовах надзвичайних ситуацій.

Доведена доцільність приведення норм глави 79 ЦК України та глави ХХІІ ЦК Польщі у відповідність з положеннями DCFR.

Для оптимізації правового регулювання відповідних відносин запропоновано доповнити частину 2 ст. 1158 ЦК України вказівкою про те, який саме «відповідний договір» мається в ній на увазі, та обґрунтовано, що таким договором має бути договір доручення (у разі вчинення юридичних дій) або договір підряду (у разі вчинення, так званих, «фактичних» дій).

Запропоновано також доповнити частину 2 ст. 1158 ЦК України вказівкою на те, що форма схвалення господарем дій того, хто діяв у його інтересах, визначається залежно від сутності договору, який буде застосовуватися до відносин сторін, але, у кожному разі, у надзвичайних умовах (зокрема, при епідеміях, пандеміях тощо) може бути електронною, що зумовлюється вимогою дотримання соціальної дистанції тощо.

Доведено необхідність і доцільність при характеристиці зобов’язань, що виникають внаслідок вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення (ведення чужих справ без доручення) враховувати їх проміжне становище між нібито договірними та недоговірними правовідносинами.

Обґрунтований висновок, що розташування зобов’язань, які виникають з ведення чужих справ без доручення, та зміст норм глави 79 ЦК України і глави ХХІІ ЦК Польщі свідчать про те, що українська концепція відповідного інституту ґрунтується на розумінні їх, як недоговірних, а польські законодавці надали перевагу розумінню цього інституту більшою мірою як «нібито договірного». Доводиться, що, оскільки обидва підходи мають свої вади і переваги, то оптимальним рішенням може бути їхнє поєднання з метою удосконалення положень чинного цивільного законодавства.