Інститут приватних виконавців в Україні

Abstract

Дисертація є першим комплексним дослідженням теоретичних та практичних питань інституту приватних виконавців в Україні. У роботі висвітлено теоретико-наукові засади дослідження інституту приватних виконавців в Україні та узагальнено існуючі доктринальні підходи до його розуміння в юридичній науці. Розкрито передумови формування цього інституту, зумовлені трансформацією правової системи, кризою ефективності державної виконавчої служби та необхідністю впровадження альтернативних механізмів примусового виконання рішень. Здійснено систематизацію наукових підходів до визначення правової природи приватного виконавця, в межах яких виокремлено три основні концепції: як суб’єкта, що здійснює делеговані публічно-владні повноваження; як незалежного професійного учасника правовідносин; а також як носія змішаного публічно-приватного статусу. Окрему увагу приділено розмежуванню державного і приватного виконання рішень за організаційними, правовими та функціональними критеріями, що дозволило визначити специфіку місця приватного виконавця у системі суб’єктів виконавчого провадження. Проаналізовано еволюцію наукових досліджень у цій сфері, що дало змогу виокремити три основні етапи розвитку доктрини: пошуково-аналітичний, теоретико-концептуальний та практико-орієнтований. Досліджено поняття та правову природу інституту приватних виконавців у системі права України. Розкрито зміст категорії «правова природа» як сутнісної характеристики правового явища, що відображає його функціональне призначення та місце у правовій системі, а також здійснено її відмежування від суміжних понять, таких як правовий статус, правовий режим та правова структура. На основі узагальнення наукових підходів сформульовано визначення інституту приватних виконавців як самостійного правового інституту, що становить сукупність правових норм, які регулюють організаційні, функціональні та професійні засади діяльності приватних виконавців як суб’єктів незалежної професійної діяльності, уповноважених державою здійснювати примусове виконання рішень, визначають їх правовий статус, компетенцію, порядок набуття повноважень, а також гарантії незалежності та відповідальності. Обґрунтовано, що правова природа інституту приватних виконавців має гібридний характер і поєднує приватноправові та публічно-правові засади, що проявляється у поєднанні незалежності професійної діяльності та самофінансування з реалізацією владних повноважень і здійсненням функції державного примусу. Встановлено, що така правова конструкція забезпечує ефективність виконання рішень та баланс публічних і приватних інтересів. На основі порівняльно-правового аналізу моделей примусового виконання в європейських країнах встановлено, що оптимальною для України є змішана модель, яка поєднує діяльність державних і приватних виконавців. Доведено недоцільність як повної державної монополії, так і радикальної приватизації системи виконання рішень. Обґрунтовано необхідність посилення механізмів професійного саморегулювання, зокрема через розвиток інституційної спроможності Асоціації приватних виконавців України. Запропоновано реформування її правового статусу шляхом наділення делегованими повноваженнями у сфері тарифного регулювання, контролю за дотриманням професійних стандартів та застосування заходів відповідальності за погодженням із Міністерством юстиції України. Також розроблено концепцію цифрової моделі виконавчого провадження, що передбачає електронну взаємодію, автоматизацію процесів та інтеграцію з державними реєстрами. Досліджено правовий статус приватного виконавця як суб’єкта незалежної професійної діяльності, уповноваженого державою на здійснення примусового виконання рішень у межах виконавчого провадження. Визначено дуалістичний характер правового статусу приватного виконавця, який поєднує ознаки самостійної професійної діяльності з делегованими державою повноваженнями, що забезпечує баланс між незалежністю та суспільним інтересом у захисті прав сторін. Проаналізовано вимоги до приватного виконавця, порядок набуття повноважень, територіальну юрисдикцію, обмеження щодо виконання певних категорій рішень, а також права, обов’язки і систему контролю, включно з дисциплінарною відповідальністю, судовим і державним контролем, а також роллю помічників приватних виконавців. Систематизовано права та обов’язки приватного виконавця за функціонально-цільовим, юридичним та стадійним критеріями на організаційно-розпорядчі, пошукові, правозабезпечувальні та фінансові групи. Проведено порівняльний аналіз з державними виконавцями, що дозволило виокремити спільні риси та відмінності, зокрема у правовій природі діяльності, системі фінансування, організації та контролю. Додатково обґрунтовано пропозиції щодо поступового розширення компетенції приватних виконавців та запропоновано запровадження у структурі органів публічної влади спеціалізованого корпусу державних виконавців зі спеціальною компетенцією, на яких доцільно покласти виконання рішень Європейського суду з прав людини щодо України, справ у сфері національної безпеки та оборони, стягнення значних сум до державного бюджету, а також конфіскації майна у справах про корупційні й воєнні злочини, із визначенням їх особливого правового статусу, гарантій незалежності та порядку підзвітності. Одночасно обґрунтовано необхідність скасування загальної (універсальної) компетенції державних виконавців у її чинному обсязі та перерозподілу повноважень між спеціалізованим державним корпусом і приватними виконавцями, що забезпечує функціональну спеціалізацію публічного сегмента та оптимізацію змішаної моделі примусового виконання рішень. У дисертаційному дослідженні обґрунтовано удосконалення механізмів державного і самоврядного контролю, а також підвищення ефективності організації виконавчого провадження через розширення повноважень помічників приватних виконавців та раціональне регулювання обмежень. Визначено, що Асоціація приватних виконавців України є ключовим елементом професійного самоврядування, який забезпечує формування стандартів діяльності, етичний та дисциплінарний контроль, освітню підготовку та інтеграцію міжнародного досвіду. Запропоновано напрями її розвитку, зокрема посилення ролі регіональних органів, впровадження цифрових платформ управління, розвиток медіаційних механізмів та вдосконалення системи безперервної професійної освіти. Це сприятиме формуванню сучасної, прозорої та ефективної моделі саморегулювання професії. Суттєву увагу приділено вдосконаленню процедур доступу до професії приватного виконавця. Запропоновано диференційований підхід до тривалості стажування залежно від професійного досвіду кандидатів, а також цифровізацію процедури кваліфікаційного іспиту через створення єдиної електронної платформи. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення прозорості оцінювання, впровадження обов’язкового страхування професійної відповідальності та розширення територіальної діяльності приватних виконавців. Передбачено можливість судового оскарження рішень кваліфікаційних органів як гарантію захисту прав кандидатів. Розроблено концепцію цифрового моніторингу діяльності приватних виконавців, що передбачає створення інтегрованої автоматизованої системи з функціями фіксації процесуальних дій, аналізу ризиків та формування аналітичних показників ефективності. Запропоновано впровадження ризик-орієнтованого підходу до державного контролю та створення спеціалізованого підрозділу аналітичного нагляду у структурі Міністерства юстиції України. Удосконалено систему дисциплінарної відповідальності виконавців шляхом запровадження штрафу як окремого виду стягнення з диференціацією залежно від тяжкості та повторності порушень. Окремо обґрунтовано необхідність формування комплексної системи забезпечення безпеки приватних виконавців, що включає нормативне врегулювання взаємодії з Національною поліцією, можливість залучення охоронних структур, впровадження систем оцінки ризиків та обов’язкове професійне страхування. Доведено, що цифровізація, аналітичні інструменти та превентивні механізми безпеки сприятимуть підвищенню ефективності та прозорості виконання рішень. Узагальнено, що приватні виконавці демонструють вищу результативність порівняно з державними, однак відсутність уніфікованої системи оцінювання ефективності потребує впровадження комплексного підходу, який включає KPI-показники, індекси результативності, бенчмаркінг та механізми зворотного зв’язку. Зроблено висновок, що подальший розвиток інституту приватних виконавців повинен здійснюватися на засадах поєднання цифровізації, посилення саморегулювання, удосконалення контролю та інтеграції міжнародного досвіду, що забезпечить підвищення ефективності виконання судових рішень та зміцнення довіри до правової системи України. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення норм чинного законодавства, зокрема норм Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» щодо інституту приватних виконавців.

Склад разової ради:

Голова ради – Голубєва Неллі Юріївна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Андронов Ігор Володимирович, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Яніцька Інна Анатоліївна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Бобрик Володимир Іванович, д.ю.н., професор, в.о. заступника директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака, Національної академії правових наук України; Снідевич Олександр Станіславович, к.ю.н., доцент кафедри юстиції Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 19.06.2026 о 14:00, за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА