Системні аспекти атрибуції

Abstract

Атрибуція розглядається як самостійна і підпорядкована функціональна система. У значенні самостійної системи вона постулюється як імпліцитна послідовність суджень, які за їх експлікації можуть бути схарактеризовані в термінах предикативності внутрішнього мовлення, де предмет думки (суб’єкт) дано об’єктивно у сприйнятті, а передбачувана ознака (предикат) випливає з уявного перебору умовиводів. Стверджується, що структура атрибутивного акту в певному сенсі подібна структурі мовленнєвого висловлювання, що має принципову схожість зі структурою дії як такої, отже, вказує на єдність орієнтовного (фіксація інформативних точок і ухвалення рішення щодо їх системного сенсу), виконавчого (порівняння перцептивного і суб’єктивно еталонного) і контрольного компонентів (зіставлення атрибутивної дії зі змістом ситуації як цілого). У системному сенсі атрибуція – це процес, висхідний до вітальних, особистісних і діяльнісних функцій індивіда у плані забезпечення контекстуальної поведінки на основі розуміння суб’єкт-суб’єктних і суб’єкт-об’єктних відношень завдяки використанню внутрішніх (ментальні, особистісні, діяльнісні) ресурсів.