Конституційний статус національних меншин: порівняльно-правовий аналіз

Abstract

Дисертація присвячена комплексному дослідженню конституційно-правового статусу національних меншин в Україні в контексті історичного розвитку національного законодавства, міжнародно-правових стандартів, сучасних євроінтеграційних процесів та викликів воєнного часу, а також порівняльно-правового аналізу моделей правового регулювання в європейських державах з метою виявлення ефективних механізмів забезпечення прав національних меншин та можливостей їх імплементації в українську правову систему. Розділ перший «Концептуальні засади досліджень конституційно-правового статусу національних меншин» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 «Історичний огляд та наукові дискусії щодо реалізації прав національних меншин в Україні» з метою цілісного та системного представлення стану наукової розробленості проблематики, здійснено авторську класифікацію науковців за трьома хронологічно-історичними групами, які корелюють з етапами становлення української державності та еволюцією етнонаціональної правової доктрини. Така систематизація дала змогу не лише впорядкувати наукові джерела, а й виявити закономірності у зміні дослідницьких поглядів. Питаннями формування правового статусу національних меншин, їх історико-правового становлення, міжнародно-правових гарантій захисту та механізмів самоорганізації в період становлення незалежної України займалися: І. Алмаші («Реалізація прав національних меншин у Закарпатській області», 2004) [2], О. Биков («Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні», 2001) [3], Ю. Волошин («Конституційно-правові засади самоорганізації національних меншин в Україні», 2001) [4], В. Мицик («Міжнародно-правові засади й інституційні механізми захисту прав національних меншин», 2005) [5], В. Нікітюк («Статус етнонаціональних меншин (порівняльно-правовий аспект)», 1996) [6], Л. Рябошапко («Правове становище національних меншин в Україні (1917–2000)», 2002) [7], М. Товт («Визначення поняття «корінний народ» і «національна меншина» в міжнародних документах», 1999) [8], Р. Чілачава («Національні меншини в демократичному просторі», 1996) [9]. Проблемами гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами, забезпечення політичної участі національних меншин, мовної та соціальної інтеграції, розвитку інституційних механізмів захисту прав меншин, а також ролі меншин у євроінтеграційних процесах займалися: М. Афанасьєва («Ефективна участь національних меншин у виборах», 2012) [10], О. Васильченко («Права національних меншин в Україні: що маємо і до чого прагнемо?», 2017) [11], В. Вовк («Конституція Словацької Республіки як конституція четвертого покоління (світоглядний і культурологічний аспекти)», 2021) [12], К. Кулі-Іванченко («Реформування законодавства про надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення в контексті розбудови в Україні соціальної держави», 2023) [13], К. Коломієць («Мовно-соціальна адаптація національних меншин у Запорізькій області», 2018) [14], О. Липчук («Міжнародні та національні інститути захисту прав етнонаціональних меншин», 2007) [15], Є. Львова («Проблеми та конфлікти, пов’язані із заходами щодо забезпечення права на справедливий суд відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», 2023) [16], Г. Луцишин («Роль національних меншин в євроінтеграційному процесі України», 2014) [17], Н. Мішина («Місцева демократія та права людини в Раді Європи: переосмислення принципу субсидіарності (з посиланням на оподаткування)», 2025) [18], В. Погорілко («Конституційне право України», 2009) [19], Є. Самойленко («Поняття «корінний народ» та питання визнання статусу корінних народів у міжнародному праві», 2017) [20], О. Симонов, І. Бобок («Дискримінація за національними ознаками в мережі «Інтернет», 2018) [21], М. Степка («Міжнародно-правові засоби протидії дискримінації за національністю чи ознакою мови», 2024) [22]. Сучасні виклики у сфері прав національних меншин, пов’язані з цифровізацією, трансформацією ідентичності, інформаційною безпекою, європейською інтеграцією та реформуванням законодавства досліджували: О. Батанов («Цифровізаційні аспекти сучасного конституційного права», 2025) [23], А. Бадида («Концепт конституційної ідентичності та межі інтеграції в рішеннях Конституційної ради Франції», 2025) [24], А. Берестень («Європейська інтеграція України як чинник трансформації юридичної практики», 2023) [25], Н. Хоменко, Д. Цуканова, О. Євтух («Ідентичність представників національних меншин (спільнот) у контексті міжетнічної взаємодії: ключові аспекти динаміки», 2023) [26], С. Матвієнків, Т. Лушагіна («Етнонаціональна політика в країнах Вишеградської групи», 2024) [27], М. Петришина, М. Грінченко («Конституційно-правове регулювання мовних відносин у Республіці Польщі», 2023) [28], В. Тупікова («Правове регулювання статусу національних меншин», 2023) [29]. Підрозділ 1.2. «Теоретичні та конституційні основи поняття «національна меншина» у світі» спрямований на уточнення теоретичних і конституційних основ поняття «національна меншина», а також на відмежування цієї категорії від суміжних соціальних явищ і термінів («етнос», «нація», «національність», «етнічна меншина», «спільнота»). Ключовим підсумком підрозділу є висновок про колективну природу національної меншини: вона завжди є сукупністю осіб, що забезпечує можливість формування колективної ідентичності та реалізації групових прав. На цій основі запропоновано структуровану систему критеріїв національної меншини: обов’язкові (етнічна основа; державно-правовий зв’язок через громадянство; реальність існування відповідної національності у світовому/історичному контексті) та факультативні (традиції, історична тяглість, мова, релігійний фактор). Сформульована модель створює необхідне підґрунтя для подальшого переходу в наступних розділах до аналізу індивідуального виміру – конституційно-правового статусу представника національної меншини, а також механізмів реалізації та захисту його прав. У підрозділі 1.3. «Міжнародно-правовий контекст щодо захисту прав національних меншин» досліджено міжнародні норми, що стосуються прав національних меншин: Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.) [30]; Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.), ратифікована Україною у 1969 р.) [31]; Декларація Організації Об’єднаних Націй про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин (1992 р.) [32]; Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ (1990 р.) [33]; Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (1992 р.) [34]; Рекомендація Парламентської асамблеї Ради Європи № 1201 «Додатковий протокол про права меншин» (1993 р.) [35]; Віденська декларація та Програма дій Всесвітньої конференції з прав людини (1993 р.) [36]; Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин (1995 р.) [37]; Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту (1996 р.) [38]; Ословські рекомендації щодо мовних прав національних меншин (1998 р.) [39]; Лундські рекомендації щодо ефективної участі національних меншин у суспільно-політичному житті (1999 р.) [40]; Рекомендації щодо використання мов меншин у телерадіомовленні (2003 р.) [41]; Рекомендації щодо поліцейської діяльності в багатонаціональному суспільстві (2006 р.) [42] та ін. Розділ другий «Правове забезпечення конституційно-правового статусу національних меншин в Україні: проблеми та реалії» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Конституційно-правовий аналіз захисту прав національних меншин у контексті євроінтеграції України» проведено конституційно-правовий аналіз, який засвідчив, що інституційне оформлення представництва національних меншин в Україні перебуває на етапі становлення та потребує подальшого вдосконалення. У підрозділі 2.2. «Реалізація права національних меншин на самоідентифікацію» проведено дослідження індивідуального виміру правового статусу особи як представника національної меншини, яке дало змогу сформувати багаторівневу модель критеріїв належності, особи до національної меншини. Підрозділ 2.3. «Тенденції розвитку прав національних меншин в Україні» присвячено порівняльному аналізу європейських моделей та визначенню реалістичних напрямів розвитку українського законодавства. У межах порівняльно-правового аналізу обґрунтовано доцільність залучення досвіду Республіки Польща, Болгарської Республіки, Угорщини та Республіки Словаччина як держав, у яких сформовано інституційно та нормативно визначені моделі захисту прав національних меншин, релевантні для вдосконалення українського законодавства. Проведене зіставлення засвідчило, що спільною рисою європейських підходів є поєднання територіально визначених механізмів реалізації мовних прав; інституційного представництва або участі меншин у виробленні політики; спеціалізованих органів контролю та реагування у випадках дискримінації. Розділ третій «Конституційно-правові засади вдосконалення механізмів захисту прав національних меншин в Україні» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Емпіричні джерела аналізу становища національних меншин в Україні» здійснено систематизований аналіз емпіричних джерел, соціологічних досліджень та міждисциплінарних наукових проєктів, присвячених вивченню ідентичності, мовних практик та соціально-правового становища національних меншин в Україні в період з 2001-2025 роки. У підрозділі 3.2. «Механізми гарантування та реалізації прав національних меншин: правовий аспект» та 3.3. «Вдосконалення конституційно-правових механізмів захисту прав національних меншин: прикладний аспект» здійснено аналіз результатів авторського опитування, проведеного серед представників польської, словацької, болгарської та угорської національних меншин України. Емпіричне дослідження стало логічним продовженням теоретичного та порівняльно-правового аналізу, здійсненого в перших двох розділах, та було спрямоване на виявлення фактичної дієвості конституційно-правових гарантій прав національних меншин і визначення рівня їх реальної імплементації. Особливої уваги заслуговує те, що під час особистої комунікації з представниками словацької національної меншини України вони висловили не лише зацікавленість, а й наголосили на наявності практичної потреби у використанні матеріалів дисертації для підготовки пропозицій до органів державної влади. Представники словацької меншини наголосили, що результати проведеного дослідження будуть у подальшому передані до Генерального консульства Словацької Республіки в Україні для використання в процесі офіційного діалогу зі структурами уряду України щодо необхідності вдосконалення нормативно-правових механізмів у сфері захисту прав національних меншин та гармонізації державної етнонаціональної політики. Такий крок не лише засвідчує високу практичну значущість отриманих у дисертації результатів, але й підтверджує їх потенційну міждержавну цінність, адже сформульовані висновки й рекомендації можуть стати основою для реального вдосконалення конституційного та спеціального законодавства України, розвитку демократичних механізмів гарантування прав національних меншин та підвищення рівня інтегрованості України в європейський правовий простір. Отже, робота має не лише теоретичну новизну та наукову цінність, а й безпосереднє практичне значення, що дає підстави очікувати її використання в подальшій нормотворчій діяльності та під час формування сучасної й ефективної системи захисту прав національних меншин в Україні.

Склад разової ради:

Голова ради – Львова Єлизавета Олегівна, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Мішина Наталя Вікторівна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Кулі-Іванченко Ксенія Костянтинівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Батанов Олександр Васильович, доктор юридичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Бадида Андріана Юріївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету.

Захист відбудеться 28.07.2026 о 14:00, за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА