Правове регулювання використання альтернативних джерел енергії в Україні

Abstract

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявилося у встановленні особливостей правового регулювання використання альтернативних джерел енергії в Україні. Визначено сучасні тенденції розвитку законодавства у сфері використання альтернативних джерел енергії, а саме: а) поступовий відхід від «зеленого» тарифу як самостійного засобу підтримки та перетворення його у допоміжний інструмент; б) максимальне стимулювання самозабезпечення споживачів енергії; в) державне стимулювання виробників енергії з альтернативних джерел до ринкової активності та господарської самостійності за рахунок встановлення договірних відносин на енергетичному ринку; г) зменшення юридичних зобов’язань держави у цій сфері.Виділено та охарактеризовано такі етапи розвитку вітчизняного законодавства у сфері використання альтернативних джерел енергії: 1) етап становлення загального енергетичного законодавства (1991 – 2000), його основними рисами були: а) зародження та активне становлення загального енергетичного законодавства; б) епізодичне згадування альтернативних джерел енергії в окремих нормативних джерелах; в) поява окремих програмних документів, позбавлених регуляторної конкретики та системного бачення розвитку відносин щодо використання альтернативних джерел енергії; 2) етап статичного спеціального законодавства (2000 – 2008), ознаками якого були: а) поява спеціальних законів; б) статичність та декларативість норм законодавства; 3) етап динамічного спеціального законодавства (2008 – 2012), ознаками якого були: а) формування пікового протекціонізму галузі; б) масштабування спеціального законодавства; в) неодноразове гарантування державою збереження пільгових протекційних умов виробництва енергії з альтернативних джерел; 4) етап перебудови енергетичної системи (2013 – 2018), для якого було характерно: а) удосконалення існуючих правових механізмів; б) відмова від деяких правових конструкцій; в) активна євроінтеграційна трансформація під час створення об’єднаної енергетичної системи; 5) етап регресу (2019 – 2022), ознаки якого полягали у: а) кризі тарифної підтримки; б) впровадженні аукціонної моделі підтримки; в) розширенні юридичної відповідальності виробників енергії; 6) етап розвитку законодавства у сфері альтернативної енергетики під час дії воєнного стану та післявоєнного відновлення (з 2022 року), який об’єднує дві характерні ознаки: а) здійснення термінових ситуативних заходів, спрямованих на збереження альтернативної енергетики в кризових умовах; б) проведення стратегічних заходів, основним з яких є запровадження нової протекційної моделі.Запропоновано інтегрально-правовий шлях вирішення проблеми використання значних земельних площ під розміщення сонячних електростанцій, який враховує екологічні, економічні та соціальні інтереси та ґрунтується на таких принципах: а) ефективне землекористування; б) використання земель гіршої якості; в) розміщення у віддалених місцях; г) використання технологічних інновацій; д) партнерство; е) спільне землекористування.Визначено особливості правового регулювання сонячної енергетики в Україні: а) поява права геліокористування як права на використання енергії сонячного випромінення для виробництва електричної енергії; б) динамічність законодавства через євроінтеграційні зобов’язання, воєнні умови, прогресування енергетичного переходу тощо; в) постійний пошук балансу між протекційністю та ринковими відносинами.Розкрито особливості правового регулювання офшорної вітроенергетики: а) за відсутності спеціального законодавства офшорні вітроенергетичні відносини регламентуються загальними нормами енергетичного, водного, морського та міжнародного права; б) необхідність закріплення правових механізмів збалансування різних видів водокористування (зокрема, для енергетичних, рибальських, судноплавних, рекреаційних цілей тощо); в) розробка правових засад ефективного морського просторового планування; г) передбачення підвищених еколого-правових вимог до розміщення та функціонування офшорних вітроелектростанцій; д) розробка спеціального протекційного правового режиму підтримки офшорної вітроенергетики як складової енергетичного переходу.Обґрунтовано, що за умов ведення воєнних дій та післявоєнного відновлення розвиток правового регулювання малої гідроенергетики має відбуватися з урахуванням таких ключових аспектів: а) необхідність організації фізичного захисту та збереження гідроенергетичних об’єктів; б) забезпечення стабільної роботи та безперебійного виробництва енергії; в) розробка сприятливих правових умов для заохочення відновлення, технічної реконструкції та модернізації об’єктів малої гідроенергетики; г) необхідність розширення міжнародної співпраці у сфері використання та охорони транскордонних та інших водних об’єктів як альтернативних джерел енергії.Виявлено існування трьох принципових способів державно-правового впливу на поступальний біоенергетичний розвиток: 1) сприятливий (створення максимально протекційного правового режиму); 2) поміркований (поєднання заборон та обмежень відносно традиційних видів енергетики зі стимулюванням біоенергетичних проєктів); 3) категоричний (оголошення поза законом усіх традиційних джерел енергії, яких визнано небезпечними для клімату та довкілля). При цьому доведено, що категоричний спосіб впливу можливий за наявності сукупності умов: а) досить високий існуючий рівень розвитку відновлюваної енергетики в цілому та біоенергетики зокрема; б) наявність достатньої ресурсної бази для повноцінного ефективного біоенергетичного виробництва; в) дотримання екологічних вимог під час функціонування біоенергетичних об’єктів та організація суворого контролю за цим; г) досягнення критичного рівня кліматичних та екологічних проблем.Виявлено специфіку національного правового досвіду стимулювання розвитку біоенергетики в Україні, а саме: а) активне використання сприятливого способу впливу протягом 2009 – 2015 років, коли було створено розгалужену систему заходів підтримки; б) перехід до поміркованого способу впливу з 2016 року, який втілився у специфічному поєднанні, з одного боку, скасування більшості спеціальних протекційних заходів та, з іншого – запровадження низки зобов’язуючих правових механізмів (наприклад, податку на вуглець).Удосконалено аргументацію збереження юридичного поняття альтернативних джерел енергії у вітчизняній системі права з огляду на його функціональні особливості: а) розширення переліку потенційних джерел енергії за рахунок незвичних, але економічно рентабельних, технологічно можливих видів джерел; б) забезпечення екологічності виробництва енергії; в) стимулювання бізнесу до пошуків та використання додаткових джерел енергії, тобто активізація енергетичного переходу на усіх рівняхВизначено особливості законодавчого забезпечення альтернативних видів палива: а) поняття альтернативних видів палива еволюційно стало складовою більш широкого поняття альтернативних джерел енергії; б) Закон України «Про альтернативні джерела енергії» перетворився на загальний відносно Закону України «Про альтернативні види палива»; в) окреслені тенденції призведуть до поглинання у майбутньому систематизаційному процесі нормативних засад щодо альтернативного палива законом про альтернативні джерела енергії. При цьому у випадку, якщо законодавець відмовиться від поняття альтернативних джерел енергії та перейде лише на використання терміну «відновлювані джерела енергії», то подібне поглинання неможливе, адже альтернативні види палива включають не лише ті, що походять з відновлюваних джерел.Сформульовано пропозиції щодо заохочення використання сонячних панелей в громадських будівлях та під час будівельних проєктів у частині розробки комплексного правового підходу, який включає в себе: а) податкові стимули; б) фінансову підтримку; в) регуляторні вимоги; г) заходи підвищення публічної свідомості; д) встановлення партнерства з приватним сектором; е) моніторинг і регулярне оновлення.Удосконалено правові підходи до збалансованого використання та збереження вторинних енергетичних ресурсів, особливістю яких є поєднання окремих правових ознак відновлюваних джерел енергії, традиційних джерел енергії та відходів, а саме: а) виникнення за певних умов; б) обмежене відновлення; в) ідентифікація як відходів виробництва у випадку не використання як джерела енергії; г) одержання більшого позитивного екологічного ефекту у випадку використання в енергетичних цілях ніж у випадку ігнорування чи утилізації.