Адміністративна правосуб’єктність мігрантів в Україні
Завантаження...
Дата
2023
Автори
Посмітна, Вероніка Володимирівна
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Одеса
Анотація
Дисертація є першим у вітчизняній науці адміністративного права
монографічним дослідженням адміністративної правосуб’єктності
мігрантів в Україні та однією із перших робіт, присвячених вивченню
особливостей виникнення та припинення правосуб’єктності мігрантів
різної видової приналежності з урахуванням реалій Української держави.
Уперше: визначено поняття «мігранти» у вузькому (іммігранти та емігранти) та в широкому [іммігранти; емігранти (у т.ч. зовнішні трудові мігранті); біженці та особи, які потребують додаткового або тимчасового захисту; внутрішні мігранти (внутрішньо переміщені особи та внутрішні трудові мігранти)] аспектах; обґрунтовано необхідність дослідження адміністративної правосуб’єктності мігрантів відповідно до принципу диференційованого підходу до різних категорій мігрантів; встановлено порядок та умови виникнення адміністративної правосуб’єктності іммігрантів (осіб, які постійно проживають за межами України, та осіб, які перебувають в Україні на законних підставах); доведено, що із темпоральної точки зору адміністративна правоздатність, адміністративна дієздатність та адміністративна деліктоздатність іммігранта виникають одночасно; визначено особливості функціонування військових адміністрацій як суб’єктів забезпечення адміністративної правосуб’єктності мігрантів на місцевому рівні на час дії воєнного стану.
Встановлено, що вітчизняний стан нормативного регулювання питань адміністративної правосуб’єктності мігрантів відзначається не систематизованістю, що обумовлює регламентацію цієї сфери актами різної юридичної сили. Такі нормативні приписи, як правило, визначають або загальні питання реалізації міграційної політики та змістовної складової міграції у вітчизняному просторі, або окремі аспекти правосуб’єктності мігрантів. Зазначене обґрунтовує доцільність характеристики нормативно-правового забезпечення адміністративної правосуб’єктності мігрантів з урахуванням їх поділу на три блоки: а) загальні питання міграції (реалізація державної міграційної політики, визначення змістовних компонентів міграційного процесу); б) питання інституційного забезпечення адміністративної правосуб’єктності мігрантів (виокремлення єдиної системи органів виконавчої влади та інших суб’єктів публічної адміністрації, які відповідно до визначених законодавством повноважень здійснюють регулювання та упорядкування усіх міграційних процесів в Україні; характеристика їх правового статусу); в) визначення адміністративної правосуб’єктності мігрантів (регламентація питань виникнення та припинення правосуб’єктності мігрантів у залежності від їх видової приналежності, виокремлення складових правосуб’єктності).
Обґрунтовано, що адміністративна правосуб’єктність мігрантів має надважливий засадничий характер, обумовлює здатність набувати ознак суб’єкта адміністративного права, мати суб’єктивні публічні права та юридичні обов’язки у сфері публічного адміністрування, реалізовувати їх на власний розсуд, а також нести відповідальність. Адміністративна правосуб’єктність мігрантів містить адміністративну правоздатність мігрантів, адміністративну дієздатність мігрантів та адміністративну деліктоздатність мігрантів.
Доведено, що повноцінна характеристика адміністративної правосуб’єктності окремої категорії фізичних осіб є неможливою без встановлення обсягу суб’єктивних публічних прав та обов’язків, які потенційно набуватиме така особа. У протилежному випадку такі елементи адміністративної правосуб’єктності, як правоздатність та дієздатність, стають беззмістовними, оскільки не конкретизуватиметься, які саме суб’єктивні публічні права та обов’язки маються на увазі.
Удосконалено: визначення поняття «внутрішня міграція» у залежності від меж адміністративно-територіальних одиниць (населеного пункту: села, селища, міста, району або області, Автономної Республіки Крим); наукові положення щодо визначення «трудових мігрантів» у чинному законодавстві; підхід щодо виокремлення передумов законодавчого врегулювання внутрішньої міграції в Україні; наукові доробки щодо визначення місця внутрішньо переміщених осіб серед мігрантів та обґрунтовано необхідність їх зарахування до внутрішніх мігрантів.
Виокремлено такі ознаки трудової міграції за змістовним критерієм, як: 1) переміщеність – передбачає обов’язкову зміну місця постійного перебування (проживання); 2) здійсненність фізичними особами (без уточнення їх статусної належності), до складу яких можуть зараховуватися громадяни України, іноземці та особи без громадянства, із зарахуванням до них біженців, осіб, які потребують додаткового захисту, тощо; 3) пов’язаність з перетином кордонів – державного кордону (оскільки не уточнено напрямок перетину логічним є допущення, що йдеться про перетин державного кордону як до України, так і за її межі до інших держав) або меж адміністративно- територіальних одиниць (відсутність уточнення щодо рівня таких адміністративно-територіальних одиниць, перетину меж яких достатньо для визнання існування трудової міграції, дозволяє відносити до них не тільки Автономну Республіку Крим, області або райони, але й міста, селища і села); 4) здійсненність з певною метою – виконання роботи (завчасно визначеної трудової функції) або пошуку роботи (у цьому разі йдеться лише про мету пошуку роботи).
Доведено, що адміністративна правосуб’єктність мігрантів відрізняється не стільки їх належністю до основних груп фізичних осіб, зокрема, громадян України, іноземців та осіб без громадянства (як це відбувається на прикладі із загальною правосуб’єктністю), скільки їх приналежністю до окремих видів мігрантів. Встановлено, що відповідна фізична особа (громадянин України, іноземець та особа без громадянства) може належати до різних видів мігрантів, у зв’язку з чим володітиме різним обсягом адміністративної правосуб’єктність.
Визначено, що іммігрантами в Україні можуть бути два види іноземців та осіб без громадянства: ті, що не перебувають в Україні (знаходяться на території інших держав), за умови (1) отримання дозволу на імміграцію та (2) прибуття в Україну на постійне проживання; та ті, що вже перебувають в Україні на законних підставах, за умови (1) отримання дозволу на імміграцію та (2) залишення в Україні на постійне проживання.
З’ясовано, що адміністративна правосуб’єктність іммігрантів-осіб, які постійно проживають за межами України, виникає з моменту прибуття в установленому законом порядку в Україну на постійне проживання; іммігрантів-осіб, які перебувають в Україні на законних підставах, виникає з моменту отримання дозволу на імміграцію (за умови залишення на постійне проживання в Україні). При цьому, з темпоральної точки зору адміністративна правоздатність, адміністративна дієздатність та адміністративна деліктоздатність іммігранта виникають одночасно.
Обґрунтовано, що адміністративна правосуб’єктність емігранта виникає після оформлення в установленому порядку документів для виїзду за кордон на постійне проживання та виїзду до іншої держави. Припинення адміністративної правосуб’єктності емігрантів здійснюється після повернення на постійне проживання в Україну або спливу строку чинності документів для виїзду за кордон на постійне проживання.
Встановлено відсутність законодавчо визначених умов виникнення та припинення адміністративної правосуб’єктності зовнішніх трудових мігрантів. З метою вирішення цієї проблеми запропоновано під зовнішнім трудовим мігрантом розуміти громадянина України, який виїхав з України до іншої держави з метою здійснення оплачуваної діяльності, не забороненої законодавством цієї держави, або здійснював таку діяльність.
З’ясовано, що виникнення адміністративної правосуб’єктності у біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, пов’язується із прийняттям ДМС України рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а припиняється у разі втрати або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, а також скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Визначено, що адміністративна правосуб’єктність осіб, що потребують тимчасового захисту, виникає відповідно до постанови Кабінету Міністрів України про надання тимчасового захисту, на колективній основі та має тимчасовий характер. Припинення адміністративної правосуб’єктності осіб, що потребують тимчасового захисту пов’язується або із зникненням подій, що зумовили тимчасовий захист, або переїздом особи до іншої держави.
Визначено, що інституційне забезпечення адміністративної правосуб’єктності мігрантів – це важлива складова системи публічного адміністрування, яка полягає у застосуванні уповноваженими державою суб’єктами, що регулюють відносини у сфері міграції або суб’єктів, які здійснюють у ній діяльність, комплексу заходів правового, організаційного та технічного характеру, спрямованих на врегулювання відносин щодо: реалізації державної політики у сфері міграції, здійснення надання публічних послуг, запобігання нелегальній міграції, забезпечення прав, свобод та гарантій мігрантів (як іммігрантів, так і емігрантів). Обґрунтовано доцільність віднесення до уповноважених суб’єктів у сфері забезпечення адміністративної правосуб’єктності мігрантів не лише органів державної виконавчої влади, державних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери управління таких органів (як приклад, Державна служба зайнятості), але й органи місцевого самоврядування, громадські та міжнародні організації.
Здійснено класифікацію органів державної виконавчої влади, що уповноваженні на забезпечення адміністративної правосуб’єктності мігрантів за критерієм їх компетенційного спрямування на дві групи: 1) ті, що уповноважені на забезпечення легальної міграції (КМУ, Мінекономіки, МЗС, Мінреінтеграції, Мінсоцполітики, ДМС України, Державна служба України з питань праці, місцеві державні адміністрації, військові адміністрації); 2) ті, що здійснюють протидію нелегальній міграції (МВС, Держприкордонслужба України, ДМС України).
Визначено особливості взаємодії КМУ із ЦОВВ, яких наділено повноваженнями щодо реалізації державної міграційної політики за окремими напрямками: КМУ спрямовує та координує роботу міністерств (зокрема Мінекономіки, Мінсоцполітики, МЗС, Мінреінтеграції) через міністра, до відання якого воно належить; здійснює контрольно- наглядові повноваження за діяльністю ЦОВВ щодо виконання законодавства у сфері міграції та скасовує за необхідності акти цих органів. Усі ЦОВВ, у свою чергу, є підзвітними та підконтрольними КМУ (перебувають у стані організаційної залежності органу нижчого рівня від органу вищого рівня).
Набули подальшого розвитку: наукові положення щодо правового регулювання внутрішньої міграції в залежності від настання певних подій, які обумовлюють внутрішню міграцію (військові дії, техногенні або природні катастрофи тривалого характеру) або від чисельності одночасного переміщення (виїзду) фізичних осіб з адміністративно- територіальних одиниць (через екологічну ситуацію або відсутність роботи); характеристика адміністративної правосуб’єктності мігрантів як галузевої правосуб’єктності; класифікація законодавчого поділу міграції в залежності від напрямку здійснення на зовнішню і внутрішню; наукові підходи до співвідношення адміністративної правосуб’єктності та адміністративно-правового статусу фізичної особи; тези щодо взаємозв’язку адміністративної правосуб’єктності та суб’єктивних публічних прав та обов’язків.
Запропоновано зміни і доповнення до чинного законодавства України з питань адміністративної правосуб’єктності мігрантів, зокрема до Законів України «Про імміграцію», «Про зовнішню трудову міграцію», «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Склад разової ради:
Голова ради – Біла-Тіунова Любов Романівна, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного і фінансового права Національного університету «Одеська юридична академія».
Рецензенти: Стрельников Андрій Вікторович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного і фінансового права Національного університету «Одеська юридична академія»; Білоус-Осінь Тетяна Ігорівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного і фінансового права Національного університету «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Лазур Ярослав Володимирович, доктор юридичних наук, професор, декан юридичного факультету Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет"; Хлібороб Наталія Євгенівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка.
Захист дисертації відбудеться 19 вересня 2023 року о 10:00 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань вченої ради Національного університету "Одеська юридична академія".Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті: https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l/featured
Уперше: визначено поняття «мігранти» у вузькому (іммігранти та емігранти) та в широкому [іммігранти; емігранти (у т.ч. зовнішні трудові мігранті); біженці та особи, які потребують додаткового або тимчасового захисту; внутрішні мігранти (внутрішньо переміщені особи та внутрішні трудові мігранти)] аспектах; обґрунтовано необхідність дослідження адміністративної правосуб’єктності мігрантів відповідно до принципу диференційованого підходу до різних категорій мігрантів; встановлено порядок та умови виникнення адміністративної правосуб’єктності іммігрантів (осіб, які постійно проживають за межами України, та осіб, які перебувають в Україні на законних підставах); доведено, що із темпоральної точки зору адміністративна правоздатність, адміністративна дієздатність та адміністративна деліктоздатність іммігранта виникають одночасно; визначено особливості функціонування військових адміністрацій як суб’єктів забезпечення адміністративної правосуб’єктності мігрантів на місцевому рівні на час дії воєнного стану.
Встановлено, що вітчизняний стан нормативного регулювання питань адміністративної правосуб’єктності мігрантів відзначається не систематизованістю, що обумовлює регламентацію цієї сфери актами різної юридичної сили. Такі нормативні приписи, як правило, визначають або загальні питання реалізації міграційної політики та змістовної складової міграції у вітчизняному просторі, або окремі аспекти правосуб’єктності мігрантів. Зазначене обґрунтовує доцільність характеристики нормативно-правового забезпечення адміністративної правосуб’єктності мігрантів з урахуванням їх поділу на три блоки: а) загальні питання міграції (реалізація державної міграційної політики, визначення змістовних компонентів міграційного процесу); б) питання інституційного забезпечення адміністративної правосуб’єктності мігрантів (виокремлення єдиної системи органів виконавчої влади та інших суб’єктів публічної адміністрації, які відповідно до визначених законодавством повноважень здійснюють регулювання та упорядкування усіх міграційних процесів в Україні; характеристика їх правового статусу); в) визначення адміністративної правосуб’єктності мігрантів (регламентація питань виникнення та припинення правосуб’єктності мігрантів у залежності від їх видової приналежності, виокремлення складових правосуб’єктності).
Обґрунтовано, що адміністративна правосуб’єктність мігрантів має надважливий засадничий характер, обумовлює здатність набувати ознак суб’єкта адміністративного права, мати суб’єктивні публічні права та юридичні обов’язки у сфері публічного адміністрування, реалізовувати їх на власний розсуд, а також нести відповідальність. Адміністративна правосуб’єктність мігрантів містить адміністративну правоздатність мігрантів, адміністративну дієздатність мігрантів та адміністративну деліктоздатність мігрантів.
Доведено, що повноцінна характеристика адміністративної правосуб’єктності окремої категорії фізичних осіб є неможливою без встановлення обсягу суб’єктивних публічних прав та обов’язків, які потенційно набуватиме така особа. У протилежному випадку такі елементи адміністративної правосуб’єктності, як правоздатність та дієздатність, стають беззмістовними, оскільки не конкретизуватиметься, які саме суб’єктивні публічні права та обов’язки маються на увазі.
Удосконалено: визначення поняття «внутрішня міграція» у залежності від меж адміністративно-територіальних одиниць (населеного пункту: села, селища, міста, району або області, Автономної Республіки Крим); наукові положення щодо визначення «трудових мігрантів» у чинному законодавстві; підхід щодо виокремлення передумов законодавчого врегулювання внутрішньої міграції в Україні; наукові доробки щодо визначення місця внутрішньо переміщених осіб серед мігрантів та обґрунтовано необхідність їх зарахування до внутрішніх мігрантів.
Виокремлено такі ознаки трудової міграції за змістовним критерієм, як: 1) переміщеність – передбачає обов’язкову зміну місця постійного перебування (проживання); 2) здійсненність фізичними особами (без уточнення їх статусної належності), до складу яких можуть зараховуватися громадяни України, іноземці та особи без громадянства, із зарахуванням до них біженців, осіб, які потребують додаткового захисту, тощо; 3) пов’язаність з перетином кордонів – державного кордону (оскільки не уточнено напрямок перетину логічним є допущення, що йдеться про перетин державного кордону як до України, так і за її межі до інших держав) або меж адміністративно- територіальних одиниць (відсутність уточнення щодо рівня таких адміністративно-територіальних одиниць, перетину меж яких достатньо для визнання існування трудової міграції, дозволяє відносити до них не тільки Автономну Республіку Крим, області або райони, але й міста, селища і села); 4) здійсненність з певною метою – виконання роботи (завчасно визначеної трудової функції) або пошуку роботи (у цьому разі йдеться лише про мету пошуку роботи).
Доведено, що адміністративна правосуб’єктність мігрантів відрізняється не стільки їх належністю до основних груп фізичних осіб, зокрема, громадян України, іноземців та осіб без громадянства (як це відбувається на прикладі із загальною правосуб’єктністю), скільки їх приналежністю до окремих видів мігрантів. Встановлено, що відповідна фізична особа (громадянин України, іноземець та особа без громадянства) може належати до різних видів мігрантів, у зв’язку з чим володітиме різним обсягом адміністративної правосуб’єктність.
Визначено, що іммігрантами в Україні можуть бути два види іноземців та осіб без громадянства: ті, що не перебувають в Україні (знаходяться на території інших держав), за умови (1) отримання дозволу на імміграцію та (2) прибуття в Україну на постійне проживання; та ті, що вже перебувають в Україні на законних підставах, за умови (1) отримання дозволу на імміграцію та (2) залишення в Україні на постійне проживання.
З’ясовано, що адміністративна правосуб’єктність іммігрантів-осіб, які постійно проживають за межами України, виникає з моменту прибуття в установленому законом порядку в Україну на постійне проживання; іммігрантів-осіб, які перебувають в Україні на законних підставах, виникає з моменту отримання дозволу на імміграцію (за умови залишення на постійне проживання в Україні). При цьому, з темпоральної точки зору адміністративна правоздатність, адміністративна дієздатність та адміністративна деліктоздатність іммігранта виникають одночасно.
Обґрунтовано, що адміністративна правосуб’єктність емігранта виникає після оформлення в установленому порядку документів для виїзду за кордон на постійне проживання та виїзду до іншої держави. Припинення адміністративної правосуб’єктності емігрантів здійснюється після повернення на постійне проживання в Україну або спливу строку чинності документів для виїзду за кордон на постійне проживання.
Встановлено відсутність законодавчо визначених умов виникнення та припинення адміністративної правосуб’єктності зовнішніх трудових мігрантів. З метою вирішення цієї проблеми запропоновано під зовнішнім трудовим мігрантом розуміти громадянина України, який виїхав з України до іншої держави з метою здійснення оплачуваної діяльності, не забороненої законодавством цієї держави, або здійснював таку діяльність.
З’ясовано, що виникнення адміністративної правосуб’єктності у біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, пов’язується із прийняттям ДМС України рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а припиняється у разі втрати або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, а також скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Визначено, що адміністративна правосуб’єктність осіб, що потребують тимчасового захисту, виникає відповідно до постанови Кабінету Міністрів України про надання тимчасового захисту, на колективній основі та має тимчасовий характер. Припинення адміністративної правосуб’єктності осіб, що потребують тимчасового захисту пов’язується або із зникненням подій, що зумовили тимчасовий захист, або переїздом особи до іншої держави.
Визначено, що інституційне забезпечення адміністративної правосуб’єктності мігрантів – це важлива складова системи публічного адміністрування, яка полягає у застосуванні уповноваженими державою суб’єктами, що регулюють відносини у сфері міграції або суб’єктів, які здійснюють у ній діяльність, комплексу заходів правового, організаційного та технічного характеру, спрямованих на врегулювання відносин щодо: реалізації державної політики у сфері міграції, здійснення надання публічних послуг, запобігання нелегальній міграції, забезпечення прав, свобод та гарантій мігрантів (як іммігрантів, так і емігрантів). Обґрунтовано доцільність віднесення до уповноважених суб’єктів у сфері забезпечення адміністративної правосуб’єктності мігрантів не лише органів державної виконавчої влади, державних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери управління таких органів (як приклад, Державна служба зайнятості), але й органи місцевого самоврядування, громадські та міжнародні організації.
Здійснено класифікацію органів державної виконавчої влади, що уповноваженні на забезпечення адміністративної правосуб’єктності мігрантів за критерієм їх компетенційного спрямування на дві групи: 1) ті, що уповноважені на забезпечення легальної міграції (КМУ, Мінекономіки, МЗС, Мінреінтеграції, Мінсоцполітики, ДМС України, Державна служба України з питань праці, місцеві державні адміністрації, військові адміністрації); 2) ті, що здійснюють протидію нелегальній міграції (МВС, Держприкордонслужба України, ДМС України).
Визначено особливості взаємодії КМУ із ЦОВВ, яких наділено повноваженнями щодо реалізації державної міграційної політики за окремими напрямками: КМУ спрямовує та координує роботу міністерств (зокрема Мінекономіки, Мінсоцполітики, МЗС, Мінреінтеграції) через міністра, до відання якого воно належить; здійснює контрольно- наглядові повноваження за діяльністю ЦОВВ щодо виконання законодавства у сфері міграції та скасовує за необхідності акти цих органів. Усі ЦОВВ, у свою чергу, є підзвітними та підконтрольними КМУ (перебувають у стані організаційної залежності органу нижчого рівня від органу вищого рівня).
Набули подальшого розвитку: наукові положення щодо правового регулювання внутрішньої міграції в залежності від настання певних подій, які обумовлюють внутрішню міграцію (військові дії, техногенні або природні катастрофи тривалого характеру) або від чисельності одночасного переміщення (виїзду) фізичних осіб з адміністративно- територіальних одиниць (через екологічну ситуацію або відсутність роботи); характеристика адміністративної правосуб’єктності мігрантів як галузевої правосуб’єктності; класифікація законодавчого поділу міграції в залежності від напрямку здійснення на зовнішню і внутрішню; наукові підходи до співвідношення адміністративної правосуб’єктності та адміністративно-правового статусу фізичної особи; тези щодо взаємозв’язку адміністративної правосуб’єктності та суб’єктивних публічних прав та обов’язків.
Запропоновано зміни і доповнення до чинного законодавства України з питань адміністративної правосуб’єктності мігрантів, зокрема до Законів України «Про імміграцію», «Про зовнішню трудову міграцію», «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Склад разової ради:
Голова ради – Біла-Тіунова Любов Романівна, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного і фінансового права Національного університету «Одеська юридична академія».
Рецензенти: Стрельников Андрій Вікторович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного і фінансового права Національного університету «Одеська юридична академія»; Білоус-Осінь Тетяна Ігорівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного і фінансового права Національного університету «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Лазур Ярослав Володимирович, доктор юридичних наук, професор, декан юридичного факультету Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет"; Хлібороб Наталія Євгенівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка.
Захист дисертації відбудеться 19 вересня 2023 року о 10:00 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань вченої ради Національного університету "Одеська юридична академія".Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті: https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l/featured
Бібліографічний опис
Посмітна В. В. Адміністративна правосуб’єктність мігрантів в Україні : дис…доктора філос. / Посмітна, Вероніка Володимирівна ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2023. – 250 с.
Ключові слова
правосуб’єктність, Research Subject Categories::LAW/JURISPRUDENCE, адміністративна правосуб’єктність, міграція, еміграція, імміграція, мігранти, іммігранти, емігранти, внутрішньо переміщені особи, публічне адміністрування, права людини, суб’єктивні права, публічний інтерес, цифрова трансформація, світовий досвід, legal capacity and competence, administrative legal capacity and competence, migration, emigration, immigration, migrants, immigrants, emigrants, internally displaced persons, public administration, human rights, subjective rights, public interest, digital transformation, world experience
Цитування
Посмітна В. В. Адміністративна правосуб’єктність мігрантів в Україні : дис…доктора філос. / Посмітна, Вероніка Володимирівна ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2023. – 250 с.