Стягнення збитківа за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних аспектів стягнення збитків за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань за законодавством України. У дисертації визначено методологію дослідження та здійснено огляд літератури за темою дисертаційного дослідження. Розглянуто становлення та розвиток законодавства щодо стягнення збитків за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань, в тому числі з урахуванням рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України та воєнного стану. Акцентовано увагу на актуальності теми дослідження, що обумовлено тим, що питання стягнення збитків безпосередньо пов’язане із захистом суб’єктивних цивільних прав та законних інтересів учасників цивільного обороту. При цьому судова практика свідчить про значну кількість спорів, пов’язаних із визначенням складу, розміру та доказування збитків, що вказує на наявність як доктринальних, так і правозастосовних проблем у цій сфері. В дисертаційному дослідженні також визначено місце відшкодування збитків у системі заходів відповідальності за порушення зобов’язання У дисертаційному дослідженні надана загальна характеристика збитків за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань за законодавством України. Визначено склад правопорушення у договірних зобов’язаннях, а також визначено поняття та правову природу збитків у цивільному праві України. Розглянуто невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань як підставу стягнення збитків, а також проблемні аспекти обмеження та звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань. У дисертаційному дослідженні проаналізовані питання щодо розміру, способів та особливостей стягнення збитків за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань за законодавством України. Охарактеризовано методику визначення розміру збитків, теоретичні та практичні аспекти доказування збитків за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань, а також особливості стягнення збитків у окремих видах договорів. У дисертації запропоновано комплексний підхід до методики визначення розміру збитків у договірних зобов’язаннях, який поєднує положення національного цивільного законодавства, практику Верховного Суду, європейські принципи договірного права та стандарти оцінки збитків, що застосовуються у механізмах міжнародної компенсації шкоди, спричиненої збройною агресією. Обґрунтовано доцільність використання європейських принципів передбачуваності збитків та обов’язку мінімізації шкоди при визначенні розміру упущеної вигоди у договірних правовідносинах в умовах воєнного стану. В дисертаційному дослідженні обґрунтовано комплексний підхід до розуміння відшкодування збитків як універсальної майнової санкції, що виходить за межі традиційного поділу на договірну та деліктну відповідальність і функціонує як самостійний інструмент цивільно- правового захисту, спрямований на відновлення порушеного майнового стану потерпілої сторони незалежно від природи первісного правопорушення. Обґрунтовано системне розуміння відшкодування збитків як центрального елемента механізму цивільно-правового захисту, що функціонує не ізольовано, а у взаємозв’язку з іншими правовими наслідками порушення зобов’язання (неустойкою, примусовим виконанням, зміною чи припиненням договору), формуючи цілісну модель договірної відповідальності. Запропоновано класифікацію способів розрахунку збитків, яка включає: 1) традиційні (конкретний та абстрактний методи); 2) економічно- аналітичні (економічне моделювання, дисконтовані грошові потоки); 3) часові (ретроспективні та перспективні методи оцінки); 5) нормативно- умовні (заздалегідь оцінені збитки, договірні формули розрахунку); 6) адаптивні (методи, що враховують вплив воєнного стану та кризових явищ). У дисертаціції запропоновано наступну класифікація збитків у договірних зобов’язаннях: 1) за характером втрат: а) прямі (витрати на усунення недоліків, придбання замінного товару); б) непрямі (втрата ділової репутації, зниження обсягів діяльності у виняткових випадках); 2) а способом обчислення: а) фактично понесені (документально підтверджені витрати); б) розрахункові (упущена вигода, що визначається аналітичним шляхом); 3) за групою договірних зобов’язань: а) з передачі майна у власність (споживчі, комерційні, якість, кількість, асортимент тощо); б) з передачею майна у тимчасове користування (пошкодження майна, втрата доходу тощо); в) у підрядних зобов’язаннях (дефекти, строки тощо); г) у зобов’язаннях з надання послуг (якість послуг, строки тощо); д) у кредитно-фінансових зобов’язаннях (строки тощо); е) зобов’язання в сфері передачі результатів інтелектуальної, творчої діяльності тощо; 4) за джерелом виникнення: а) договірні; б) позадоговірні (деліктні); 5) за ступенем доведеності: а) очевидні (підтверджені первинними документами); б) ймовірні (потребують економічного та правового обґрунтування). Виокремлено наступні підходи до визначення категорії збитків: 1) класичний (деліктно-компенсаційний) – збитки як негативні майнові наслідки правопорушення; 2) економічний (ефективності) – збитки як інструмент відновлення економічного балансу та стимулювання належного виконання; 3) ризико-орієнтований – відповідальність як розподіл ризиків між сторонами (характерний для споживчих відносин). В дисертаційному дослідженні запропоновано встановити таку правову категорію, як презумпцію упущеної вигоди у разі отримання доходу порушником, та закріпити це положення у статті 22 ЦК України: «Якщо особа, яка порушила договірне зобов’язання, одержала дохід у зв’язку з таким порушенням, вважається, що потерпіла сторона зазнала упущеної вигоди у розмірі не меншому за такий дохід, якщо інше не доведено відповідачем». Зроблено висновок про доцільність запровадження однакових умов та порядку стягнення збитків за невиконання чи неналежне виконання договорів них зобов’язань. Зазначене обумовлено тим, що, наприклад, в договірних зобов’язаннях щодо перевезення вантажу передбачена обмежена відповідальність перевізника, яка означає, що що у разі втрати, нестачі або пошкодження майна він відшкодовує збитки лише в розмірі фактичної вартості, якщо інше не встановлено законом або договором, що фактично виключає стягнення упущеної вигоди (недоотриманого доходу). У зв’язку з чим доцільно внести відповідні зміни та доповнення до частини другої статті 924 ЦК України шляхом зазначення, що еревізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти на загальних підставах. Запропоновано доповнити статтю 22 ЦК України новою частиною такого змісту: «У разі неможливості точного визначення розміру збитків, суд має право визначити їх розмір на підставі наданих доказів із урахуванням принципів розумності, справедливості та добросовісності, а також ринкових показників і звичайних умов цивільного обороту». Акцентовано увагу на тому, що удосконалено поняття відшкодування збитків у договірних зобов’язаннях, які слід розглядати як передбачений цивільним законодавством спосіб захисту порушеного права кредитора, що полягає у компенсації реальних збитків та упущеної вигоди, завданих невиконанням або неналежним виконанням договору, розмір яких визначається з урахуванням фактичних втрат, ринкових показників та принципів добросовісності, розумності і справедливості. Удосконалено підхід до визначення упущеної вигоди, який враховує економічні показники діяльності суб’єкта господарювання, ринкову кон’юнктуру та принцип передбачуваності збитків в частині конкретизації таких випадків. Крім того, удосконалено підхід до визначення розміру збитків в частині визначення послідовної реалізації наступних етапів: встановлення факту порушення договірного зобов’язання, визначення складу збитків, встановлення причинно-наслідкового зв’язку, економічний розрахунок та документальне підтвердження збитків. В дисертаційному дослідженні удосконалено положення щодо правової природи цивільно- правової відповідальності за порушення договірних зобов’язань через уточнення її змісту як сукупності охоронних правовідносин, у межах яких поєднуються обов’язок правопорушника зазнати майнових втрат і суб’єктивне право потерпілої сторони на захист, реалізоване через механізм вимоги та державного примусу. Дістало подальшого розвитку теза щодо функціонального призначення інституту відшкодування шкоди (втому числі, збитків), зокрема, обґрунтування його багатофункціонального характеру (компенсаційного, превентивного та регулятивного), а також ролі договірних механізмів у визначенні меж відповідальності, розподілі ризиків і забезпеченні ефективності цивільно-правового регулювання договірних відносин в умовах сучасної правової системи. В дисертаційному дослідженні дістало подальшого розвитку положення щодо визначення складу збитків у договірних зобов’язаннях, з урахуванням сучасної судової практики Верховного Суду та європейських стандартів відшкодування шкоди в частині конкретизації таких випадків. Крім того, дістало подальшого розвитку положення щодо правової природи та класифікації збитків, зокрема їх розмежування з категорією шкоди, а також концепція позитивного і негативного договірного інтересу як методологічної основи визначення обсягу відшкодування, що сприяє більш гнучкому та ефективному застосуванню цивільно-правових засобів захисту в сучасних договірних відносинах. Встановлено, що інститут стягнення збитків за порушення договірних зобов’язань у цивільному праві України сформувався як складна, багаторівнева правова конструкція, яка еволюціонувала під впливом римської правової традиції, романо-германської доктрини та англо-американського підходу до регулювання договірної відповідальності. Зазначено, що відшкодування збитків за порушення договірних зобов’язань виступає ключовим та універсальним засобом цивільно-правової відповідальності, спрямованим на відновлення майнового становища потерпілої сторони шляхом компенсації як реальних збитків, так і упущеної вигоди. Сучасна модель відповідальності в цивільному праві України ґрунтується на поєднанні принципу повного відшкодування із диспозитивністю договірного регулювання та можливістю встановлення обмежень відповідальності, що забезпечує баланс інтересів сторін. Водночас реалізація права на відшкодування збитків значною мірою залежить від ефективності доказування їх наявності, розміру та причинного зв’язку з порушенням зобов’язання, що зумовлює практичну складність застосування відповідного інституту. Окремої уваги потребує трансформація підходів до відповідальності в умовах воєнного стану. Зокрема, виникає необхідність переосмислення критеріїв вини та причинного зв’язку у випадках, коли шкода є наслідком складних багатофакторних обставин, пов’язаних із бойовими діями. Судова практика поступово формує підходи до розмежування відповідальності держави, третіх осіб та безпосередніх заподіювачів шкоди. Акцкентовано увагу на тому, що склад цивільного правопорушення є складною багаторівневою конструкцією, яка зазнає суттєвих змін під впливом європейської інтеграції, судової практики та сучасних викликів, зокрема воєнного стану. Традиційна чотириелементна модель зберігає своє значення, однак її зміст наповнюється новими підходами, що відображають тенденцію до об’єктивізації відповідальності, розширення критеріїв протиправності та гнучкішого підходу до встановлення причинного зв’язку. Зазначено, що склад цивільного правопорушення - це передбачена законом та сформована судовою практикою система взаємопов’язаних об’єктивних і суб’єктивних елементів (протиправності, шкоди, причинного зв’язку та вини або умов її заміщення), сукупність яких є необхідною і достатньою підставою для покладення цивільно-правової відповідальності з урахуванням принципів справедливості, розумності, добросовісності та сучасних соціально-правових умов, включаючи вплив європейської правової традиції та особливості правового режиму воєнного стану. Зроблено висновок про доцільність закріплення положення про абстрактні збитки наступним чином: «Якщо зобов’язання не виконано або виконано неналежним чином, і для відповідних товарів, робіт або послуг існує ринкова ціна, збитки можуть визначатися як різниця між ціною договору та ринковою ціною незалежно від фактичного укладення замінного договору». В дисертаційному дослідженні акцентовано увагу на доцільності уточнення стандарту доказування при визначенні розміру збитків за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань, шляхом внесення змін та доповнень до статті 22 ЦК України наступного змісту: «Доведення розміру збитків здійснюється з урахуванням принципу достатньої вірогідності, якщо їх точний розмір не може бути встановлений з об’єктивних причин». В дисертації запропоновані підходи, спрямовані на подолання існуючих проблем доказування збитків, підвищення ефективності судового захисту та гармонізацію національного цивільного законодавства із європейськими стандартами приватного права. В дисертаційному дослідженні удосконалено теоретичні підходи до визначення складу цивільного правопорушення («corpus delicti») шляхом уточнення співвідношення його об’єктивних і суб’єктивних елементів та обґрунтування можливості відступу від вимоги повного складу у випадках відповідальності незалежно від вини, що відображає посилення компенсаційної спрямованості цивільного права. Запропоновано під збитками у договірних зобов’язаннях визначати виражене у грошовій формі зменшення майнової сфери кредитора, що виникло унаслідок невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником, включаючи як фактичні втрати, так і неодержані доходи, які з достатнім ступенем імовірності могли бути отримані за звичайних умов цивільних відносин, є передбачуваними для сторін на момент укладення договору та підлягають відшкодуванню за умови їх належного доказування. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного законодавства України у сфері стягнення збитків за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань.

Склад разової ради:

Голова ради – Давидова Ірина Віталівна, д.ю.н., професорка, професорка кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія.

Рецензенти: Берназ-Лукавецька Олена Михайлівна, к.ю.н., доцентка, доцентка кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Фасій Богдан Володимирович, к.ю.н., доцент, декан факультету судового та міжнародного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Самойленко Георгій Валерійович, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного права Запорізького національного університету; Гринько Руслан Віталійович, к.ю.н., доцент, професор кафедри адміністративної діяльності факультету правоохоронної діяльності Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА