Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем: кримінологічна характеристика та протидія

Abstract

Дисертація є першим комплексним кримінологічним дослідженням злочинів у вигляді привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. На підставі проведеного кримінологічного вивчення було запропоновано обґрунтовані заходи протидії злочинам дослідженого виду.

У роботі обґрунтовується, що криміналізація злочинів у вигляді привласнення, розтрати майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем є критично важливою для забезпечення правового порядку та захисту прав власності в сучасному суспільстві. Це відображається в соціальній обумовленості та необхідності, оскільки забезпечення права власності є фундаментальним для стабільного розвитку будь-якого суспільства. Наявність чітких законодавчих норм, які визначають відповідальність за такі злочини, відіграє ключову роль у попередженні правопорушень і підтримці загального порядку. Особливо це стає значущим, коли злочини вчиняються службовими особами, адже вони мають доступ до ресурсів та певні повноваження, що збільшує потенційну шкоду суспільству та підриває довіру до державних інституцій. Соціальна обґрунтованість кримінально-правового захисту права власності, яке охороняється статтею 191 КК України, визначається потребами як окремих соціальних груп, так і всього населення країни. Ця необхідність підкріплюється міжнародними зобов'язаннями України щодо криміналізації злочинів, пов’язаних з привласненням, розтратою майна чи заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем.

Встановлено, що злочини у вигляді привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем становлять суспільну небезпеку не тільки через порушення правовідносин, які охороняються КК України, законодавством, але й через те, що вони призводять до значних похідних суспільно небезпечних наслідків, які виходять за рамки цих правовідносин. Вказані наслідки виникають не від окремих актів вчинення злочинів дослідженого виду, а від того, що такі дії, ставши частиною інституціоналізованої кримінальної практики та розповсюджуючись через утворені мережі, синергетично набувають нових небезпечних характеристик. В таких умовах суспільна небезпека окремого злочину значно підвищується з урахуванням його ролі в системі інституціоналізованої кримінальної практики та його здатності сприяти відтворенню таких злочинів у майбутньому. Тому, окремий випадок вчинення злочину, передбаченого статтею 191 КК України, у контексті інституціоналізованої кримінальної практики розглядається як елемент стійкої системи таких злочинів.

Описано, що, як правило, наукові пошуки обмежуються рамками кримінального права та криміналістики, недостатньо зосереджуючись на кримінологічних аспектах таких злочинів. Тобто у роботах, як правило, не аналізуються соціальні, психологічні та економічні фактори, що лежать в основі таких правопорушень. У дослідженні застосовано дуальний метод аналізу, зосереджуючись на відмінностях між злочинами, вчиненими службовими особами, та іншими суб’єктами. Такий підхід дозволив виявити специфічні особистісні риси правопорушників та визначити залежність між характером злочинів та сферою економічної діяльності в Україні.

Встановлено, що динаміка кримінальних правопорушень, передбачених статтею 191 КК України, у період 2014-2022 років показала відносну стабільність із незначним приростом, коливаючись від 9074 до 11160 випадків на рік. Проте у 2022 році спостерігалося зниження загальної кількості злочинів майже вдвічі, однак зменшення кількості злочинів у великих розмірах зберегло минулорічні пропорції. Екстраполяція даних на 2023 рік вказує на тенденцію до зростання кількості таких злочинів, але це пов’язано швидше не з погіршенням соціально-економічного стану в Україні, а з тимчасовим зниженням реєстрації правопорушень у 2022 році. Крім того, аналіз індексу злочинної інтенсивності підтвердив цю гіпотезу. Проведена апроксимація даних з лінією тренду показала непряму кореляційну залежність (R² = 0,0695), що вказує на вплив різноманітних факторів на рівень злочинності у 2023 та 2024 роках. Встановлено, що злочини у вигляді привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем здебільшого розподіляються між державним та приватним секторами економіки, при цьому переважна більшість (66,9%) відбувається у приватному секторі, тоді як 34,9% – у державному. Також виявлено, що залежно від сфери трудової зайнятості, найбільша частка злочинів (32,4%) вчиняється службовцями. Також встановлено, що найбільш криміналізованими залишаються сектор будівництва, оптова і роздрібна торгівля, фінансова і страхова діяльність, транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська доставка. Ці дані вказують на те, що злочини цього виду нерівномірно розподілені між різними секторами економіки, відзначаючи певні сфери як більш схильні до ризику криміналізації.

Аналіз кримінальних правопорушень, передбачених статтею 191 КК України, показав зменшення загальної кількості злочинів проти власності у 2022 році у порівнянні з попередніми роками. Зокрема, злочини у вигляді привласнення, розтрати майна чи заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем зменшилися на 65%, що свідчить про потенційно велику кількість латентних злочинів. Початок війни в Україні та введені обмеження в державному секторі й зупинення діяльності багатьох приватних підприємств могли сприяти такому зниженню. За даними дослідження, більшість злочинів вчиняється у містах (72,7%), менша частина - у селищах міського типу (7,9%) та селах (21,3%). Так, найбільш криміналізованими є високоурбанізовані міста, що пов’язано із накопиченим у них капіталом та структурою злочинів, передбачених статтею 191 КК України.

Доводиться, що злочини у вигляді привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем у більшості випадків мають корисливий мотив і вчиняються як чоловіками (64%), так і жінками (36%), з більшою часткою жінок у групових злочинах. Основні мотиви включають бажання збагачення, страх втрати посади, помсту або незадоволення роботою. Серед особистісних рис, які сприяють такій поведінці, виділяються егоїзм, жадібність та хитромудрість. Важливу роль відіграють соціальне оточення та сімейне виховання. Також виявлено збільшення середнього віку осіб, які вчиняють такі злочини, що свідчить про "старіння" злочинності, пов’язане з набуттям професійного досвіду. Більшість злочинців (62%) є одруженими і мають позитивну або нейтральну характеристику місця проживання (93%). Виявлена залежність між сферою діяльності та формами співучасті у вчиненні злочинів, особливо в державному секторі, де предикатні злочини полегшують вчинення основного злочину. Механізм злочинної поведінки базується на внутрішніх (особистісні риси, моральні цінності) та зовнішніх факторах (економічні труднощі, соціальна ізоляція).

Обґрунтовується, що у контексті злочинів дослідженого виду формування поведінкових установок особистості відіграє ключову роль. Часте виникнення певних потреб у звичайних умовах життя сприяє формуванню стійких моделей поведінки, включаючи ті, що спрямовані на незаконні дії. Ці дії стають нормою для особистості, не викликаючи внутрішнього морального засудження. Саме установки, які визначають ціннісну орієнтацію особистості, стають вирішальними у виборі моделі поведінки. Соціальне оточення, обране на основі спільних інтересів, в тому числі професійних, соціального статусу чи матеріального достатку має значний вплив на формування моделі поведінки. Так, у контексті злочинів, передбачених статтею 191 КК України, ці моделі часто закріплюються через постійний соціальний, практичний, професійний та ціннісний досвід індивіда в певному середовищі.

Злочини, передбачені статтею 191 КК України, є частиною корупційної злочинності та формують окремий вид кримінальної практики в рамках корупції як соціального інституту. Інституціоналізація корупції та формування кримінальної практики розглянутого виду злочинів відбувається в органічному поєднанні із суспільними відносинами та процесами. Вказані злочини не є не тільки одиничними, а й вчиняються в межах «схем» та планів дій. Цей процес веде до втрати довіри до ділового середовища та загрожує економічній стабільності та розвитку країни. Аналіз вироків у кримінальних справах виявляє однотипність способів вчинення таких злочинів, які є частиною сформованої соціальної практики. Таким чином, злочини у вигляді привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем повинні розглядатися не як окремі акти поведінки, а як частина ширшої кримінальної діяльності, яка має глибокі корені в соціальних та культурних процесах сучасного суспільства. До того ж одним із факторів, що ускладнює дієвість заходів державного реагування, є і корумпованість самих правоохоронних органів та соціально-прийнятне сприйняття частиною суспільства злочинів дослідженого виду.

Фактори, що детермінують злочини дослідженого виду можна умовно розділити на такі групи: політична та економічна трансформація; недосконалість законодавства; соціокультурні фактори; глобалізація та зовнішні виклики. Політична та економічна трансформація в Україні, особливо в контексті війни та соціальних змін, створює нестабільне середовище, що є фактором детермінації злочинів у вигляді привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Стрімкі та непослідовні реформи і, як наслідок, прогалини у національному законодавстві стали умовою вчинення злочинів дослідженого виду. Соціокультурні фактори, такі як зміна правосвідомості, дисфункції соціальних інститутів та аномія є умовами толерування протизаконної поведінки, що проявляється у вчиненні злочинів дослідженого виду, наслідком чого є соціальне прийняття та відносне схвалення таких соціальних практик. Злочини дослідженого виду є відображенням ширших соціальних проблем, включаючи корупцію, бідність, безробіття, та інші соціальні виклики. Ключовим у цьому контексті є розуміння того, що сформована кримінальна практика та деінституціоналізація інституту власності сприяють укоріненню таких злочинів як соціально прийнятної практики. Це створює умови, за яких злочини можуть вважатися «нормою», що значно ускладнює їх протидію та попередження.

Заходи попередження необхідно здійснювати з урахуванням специфіки злочинів у вигляді привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем на загальносоціальному та спеціальнокримінологічному рівнях. За змістом вони поділяються на соціально-економічні, кримінально-правові, ціннісно-виховні, інформаційні, організаційно-технічні та заходи цифровізації. Обґрунтовано, що для деінституціоналізації кримінальної практики злочинів дослідженого виду важливо посилити інституційні механізми контролю і нагляду, що включають реформування системи державних закупівель, забезпечення прозорості в оборонному секторі, а також ефективний моніторинг приватного сектору економіки. Важливим аспектом у протидії цим злочинам є розуміння та аналіз різноманітних схем і методів, які використовують злочинці. Залежно від сфери економіки методи та тактики злочинців можуть відрізнятися, тому необхідний концептуальний підхід у розробці стратегій протидії корупційній злочинності загалом та відповідно злочинів, передбачених статтею 191 КК України, на державному рівні.

Доводиться, що поряд із класичними заходами протидії обґрунтовується необхідність використання технологій штучного інтелекту та математичного моделювання у протидії злочинам, у вигляді привласнення, розтрати майна або заволодінням ним через зловживання службовим становищем. Так, застосування штучного інтелекту дозволяє покращити ефективність розслідувань, аналізуючи великі обсяги даних, виявляючи аномалії та закономірності, особливо у фінансових транзакціях. Алгоритми машинного навчання та нейронні мережі допомагають прогнозувати потенційні ризики та вразливі місця, а також виявляти приховані зв'язки, що не завжди очевидні для людського аналізу. Інтеграція штучного інтелекту в системи моніторингу та контролю за державними закупівлями та використанням бюджетних коштів підвищить ефективність аудиту та контролю над їх використанням.

Обґрунтовано, що кримінальна відповідальність займає чільне місце у протидії злочинам у вигляді привласнення, розтрати майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем. У цьому контексті вона виконує функції загальної та приватної превенції. Потенціал кримінальної відповідальності виражається не у тяжкості або суворості покарання, а в його невідворотності, тобто реальній можливості його застосування. Доведено, що кримінальна відповідальність є ключовою частиною механізму протидії злочинам у вигляді привласнення, розтрати майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем. Окрема увага приділяється питанню ефективності кримінальної відповідальності та її практичній реалізації.

На підставі дослідження запропоновано провести уніфікацію підходів до відповідальності за злочини, передбачені у відповідних частинах статті 191 КК України та 364 КК України. Це допоможе забезпечити справедливість та уніфікований підхід у судовій системі, сприятиме виправленню правових неточностей і забезпечить однакову відповідальність за злочини з аналогічними наслідками. Також описано розмежування злочинів, передбачених частиною 2 статті 191 КК України та статтею 364 КК України. Так, зловживання службовим становищем за статтею 364 КК України веде до майнової шкоди без елементів розкрадання. На відміну від цього, за частиною 2 статті 191 КК України ёосновним елементом є саме розкрадання майна.

На підставі аналізу емпіричних даних обґрунтовується необхідність здійснення адаптації нормативно-правової бази до сучасних умов, включаючи впровадження цифрових технологій та автоматизації процесів, що підвищить прозорість у фінансових та адміністративних операціях. Це дозволить знизити корупційні ризики у державних закупівлях і підвищити рівень відповідальності у господарській діяльності, а також сприятиме деінституціоналізації кримінальних практик. Посилення законодавства і його відповідність сучасним вимогам є ключовим у створенні міцної основи для правопорядку та зменшенні можливостей для вчинення злочинів, що в підсумку зміцнює довіру до правоохоронної системи та захищає права і свободи громадян.