Міжгалузеві інститути права у правовому розвитку
Завантаження...
Дата
2023
Автори
Драгомерецький, Микола Миколайович
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Одеса
Анотація
Дисертація містить результати комплексного загальнотеоретичного
дослідження поняття міжгалузевих інститутів права та встановлення їх ролі у
правовому розвитку. Матеріал дослідження узагальнює аналіз наукових
праць, що стосуються названої проблеми, нормативно-правових актів,
міжнародно-правових договорів, юридичної практики, статистичної та
аналітичної інформації.
У роботі підкреслено, що право реагує на сучасні виклики соціуму пропорційним ускладненням своєї структури та розвитком способів регулювання новосформованих суспільних відносин. Отже, наявні правові норми можуть як модернізуватися в рамках класичної структури права (у межах вже сформованих і наявних інститутів та галузей права), так і (за необхідності) формувати нові утворення, що будуть забезпечувати комплексність і цілісність правового регулювання суспільних відносин (наприклад, міжгалузеві інститути).
З'ясовано теоретико-правові засади та методологію дослідження міжгалузевих інститутів у сучасному праві. Фундаментом дослідження виступили класичні та некласичні принципи юридичної науки, зокрема: історизму, об’єктивності, плюралізму та міждисциплінарності. Засновуючись на цих принципах, для розкриття природи міжгалузевих інститутів права було використано такі методологічні підходи: герменевтичний, інституціональний, системний, функціональний і синергетичний.
Зазначено, що метод юридичної герменевтики використовувався під час розкриття особливостей розуміння та тлумачення положень, з яких складаються міжгалузеві інститути права, з урахуванням різних підходів до праворозуміння. Формально-юридичний (догматичний) метод став визначальним під час аналізу приписів законодавства, встановлення зв’язків між правовими нормами та статтями закону, внутрішньої будови норм, що об’єднуються у міжгалузеві інститути, їх зовнішніх зв’язків. Порівняльно- правовий метод застосовувався в процесі зіставлення не тільки міжгалузевих інститутів різних правових систем, але й явищ і процесів, пов’язаних із забезпеченням діалогу правових культур, процесів глобалізації та універсалізації права, правового розвитку.
Визначено, що систему права слід досліджувати, враховуючи об'єктивно наявні зв'язки між правовими нормами. Відтак, вона може розглядатися не тільки як сукупність норм, інститутів і галузей права, але і як єдиний механізм узгоджених і взаємодіючих структурних елементів системи, завдяки якому ефективно виконуються поставлені завдання. При цьому будь-який елемент системи права є «системою меншого порядку», що також складається з елементів і має власні цілі та завдання.
Встановлено, що плюралістичний підхід до галузевого поділу системи права найбільшою мірою відповідає вимогам сучасності та ґрунтується на необхідності пошуку, крім традиційних, ще й додаткових критеріїв виокремлення самостійних елементів системи права. Категорії «інтеграція» і «диференціація» дозволяють вибудувати модель динамічної трансформації структури права, уточнити загальнотеоретичне розуміння системи права, пояснити її не як статичне формування, а як єдине ціле, що перебуває в постійному русі, що розвивається певними циклами в результаті діалектичної взаємодії та диференціації в його структурі.
Обґрунтовано, що структура права визначається не лише закономірним логічним процесом його інституціоналізації, а й історичними етапами розвитку права, його функціональними характеристиками та призначенням, самобутністю правової культури окремої правової системи. Відтак доцільно поряд із загальними критеріями конструювання системи права використовувати спеціальні критерії, до яких слід відносити традиції правового розвитку та критерій юридичної доцільності.
Доведено, що міжгалузевий інститут права є різновидом інститутів права, а тому має притаманні їм загальні риси. Водночас під міжгалузевим інститутом права слід розуміти відокремлену сукупність правових норм різної галузевої належності, що регулюють певний вид взаємопов’язаних, близьких за змістом суспільних відносин у межах специфічного правового режиму.
Встановлено, що правовий режим міжгалузевих інститутів має інтегрувати у собі, як мінімум, дві великі підсистеми: систему регулятивного впливу – комплекс юридичних засобів кількох галузей права з відповідним методом правового регулювання (так званий динамічний аспект), а також результат регуляційного впливу – досягнутий рівень регулювання суспільних відносин, що проявляється у певному стані суб'єктів (об'єктів) права (так званий статичний аспект). Міжгалузевий правовий режим можна визначити як особливий порядок правового регулювання певної сфери суспільних відносин, заснований на поєднанні різноманітних правових засобів у рамках міжгалузевого предмета і методу правового регулювання, дії міжгалузевих принципів та гарантій, спрямований на досягнення оптимального результату в регульованих суспільних відносинах.
Проаналізовано загальні, міжгалузеві та галузеві рівні загальної системи принципів права, обґрунтовано доцільність виокремлення системи міжгалузевих принципів, яка має підсилювати цілеспрямованість правового впливу, забезпечувати єдину концепцію права та законодавства. Міжгалузеві принципи виступають як компонент, котрий певним чином поєднує наявні галузі права. Через них відбувається координація та взаємодія галузей права між собою. Міжгалузеві принципи права виявляють себе у подібних правових відносинах. Врахування міжгалузевої єдності у змісті принципів має важливе практичне значення, оскільки дає можливість підвищити якість правового регулювання та уникнути правоінтерпретаційних помилок.
Встановлено, що механізм створення міжгалузевого інституту права складається з таких етапів: 1) предметизація – виникнення суспільних відносин, які потребують і можуть бути врегульовані нормами кількох галузей права, або суттєві зміни наявних суспільних відносин, тобто формування предмета правового регулювання; 2) регулятивне забезпечення – вироблення специфічного методу правового регулювання, деталізація кола суб’єктів цих відносин, співвідношення основних регулятивних засобів впливу на їхню поведінку (дозволів, зобов’язань і заборон); 3) формалізація –ухвалення правових актів, якими встановлюється загальний порядок регулювання, а також тих, що містять положення щодо їх виконання (приміром, підзаконні нормативно-правові акти); 4) кореляція – посилення системних зв’язків між нормами різних галузей права, які регулюють нову сферу суспільних відносин, що є фактором збільшення кількості спеціалізованих норм права – нормдефініцій, установчих норм, норм-принципів, колізійних норм тощо – тобто відбувається формування міжгалузевих інститутів права.
Обґрунтовано, що при розв'язанні проблеми типології правових інститутів на передній план неминуче висуваються ті специфічні риси, які характеризують їх як особливий різновид елементів системи права. На цій підставі було запропоновано таку їх типологію:
а) за способом регулювання суспільних відносин: матеріальні міжгалузеві правові інститути, процесуально-процедурні міжгалузеві правові інститути;
б) за характером відносин, що регулюються (та наявністю так званого «публічного інтересу»): публічні міжгалузеві правові інститути, приватні міжгалузеві правові інститути;
в) за метою їх формування: стабілізуючі міжгалузеві правові інститути, розвивальні міжгалузеві правові інститути.
Встановлено, що галузева будова права в правових системах країн законодавчого (континентального) права є ієрархією структурних рядів, що утворюють відповідні рівні системи права – первинний (елементарний), інституційний і галузевий. Вона займає весь структурний ряд або рівень системи права і в цьому сенсі не повинна поєднуватися зі структурними рядами або рівнями, де елементи класифікуються за іншими підставами. Враховуючи вищевикладене можемо спостерігати використання критерію «юридична доцільність» як спеціального критерію в процесі конструювання систем права, що входять до складу правових систем романо-германського права.
Визначено, що у правових системах англо-американської правової сім’ї історично склався його розподіл на загальне право і право справедливості (що склалося завдяки традиціям правового розвитку), який досі визначає всю правову архітектоніку. Англійські суди взагалі намагаються не формулювати у своїх судових рішеннях правила загального характеру, в них існує презумпція незастосування широких правових принципів. На відміну від континентальних юристів, їх тип правової свідомості є здебільшого індуктивним, ніж дедуктивним. Норма права в правових системах країн прецедентного (англо-американського) права тісно пов'язана з обставинами конкретної справи та застосовується для вирішення справ, аналогічних тій, за якою певне рішення було ухвалено. Враховуючи вищевикладене можемо вважати традиції правового розвитку (юридичної практики) спеціальним критерієм конструювання системи права.
Доведено, що необхідність своєчасного реагування на виклики сучасного суспільства (глобалізація, цифровізація, трудова міграція, пандемія та ін.) призводить до змін як об’єктивних (таких, що не залежать від діяльності суб’єктів нормотворчості, наприклад, правової культури, правових звичаїв тощо), так і суб’єктивних (таких, що прямо залежать від діяльності суб’єктів нормотворчості, наприклад, ухвалення суб’єктом правотворчості нормативно- правового акта або формування норми права в судовому рішенні). У зазначеному аспекті міжгалузеві інститути права зумовлюють розвиток і трансформацію вже наявних компонентів права.
Підтверджено, що при конструюванні систем права, які включаються до правових систем романо-германської (законодавчої) правової сім’ї, використовувався критерій юридичної доцільності. Вплив рецепції римського права на формування особливостей і джерел права правових систем, заснованих на прецеденті, був значно меншим, отже ця структура не характерна для систем права, що включаються до англо-американської правової сім’ї. Вони розвивалися під впливом «загального права» та «права справедливості», що формувалися на підставі усталеної практики вирішення однотипних справ (судових прецедентів), відтак домінуючим тут був критерій традицій правового розвитку.
Поряд із цим спостерігається поступове взаємопроникнення, конвергенція романо-германського й англо-американського права, що супроводжується підвищенням ролі та значення судового прецеденту в переважній більшості держав – членів Європейського Союзу. Це обумовлено спільністю історичних коренів обох систем: вони випливають із римського права і того правового порядку, який встановився згодом у Європі, а також завдяки аксіомі про належність складових частин до єдиного права, яке є загальноцивілізаційним надбанням. Зазначені процеси здійснюються, у тому числі, з активним використанням позитивного арсеналу міжгалузевих інститутів права.
Підтверджено, що правова глобалізація – явище багатогранне і багато в чому залежить від якісного правового інструментарію, в тому числі від наявності схожих, а інколи й тотожних складових елементів правової системи. Відтак забезпечення конструктивного русла діалогу правових систем сучасності має засновуватися на багатьох факторах, одним з яких є вироблення збалансованих моделей правового регулювання на підставі міжнародних і регіональних міжгалузевих інститутів права.
Обґрунтовано, що осмислення міжгалузевих інститутів права як предмету відображення динаміки правового розвитку цілком відповідає викликам щодо формування європейських правових стандартів, що особливо важливо в контексті загальних євроінтеграційних процесів і значною мірою об’єктивує функціонування та подальший розвиток сучасного права.
Склад разової ради:
Голова ради – Дудченко Валентина Віталіївна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія».
Рецензенти: Рязанов Михайло Юрійович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія»; Дудник Руслана Миколаївна, кандидат юридичних наук, асистент кафедри права та держави Національного університету «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Добробог Людмила Миколаївна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри загальноправових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ; Манько Денис Григорович, доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри державно-правових дисциплін Міжнародного гуманітарного університету.
Захист відбудеться 09 вересня 2023 року об 11:00 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань Вченої ради Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті: https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l/featured
У роботі підкреслено, що право реагує на сучасні виклики соціуму пропорційним ускладненням своєї структури та розвитком способів регулювання новосформованих суспільних відносин. Отже, наявні правові норми можуть як модернізуватися в рамках класичної структури права (у межах вже сформованих і наявних інститутів та галузей права), так і (за необхідності) формувати нові утворення, що будуть забезпечувати комплексність і цілісність правового регулювання суспільних відносин (наприклад, міжгалузеві інститути).
З'ясовано теоретико-правові засади та методологію дослідження міжгалузевих інститутів у сучасному праві. Фундаментом дослідження виступили класичні та некласичні принципи юридичної науки, зокрема: історизму, об’єктивності, плюралізму та міждисциплінарності. Засновуючись на цих принципах, для розкриття природи міжгалузевих інститутів права було використано такі методологічні підходи: герменевтичний, інституціональний, системний, функціональний і синергетичний.
Зазначено, що метод юридичної герменевтики використовувався під час розкриття особливостей розуміння та тлумачення положень, з яких складаються міжгалузеві інститути права, з урахуванням різних підходів до праворозуміння. Формально-юридичний (догматичний) метод став визначальним під час аналізу приписів законодавства, встановлення зв’язків між правовими нормами та статтями закону, внутрішньої будови норм, що об’єднуються у міжгалузеві інститути, їх зовнішніх зв’язків. Порівняльно- правовий метод застосовувався в процесі зіставлення не тільки міжгалузевих інститутів різних правових систем, але й явищ і процесів, пов’язаних із забезпеченням діалогу правових культур, процесів глобалізації та універсалізації права, правового розвитку.
Визначено, що систему права слід досліджувати, враховуючи об'єктивно наявні зв'язки між правовими нормами. Відтак, вона може розглядатися не тільки як сукупність норм, інститутів і галузей права, але і як єдиний механізм узгоджених і взаємодіючих структурних елементів системи, завдяки якому ефективно виконуються поставлені завдання. При цьому будь-який елемент системи права є «системою меншого порядку», що також складається з елементів і має власні цілі та завдання.
Встановлено, що плюралістичний підхід до галузевого поділу системи права найбільшою мірою відповідає вимогам сучасності та ґрунтується на необхідності пошуку, крім традиційних, ще й додаткових критеріїв виокремлення самостійних елементів системи права. Категорії «інтеграція» і «диференціація» дозволяють вибудувати модель динамічної трансформації структури права, уточнити загальнотеоретичне розуміння системи права, пояснити її не як статичне формування, а як єдине ціле, що перебуває в постійному русі, що розвивається певними циклами в результаті діалектичної взаємодії та диференціації в його структурі.
Обґрунтовано, що структура права визначається не лише закономірним логічним процесом його інституціоналізації, а й історичними етапами розвитку права, його функціональними характеристиками та призначенням, самобутністю правової культури окремої правової системи. Відтак доцільно поряд із загальними критеріями конструювання системи права використовувати спеціальні критерії, до яких слід відносити традиції правового розвитку та критерій юридичної доцільності.
Доведено, що міжгалузевий інститут права є різновидом інститутів права, а тому має притаманні їм загальні риси. Водночас під міжгалузевим інститутом права слід розуміти відокремлену сукупність правових норм різної галузевої належності, що регулюють певний вид взаємопов’язаних, близьких за змістом суспільних відносин у межах специфічного правового режиму.
Встановлено, що правовий режим міжгалузевих інститутів має інтегрувати у собі, як мінімум, дві великі підсистеми: систему регулятивного впливу – комплекс юридичних засобів кількох галузей права з відповідним методом правового регулювання (так званий динамічний аспект), а також результат регуляційного впливу – досягнутий рівень регулювання суспільних відносин, що проявляється у певному стані суб'єктів (об'єктів) права (так званий статичний аспект). Міжгалузевий правовий режим можна визначити як особливий порядок правового регулювання певної сфери суспільних відносин, заснований на поєднанні різноманітних правових засобів у рамках міжгалузевого предмета і методу правового регулювання, дії міжгалузевих принципів та гарантій, спрямований на досягнення оптимального результату в регульованих суспільних відносинах.
Проаналізовано загальні, міжгалузеві та галузеві рівні загальної системи принципів права, обґрунтовано доцільність виокремлення системи міжгалузевих принципів, яка має підсилювати цілеспрямованість правового впливу, забезпечувати єдину концепцію права та законодавства. Міжгалузеві принципи виступають як компонент, котрий певним чином поєднує наявні галузі права. Через них відбувається координація та взаємодія галузей права між собою. Міжгалузеві принципи права виявляють себе у подібних правових відносинах. Врахування міжгалузевої єдності у змісті принципів має важливе практичне значення, оскільки дає можливість підвищити якість правового регулювання та уникнути правоінтерпретаційних помилок.
Встановлено, що механізм створення міжгалузевого інституту права складається з таких етапів: 1) предметизація – виникнення суспільних відносин, які потребують і можуть бути врегульовані нормами кількох галузей права, або суттєві зміни наявних суспільних відносин, тобто формування предмета правового регулювання; 2) регулятивне забезпечення – вироблення специфічного методу правового регулювання, деталізація кола суб’єктів цих відносин, співвідношення основних регулятивних засобів впливу на їхню поведінку (дозволів, зобов’язань і заборон); 3) формалізація –ухвалення правових актів, якими встановлюється загальний порядок регулювання, а також тих, що містять положення щодо їх виконання (приміром, підзаконні нормативно-правові акти); 4) кореляція – посилення системних зв’язків між нормами різних галузей права, які регулюють нову сферу суспільних відносин, що є фактором збільшення кількості спеціалізованих норм права – нормдефініцій, установчих норм, норм-принципів, колізійних норм тощо – тобто відбувається формування міжгалузевих інститутів права.
Обґрунтовано, що при розв'язанні проблеми типології правових інститутів на передній план неминуче висуваються ті специфічні риси, які характеризують їх як особливий різновид елементів системи права. На цій підставі було запропоновано таку їх типологію:
а) за способом регулювання суспільних відносин: матеріальні міжгалузеві правові інститути, процесуально-процедурні міжгалузеві правові інститути;
б) за характером відносин, що регулюються (та наявністю так званого «публічного інтересу»): публічні міжгалузеві правові інститути, приватні міжгалузеві правові інститути;
в) за метою їх формування: стабілізуючі міжгалузеві правові інститути, розвивальні міжгалузеві правові інститути.
Встановлено, що галузева будова права в правових системах країн законодавчого (континентального) права є ієрархією структурних рядів, що утворюють відповідні рівні системи права – первинний (елементарний), інституційний і галузевий. Вона займає весь структурний ряд або рівень системи права і в цьому сенсі не повинна поєднуватися зі структурними рядами або рівнями, де елементи класифікуються за іншими підставами. Враховуючи вищевикладене можемо спостерігати використання критерію «юридична доцільність» як спеціального критерію в процесі конструювання систем права, що входять до складу правових систем романо-германського права.
Визначено, що у правових системах англо-американської правової сім’ї історично склався його розподіл на загальне право і право справедливості (що склалося завдяки традиціям правового розвитку), який досі визначає всю правову архітектоніку. Англійські суди взагалі намагаються не формулювати у своїх судових рішеннях правила загального характеру, в них існує презумпція незастосування широких правових принципів. На відміну від континентальних юристів, їх тип правової свідомості є здебільшого індуктивним, ніж дедуктивним. Норма права в правових системах країн прецедентного (англо-американського) права тісно пов'язана з обставинами конкретної справи та застосовується для вирішення справ, аналогічних тій, за якою певне рішення було ухвалено. Враховуючи вищевикладене можемо вважати традиції правового розвитку (юридичної практики) спеціальним критерієм конструювання системи права.
Доведено, що необхідність своєчасного реагування на виклики сучасного суспільства (глобалізація, цифровізація, трудова міграція, пандемія та ін.) призводить до змін як об’єктивних (таких, що не залежать від діяльності суб’єктів нормотворчості, наприклад, правової культури, правових звичаїв тощо), так і суб’єктивних (таких, що прямо залежать від діяльності суб’єктів нормотворчості, наприклад, ухвалення суб’єктом правотворчості нормативно- правового акта або формування норми права в судовому рішенні). У зазначеному аспекті міжгалузеві інститути права зумовлюють розвиток і трансформацію вже наявних компонентів права.
Підтверджено, що при конструюванні систем права, які включаються до правових систем романо-германської (законодавчої) правової сім’ї, використовувався критерій юридичної доцільності. Вплив рецепції римського права на формування особливостей і джерел права правових систем, заснованих на прецеденті, був значно меншим, отже ця структура не характерна для систем права, що включаються до англо-американської правової сім’ї. Вони розвивалися під впливом «загального права» та «права справедливості», що формувалися на підставі усталеної практики вирішення однотипних справ (судових прецедентів), відтак домінуючим тут був критерій традицій правового розвитку.
Поряд із цим спостерігається поступове взаємопроникнення, конвергенція романо-германського й англо-американського права, що супроводжується підвищенням ролі та значення судового прецеденту в переважній більшості держав – членів Європейського Союзу. Це обумовлено спільністю історичних коренів обох систем: вони випливають із римського права і того правового порядку, який встановився згодом у Європі, а також завдяки аксіомі про належність складових частин до єдиного права, яке є загальноцивілізаційним надбанням. Зазначені процеси здійснюються, у тому числі, з активним використанням позитивного арсеналу міжгалузевих інститутів права.
Підтверджено, що правова глобалізація – явище багатогранне і багато в чому залежить від якісного правового інструментарію, в тому числі від наявності схожих, а інколи й тотожних складових елементів правової системи. Відтак забезпечення конструктивного русла діалогу правових систем сучасності має засновуватися на багатьох факторах, одним з яких є вироблення збалансованих моделей правового регулювання на підставі міжнародних і регіональних міжгалузевих інститутів права.
Обґрунтовано, що осмислення міжгалузевих інститутів права як предмету відображення динаміки правового розвитку цілком відповідає викликам щодо формування європейських правових стандартів, що особливо важливо в контексті загальних євроінтеграційних процесів і значною мірою об’єктивує функціонування та подальший розвиток сучасного права.
Склад разової ради:
Голова ради – Дудченко Валентина Віталіївна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія».
Рецензенти: Рязанов Михайло Юрійович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія»; Дудник Руслана Миколаївна, кандидат юридичних наук, асистент кафедри права та держави Національного університету «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Добробог Людмила Миколаївна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри загальноправових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ; Манько Денис Григорович, доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри державно-правових дисциплін Міжнародного гуманітарного університету.
Захист відбудеться 09 вересня 2023 року об 11:00 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань Вченої ради Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті: https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l/featured
Бібліографічний опис
Драгомерецький М. М. Міжгалузеві інститути права у правовому розвитку : дис…доктора філос. / Драгомерецький, Микола Миколайович ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2023. – 213 с.
Ключові слова
Research Subject Categories::LAW/JURISPRUDENCE, галузь права, діалог правових культур, міжгалузевий інститут права, правова наступність, порівняльний підхід, правовий розвиток, правова система, система права, юридична акультурація, branch of law, dialogue of legal cultures, interbranches institutes of law, legal continuity, legal development, comparative approach, legal system, system of law, legal acculturation
Цитування
Драгомерецький М. М. Міжгалузеві інститути права у правовому розвитку : дис…доктора філос. / Драгомерецький, Микола Миколайович ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2023. – 213 с.