Правовий режим земель енергетики та спеціальних зон енергетичних об'єктів

Abstract

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявилося у встановленні особливостей правового режиму земель енергетики та спеціальних зон енергетичних об’єктів. Встановлено, що законодавче забезпечення правового режиму земель енергетики в Україні еволюціонувало протягом періоду незалежності у вигляді проходження чотирьох послідовних етапів, а саме: 1) етапу становлення (1990 – 2001), що характеризувався обмеженістю та консервативністю нормативно-правового регулювання, низьким рівнем екологізації; 2) етапу розвитку загально-правового регулювання (2001 – 2010), якому були притаманні: оформлення земель енергетичної системи як окремої складової категорії земель промислової, транспорту, зв’язку та іншого призначення; лібералізація відносин власності; особлива увага дотриманню правового режиму охоронних зон електричних мереж; 3) етапу розвитку спеціально-правового регулювання (2010 – 2017), що характеризувався розробкою спеціального закону; екологізацією правового режиму земель енергетики; нормативним оформленням енергетики як сфери суспільних потреб, що можуть вимагати викупу та примусового відчуження земельних ділянок; 4) етапу трансформації (2018 – донині), основними ознаками якого є внесення до законодавства безсистемних змін, продиктованих потребами усунення практичних проблем; ефект «подвійного» правового режиму; гальмування нормальної еволюції правового режиму земель за відсутності концептуального оновлення та комплексної адаптації законодавства до новітніх умов. Встановлено, що законодавче забезпечення використання земель енергетики в умовах воєнного стану ускладнене роздвоєнням правового режиму таких земель на «звичайний» (представлений нормами постійної дії) та «воєнний» (представлений тимчасовими механізмами, які покликані спростити фізичний та юридичний доступ до земельних ділянок, підвищити енергетичну безпеку та полегшити енергетичний перехід). Запропоновано інституційні принципи правового регулювання земельних відносин в енергетиці: а) урахування технічних, організаційних, інституційних та інших особливостей функціонування енергетичної системи під час законодавчого забезпечення використання та охорони земель енергетики; б) пріоритет використання земель енергетики для потреб, що забезпечують енергетичний перехід на засадах сталого розвитку; в) пріоритет реалізації проєктів, що передбачають багатоцільове використання земель. Встановлено, що сучасними правовими ознаками використання земель енергетики є такі: а) законодавча лояльність до суб’єктів використання земель енергетики (відсутність певних спеціальних вимог до власників та користувачів земельних ділянок); б) нормування та спеціальні технічні вимоги до площі, розмірів, конфігурації земельних ділянок, які залежать від енергетичних об’єктів, що на таких ділянках розташовані; в) організаційно-правові та інші спрощення, зумовлені потребами забезпечення енергетичної безпеки воєнного стану, звужують реалізацію принципів гарантування прав на землю землевласників та землекористувачів, раціонального використання та охорони земель (особливо у частині цільового використання таких земель), пріоритету вимог екологічної безпеки, комплексності заходів, спрямованих на забезпечення дотримання технологічних режимів виробництва і передачі електричної і теплової енергії та безаварійного функціонування і розвитку енергетичної галузі. Запропоновано структурувати заходи правової охорони земель енергетики у вигляді чотирьох рівнів: 1) компенсаторний рівень є факультативним, полягає у проведенні заходів, які покликані усунути негативні наслідки, спричинені попереднім землекористуванням; 2) базовий рівень полягає у веденні землекористування таким чином, щоб не шкодити земельним ресурсам, не понижувати їх показники якості та кількості порівняно із стартовими значеннями; 3) сталий рівень заключається у раціональному використанні земельної ділянки, що полягає не тільки в утриманні від порушень, але й в активних діях; 4) прогресивний рівень представляє собою поєднання раціонального використання земельної ділянки із додатковими природоохоронними заходами, які здійснюються за бажанням землевласника або землекористувача. Виявлено активізацію застосування законодавцем утилітарного методологічного підходу, який полягає у цілеспрямованому спрощенні відносин або формального регулювання, що переслідує мету вирішення практичних завдань, на прикладі земельного сервітуту: застосування утилітарного підходу, з одного боку, деформує класичну юридичну конструкцію земельного сервітуту, а з іншого боку – робить її гнучкішою, адаптує її до сучасних потреб і умов функціонування енергетичної галузі. Аргументовано, що застосування утилітарного підходу призводить до відходу від традиційних теоретичних канонів та формування гібридного різновиду земельних сервітутів, які поєднують ознаки і предіальних (речових), і особистих сервітутів, водночас створюючи новий вид відносин: а) такі сервітути встановлюються на користь енергетичних підприємств; б) для будівництва, розміщення, ремонту лінійних об’єктів енергетичної інфраструктури; в) гібридні сервітути нормами закону прив’язані до майна – до тих лінійних об’єктів енергетичної інфраструктури, які послужили причиною встановлення сервітутів. Удосконалено визначення земель енергетики, які представляють собою землі у складі категорії земель спеціального призначення (категорія земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони тощо), що надаються для задоволення потреб функціонування та поступального розвитку енергетичної галузі, а також забезпечення енергетичної безпеки держави, зокрема вони включають землі для будівництва та експлуатації енергетичних об’єктів. Висунуто пропозицію про передбачення у програмних документах післявоєнного відновлення територій зон стратегічного прискореного розвитку альтернативної енергетики, а також забезпечення у таких зонах прогресивної моделі відносин надання земель державної та комунальної власності, за якої для реалізації енергетичного проєкту доцільним є відчуження земельної ділянки на конкурентних засадах. Удосконалено характеристику принципів правового регулювання земельних відносин в енергетиці у частині виділення їхніх суттєвих вад, зокрема: а) методологічної помилки (наявність конфлікту між інституційним принципом поєднання інтересів забезпечення енергетичної безпеки держави та захисту навколишнього природного середовища (ст. 3 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів» та міжгалузевим принципом екологічної безпеки (ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»); б) законодавчої суперечності (інституційний принцип визнання пріоритету потреб суспільної необхідності на землі енергетики над потребами приватної власності на землю інших осіб суперечить вимогам спеціального Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», адже наявність потреб енергетики – це не автоматична суспільна необхідність). Удосконалено розуміння юридичної природи спеціальних зон енергетичних об’єктів у частині доведення того, що поширення спеціальної зони енергетичного об’єкту на земельну ділянку означає деформацію правового режиму такої ділянки, зокрема це проявляється в одночасній появі набору обмежень для власників та користувачів такої ділянки, а також обтяжень їхніх прав за рахунок появи деяких прав у третіх осіб – підприємств, що експлуатують цей енергетичний об’єкт. Доведено, що оскільки охоронні зони енергетичних об’єктів є досить потужним юридичним засобом, який поєднує обмеження та обтяження, дозволяючи енергетичним підприємствам повноцінно здійснювати необхідну діяльність, використовуючи при цьому чужі земельні ділянки, встановлення сервітуту на користь таких підприємств може знадобитися лише, якщо: а) необхідні енергетичному підприємству права на використання чужої земельної ділянки не охоплюються тими можливостями, які забезпечені земельними законодавством у рамках інституту охоронних зон енергетичних об’єктів; б) є потреба використання земельних ділянок або їх частин поза межами охоронних зон. Аргументовано, що екологізація правового режиму земель енергетики та спеціальних зон енергетичних об’єктів в Україні відбувалася протягом двох послідовних періодів: 1) перший (1990-2009) ґрунтувався переважно на утворенні охоронних зон для енергетичної інфраструктури та був спрямований на механічний захист енергетичних об’єктів; 2) другий (2010-донині) додав також зворотну правову охорону (довкілля та людей). Наступний третій екологізаційний період розвитку правового режиму, ймовірно, буде пов'язаний зі стрімким масштабуванням альтернативної енергетики та необхідністю вирішення тих екологічних проблем, які вона породжує.

Склад разової ради:

Голова ради – Григор’єва Христина Антонівна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри земельного, екологічного та енергетичного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Платонова Євгенія Олегівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри земельного, екологічного та енергетичного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Канівець Людмила Анатоліївна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри земельного, екологічного та енергетичного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Лісова Тетяна Вікторівна, доктор юридичних наук, професор, доцент кафедри земельного та аграрного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого; Носік Володимир Васильович, доктор юридичних наук, академік НАПрН України, професор, завідувач кафедри земельного та аграрного права Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 8 липня 2026 року о 10:00, за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА