Право на здійснення релігійних обрядів під час проходження військової служби представниками національних меншин Російської імперії (ХІХ – поч. ХХ ст.).

Abstract

У статті розглянуто проблема становлення та реалізації права на здійснення релігійних обрядів представниками національних меншин Російської імперії під час проходження ними військової служби. У статті досліджується еволюція політики царського уряду у поширення військового обов’язку на найбільш чисельні національні меншини, які не належали до православного віросповідання і проживали на території південних українських земель, що входили до складу Російської імперії. Встановлено, що протягом ХІХ ст. відбувається поступове скорочення раніше наданих привілеїв, пов’язаних зі звільненням від військової служби та збільшення чисельності військовослужбовців, які не належали до православної конфесії. Це своєю чергою змушує уряд вдатися до нормативного регулювання релігій них відносин у збройних силах. На підставі аналізу нормативно-правової бази охарактеризовано основні групи законодавчо закріплених релігійних прав військовослужбовців: присяги у присутності духовної особи свого віроспо відання, право на здійснення обрядів, які визначалися їхньою вірою, а також відвідування духовних установ, право на допуск до військових підрозділів духовних осіб та організацію ними місць богослужінь тощо. Дотримуючись проголошеного принципу віротерпимості, царський уряд поширював ці норми на представників усіх офіційно визнаних конфесій. Здійснено аналіз практики реалізації релігійних прав військовослужбовців у ХІХ – на поч. ХХ ст. Наведено факти, які свідчать як про успішну реалізацію релігійних прав і свобод військовослужбовців, так і про існування обмежень та заборон у праві на здійснення релігійних обрядів представниками національних меншин під час проходження ними військової служби. Проаналізовано державну політику в питанні надання легального статусу військовим священикам не православних конфесій, визначено її непослідовний та суперечливий характер.

The problem of formation and realization of the right to perform religious rites by representatives of na tional minorities of the Russian Empire during their military service is considered in the article. The article examines the evolution of the tsarist government’s policy of extending military service to the largest non-Orthodox national minorities living in the southern Ukrainian lands of the Russian Empire. It is substantiated that during the XIX century. there is a gradual reduction of previously granted privileges related to release from military service and an increase in the number of servicemen who did not belong to the Ortho dox faith. This, in turn, forces the government to regulate religious relations in the armed forces. Based on the analysis of the legal framework, the main groups of legally enshrined religious rights of ser vicemen are characterized, which are: to take an oath in the presence of a clergyman of their religion, to perform rites determined by their faith, to visit religious institutions, the right of admittance to military units of ecclesias ticsand organization of places of worship by them, etc. Adhering to the proclaimed principle of religious toler ance, the tsarist government extended these norms to representatives of all officially recognized denominations. The analysis of the practice of religious rights realization of servicemen in the XIX – early XX century was carried out. There are facts that testify the successful exercise of religious rights and freedoms of service men, as well as the existence of restrictions and prohibitions on the right to perform religious rites by mem bers of national minorities during their military service. The state policy on the issue of granting legal status to military priests of non-Orthodox denominations is analyzed, its inconsistent and contradictory character is determined.